Войти
Закрыть

Формені елементи крові. Групи крові. Зсідання крові

8 Клас

Як згадувалося раніше, до складу крові, окрім плазми, входять і формені елементи. Це еритроцити — червоні кров’яні тільця (мал. 39), лейкоцити — білі кров’яні клітини та тромбоцити — кров’яні пластинки. Про особливості їх будови та функцій ми дізнаємося на цьому уроці. Будова і функції еритроцитів. Найбільше у крові червоних кров’яних тілець — еритроцитів, їх кількість у 1 мм3 становить 4,5-5,2 • 106. Утворюються вони в червоному кістковому мозку, мають форму двоввігнутих дисків. Завдяки такій формі еритроцит має відносно велику поверхню. Зрілий еритроцит крові людини не має ядра, унаслідок чого його ємність збільшується. Оскільки червоне кров’яне тільце є без’ядерним і має еластичну мембрану, воно легко змінює форму і проходить крізь найдрібніші капіляри, які за діаметром іноді майже у 2 рази менші, ніж еритроцит (до 7 мкм). До складу еритроцита входить понад 100 хімічних сполук, але основною є гемоглобін (близько 85%) — ферумовмісний пігмент. У кожному еритроциті є до 265 млн його молекул. Він виконує роль переносника кисню з легенів у тканини і вуглекислого газу з тканин у легені, утворюючи три фізіологічні сполуки. Під час проходження крові через легені гемоглобін перетворюється на оксигемоглобін — нестійку сполуку гемоглобіну і кисню, — який еритроцити переносять до всіх тканин організму. Він зумовлює яскраво-червоний колір артеріальної крові. Оксигемоглобін, що віддав кисень, називається відновленим, або дезоксигемоглобіном. Він міститься у венозній крові і надає їй темного кольору. Частина вуглекислого газу зв’язується з гемоглобіном і переноситься у вигляді карбгемоглобіну. У цих трьох сполуках йон Феруму, що міститься в гемоглобіні, не змінює своєї валентності, він є двовалентним. Але під дією сильних окисників гемоглобін здатний утворювати також патологічні сполуки. Це відбувається при отруєнні нітратами — утворюється метгемоглобін. А також небезпечною є сполука карбоксигемоглобін, що утворюється при отруєнні чадним газом. У таких випадках транспортування кисню до тканин порушується або стає неможливим. Це є загрозливим станом для життя і нерідко закінчується смертю. Відповідно до норм в одному літрі крові людини міститься 160 г гемоглобіну. Стан, за якого кількість еритроцитів і гемоглобіну в одиниці об’єму крові є зменшеною, називається анемією. Зниження числа еритроцитів нижче 3 млн і кількості гемоглобіну нижче 60% свідчить про наявність анемічного стану — недокрів’я....
0 Переглянути

Внутрішнє середовище. Кров, її склад та функції

8 Клас

Кров, тканинна рідина, лімфа утворюють внутрішнє середовище організму й безпосередньо беруть участь у процесах обміну речовин і підтримці гомеостазу організму. В організмі є спеціальні пристосування для забезпечення сталості середовища. На відносно постійному рівні підтримуються артеріальний тиск, температура тіла, осмотичний тиск крові і тканинної рідини, уміст у них білків, глюкози, йонів Натрію, Калію, Кальцію, Хлору. Тканинна рідина омиває всі клітини організму. Вона утворюється з плазми крові внаслідок її фільтрації крізь стінки кровоносних капілярів і заповнює проміжки між клітинами. Саме з тканинної рідини отримують усі необхідні для їхньої життєдіяльності речовини. У неї ж клітини виділяють кінцеві продукти обміну. Тканинна рідина — це важливий чинник збереження гомеостазу, тобто підтримання відносної сталості внутрішнього середовища. Її склад та співвідношення різних речовин є досить постійними. У разі порушення цієї сталості людина може загинути. Надлишок тканинної рідини знову повертається в кров або всмоктуючись у кровоносні капіляри, або ж проникаючи в лімфатичні капіляри, і по лімфатичній системі повертається в кров’яне русло у вигляді лімфи. Лімфа — рідка тканина організму, що міститься в його лімфатичній системі. Лімфа являє собою прозору жовтувату рідину, що утворюється з тканинної рідини і концентрується в замкнутих з одного боку лімфатичних капілярах, які беруть початок у дуже вузьких міжклітинних проміжках....
0 Переглянути

