§ 13. УНР ЗА ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ

1. Утворення Директорії. Відновлення УНР

Які соціальні сили підтримали Директорію та чому? Якою була соціальна політика Директорії?

Революція в Німеччині та розпад Австро-Угорщини вплинули на політичну ситуацію в Україні. Союзні війська почали покидати її територію. П. Скоропадський, залишившись без їхньої підтримки, намагався порозумітися з політичною опозицією, яку представляв Український національний союз. Однак ці спроби виявилися безрезультатними, як і спроби знайти підтримку з боку Антанти. У ніч на 14 листопада в Києві на засіданні УНС було створено Директорію, до складу якої увійшли В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, О. Андрієвський. Вона закликала до повстання проти гетьмана й обіцяла відновити демократичні завоювання УНР.

Директорія — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки.

Директорію підтримало селянство. Згодом на її бік стали переходити й окремі гетьманські військові частини, які були сформовані здебільшого із селян. 18 листопада збройні сили Директорії вступили в бій з гетьманськими військами біля залізничної станції Мотовилівка поблизу Києва. Бій тривав цілий день, а під вечір війська гетьмана відступили. Збройні загони Директорії блокували столицю. Становище П. Скоропадського стало безнадійним. 14 грудня гетьман зрікся влади й покинув Україну разом з німецькими військами.

Того ж дня в’їхали в Київ збройні частини Директорії, а сама Директорія — 19 грудня. Невдовзі було проголошено відновлення УНР та призначено уряд на чолі з В. Чехівським. Було ухвалено постанову про звільнення з посад чиновників, призначених за часів гетьманату. Політичні лідери, враховуючи популярність серед зубожілого українського населення більшовицьких ідей, планували втілити їх на національному ґрунті. Із цією метою уряд оприлюднив кілька відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії.

Яку внутрішню політику й у чиїх інтересах проголосила Директорія? Як ви думаєте, чи можна було здійснити таку програму дій наприкінці 1918 р.? Чому?

З Декларації Директорії УНР

Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі поміщицько-монархічне панування — гетьманщину.

До земельної реформи Директорія УНР оголосила: дрібні селянські господарства і трудові господарства залишаються в користуванні попередніх власників, решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, в першу чергу тих, хто пішов у військо Республіки.

Відновлено восьмигодинний робочий день. Право коаліцій і страйків, а також повноту прав робітничих фабричних комітетів.

Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу. Влада в УНР належить класам працюючим — робітництву і селянству. «Пануючі класи» земельної, промислової буржуазії доказали свою шкідливість для народу і управління державою. З боку революційного правительства буде злочином допустити ці класи до участі в управлінні країною.

Директорія вважає своїм обов’язком взяти під керування УНР головні галузі промисловості і направити господарство в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи класу великовласників...

Директорія декларувала вилучення землі в поміщиків без викупу та ліквідацію нетрудових господарств на селі. Але ці заходи сільська біднота розцінювала як недостатньо революційні, оскільки влада залишила в руках заможних селян ділянки площею до 15 десятин землі. Залишилися недоторканими й землі промислових підприємств, що належали поміщикам-цукрозаводчикам. Така політика Директорії була зумовлена бажанням зберегти в умовах розрухи товарне господарство.

Директорія заявляла про відданість інтересам робітників, її лідери захоплювалися демагогією щодо піклування про «трудовий народ», водночас вважаючи «ненадійними капіталістичними елементами» адвокатів, лікарів, учителів. Це не сприяло стабілізації суспільства, а лише посилювало напругу. Швидко виявилося, що від нової влади почали відвертатися більшість спеціалістів, промисловців, чиновників. У державі наростало безладдя.

Серед членів Директорії не було єдності в питаннях зовнішньої політики. Зокрема, В. Винниченко шукав порозуміння з радянською Росією, а С. Петлюра орієнтувався на Антанту, яка наприкінці 1918 р. висадила десанти в Севастополі й Одесі.

Погляд зблизька

Яка роль С. Петлюри в національно-визвольному русі? Доведіть свою думку фактами його біографії.

Симон ПЕТЛЮРА (1879-1926) — політичний, державний діяч. Народився в Полтаві в сім’ї міщан козацького походження. Навчався в духовній семінарії. Був з неї виключений за революційні переконання. З 1900 р. — член Революційної української партії. У роки Першої світової війни працював в організації допомоги фронту. Активний учасник Української революції, член УЦР, Генеральний секретар з військових справ. Брав участь у боротьбі з гетьманатом. Один з лідерів Директорії. Головний отаман Армії УНР. Після поразки визвольних змагань — політичний емігрант. Оселившись у Франції, організував видання тижневика «Тризуб». У 1926 р. був убитий радянським агентом. Похований у Парижі.

