Войти
Закрыть

Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. Утворення нових незалежних держав на Балканах

9 Клас

50-60-ті рр. XIX ст. стали складним періодом у розвитку Австрійської імперії. Вона поступово втрачала позиції впливової європейської держави. Болючим ударом для Австрії стала поразка у війні з Францією та П’ємонтом у 1859 р., унаслідок якої вона втратила одну зі своїх найбагатших провінцій — Ломбардію. Напруженою залишалася ситуація в Угорщині. Після поразки революції 1848-1849 рр. і встановлення режиму реакції угорці не припиняли визвольного руху. У 1853 р. в країні виникли таємні групи, які підтримували зв’язки з Л. Кошутом, що перебував за кордоном. Вони займалися підготовкою збройного повстання проти австрійського панування. Водночас помірковане місцеве дворянство також виступало проти того, щоб Угорщина була однією з провінцій імперії, якою керували австрійські чиновники. Скликані в Буді улітку 1861 р. Державні збори стали одностайно вимагати відновлення незалежності Угорщини. Імператор Франц-Йосиф І розпустив бунтівне зібрання, але був змушений розпочати переговори з угорською опозицією. У результаті поразки у війні з Пруссією Австрія була змушена назавжди піти з Німеччини та Італії (вона втратила Венецію). Це змусило віденський уряд піти на поступки Угорщині. За висловом одного з тогочасних політиків: «Мир з Угорщиною означає для Австрії бути чи не бути, І цей мир необхідно укладати швидко». У лютому 1867 р. було підписано австро-угорську угоду, яка перетворила Австрійську імперію на дуалістичну (подвійну) Австро-Угорську монархію, що складалася з двох самостійних у внутрішніх справах держав....
0 Переглянути

Російська імперія

9 Клас

Поразка в Кримській війні спонукала царя Олександра II до негайних реформ. Тогочасна Росія була єдиною європейською країною, де використовувалася підневільна праця. Збереження кріпосного права означало б невідворотне перетворення Російської імперії на другорядну державу. Ліберали вважали за доцільне здійснити селянську реформу таким чином, щоб створити сприятливі умови для розвитку ринкових відносин у сільському господарстві. Консерватори, які становили більшість поміщиків-землевласників, погоджувалися на реформу лише як на вимушену поступку. Вони намагалися зберегти більшість землі й тривалу напівкріпосницьку залежність селян. Кріпосне право в Російській імперії було скасовано «Маніфестом 19 лютого 1861 р.», підписаним у цей день Олександром II. За документом, селяни отримували особисту свободу й деякі громадянські права — одружуватися, відкривати торговельні й промислові підприємства, укладати майнові угоди тощо. У паралельно прийнятому «Положенні» визначалися окремі питання реформи: розміри земельних наділів, повинності, викупна операція тощо. Усі селянські дореформені наділи вважалися власністю поміщика й були в селян на правах землекористування. За це вони, перебуваючи в становищі «тимчасовозобов’язаних», виконували низку повинностей на користь землевласника. Власником наділу селянин ставав після його викупу. Термін викупу землі чітко не визначався, а його умови передбачали, що 75-80% вартості селянського наділу поміщикові грошима або цінними паперами виплачувала держава, а решту — сам селянин. Виплачена поміщику державою сума стягувалася із селянина протягом 49 років у розмірі 6% річних....
0 Переглянути

США

9 Клас

Наприкінці XIX — на початку XX ст. економіка США переживала бурхливе піднесення. Завдяки постійному припливу емігрантів швидкими темпами збільшувалося населення. За період з 1871 р. по 1913 р. воно зросло з 39,8 млн до 96,5 млн осіб. На початку XX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, технічним оснащенням і продуктивністю праці. Загальна вартість промислової продукції США вдвічі перевищувала вартість німецької та майже у 2,5 раза — англійської. Провідну роль в американській промисловості відігравали добре оснащені великі підприємства. Становлячи 2,2% від загальної кількості підприємств, вони виробляли половину промислової продукції. Великі підприємства нерідко об’єднувались у трести, які монополізували виробництво основних товарів. На початку XX ст. найбільшим впливом користувалися нафтовий трест Рокфеллера (виробляв 90% нафтопродуктів) і металургійний трест Моргана (виплавляв 66% сталі). На 1900 р. у країні налічувалося 440 промислових і транспортних трестів, які виготовляли 3/4 продукції США. Середня заробітна плата американських робітників перевищувала оплату висококваліфікованих робітників Англії та Німеччини....
0 Переглянути