Захворювання органів дихальної системи

8 Клас

Захворювання органів дихальної системи. Захворювання органів дихання можуть бути спричинені хвороботворними вірусами і бактеріями. Вони завжди є присутніми у більшій або меншій кількості в повітрі та воді. У розвитку хвороб можуть брати участь такі чинники, як пил або агресивні хімічні речовини, які потрапляють в атмосферу в результаті діяльності людини. Тверді пилові частинки, занурюючись в епітеліальні клітини дихальних шляхів, травмують їх і відкривають шлях для проникнення збудників хвороб. Те саме чинять їдкі речовини й ті, що легко проникають крізь слизові оболонки (наприклад, розчинники фарб, бензин тощо). Також підвищує ризик захворіти вдихання ротом надто холодного, гарячого та сухого повітря. Якщо людина вдих здійснює носом, повітря фільтрується від твердих часток, очищується на поверхні слизового епітелію, зігрівається або охолоджується. У слизу, який виробляють клітини війчастого епітелію, є фермент лізоцим, що має антибактеріальні властивості. Також туди потрапляють лейкоцити, що знищують бактерій. Слиз, який накопичується в носовій порожнині, періодично потрібно видаляти. Щоб не розповсюджувати присутніх у ньому збудників, слід користуватися одноразовими паперовими серветками, а багаторазові — слід регулярно і ретельно прати окремо від інших речей. Далі повітря проходить крізь хоани і потрапляє в глотку. У її піднебінній частині та ротоглотці знаходяться острівці лімфоїдної тканини, так звані мигдалини, де повітря зазнає ще одного очищення. Таким чином повітря до легень потрапляє в очищеному вигляді. Проте вдих відбувається досить швидко і захисні механізми нашого організму можуть не встигнути повністю очистити повітря. Особливо тоді, коли людина перебуває в натовпі, у транспорті, у задимленому приміщенні тощо. Ще небезпечнішим є перебування поряд з хворими. Хвора людина, що кашляє або чхає, розносить збудників хвороб на кілька метрів довкола себе. Ми цього не помічаємо і вдихаємо повітря, насичене бактеріями чи вірусами. Тому під час зростання сезонної захворюваності необхідно захищати органи дихання за допомогою марлевої пов’язки, особливо в місцях масового скупчення людей. Але необхідно пам’ятати, що маски потрібно час від часу міняти....
0 Переглянути

Регуляція дихання

8 Клас

Нейрогуморальна регуляція дихальних рухів. Контролює дихальні рухи дихальний центр у довгастому мозку. Він аналізує інформацію про ступінь розтягненості легень, що постійно надходить від численних рецепторів у діафрагмі та міжреберних м’язах. Також центр сприймає інформацію про насиченість крові вуглекислим газом. Що більше СО2 є у крові, то частіше в дихальному центрі виникають імпульси, що надходять до м’язів, які забезпечують дихальні рухи. Людина, що потрапила у високогір’я, спочатку дихає швидко і глибоко, ніби під час тривалого бігу. Це пов’язано з тим, що на висоті в кілька кілометрів над рівнем моря вміст кисню у повітрі є зниженим, а потреби організму залишаються тими самими. Наш організм поступово адаптується до таких умов: збільшується вміст гемоглобіну у крові. До прискорення дихання призводить збільшення вмісту вуглекислого газу в повітрі. Також людина з власної волі може уповільнювати, повністю затримувати або прискорювати інтенсивність дихальних рухів, але лише до певних меж. Прискорене дихання знижує вміст вуглекислого газу в крові, після чого дихальні рухи на кілька секунд призупиняються. У регулюванні дихальних рухів мають значення дихальні рефлекси. Наприклад, людина раптово занурюється в холодну воду, при цьому в неї перехоплює подих, на кілька секунд дихання зупиняється. Що при цьому відбувається? Велика кількість шкірних рецепторів сприймають холод і передають інформацію в дихальний центр. Від нього до дихальних м’язів надходить гальмівний імпульс, і дихальні рухи на певний час припиняються....
0 Переглянути

