Войти
Закрыть

Економічне піднесення США

9 Клас

Упродовж останніх десятиріч XIX ст. США перетворилися з аграрної на індустріально-аграрну державу. На той час країна посідала першість у світі за обсягами промислового виробництва, технічним оснащенням підприємств та продуктивністю праці. Підприємства СІНА виробляли більше чавуну, сталі, видобували більше кам’яного вугілля, ніж Велика Британія, Німеччина та Франція разом. Головну роль у промисловому виробництві відігравали великі підприємства. На 1914 р. вони становили 2,2 %, але виробляли майже половину обсягу промислової продукції країни. Великі підприємства об’єднувались у трести, монополізуючи виробництво найважливіших товарів. На початку XX ст. найбільший вплив мали два трести: нафтовий - Рокфеллера (90 % виробництва нафтопродуктів) та сталевий — Моргана (66 % виплавки сталі). СІНА відкрили епоху великого масового виробництва, перехід до якого супроводжувався зростанням концентрації виробництва, централізацією капіталів і розвитком на цьому підґрунті монополістичних об’єднань у промисловості, посиленням банків і банківського капіталу. Історія виникнення великих монополістичних об’єднань наповнена проявами гострої конкурентної боротьби не на життя, а на смерть, зокрема за допомогою шантажу, підкупів, викрадень, знищення матеріальних цінностей конкурентів, аж до вбивств. Саме за допомогою таких заходів зміцнився знаменитий нафтовий трест Джона Рокфеллера «Стандарт Ойл», який остаточно сформувався в 1882 р. До цього він поглинув і встановив контроль над 40 нафтовими компаніями, став власником близько 90 % підприємств нафтопереробної промисловості та нафтопроводів США....

Особливості розвитку Італії

9 Клас

У процесі національного об’єднання Італії відбувся істотний перерозподіл земельної власності. Однак цей процес не торкнувся селянства, а реалізовувався в інтересах буржуазії без посягання на велике землеволодіння. Південна частина континентальної Італії та острови Сицилія і Сардинія були зоною напівфеодальних латифундій, де переважали докапіталістичні методи ведення господарства. Це поглиблювало економічну, соціальну та культурну відсталість Півдня. Тягар податків тут відчувався сильніше, ніж у інших частинах країни, адже після об’єднання було встановлено додаткові збори. Величезних розмахів набуло лихварство. Гніт латифундиста і лихваря змушував селян залишати рідні краї. Традиційне ремісничо-мануфактурне виробництво не витримувало закордонної конкуренції, а нова промисловість через відсутність капіталу не розвивалася. У пошуках кращої долі селяни масово їхали за океан, де залишалися назавжди. У порівнянні з 1876-1888 рр. упродовж 1901-1909 рр. кількість емігрантів збільшилася майже в 10 разів, досягши близько 300 тис. У більшості населення Півдня було бідним і неписьменним. Оскільки в основі виборчої системи країни був майновий ценз, то в результаті Південь не міг претендувати на повноцінне політичне представництво в парламенті. Якщо у 1860-х роках брати участь у виборах на Півночі міг кожен 12-й житель, то на Півдні - лише кожен 38-й. Через постійну соціальну напруженість на Півдні центральна влада щораз частіше вдавалася до репресивних заходів. Почався наступ на громадянські свободи: законом 1889 р. було обмежено конституційне право зборів, у результаті чого 1890 р. було заборонено першотравневу демонстрацію і вперше застосовано зброю проти страйкарів. Однак це лише загострило соціальну напругу. Протягом 1897-1898 рр. країну охопили масові виступи через подорожчання продуктів харчування. Згодом рух набув не лише соціальних, а й політичних ознак. Так, у травні 1897 р. в Мілані у відповідь на заборону соціалістичних листівок відбулися зіткнення між робітниками й поліцією, які переросли в п’ятиденне повстання з барикадними боями. Проти повсталих робітників використали піхотні й кавалерійські військові частини та артилерію. Почалися масові репресії, було заборонено багато газет, почали діяти військові суди....

