§ 20. Виникнення авторитарних режимів. Боротьба за демократію

1. Радикалізація політичного життя в 1930-х роках. Народний фронт у Франції

Хоча в 1930-х роках кожна європейська держава мала високий рівень суверенності, усе ж повністю відмежуватися від бурхливих подій назовні не вдавалося. Економічна криза й депресія, зростання на цьому тлі ліворадикальних сил і популістських настроїв, з одного боку, і прихід до влади в низці держав фашистів і нацистів, встановлення тоталітарних режимів - з другого, не залишали байдужими нікого. Полум’я над Рейхстагом у Берліні, загони чорносорочечників на тлі Колізею в Римі видніли далеко за межами цих міст, наповнюючи простір Європи тривогою.

Якщо США і Велика Британія час до часу захоплювалися політикою ізоляції від проблем материкової Європи, то Франція, на кордонах якої вже палало, дозволити собі цього не могла. У 1929-1934 рр. французи розгорнули будівництво укріплень, які мали захистити у випадку німецької агресії. Ці споруди відомі як лінія Мажино. Проект здійснювали на тлі невдалих спроб вибудувати систему міжнародної безпеки. Одночасно відбувалося переоснащення армії, зростали військові замовлення, які забезпечували роботою металургійну, машинобудівну, військову промисловості. Цей проект дещо пом’якшив вплив світової економічної кризи, однак із середини 1930-х років економіка Франції також вступила в період депресії.

Оскільки спроби створити систему колективної безпеки в Європі не мали оптимізму й не гарантували надійного захисту державам, які могли стати першими жертвами німецької агресії, лідери країн, що прагнули протистояти фашизації політичних режимів, були змушені шукати інших шляхів. Ці пошуки відбувалися на тлі зміцнення зовнішньополітичних позицій Радянського Союзу, який у 1934 р. вступив до Ліги Націй. Посилення впливів СРСР зумовило активізацію комуністичних рухів. Для протидії фашистській загрозі Комуністичний Інтернаціонал оголосив у 1935 р. курс на створення народних фронтів, які б об’єднали лівих з іншими силами задля спільної боротьби за збереження демократії.

У Франції фашистські організації були дрібними, тож не мали прихильників через відданість більшості французів ідеям традиційної європейської демократії. Групи фашистського напряму виникали хіба що серед правоконсервативних кіл і ветеранських організацій. Однак у них так і не з’явилося лідера. Єдиним помітним виступом французьких фашистів був організований у 1934 р. у Парижі протест проти корупції серед державних чиновників. Протестувальників розігнала поліція, однак відчуття тривоги залишилося. Через політичну боротьбу сформувати стабільний уряд не вдавалося. Невдоволення та занепокоєння викликала й політика «умиротворення» Німеччини, перші ознаки якої намітилися на зламі 1920-1930-х років.

З наростанням у Франції робітничого й страйкового руху ліві й лівоцентристські організації (комуністи, соціалісти, радикали) уклали в 1935 р. угоду про створення Народного фронту. На виборах 1936 р. це об’єднання здобуло більшість голосів. Уряд Народного фронту очолив соціаліст Леон Блюм. Він став першим євреєм на чолі великої європейської держави. Утім силам Народного фронту бракувало єдності. Кожна партія діяла за власного програмою, тож розглядала союз як тактичний. Комуністи підтримали уряд, однак не ввійшли до нього. Уряд Блюма працював до 1938 р. і здійснив низку реформ. До найбільших його ініціатив належало підписання Матіньйонських угод між промисловцями і робітниками. Фашистську партію було заборонено. В економічній політиці соціалістичний уряд запроваджував державне регулювання, що викликало невдоволення великого бізнесу й зумовило відставку уряду. До влади прийшов уряд Едуара Даладьє.

Леон Блюм

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте внутрішньополітичну ситуацію у Франції в середині й другій половині 1930-х років.

2. Поясніть зміст поняття «народний фронт». Наведіть приклади створення народних фронтів у Європі.

2. Громадянська війна в Іспанії

Іспанія була периферійною країною Європи. Нейтральний статус у Першій світовій війні дав змогу їй поліпшити економічне становище за рахунок торгівлі з обома сторонами конфлікту. Однак країна залишилася аграрною, з багатьма внутрішніми протиріччями. У першій половині 1920-х років ситуацію ускладнювала колоніальна війна в Марокко. У 1923 р. генерал Мігель Прімо де Рівера здійснив переворот, унаслідок якого в Іспанії було встановлено військово-монархічну диктатуру. Про нього говорили, що він лякав короля армією, а армію - королем. У 1930 р. через наростання опозиційних настроїв Прімо де Рівера пішов у відставку й покинув Іспанію. Чимало політичних сил країни уклали Сан-Себастьянський пакт, за яким 14 квітня 1931 р. Іспанію проголошено республікою. Король Альфонсо XIII з родиною емігрував до Франції.

