|
У другій половині XVII ст. спостерігається бурхливий розвиток природничих наук. Учені пояснили чимало явищ навколишнього світу. Велика заслуга в цьому відомого англійського фізика й математика, засновника сучасного природознавства — Ісаака Ньютона (1643-1727). Він обґрунтував закон усесвітнього тяжіння, на основі якого розробив теорію руху небесних тіл, сформулював основні поняття й принципи класичної механіки й здійснив важливі відкриття у фізиці та математиці. Крім того, учений проводив дослідження в галузі оптики, розробив теорію поширення світла, сконструював один із перших термометрів. Паралельно з І. Ньютоном, але цілком самостійно німецький філософ і математик Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) відкрив метод диференціального й інтегрального обчислення, що спричинило конфлікт з І. Ньютоном. У природничих і точних науках Г. Лейбніц випередив чимало майбутніх наукових відкриттів: висловив думку про еволюцію Землі; визнавав здатність тварин відчувати; винайшов удосконалену обчислювальну машину, що, крім додавання й віднімання, здійснювала операції множення, ділення й добувала квадратний корінь. Досягнення в галузі науки розхитали релігійні підвалини суспільства. У сфері духовного життя утворилася своєрідна порожнеча. Перед суспільством постало запитання: що замінить віру. Відповідь на нього дало саме життя — розум, тобто раціоналізм. Учені припускали: якщо мовою математики можна викласти закони, за якими живе Всесвіт, то так само можна створити ідеальну модель організації суспільства й держави....
|