Газообмін у легенях

8 Клас

Розгляньмо спершу дихальні рухи людини у вертикальному положенні. Що примушує грудну клітку розширюватися? До цього призводить скорочення зовнішніх міжреберних м’язів та діафрагми. Ребра в результаті такого скорочення розходяться в боки і дещо випинаються вперед. Площа діафрагми внаслідок скорочення майже вдвічі зменшується. При цьому вона відтискує донизу органи черевної порожнини. Під час глибокого вдиху скорочуються також деякі м’язи спини і грудей (мал. 33). Видих у положенні стоячи відбувається пасивно. Розслаблення названих вище м’язів призводить до того, що ребра під впливом тяжіння опускаються донизу, а органи черевної порожнини відтісняють діафрагму частково в грудну клітку. У лежачому положенні дихальні рухи підсилюються внутрішніми міжреберними м’язами і видих, як і вдих, стає активним. Під час фізичних навантажень у дихальних рухах беруть участь м’язи шиї, черевного пресу, поясу верхніх кінцівок тощо. Існує грудний та черевний тип дихання. Грудний здійснюється за участі міжреберних м’язів, а черевний — за участі діафрагми. Грудний тип дихання частіше властивий жінкам, черевний — людям фізичної праці, чоловікам та немовлятам....
0 Переглянути

Органи дихальної системи

8 Клас

Будова органів дихальної системи. З першого вдиху, в момент народження, і до останнього, в момент смерті, наші легені вентилюються. Вдих і видих здійснюються найчастіше без контролю з боку свідомості. Сутність дихання полягає в постійному постачанні організму киснем та постійному виведенні вуглекислого газу. Кисень потрібен для окиснення вуглеводів. Вони — своєрідне «пальне» для нашого організму. «Згоряючи», вуглеводи виділяють енергію, потрібну для всіх без винятку життєвих процесів. Кожній живій клітині має бути доставлений кисень. Цікаво, що він проникає з повітря в наш організм крізь шкіру, але частка такого кисню є незначною, тому без органів дихальної системи ми не можемо обходитися. Зовнішнім диханням називають газообмін між атмосферним повітрям та легенями, внутрішнім диханням — залучення кисню в окисно-відновні хімічні реакції в клітинах. Шлях кисню такий. Спершу вдихнуте повітря потрапляє в легені, там шляхом дифузії крізь стінки капілярів потрапляє у кров. Гемоглобін, що знаходиться в еритроцитах крові, зв’язує кисень і віддає вуглекислий газ. З потоком крові кисень доправляється до внутрішніх органів. З капілярів гемоглобін віддає кисень клітинам, забираючи у них вуглекислий газ. Таким чином, дихальна система нерозривно пов’язана з кровоносною. Зовнішнє дихання забезпечується низкою органів і структур. Це повітроносні шляхи, грудна клітка, легені, плевра і м’язи, скорочення яких забезпечує дихальні рухи. Кожен знає, що частота і глибина вдиху та видиху змінюються і залежать від фізичного навантаження, стану сну і бадьорості, температури навколишнього середовища та інших чинників. Наш організм має кілька механізмів контролю за зовнішнім диханням....
0 Переглянути