Велика Британія

9 Клас

«У 37-му році, коли королева посіла на престолі... ще ходили поштові карети, чоловіки носили пишні краватки, голили верхню губу, їли устриці із діжок... жінки не мали прав на власне майно. У країні панувала чемність. Для нужденних будували притулки, бідних вішали за зовсім дрібні злочини... Майже два покоління змінилося з того часу, а за цей час - пароплави, залізниці, телеграф, велосипеди, електрика, телефони і ось тепер ці автомобілі... Змінилися звичаї, змінилися манери... Шістдесят чотири роки охорони власності створили велику буржуазію, пригладжували, шліфували, підтримували її доти, доки вона манерами, звичаями, мовою стала мало чим відрізнятися від аристократії», - писав письменник Дж. Голсуорсі. Велика Британія була однією з найбагатших і найрозвинутіших країн світу. Її грошова одиниця - фунт стерлінгів - стала основною світовою валютою, а її столиця Лондон - світовим торговим центром, Англійський банк - світовим центром фінансових угод. Велику Британію називали «володаркою морів». Темпи промислового розвитку цієї країни продовжували зростати, але поступово внаслідок технічного відставання вона починає поступатись у темпах економічного розвитку США та Німеччині. На початку XX ст. Німеччина перегнала Велику Британію за виробництвом сталі, а СІНА - за виплавкою чавуну та видобутком кам’яного вугілля. Висока продуктивність праці та досконале виробниче обладнання робили американські товари дешевшими, а отже, більш конкурентними щодо британських на світовому ринку....

Німецька імперія

9 Клас

1871 р. у Дзеркальній залі Версальського палацу було проголошено Німецьку імперію. 18 січня 1871 р. прусський король Вільгельм І став імператором Німеччини. А 16 квітня 1871 р. набула чинності Конституція імперії, яка сприяла завершенню процесу становлення цілісної держави як з політичного, так і з економічного погляду. Згідно з Конституцією, вища влада в державі належала імператорові (кайзеру), яким міг бути лише прусський король. Імператор очолював імперські війська; здійснював загальне управління країною; скликав або достроково розпускав обидві палати парламенту; призначав рейхсканцлера, вищих чиновників та офіцерів; він мав великі права в галузі зовнішніх зв’язків. Канцлер був главою імперського адміністративного апарату. Федеральних міністрів не було, існували лише керівники імперських відомств - підлеглі канцлера. Чому об’єднання Німеччини відбулося збройним шляхом? Чи існував альтернативний спосіб? Для ухвалення імперських законів потрібна була згода Союзної ради (бундесрату) і Палати депутатів (рейхстагу). Права бундесрату були значними. Навіть якщо розпускався рейхстаг, то це не обов’язково означало перерву в роботі бундесрату. Головою Союзної ради був канцлер імперії - прусський міністр. Рейхстаг обирався шляхом загальних виборів таємним голосуванням із чоловіків, які досягли 25-річного віку, за винятком військових....

Франція в останній третині XIX — на початку XX століття

9 Клас

«Отже, я роблю чесне звернення до всього народу і кажу вам: якщо ви хочете зберегти цей тривожний стан, який принижує нашу гідність, який компрометує наше майбутнє, то вибирайте іншого на моє місце, тому що я не хочу влади, безсилої робити добро, - влади, що покладає на мене відповідальність за дії, запобігти яким я не в змозі, і яка не дозволяє мені розпоряджатися кермом у той час, коли я бачу, що корабель прямує до загибелі», - зі звернення Луї Бонапарта до народу від 2 грудня 1851 р. Проаналізуйте причини, які зумовили проголошення імперії у Франції. У ніч на 2 грудня 1851 р. Луї Бонапарт і його прибічники здійснили державний переворот. Війська заволоділи основними стратегічними пунктами Парижа. Ліві республіканці організували «комітет спротиву», серед його активних членів був відомий письменник В. Гюго. 3 і 4 грудня в народних кварталах Парижа було зведено барикади, відбулися сутички з урядовими військами. Бонапартистам досить швидко вдалося придушити повстання в Парижі. Щоб прискорити розв’язку та залякати населення, вони використали артилерію. При цьому було вбито й поранено до 2 тис. осіб. Уряд розгромив майже всі опозиційні організації, заборонив діяльність політичних клубів, видання опозиційних газет, часописів тощо. За переворотом настав жорсткий поліцейський терор. Уряд оголосив 32 департаменти у стані облоги. 21 тис. республіканців підлягала засланню до колоній, ув’язненню, вигнанню з Франції. Через рік, 2 грудня 1852 р., Луї Бонапарт проголосив себе імператором Наполеоном III (Наполеоном II бонапартисти вважали сина Наполеона І герцога Рейхштадського, який помер ще молодим). Франція стала імперією (1852-1870). Двічі в XIX cт. у Франції проголошувалася імперія на чолі з династією Бонапартів (1804, 1852). Які верстви населення підтримували Наполеона І та Наполеона III під час встановлення монархії? Що спільного й відмінного ви вбачаєте у причинах встановлення Першої та Другої імперій у Франції? Із середини 1860-х років Франція терпіла одну за одною зовнішньополітичні невдачі. Уряд Наполеона III не зміг запобігти утворенню небезпечного для країни Північнонімецького союзу; побудова французами Суецького каналу погіршила відносини з Великою Британією; підтримка Наполеоном III Папи Римського посіяла недовіру до Франції з боку прихильників об’єднання Італії. Невдала зовнішня політика французького імператора послабила його позиції серед значної частини промислової та торгової...