Пам’ятник Симону Петлюрі у Вінниці

Політичний курс Директорії мав суперечливий характер, що посилювало дестабілізацію українського суспільства.

2. Трудовий конгрес. Отаманщина

Навіщо був скликаний Трудовий конгрес України? Чому, на вашу думку, таке явище, як отаманщина, було притаманне саме Україні?

Для розв’язання проблем організації влади й визначення форм державного правління Директорія ініціювала проведення Трудового конгресу України, що розпочався в Києві 23 січня 1919 р. Для участі в конгресі прибули 400 делегатів, 36 із них — із західноукраїнського регіону.

Які органи державної влади й управління були створені в УНР? Які завдання мала виконати Директорія?

З універсалу Трудового конгресу України від 28 січня 1919 р.

Ми — представники трудового народу України доручаємо всю вищу владу, на цей час, Директорії. Владу виконавчу — Раді Народних Міністрів, яка відповідає перед Трудовим конгресом, а на час перериву його засідань, перед Директорією. Владу на місцях здійснюють представники правительства Республіки, які мають працювати в контакті та під контролем повітових і губернських Трудових Рад, що складаються із селянства і робітництва. Конгрес висловлює побажання, щоб Директорія і Рада Народних Міністрів проводили земельну реформу, основою якої є передача землі без викупу трудящому народові. Одночасно правительство має дбати про знищення безробіття шляхом відновлення промисловості, про поліпшення долі робітництва. Конгрес визнає, що захват Московським більшовицьким військом нашої землі приведе до приходу нових чужоземців. Конгрес закликає синів землі української стати до зброї під стяг війська Директорії.

Конгрес відбувався в умовах нового наступу радянських військ на Київ. Ураховуючи загострення воєнно-політичної ситуації, конгрес передав усю повноту влади Директорії. Функції голови держави конгрес доручив виконувати В. Винниченку. Фактично Директорія отримала від конгресу необмежені повноваження.

Проте реальна влада на місцях належала не міфічним «трудовим радам», як це планував Трудовий конгрес, а виборним місцевим ватажкам, які очолювали загони озброєних односельців. Директорія вважала такі формування підрозділами своїх збройних сил. Проте ці загони переважно опікувалися власними інтересами й не хотіли підпорядковуватися державній владі. На місцях утверджувалася отаманщина на чолі з місцевими ватажками — отаманами.

Погляд зблизька

Якими були політичні погляди Н. Махна? Як ви оцінюєте його політичну діяльність?

Нестор МАХНО (МІХНЕНКО) (1888-1934) - лідер селянського повстанського руху. Народився в селянській родині в с. Гуляй-Поле на Катеринославщині. Здобув початкову освіту. Працював у поміщиків, потім робітником на заводі. Захопившись політичною діяльністю, став членом організації анархістів-комуністів — «Спілки бідних хліборобів». У 1910 р. засуджений на смерть, але кару замінили довічною каторгою. У 1917 р. повернувся до Гуляй-Поля, де почав революційні перетворення: розподіляв між селянами панську землю, створив збройний загін. Улітку 1918 р. очолив боротьбу селян з гетьманатом, потім Директорією й денікінцями на боці більшовиків. Після виступу проти політики «воєнного комунізму» оголошений радянською владою поза законом. З 1921 р. — емігрант. Помер у Парижі.

Як взаємодіяли між собою отаманщина та Директорія? Чому отамани не хотіли приєднуватись до Директорії?

«Отаманщина» в оцінці колишнього урядовця Директорії Бориса Мартоса

Багато людей вказують на «отаманію» як на причину наших невдач. Звісно, якби повстанці, замість того, щоб працювати кожен окремо, приєдналися до нашої армії, це подвоїло б кількість нашого війська. Часто на чолі тих загонів стояли кадрові старшини, які перед революцією були на фронті. Деякі з них виступали під українськими прапорами. Слід признати, що вони зробили совєтським військам велику шкоду і тим допомогли нам. Так, отаман Зелений об’єднав 25.000 повстанців і завдав совєтській армії кілька поразок. Але він не хотів приєднатися до нас. А я думаю, що якби він і схотів це зробити, то за ним пішла б невелика кількість повстанців.

Інший отаман Григорієв, штабс-капітан до революції, командував армією, що доходила до 40.000 повстанців. Помічники переконували його об’єднатися з Директорією, та він відмовився. Він з’єднався з анархістичною бандою Махна, і той застрелив його під час суперечки.