Захворювання органів травної системи

8 Клас

Спробуймо розглянути ці причини безпосередньо. Почнемо з ротової порожнини. Хворі зуби є осередком інфекції, що може викликати алергічні враження серця, нирок, суглобів. Такі зуби також можуть стати причиною патологічних рефлексів. Під час експерименту в пульпову камеру зуба вводили подразнювальні речовини (формалін тощо), що викликало у тварин розвиток дистрофічних процесів у різних органах, виникали паралічі кінцівок. Найпоширенішим захворюванням зубів є порушення цілісності емалі — карієс. Якщо його не лікувати, то в подальшому це може призвести до пульпіту — запалення пульпи, у результаті проникнення в неї хвороботворних мікроорганізмів. Це спричинює руйнування і випадання зубів, що своєю чергою погіршує пережовування їжі, а отже, - і процеси травлення. Серед захворювань дітей шкільного віку карієс посідає перше місце. Причиною цього є недотримання гігієни ротової порожнини, вживання великої кількості солодощів, споживання гарячої і холодної їжі майже одночасно. Мікроорганізми ротової порожнини починають розщеплювати дисахариди, викликаючи їх бродіння, що підвищує рівень кислот, які призводять до руйнування зубної емалі. Мікротріщини, що виникають у результаті швидкої зміни температури, також є місцем проникнення мікроорганізмів. Простий і ефективний спосіб профілактики карієсу — регулярне чищення зубів перед сном і після сніданку, використання зубної нитки, полоскання ротової порожнини, по змозі, після кожного прийому їжі. Унаслідок поганого розжовування їжі зменшується рефлекторне виділення шлункового та підшлункового соків. Погано подрібнена їжа травмує слизову оболонку стравоходу, шлунка. Великі харчові грудки повільніше піддаються процесу травлення і довше затримуються в шлунку, викликаючи зміни слизової оболонки. Нестача слини викликає сухість у роті, що ускладнює жування і ковтання їжі. Погано змочена слиною їжа травмує слизову оболонку ротової порожнини. При цьому знижується секреторна функція шлунка. В умовах нестачі слини інтенсивно розмножується мікрофлора ротової порожнини, що призводить до багатьох патологічних явищ у ній....
0 Переглянути

Травлення в кишечнику

8 Клас

Дванадцятипала кишка (мал. 27) починається від виходу зі шлунка. Має форму неправильно зігнутої підкови 25-30 см завдовжки. Стінка тонкої кишки складається з трьох оболонок: слизової, м’язової і серозної. Характерною особливістю слизової оболонки тонкої кишки є наявність у ній колових складок, кишкових ворсинок і залоз. Колові складки утворені слизовою оболонкою. Її м’язова пластинка підтримує тонус складок, унаслідок чого навіть під час розтягування стінки кишки вони цілком не зникають. Кількість колових складок — величезна; у тонкій кишці їх нараховують близько 1200. Кишкові ворсинки утворені одношаровим епітелієм та сполучною тканиною. На 1 мм2 їх нараховується 30-40 у дванадцятипалій і 18-30 — у клубовій кишках. Ворсинки надають слизовій оболонці тонкої кишки «оксамитового» вигляду. У кишковій ворсинці проходять кровоносні капіляри, нервові волокна і сліпо закінчується лімфатичний капіляр. У слизовій оболонці містяться численні прості трубчасті залози, що виділяють активний кишковий сік. У дванадцятипалій кишці, крім кишкових залоз, закладені також численні розгалужені трубчасті залози, що виробляють власний активний сік. У товщі підслизового прошарку тонкої кишки є дрібні поодинокі лімфоїдні вузлики. Усього їх нараховують близько 200. М’язова оболонка тонкої кишки складається з двох шарів непосмугованої м’язової тканини — тоншого зовнішнього (поздовжнього) і досить потужного внутрішнього (колового). Серозну оболонку в черевній порожнині називають очеревиною....
0 Переглянути