Еволюція європейської соціал-демократії: від марксизму до легальної парламентської діяльності

9 Клас

Народився в родині адвоката. Навчався в Боннському та Берлінському університетах, де вивчав юридичні науки, філософію, історію. Відмовившись від університетської кар’єри, став займатися політичною діяльністю. Від 1844 р. розробляв теорію соціалістичної революції. У 1847 р. разом із Ф. Енгельсом (1820-1895) створив першу комуністичну організацію - «Союз комуністів». Маркс і Енгельс вбачали своє завдання насамперед у тому, щоб організувати робітників для боротьби за свої права. Вони наголошували, що ідеї ніколи не виводили суспільство за межі старого порядку, тому потрібно використовувати більш дієві засоби боротьби. Маркс і Енгельс стали авторами теорії революційного переходу до комунізму (від лат. communis - «спільний», «загальний»), що отримала назву «марксизм». Основні його положення проголошували: у капіталістичному суспільстві є два антагоністичних класи (пролетаріат і буржуазія), боротьба між якими є основою суспільного прогресу. Побудова соціалізму неминуча без соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату; для перемоги в цій боротьбі робітничому класу потрібно створити власну політичну партію і взяти владу в свої руки. Пролетар - незаможний, але юридично вільний громадянин. Маркс і Енгельс вважали, що комунізм - це суспільний порядок, який є «асоціацією виробників», «суспільством», що засноване на засадах колективізму, великій промисловості, суспільній власності, безкласовій структурі та розподілу із суспільних запасів. Їхнім основним гаслом було «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»....

Завершення формування індустріального суспільства в розвинутих країнах світу

9 Клас

Найхарактернішою рисою економічного життя провідних європейських країн (Великої Британії, Німеччини, Франції), США та Японії у другій половині XIX — на початку XX ст. стало формування індустріального суспільства. Перш за все це означало створення такої структури господарства, за якої частка промислового виробництва перевищувала б частку виробництва сільськогосподарської продукції. Так, світове промислове виробництво протягом 1871-1913 рр. зросло майже вп’ятеро (особливо великими темпами розвивалася важка промисловість), продуктивність праці зросла на 40 %, а обсяг торгівлі - майже вчетверо. Формування індустріального суспільства супроводжувалося процесами урбанізації та пролетаризації. Використання найманої праці охопило не тільки виробництво, а й будівництво, транспорт, сферу послуг, сільськогосподарське виробництво. 1914 р. чисельність світового пролетаріату становила 70 млн. Величезний вплив на розвиток суспільства наприкінці XIX - на початку XX ст. мали науково-технічні відкриття та досягнення. Кінець XIX — початок XX ст. - це епоха сталі. Вона використовувалася у виробництві локомотивів, рейок, будівництві мостів, багатоповерхових будинків, сільськогосподарських машин. З’являються нові джерела енергії - нафта та електрика. 1903 р. Орвілл Райт уперше підняв у повітря літальний апарат з двигуном. Політ тривав 12 с, літак відірвався від землі приблизно на три метри. Важливе технічне значення мала поява нових типів двигунів, які сконструювали німецькі конструктори Н. Отто (1876) та Р. Дізель (1897). Ці високоекономічні двигуни, що працювали на рідкому паливі, досить скоро стали використовувати Г. Даймлер і К. Бенц (Німеччина, 1886) у своєму першому авто, брати У. та О. Райти (США, 1903) - у першому літаку, компанія Клозе-Шульце (Німеччина, 1912) - у першому дизельному локомотиві....

Утворення незалежних держав у Латинській Америці

9 Клас

У серпні 1791 р. під впливом Французької революції спалахнуло масове повстання чорношкірих рабів у французькій колонії Сан-Домінго (з кінця XVII ст. займала західну частину о. Гаїті, східна продовжувала належати Іспанії) під проводом колишнього невільника Туссена Лувертюра. Іспанська влада східної частини Гаїті загравала з повсталими, розраховуючи використати їх для захоплення французької частини острова. Комісари Конвенту, що прибули в Сан-Домінго у 1794 р., проголосили відміну рабства, проте невдовзі на острові висадився британський десант. У результаті запеклої чотирирічної боротьби залишки британських військ змушені були евакуюватися з Гаїті, генерал-губернатором усього острова (в 1795 р. Іспанія поступилася його східною частиною Франції) став Туссен Лувертюр. Наполеон Бонапарт після захоплення влади у Франції 9 листопада 1799 р. мав намір створити колоніальну імперію в Америці. Добившись від Іспанії поступки Луїзіани, відрядив у 1802 р. до Гаїті 20-тисячний корпус під командуванням генерала Леклерка. Пообіцявши мир, генерал заманив Туссена Лувертюра на нараду і наказав схопити та вислати гаїтянського лідера до Франції, де той і помер в ув’язненні наступного року. Але під проводом соратника Туссена Лувертюра Жана Жака Дессаліна армія повсталих здобула блискучу перемогу (у листопаді 1803 р. із 43 тис. французьких військ на батьківщину відбуло всього 8 тис. уцілілих солдатів, та й ті потрапили в полон до британського флоту), і 1 січня 1804 р. було проголошено незалежність Гаїті. Повстанці отримали землі французьких колоністів. Східна частина острова залишилася в руках Франції, у 1808 р. було повернуто Іспанії, а в 1822 р. її зайняли гаїтянські війська. Після кількох безуспішних спроб відновити своє панування Париж у липні 1825 р. визнав незалежність Гаїті з умовою компенсації за експропрійовану власність французьких плантаторів. У 1844 р. у східній частині острова в результаті антигаїтянського повстання було утворено самостійну Домініканську Республіку, яка швидко потрапила під фінансово-економічний контроль США. Особливістю ж політичного розвитку Республіки Гаїті стала гостра міжусобна боротьба за владу....