У середині 1930-х років в Іспанії зміцнився фашистський рух. Його лідером став син колишнього диктатора Хосе Антоніо Прімо де Рівера. Він очолив партію «Іспанська фаланга», яка ідеологічно орієнтувалася на італійський фашизм. «Іспанська фаланга» виступала проти політичних партій і парламентаризму, за створення сильної тоталітарної держави. Короткочасний прихід профашистських сил до влади (увійшов в історію як «два чорні роки») призвів восени 1934 р. до масових протестів. У Мадриді, Каталонії й Астурії вони переросли в збройне повстання, а каталонці, протестуючи проти фашизму, погрожували відокремленням. Однак уряд розгромив ці виступи, а з особливою жорстокістю придушив повстання в шахтарській Астурії. Проти повстанців кинуто армійські частини, які воювали в Марокко під командуванням генерала Франсиско Франко.

Такий перебіг подій переконав антифашистські сили в потребі об’єднання. У січні 1936 р. було досягнуто угоду про створення Народного фронту. Наступного місяця Народний фронт переміг на виборах. Було сформовано уряд, який очолив лідер Лівої республіканської партії Мануель Асанья. Програш у парламенті (кортесах), початок демократичних перетворень показали іспанським фашистам, що розрахунок на легальний прихід до влади не виправдався. Тоді вони вирішили захопити владу силою. Улітку 1936 р. проти республіканської влади в Іспанії виступили військові частини в Марокко під командуванням Франко, який виступав за сильну монархічну владу, консервативні цінності, порядок.

Франсиско Франко

Іспанки в республіканській армії. 1936 р.

Біженці з Іспанії на кордоні з Францією. 1938 р.

18 липня 1936 р. за сигналом радіостанції м. Сеута «Над усією Іспанією безхмарне небо» заколотники виступили в усіх великих містах. Уряд Народного фронту вирішив роздати зброю громадянам. В Іспанії почалася громадянська війна. Іспанці чинили запеклий опір фашизації країни. Республіканський уряд користувався підтримкою мешканців, однак на боці заколотників була значна частина армії. За кілька тижнів у руках республіканського уряду залишалася центральна Іспанія, натомість заколотники контролювали південь і північ країни. У ситуацію втрутилися Німеччина й Італія, до яких звернувся по допомогу генерал Франко. Вони надали бунтівникам військову допомогу: їхні літаки почали бомбардувати іспанські міста, зокрема Мадрид, а до берегів підходили військові кораблі. Для німецької та італійської армій територія Іспанії стала полігоном для випробовування зброї й тактики бойових дій. Іноземна інтервенція змінила хід війни: Франко почав наступ на Мадрид.

У час, коли преса рясніла повідомленнями про війну в Іспанії, лідери європейських держав підписали угоду про невтручання. Ініціювала угоду Британія. Угода забороняла поставки в Іспанію зброї й будь-якої іншої військової допомоги. До угоди приєдналися 27 країн, зокрема й Німеччина, але збройної допомоги Франко не припинила. Ліга Націй висловила занепокоєння і закликала до мирного врегулювання конфлікту. 1 жовтня 1936 р. Франсиско Франко було проголошено генералісімусом і главою Іспанської держави. А після того як республіканці стратили Хосе Антоніо Прімо де Ріверу, Франко став одноосібним лідером фашистів. У 1937 р. він об’єднав фашистські сили в партію Іспанська традиціоналістська фаланга і Хунта націонал-синдикалістського наступу. Франко оголошено каудільйо - вождем іспанського народу.

Мужній опір республіканської Іспанії викликав хвилю солідарності у світі. Попри офіційну політику невтручання урядів, люди збирали кошти для республіканців, до Іспанії прибували добровольці з різних країн. Офіційно на підтримку республіканців виступив Радянський Союз, який почав надавати військову допомогу. Та бойові дії складалися не на користь республіканців. Народний фронт розпався. Наприкінці березня 1939 р. франкісти вступили в Мадрид і встановили контроль над усією територією Іспанії. Громадянська війна, в якій загинуло близько мільйона іспанців, завершилася формуванням фашистського авторитарного режиму Франко, який жорстоко розправився з противниками.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте внутрішньополітичне становище в Іспанії напередодні громадянської війни.

2. Визначте причини й опишіть перебіг громадянської війни в Іспанії.