Отже, спроби Директорії зміцнити державну владу, зберігаючи отаманщину, не мали перспектив. В атмосфері зростаючої анархії масштабності набули масові погроми, спрямовані насамперед проти єврейського населення.

Населення втрачало довіру до центральної влади й само впорядковувало життя на місцях. Зокрема, в 1919 р. мешканці Чигиринського повіту на Черкащині створили в районі урочища Холодний Яр самопроголошене державне утворення — Холодноярську республіку з адміністративним центром у с. Мельники. Очільником Холодноярської республіки став місцевий ватажок, сільський учитель Василь Чучупак. З його ім’ям пов’язане піднесення республіки. Вона об’єднала територію майже трьох десятків ближніх сіл і мала близько 15 тис. озброєних козаків, які гуртувалися в загони, очолювані отаманами. Ці загони захищали місцеве населення від пограбувань і свавілля різних військових формувань (російських більшовицьких, білогвардійських та ін.), що боролися за українські землі. Республіка діяла упродовж трьох років, поки не була знищена більшовиками.

Розкажіть про Холодноярську республіку, спираючись на документи, подані в ЕД, а такождібрані самостійно.

1. Прапор 1-го куреня Холодного Яру

2. Козаки Холодного Яру із с. Мельники

3. Повстанці з Холодного Яру (1922 р.)

3. Друга війна більшовицької Росії з УНР

Які кроки здійснили більшовики після скасування Брестського миру? Як реагував на це уряд Директорії? У чому причини її воєнної поразки?

Радянська Росія відреагувала на революцію в Німеччині анулюванням Брестського мирного договору, за яким більшовицька влада визнавала самостійність УНР. Невдовзі почався новий воєнний похід на українські землі. Більшовики, намагаючись представити воєнні дії проти України як внутрішню боротьбу різних політичних сил, створили тимчасовий робітничо-селянський уряд України, що повністю підпорядковувався російському Раднаркому.

Кому адресовано документ? Яку вказівку лідери більшовиків дають Вацетісу й чому?

З телеграми В. Леніна, Й. Сталіна головкомові В. Вацетісу (29 листопада 1918 р.)

З просуванням наших військ на Україну створюються обласні радянські уряди, покликані зміцнити ради на місцях. Це позбавляє змоги шовіністів України... розглядати рух наших частин як окупацію і створює сприятливу атмосферу для просування наших військ. Без цього наші війська були б поставлені в окупованих областях у незручне становище і населення не зустрічало б їх як визволителів. Просимо дати вказівку, щоб наші війська підтримували радянський уряд України.

Уряд Директорії звернувся до Москви із запитом, чому більшовицьке російське військо без оголошення війни вдерлося на територію України.

У чому суть відповіді? У якому тоні її надано? Що роздражнило відповідача? Порівняйте цей документ із попереднім і зробіть висновок.

Відповідь Раднаркому РРФСР на ноту Директорії від 10 січня 1919 р.

Російське Совітське Правительство знов підтверджує в найкатегорічнішій формі свою попередню заяву, що серед військ, які борються проти Директорії, нема ніяких військових частин Російської Совітської Республіки. Тому ваша ультимативна вимога припинення нами військової акції проти Директорії й виводу російських військ з України є безпредметною.

16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну радянській Росії, 24 січня на території У HP було оголошено воєнний стан. Ситуацію ускладнював не так сам наступ більшовицької Червоної армії, як розвал військ Директорії, у складі яких було чимало загонів, очолюваних місцевими отаманами. Останні нерідко ставили свої вимоги Директорії та в разі їх невиконання переходили на бік більшовиків.

У чому вбачав П. Болбочан складність воєнного становища України? Як цей документ пов’язаний із попередніми?

Доповідь полковника Петра Болбочана головному отаманові Симону Петлюрі по апарату. Станція Люботин (10 січня 1919 р.)

Я гадаю, що Україна ще ніколи не переживала такого скрутного становища, як зараз. На нас насуваються російські більшовицькі війська, над організацією котрих працювали цілий рік найкращі старшини Генерального Штабу Російської армії... Раніш я просив 3-4 полки. То було раніш, а тепер давайте вже дві дивізії в повній організації. Через тиждень двох дивізій буде уже мало... маю дуже багато ріжних полків, але всі ці полки треба поставити хоч на один місяць у нормальні умови, на кожний такий полк дати по кілька старшин і козаків Запорожського корпусу, котрі обучали би і кожний день пороли би половину так званих товаришів, а деяких і розстрілювали, а через місяць будуть розкішні полки.

