Нервові процеси

Робота головного мозку людини побудована на взаємодії двох головних процесів — збудження і гальмування. У процесі збудження окремі нейрони або групи нейронів вивільняють свою енергію та генерують сигнали, які поширюються на інші нервові клітини. Процес гальмування є зворотним — він припиняє процес вивільнення енергії в нейронів і перешкоджає поширенню збудження на інші нейрони.

Наприклад, побачила людина яблуко — рецептори ока передали сигнал у мозок. Цей сигнал викликав збудження в нейронів зорової частки кори мозку, що поширили його на інші групи нейронів, які відповідають за впізнавання об’єктів, і людина зрозуміла, що бачить саме яблуко, а не грушу. Після цього активізувалися процеси гальмування, і ті нейрони, робота яких більше не потрібна, перестали виробляти сигнали.

Показники нервових процесів

На взаємодії збудження і гальмування побудована робота мозку в усіх людей. Але відбувається ця взаємодія у різних людей по-різному. Показники, за якими нервові процеси різняться,— це сила, рухливість та врівноваженість. Значення цих показників установив і дослідив лауреат Нобелівської премії І. П. Павлов (мал. 43.1).

Мал. 43.1. І. П. Павлов обґрунтував існування різних типів нервової системи

На його думку, сила нервових процесів — це здатність нервових клітин адекватно реагувати на дуже сильні подразники. Рухливість — це швидкість переходу збудження в гальмування або, навпаки, гальмування у збудження. А врівноваженість являє собою співвідношення за силою процесів збудження і гальмування. Установивши ці показники, І. П. Павлов визначив три сильні та один слабкий тип нервової системи. При цьому сильні типи відрізнялися один від одного врівноваженістю та рухливістю нервових процесів. Ці типи нервової системи за своїми особливостями збіглися із чотирма типами людського темпераменту, які були описані ще давньогрецьким лікарем Гіппократом (мал. 43.2). Таким чином, І. П. Павлов установив наукове підґрунтя особливостей вищої нервової діяльності людини, які були виявлені шляхом спостережень ще у Стародавній Греції.

Мал. 43.2. Гіппократ увів у науковий обіг поняття «темперамент»

Темперамент і його типи

Темперамент — це індивідуально-типологічна характеристика людини, яка проявляється в силі, рухливості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.

Розрізняють чотири основні типи темпераменту (нервової системи) — сангвінік (жвавий), флегматик (спокійний), холерик (нестриманий) та меланхолік (слабкий) (мал. 43.3, с. 152).

Сангвінік (жвавий тип) має сильний, урівноважений, рухливий тип нервової системи. Людям цього типу властива достатня сила нервових процесів, що проявляється в енергійності та наполегливості на шляху до досягнення мети. Для них характерне самовладання, що є показником достатньої врівноваженості нервових процесів. Водночас у них спостерігається значна рухливість нервових процесів, про що свідчить уміння швидко перебудовувати свої звички й уподобання, виходячи з конкретних обставин життя.

Флегматик (спокійний тип) має сильну, врівноважену, проте інертну нервову систему. Люди, які належать до цього типу, відзначаються передусім неквапливістю дій. У них спостерігається певний консерватизм поведінки, що свідчить про малу рухливість нервових процесів.

Мал. 43.3. Реакція людей з різним типом темпераменту на одну й ту саму подію (за малюнком Бідструпа)

Холерик (нестриманий тип) має сильну, але неврівноважену нервову систему. Для людей цього типу характерна палкість, з якою вони виконують роботу; вони працюють натхненно, але часто будь-яка дрібниця може звести все нанівець, що свідчить про неврівноваженість нервових процесів з переважанням збудження. Саме через це для характеристики цього типу не використовується поняття рухливості нервових процесів.

Меланхолік (слабкий тип) вирізняється загальною слабкістю нервової системи, для характеристики якої такі показники, як урівноваженість і рухливість нервових процесів, не застосовують. Особливістю цього типу є швидкий розвиток гальмування під дією навіть помірних за силою подразників. У людини риси слабкого типу проявляються насамперед у нерішучості й нездатності наполягати на своєму.

Тип нервової системи є природженим, і змінити його повністю неможливо. Проте ще І. П. Павлов довів можливість корекції окремих типологічних властивостей.

Характер

Темперамент є тією особливістю людини, яку вона успадковує від своїх батьків. Це особливість її нервової системи. Але нервова система людини дуже гнучка. Її головною властивістю є здатність пристосовуватися до найрізноманітніших умов, які виникають протягом життя людини. Тому в ході розвитку людини на основі її темпераменту та інших особливостей організму формується її характер.

Характер — це сукупність стійких індивідуальних психологічних особливостей людини, що формуються протягом усього життя і проявляються в її діяльності та взаємодії з іншими людьми.

Існує кілька характерних рис, за якими визначаються особливості характеру людини. По-перше, це ставлення людини до інших людей (товариськість, чуйність, повага тощо). По-друге, це ставлення людини до праці та своєї справи (відповідальність, сумлінність, працьовитість тощо). По-третє, це ставлення людини до самої себе (самокритичність, гордість, егоїзм тощо). По-четверте, це ставлення людини до речей (акуратність, неохайність, дбайливість тощо). Оцінюючи людину за цими ознаками, ми й визначаємо основні риси її характеру.

• Давньогрецький лікар Гіппократ (460-377 рр. до н. е.) вважав, що оптимальне співвідношення чотирьох «соків тіла» — крові (sanguis), лімфи (phlegma), жовчі (chole) та чорної жовчі (melon chole) — визначає здоров’я людини, тоді як порушення їх пропорційного розподілу стає причиною різних захворювань.

Робота головного мозку людини побудована на взаємодії двох головних процесів — збудження і гальмування. Показники, за якими ці нервові процеси відрізняються в різних людей,— це сила, рухливість і врівноваженість. Аналізуючи ці відмінності, І. П. Павлов виділив чотири типи нервової системи, які за своїми особливостями збіглися із чотирма типами людського темпераменту, що були описані ще давньогрецьким лікарем Гіппократом.