Травлення у шлунку. Печінка та підшлункова залоза

8 Клас

Стінка шлунка складається з трьох оболонок: слизової з підслизовою основою, м’язової та серозної. Внутрішня, а саме слизова, оболонка шлунка утворює численні складки, неоднакові за рельєфом, у різних його ділянках. На слизовій є велика кількість вм’ятин. Це шлункові ямки, на дні яких відкриваються залози шлунка. Є три групи залоз: головні, які продукують ферменти (пепсиногени), обкладові, що забезпечують продукцію хлоридної кислоти та додаткові, які виділяють слизовий секрет. Також є клітини, що продукують серотонін, гастрин, гістамін, які впливають на функції шлунка. М’язова оболонка шлунка складається з трьох шарів: поздовжніх (зовнішній), колових (середній) і косих (внутрішній) м’язів. Вони змінюють величину й форму шлунка та забезпечують інтенсивні скорочення, необхідні для переміщення вмісту в ньому. Зовнішня серозна оболонка шлунка має сполучнотканинну основу з еластичними волокнами. У шлунку відбувається неповне розщеплення харчових речовин і звурдження молока під впливом шлункового соку, всмоктування води й розчинених у ній деяких речовин, виділення харчової маси в тонкий кишечник. Шлунковий сік, його роль у процесі травлення. Шлунковий сік — це безбарвна кисла рідина, основними компонентами якої є ферменти, хлоридна кислота й слиз. Вода в складі соку становить близько 99,4%. Неорганічними компонентами шлункового соку є хлоридна кислота у вільному та зв’язаному з протеїнами стані, Натрій, Калій, Кальцій карбонати, фосфати, сульфати та ін. Серед органічних сполук — білки, муцин, лізоцим, ферменти, продукти метаболізму....
0 Переглянути

Ротова порожнина. Травлення в ротовій порожнині

8 Клас

Будова ротової порожнини та травлення в ній. Ротова порожнина є початковим відділом травної системи. У ротовій порожнині їжа перебуває короткий час, тому власне травлення як ферментативний процес тут є неістотним. У ній їжа подрібнюється, змочується слиною, формується харчова грудочка готова до ковтання. Наявність великої кількості рецепторів (смакових, механічних, температурних) забезпечує інформативну функцію. Інформація, яка надходить від рецепторів до мозку, істотно змінює перебіг процесів травлення. Смакові рецептори дають змогу оцінити їжу, забезпечують відчуття солоного, солодкого, кислого та гіркого. Подразнення цих рецепторів активізують механічні процеси в роті та виділення слини. Спереду порожнина рота обмежена губами, з боків — щоками, зверху — піднебінням, знизу — діафрагмою рота, утвореною м’язами, які розташовані вище під’язикової кістки. Через широкий отвір, зів, порожнина рота сполучається з ротовою частиною глотки. Верхня і нижня губи є складками, в основі яких залягає м’язовий шар — переважно коловий м’яз рота. Його волокна розташовані циркулярно і радіально. Як і губи, щоки ззовні вкриті шкірою, а зсередини — слизовою оболонкою. Переходячи на щелепи, слизова оболонка разом з підслизовим прошарком стає товстою, щільною і нерухомою; тут вона дістала назву ясен. Власне порожнина рота обмежена спереду та з боків яснами і зубними дугами, згори — піднебінням, знизу — язиком. Коли рот закритий, верхня поверхня язика торкається піднебіння, і власне порожнина рота набуває вигляду щілини між ними. Піднебіння роз’єднує порожнину носа й власне порожнину рота, утворюючи її верхню стінку. Механічне подрібнення та перемішування їжі в ротовій порожнині. У ротовій порожнині здійснюються такі механічні акти: смоктання, жування й ковтання....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 156 157 158 159 160 161 162 163 164 ... 343
Назад

Навігація