У січні червоноармійські частини захопили Харків, Полтаву, Катеринослав, Чернігів і наблизилися до Броварів, де розташувалася 40-тисячна петлюрівська армія. Війська УНР мали чотирикратну перевагу в живій силі, але після триденних боїв відступили. Наприкінці січня збільшовизувалися частини Задніпровської дивізії, які перебували на Півдні України. Вони вийшли з-під контролю Директорії й розгорнули бойові дії на боці Червоної армії проти білогвардійців та військ Антанти. Армія УНР танула на очах: у грудні 1918 р. вона нараховувала 100 тисяч, а наприкінці січня 1919 р. — 21 тисячу вояків.

Невдовзі Червона армія, за допомоги отаманів Д. Зеленого, Н. Махна, які перейшли на її бік, захопила майже всю Лівобережну Україну. 5 лютого 1919 р. радянські війська увійшли до Києва, а на початку березня наблизились до Вінниці, де перебувала Директорія. Остання звернулася по допомогу до Антанти. Але та поставила Директорії жорсткі умови: вивести зі складу уряду УНР і самої Директорії представників соціалістичних партій; відійти від соціалістичних принципів у соціально-економічній політиці; реорганізувати збройні сили УНР і підпорядкувати їх командуванню Антанти.

Директорія намагалася знайти компромісні варіанти. Зокрема, змінила керівництво уряду УНР, відправила у відставку голову Директорії В. Винниченка. С. Петлюра заявив про свій вихід з Української соціал-демократичної партії, але залишився на посаді Головного отамана армії УНР. Проте всі ці спроби виявилися марними.

Якою є головна ідея карикатури? Які сили несли в Україну «мир і свободу»? У чому це виявлялось? У якому становищі опинилося населення України?

Карикатура «За свободу і мир в Україні» (1919 р.)

У квітні Директорія переїхала до Проскурова. Уся Наддніпрянщина опинилася під владою більшовиків. Але невдовзі проти них сталися масові повстання місцевого населення, незадоволеного відбиранням хліба для потреб радянської Росії. За такої ситуації влітку 1919 р. залишки військ УНР, об’єднавшись із Галицькою армією, яку поляки витіснили із західноукраїнських земель, спільними зусиллями вибили більшовиків з більшої частини Правобережної України. Червона армія не могла активно діяти в Україні, оскільки тримала фронт проти білогвардійської армії Антона Денікіна.

30 серпня Червона армія залишила Київ, і до міста вступили об’єднані українські частини. Але вже наступного дня до Києва підійшла кавалерія білогвардійців і захопила значну його частину. Зрештою, обидві сторони підписали угоду, за якою українські війська залишили столицю. Проте в подальшому стало очевидним, що військам С. Петлюри не уникнути воєнних дій з білогвардійцями, котрі прагнули відновити «Велику Росію», в межах якої не передбачалося самостійної України. Тому у вересні 1919 р. С. Петлюра уклав договір з отаманом Н. Махном про спільну боротьбу проти денікінців. Зроблено це було вчасно, оскільки А. Денікін того ж місяця наказав своїм військам захопити територію, контрольовану УНР, і знищити її збройні сили. Коли денікінці почали виконувати цей наказ, махновці здійснили рейд тилами білогвардійців і зруйнували їхні плани.

ПЕРЕВІРТЕ СЕВЕ

1. Коли та за яких обставин було утворено Директорію УНР?

2. Чому було відновлено УНР?

3. Якими були основні напрями політичного курсу Директорії?

4. Що таке отаманщина? Опишіть це явище, використовуючи карту № 4 (див. Альбом карт).

5. Спираючись на карту № 4, розкажіть про події другої війни радянської Росії проти УНР.

6. Коли війська Антанти висадились на Півдні України й де саме?

7. Які причини поразки Директорії?

8. За яких обставин, з якою метою було здійснено об’єднання українських армій?

9. Проаналізуйте період перебування Директорії при владі за планом:

1) причини приходу до влади;

2) соціальна підтримка;

3) основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики;

4) реальні політичні заходи та кроки;

5) причини поразки.

10. Порівняйте УЦР, гетьманат і Директорію за допомогою таблиці за такими критеріями: назва, органи влади; термін перебування при владі; соціальна підтримка; основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики; реальні політичні заходи та кроки. Проаналізуйте й зробіть висновки.

11. Нещодавно у Вінниці відкрили пам’ятник Симону Петлюрі (див. с. 93), що викликало неоднозначну реакцію українського суспільства. Яка ваша думка із цього приводу? Кого з українських громадських діячів і політиків досліджуваного нами періоду варто увіковічити в пам’ятнику? Свою думку об ґрунтуйте.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно