Поведінка — система рухової активності організму, що відображає зв’язки з навколишнім середовищем під час виконання життєвих функцій. Поведінка має свої прояви на біологічному, психологічному та соціологічному рівнях. Біологічний рівень поведінки пов’язаний із забезпеченням живлення, дихання, захисту від несприятливих умов. На цьому рівні у поведінці людини і тварин є багато спільного. Коли людина відчуває спрагу чи голод, її поведінка змінюється. Сильна спрага чи голод змушують покинути будь-які інші справи й шукати можливостей задовольнити потреби. Різноманітні прояви поведінки людини вивчають такі науки, як психологія, соціологія, етика та інші. В основі поведінки людини лежать безумовні рефлекси та інстинкти, а також умовні рефлекси й навчання як форми пристосування до мінливих умов.

Поведінка закономірно змінюється під впливом обставин, у які потрапляє людина. До цього причетні зміни як зовнішнього середовища, так і внутрішнього. Наприклад, ви неспішно прогулюєтеся, аж раптом починає накрапати дощ. Ви пришвидшуєте ходу, одночасно шукаючи прихистку від негоди. Під час перегляду фільму ви відчуваєте, як у вас заболіло у животі. Замість того, щоб продовжити дивитися фільм, ви починаєте шукати допомогу. Таким чином, кожен акт поведінки має бути вмотивованим. Мотивація — це активування поведінкових реакцій, які відповідають певній ситуації і зберігаються в пам’яті людини (мал. 110). Мотивації поділяють на біологічні та соціальні. Біологічні мотивації спонукають до пошуку їжі, місця для відпочинку або сну, задоволення інших фізіологічних потреб. Мотивації більшості наших дій мають передусім соціальне походження, наприклад, звільнення місця у транспорті літній людині, допомога людям з обмеженими можливостями, прагнення здобути освіту.

Мал. 110. Мотивація

У поведінці виявляються особистість людини, особливості її інтелекту, характеру, темпераменту, її потреби, погляди, інтереси. Важливу роль у регулюванні поведінки відіграють емоції й почуття. Визначальними у поведінці людини є мотиви й цілі, що зумовлюються біологічними потребами та соціально-історичною практикою.

Вища нервова діяльність — це комплекс нервових процесів у корі кінцевого мозку та підкіркових центрах, які забезпечують різноманітні форми взаємозв’язку людини з навколишнім середовищем. Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність забезпечується двома основними нервовими процесами — збудженням і гальмуванням. Явище нервового збудження ми розглядали на уроці 34, а наступний урок буде присвячений процесам гальмування.

Кора головного мозку має унікальну здатність швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати сформовані раніше у відповідь на зміни в середовищі. Вища нервова діяльність людини, на відміну від тварин, здійснюється у межах свідомості та абстрактного мислення. Важливими її проявами є пам’ять, мова та навчання. Тому поведінку людини варто визнавати соціальною, бо її біологічна складова стала підпорядкованою соціальній. Людина створює правила і закони, дотримуючись яких, може спокійно співіснувати з іншими людьми, використовуючи спільні джерела існування.

Уперше уявлення про рефлекторний характер функціонування вищих відділів центральної нервової системи обґрунтував I.M. Сєченов 1863 р. у науковій праці «Рефлекси головного мозку». Поглибив його ідеї І.П. Павлов, який створив цілісне вчення про вищу нервову діяльність. Саме Павлову належить науковий термін «умовний рефлекс» (мал. 111). Поняття умовного рефлексу було ним доведено тоді, коли він відтворив експеримент на собаці, у якої слина виділялась не лише у відповідь на потрапляння їжі в рот, але й тоді, коли собака чула брязкіт посуду або людину, яка завжди приносить їй їжу.

Мал. 111. Собака під час формування умовного рефлексу

Комплекс природжених послідовних дій організму, що виникають у відповідь на вплив зовнішніх або внутрішніх подразників, називають інстинктами. Вони є вродженими і у світі тварин характерні для всіх особин одного виду. Наприклад, кожна доросла особина павука-хрестовика плете однакову павутину, а кожна ластівка будує однотипне гніздо. Стосовно людини вчені не дійшли спільної думки про те, чи є в неї інстинкти, адже складні процеси поведінки в кожної людини відображають її особистий досвід і мають індивідуальний характер. Інстинкти проявляються у два етапи — пошуковий і завершальний. Наприклад, у деяких видів птахів пошук корму має різні прояви: дятел вистукує кору дерева і за звучанням дізнається, чи є під корою пожива; хижий птах ширяє в піднебессі й видивляється поживу на землі. Завершальний етап закінчується поїданням — здобич або заковтується цілком (дятел), або поїдається частинами (хижий птах).

Серед біологічних інстинктів виділяють харчові, оборонні (захисні), статеві, батьківські, групові. Наприклад, харчовий інстинкт змушує білку ховати горіхи про запас на зиму, оборонний інстинкт змушує пташку, що висиджує яйця, відволікати непроханих гостей від гнізда. Статевий інстинкт проявляється у шлюбних боях оленів та морських котиків, а батьківський інстинкт проявляється у тому, що дорослі лелеки навчають потомство літати. Груповий інстинкт змушує косяки риб мігрувати в пошуках кормів, а перелітних птахів збирає у зграї перед відльотом у вирій. Що вищим є рівень організації тварини, то складнішою є її поведінка. У людини теж є подібні інстинктивні прояви, але вони набагато різноманітніші і складніші, адже людина керується передусім розумовою діяльністю. Значну частину актів поведінки становлять не інстинкти, а умовні рефлекси.

Людина свідомо може пригнічувати прояви інстинктивної діяльності. Наприклад, у ситуації, коли є можливість проявити себе у спортивному змаганні, людина, що не знає своїх можливостей, інстинктивно могла б покинути його, але бажання перемогти змушує її стартувати. Вираженість інстинктів залежить від багатьох чинників зовнішнього (погода, час доби, пора року) і внутрішнього (рівень метаболізму, дія гормонів, процеси мислення) середовища. Вивчення інстинктів тварин та їх використання має практичне значення для сільського господарства, медицини, інших галузей діяльності людини.

Навички — умовнорефлекторні дії, які через багаторазове повторення виконуються автоматично. Навички формуються в кілька етапів. Спочатку має бути мотивація (я хочу навчитися плавати), потім — навчання і багаторазове повторення одних і тих самих рухів. Нарешті, закріплення навичок дозволяє водночас звертати увагу на сторонню інформацію. За наявності навичок будь-яка діяльність людини відбувається швидше й продуктивніше.

Серед навичок виділяють рухові, сенсорні та інтелектуальні. Наприклад, рухові навички допомагають кататися на ковзанах, користуватися різноманітними інструментами. Навички є необхідними в усіх випадках діяльності: навчальній, трудовій, ігровій тощо. Вони формуються в процесі засвоєння дій, через вправляння. Навички людини мають системний характер. Навички є необхідним компонентом уміння.

Уміння — це засвоєний спосіб виконання людиною певних дій, сформований на основі знань і навичок. Наприклад, людина, що уміє їздити на велосипеді, спокійно милується краєвидами під час поїздки, а початківець усю увагу спрямовуватиме на кермування.

Звичка — особлива форма поведінки, здійснення якої в певній ситуації стає для людини необхідним. Звички бувають корисними та шкідливими. Деякі звички можуть викликати подив, але завжди в їхній основі лежать навички. Наприклад, корисною звичкою є чищення зубів перед сном, а шкідливою — паління цигарок.

• 1. Визначте роль мотивації у поведінці людини.
• 2. Що таке інстинкт?
• 3. Назвіть види інстинктів.
• 4. Наведіть визначення навички.
• 5. Наведіть приклади вмінь.
• 6. Порівняйте поняття «навичка» і «звичка».