США (1815—1870)

9 Клас

Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням території США. Розвиток промисловості та потреби господарств плантаторів-рабовласників у нових землях визначили характер зовнішньої політики держави. Весь Північноамериканський континент був відкритий для колонізації, корінне населення не могло чинити належного опору. Напрямок завоювань визначався інтересами різних верств населення: буржуазія та фермери намагалися колонізувати західні землі й Канаду; плантатори мріяли про землі на півдні та південному заході. Фермери - категорія підприємців у сільському господарстві; власники або орендарі земельних угідь, які ведуть своє господарство сімейними засобами або з використанням найманої робочої сили. У результаті експансії територія США збільшилася від 1000 км2 (1776) до 9369 км2 (1867). Було приєднано Луїзіану (1803), Флориду (1819), території верхів’я р. Міссурі (1818), Техас (1845), Орегон (1846), Нову Мексику (1848). Розширення території держави відбувалося шляхом купівлі нових земель у інших держав (так, наприклад, було придбано Луїзіану у Франції) або внаслідок воєнних дій. Населення країни на середину XIX ст. становило 31 млн осіб (на Півночі проживало 22 млн, на Півдні - 9 млн, з них 3,5 млн чорношкірих). Більша його частина працювала в сільському господарстві. У першій половині XIX ст. США залишались аграрною країною. Як ви вважаєте, чому в першій половині XIX ст. відбувається збільшення території США?...

Російська імпеія у першій половині ХІХ століття

9 Клас

На початку XIX ст. російський імператор Олександр І (1777-1825) змушений був зважати на необхідність модернізації Росії. Поширення в Європі ідей свободи та демократії змусило його на початку свого правління провадити політику ліберальних обіцянок, поступок і навіть перетворень. 1803 р. вийшов «Указ про вільних хліборобів». Він передбачав визволення за викуп кріпосних із землею. Реформувались органи управління: засновувалися міністерства (замість колегій, створених Петром І); формувався кабінет міністрів. 1810 р. було створено Державну раду. Але далі окремих кроків з перетворення економіки та політики російського суспільства Олександр І не пішов. Російський імператор з березня 1801 р. У зовнішній політиці маневрував між Великою Британією та Францією. Після війни 1812 р. очолив антифранцузьку коаліцію європейських держав. Був одним з керівників Віденського конгресу та організаторів Священного союзу. Раптова смерть Олександра І в Таганрозі викликала чутки, які згодом переросли в легенду, що нібито він переховувався під ім’ям старця Федора Кузьмича в Сибіру. Союз порятунку За часів правління Олександра І в середовищі російського офіцерства зростає невдоволення консервативним характером самодержавства. Офіцери, які повернулися із закордонних походів, прагнули змін. 1816 р. вони заснували першу нелегальну організацію - Союз порятунку. Її активними учасниками були М. Муравйов, С. Трубецькой, брати М. та С. Муравйови-Апостоли, П. Пестель. Офіцери назвали свою організацію Союзом порятунку, оскільки вважали, що настав час «рятувати Росію». Як писав С. Трубецькой, вони хотіли «поставити Росію в таке становище, яке б зміцнило благо держави та захистило її від переворотів, подібних до французької революції...». Члени Союзу порятунку одностайно виступали за ліквідацію кріпосного права і самодержавства. Питанням, що викликало найбільші суперечності серед учасників товариства, було питання тактики. Більшість вважала, що діяти треба поступово, привертаючи на свій бік якомога більше представників державного апарату, з їхньою допомогою домогтися проголошення конституції після смерті імператора. Більш рішучі пропонували прискорити події, організувавши убивство, але ця пропозиція не була підтримана більшістю....

Навігація