Італія

9 Клас

З жовтня 1871 р. відбулася історична подія: за результатами референдуму місто Рим увійшло до складу Італії, чим завершилося об’єднання країни. Однак ледве вщухла ейфорія від об’єднання, як визначилася занадто висока його ціна: дві війни проти Австрії, утримання значної армії та флоту, визнання фінансових зобов’язань колишніх італійських держав підірвали й без того слабке фінансове становище. До цього додавалися відсутність значної промислової бази, низький рівень розвитку сільського господарства, убогість і неписьменність більшої частини населення. Але правляча еліта була сповнена бажанням перетворити Італію на «велику державу», на «таку, як усі». Нова об’єднана країна за формою правління була конституційною монархією. Законодавча влада належала королю та двопалатному парламенту. Правом голосу користувалися чоловіки, які досягли 25-річного віку, уміли читати й писати, а також мали певний статок. Таких із 27-мільйонного населення було 600 тис. осіб (2% населення країни). Виконавча влада повністю належала монархові. Значну роль у політичному житті країни відігравала католицька церква. Священик був основною фігурою на селі. Від його проповідей залежало ставлення селян до влади. Щоб обмежити вплив католицької церкви, їй було заборонено політичну діяльність. У 1871 р. король підписав закон, за яким Папа Римський оголошувався особою священною і недоторканною. Його територіальні володіння обмежувалися Ватиканським палацом і ще кількома будівлями. Після утворення єдиної держави політичну боротьбу між собою вели дві політичні партії (точніше, політичні блоки): Історична права, або «праві», та Історична ліва, або «ліві»....
0 Переглянути

Велика Британія

9 Клас

Наприкінці XIX ст. Велика Британія продовжувала залишатися однією з наймогутніших і найбагатших країн світу. Вона займала лідерські позиції у світовій торгівлі та вивезенні капіталу. Англійські капіталовкладення за кордоном перевищували капіталовкладення решти держав разом узятих. Лондон став головним торговельним і фінансовим центром світу. Англію називали «володаркою морів». Водночас в економіці країни почали проявлятися певні негативні тенденції. Зростання промислового виробництва (2,1%) було нижчим, ніж в інших країнах (у США — 4,2%, у Німеччині — 4,1%). Технічне обладнання на багатьох заводах застаріло, і за деякими показниками Англія відставала від США та Німеччини. На початку XX ст. Німеччина випередила її за виплавкою сталі, США — за виробництвом чавуну, сталі та кам’яного вугілля. Завдяки кращій технології та вищій продуктивності праці американські й німецькі товари стали дешевшими за англійські. У сільському господарстві Великої Британії переважало дрібне селянське господарство. Сільське господарство не забезпечувало потреб Англії, тому їх нестача перекривалася імпортом з колоній, що були водночас джерелом дешевої сировини і ринком збуту. Отже, збереження та розширення імперії вважалося одним із найважливіших завдань Англії, як основа її стабільності й процвітання. ► Якими були особливості економічного розвитку Великої Британії в другій половині XIX ст.? 2. Внутрішньополітичне життя Англії. Ірландське питання Другу половину XIX ст. в Англії, як ви вже знаєте, називають «Вікторіанською епохою» за ім’ям королеви Вікторії, яка перебувала на престолі від 1837 до 1901 р. Це був період найбільшої могутності Великої Британії. Тоді швидко зростали її колоніальні володіння, англійська промисловість ще втримувала перше місце у світі....
0 Переглянути

Німецька імперія

9 Клас

Після франко-прусської війни всі німецькі землі об’єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст. Згідно з імперською конституцією 1871 р., главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Парламент складався з двох палат. Верхня палата (бундесрат), або Союзна рада, призначалася з представників усіх монархій і вільних міст (58 членів). Нижня палата (бундестаг) обиралася загальним голосуванням. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, які він приймав, належало затверджувати імператору. На момент створення Німецької імперії в парламенті більшість належала представникам консервативної партії, яка виражала інтереси юнкерів, великих промисловців і фінансистів. Опонентами консерваторів була Ліберальна партія, яка захищала інтереси промисловців. Обидві партії підтримували уряд. У 1881 р. утворилася Католицька партія. Вона виступала на захист католицького населення Німеччини і через це опинилася в опозиції до уряду. В опозиції перебувала і Соціал-демократична партія, яка мала значне представництво в парламенті й виражала інтереси робітничого класу....
0 Переглянути

Франція

9 Клас

Причиною франко-німецької (франко-прусської) війни стало суперництво між Францією та Пруссією за гегемонію в Центральній Європі. Франція, яка остерігалася зміцнення Пруссії, намагалася перешкодити об’єднанню німецьких земель під її верховенством. Обидві країни прагнули війни, щоб остаточно розв’язати суперечності, які назрівали. Поштовхом до війни стали династичні суперечки навколо іспанського трону. У 1868 р. в Іспанії відбулася революція, унаслідок якої королеву Ізабеллу II було позбавлено престолу. Правлячі кола Іспанії тим часом вели пошуки нового монарха. У липні 1870 р. престол запропонували родичеві прусського короля Леопольду Гогенцоллерну. Боячись опинитися між двох вогнів, Франція почала наполягати на тому, щоб кандидатура Леопольда як претендента на престол не розглядалася ні тоді, ні будь-коли в майбутньому. Подальші наполягання Франції закінчилися тим, що прусський король Вільгельм І надіслав французькому послу «Емську депешу», підкориговану канцлером Отго фон Бісмарком. У ній, зокрема, містилася фраза про те, що «Його Величність король відмовляється прийняти французького посла». Французький уряд сприйняв це як образу й 19 липня 1870 р. оголосив війну Пруссії. Майстерно розіграна О. фон Бісмарком провокація мала успіх. Пруссія в очах громадськості виступала як жертва агресії....
0 Переглянути

Практичне заняття. Еволюція, європейської соціал-демократії: від марксизму до легальної парламентської діяльності

9 Клас

Практика робітничого руху та революційної боротьби наприкінці XIX ст. засвідчила, що частина положень теорії марксизму в реальному житті не спрацьовує, а теоретична спадщина містить значні суперечності. Висновки «Маніфесту Комуністичної партії» не підтверджувалися життям: становище пролетаріату не погіршувалося, сам капіталізм не розвалювався тощо. Дедалі більше ставало зрозумілим, що життя складніше за схеми теоретиків марксизму. Спроби його прибічників перейти від теорії до практики і розпочати перебудову суспільства одразу спричинили чимало проблем. Зокрема, вони не розуміли, як будувати стосунки з іншими партіями, як ставитися до існуючих органів влади, як вести боротьбу за реалізацію своїх вимог в наявних умовах, реалізувати свої програми тощо. Усе це дедалі більше вело до необхідності перегляду й пристосування до сучасних потреб основних засад марксизму. Наприкінці XIX ст. серед партій II Інтернаціоналу сформувалося декілька течій, котрі, вважаючи себе марксистськими, по-різному бачили завдання соціалістичного руху в тогочасному західному суспільстві. Ліві марксисти продовжували відстоювати ідеї «Маніфесту Комуністичної партії» й виступали за їх поглиблення у напрямку радикалізації, ігноруючи нові реалії західного суспільства; праві визнавали лише ідеї, які висловлювали К. Маркс і Ф. Енгельс наприкінці свого життя, й прагнули переглянути чимало положень марксизму відповідно до нової ситуації у суспільстві, а центристи намагалися дотримуватися духу й кожної букви марксизму без будь-яких відхилень і змін....
0 Переглянути

Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку провідних країн Західної Європи та Америки

9 Клас

Друга половина XIX ст. — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу. За цей період промислове виробництво зросло майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали основними показниками могутності країн. Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості — електротехнічної, хімічної тощо — це докорінно змінило повсякденне життя людей. ► Що наприкінці XIX ст. стало визначати могутність країни? Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та великих фінансових інвестицій. Для залучення капіталу з метою вирішення великих економічних завдань набуло поширення акціонування. Акціонування — об’єднання капіталу кількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки. Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького прошарку банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький прошарок отримав назву «фінансова олігархія»....
0 Переглянути

Утворення незалежних держав у Латинській Америці

9 Клас

Назву «Латинська Америка» використовують стосовно країн Південної та Центральної Америки й островів басейну Карибського моря. Європейські колонізатори, які панували тут упродовж трьох століть і спричинили поширення іспанської, португальської та французької мов, які походять від давньої латинської мови, що й обумовило назву регіону. Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки належала Іспанії. її колоніальні володіння були об’єднані в чотири віце-королівства—Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія), Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор), Нова Іспанія (Мексика й частина Центральної Америки), Перу (Чилі та Перу). Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті. Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини всієї території Південної Америки. За доби Великих географічних відкриттів португальський мореплавець Педру Кабрал відкрив східну частину Південної Америки. Тривалий час португальці із заснованих тут колоній вивозили лише цінні породи деревини, які називали «пау-бразил». Така назва з часом закріпилася за цією частиною Латинської Америки. Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася з французької (західної) та іспанської (східної) частин, а Гвіана поділялася на британське, нідерландське і французьке колоніальні володіння. В усіх колоніях європейців у Латинській Америці влада належала колоніальній адміністрації, що призначалася з метрополій....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 233 234 235 236 237 238 239 240 241 ... 317
Назад

Навігація