3. Політичні режими в країнах Центрально-Східної Європи. Становище українців у Румунії та Чехословаччині

На зламі 1920-1930-х років у більшості країн Центрально-Східної Європи було встановлено автократичні режими, відбувалося згортання демократичних свобод, а в другій половині 1930-х років у регіоні запанували передвоєнні наміри. В Угорщині гортистський режим, що мав реваншистські настрої щодо територіальних результатів світової війни, шукав союзу з Німеччиною. У Румунії в 1938 р. король Кароль II перебрав на себе всю владу й заборонив діяльність політичних партій. Його головним противником була націоналістична організація «Легіон архангела Михаїла». Її бойова частина «Залізна гвардія» (зеленосорочечники) займалася терором. Ідеологія легіоністів була близька до фашистської. Керував ними Корнеліу Кодряну. У 1938 р. його стратили за наказом короля, однак під тиском нацистської Німеччини Кароль II у 1940 р. таки зрікся престолу, а влада перейшла до профашистських сил на чолі з Іоном Антонеску.

Під особливо пильною увагою нацистів і фашистів перебувала Австрія. Лідером австрофашистів став Енгельберт Дольфус. У 1933 р. він за підтримки хаймверів оголосив про захоплення влади, розпуск парламенту, заборону політичних партій. Дольфус орієнтувався на італійський фашизм і прагнув побудувати корпоративну державу. Він не підтримував пангерманістів і разом з іншими партіями заборонив націонал-соціалістів. У 1934 р. в Австрії ухвалено конституцію, яка декларувала утворення «християнської німецької союзної держави, організованої за становим принципом». Єдиною партією залишився Вітчизняний фронт. Того ж 1934 р. Дольфуса вбили прихильники аншлюсу Австрії, але змінити державний устрій тоді не вдалося.

У Чехословаччині, попри деклароване право національних меншин на автономію, тривала централізація. Не дотримувалося й конституційне положення про комплектування державної служби місцевими фахівцями. У Підкарпатській Русі чиновницький апарат на 70-80 % складався із чехів.

На численні скарги до Ліги Націй щодо небажання влади виконувати зобов’язання про надання автономії, з якими зверталися й керівники ЗУНР, чехословацькі політики відповідали, що народ не готовий до самоуправління, має різні національно-політичні орієнтації, а на край зазіхають сусідні держави. Однак головна причина гальмування полягала в небажанні Праги створювати прецедент національних поступок. Запровадження автономії в Закарпатті розпочалося в 1938 р.

Позитивною для Закарпаття була економічна політика Праги: у край інвестували кошти. Населення Ужгорода зросло в 1,5 раза. Конституційний устрій і парламентська демократія привчали громадян до вільного політичного простору. На кінець 1930-х років у Підкарпатській Русі діяло близько 30 політичних партій як загальнодержавного, так і місцевого значення, виходило понад 180 періодичних видань різними мовами. Було проведено освітню реформу, на підставі якої відкривали українські початкові й середні школи. Сформувалося покоління української інтелігенції (А. Волошин, В. Бірчак, А. Бродій, брати Бращайки, В. Гренджа-Донський, С. Клочурак, М. Підгірянка та ін.).

Марія Домбровська (Марійка Підгірянка)

Володимир Залозецький-Сас

Для українців у Румунії найскладнішими були перші повоєнні роки. Влада не крилася з намірами румунізації. Конституційні засади залишалися формальністю. Виборчий закон 1926 р., запозичений з фашистської Італії, забезпечував більшість у парламенті партії, яка здобула 40 % голосів. Відстоювати в парламенті інтереси національних меншин було неможливо. Інструментом румунізації стала аграрна реформа. У 1927 р. міністр внутрішніх справ Румунії видав наказ, згідно з яким усі вивіски українською повинні були мати румунські відповідники. Чернівці рясніли написами «Говорити тільки по-румунськи». До кінця 1920-х років ліквідовано українське шкільництво, українських учителів замінили румунські. Румунізовано Чернівецький університет. Несприятливими були умови й для інших національних громад - поляків, євреїв. Відносно стримано румунська влада поводилася хіба що з німцями.

Перспективи національних меншин у Румунії були песимістичні. Бухарест не допускав політичного оформлення національних рухів. У 1927 р. відновила діяльність Українська національна партія. Її програма передбачала парламентську боротьбу за культурну автономію. Виборче законодавство змушувало партію блокуватися з іншими силами. Незмінним головою УНП був професор Володимир Залозецький-Сас, секретарем - видавець і редактор Юрій Сербинюк. У 1938 р. партія провела останній конгрес. Молодь не бачила перспектив у легальній роботі й тяжіла до підпільного руху під проводом Організації українських націоналістів. З фашизацією Румунії становище національних меншин ще більше ускладнилося.

Погляд історика

Румунське суспільство в міжвоєнну добу не спромоглося подолати відстань між феодальним та капіталістичним світами. Колоніальний стиль управління регіонами зводив ефективність державного управління нанівець. Прихід наприкінці 30-х років до влади націоналістів був зумовлений роками тупцювання Румунії в сінях економічно й політично прогресуючої Європи. Наприкінці 30-х років суспільство охопила ідея, що лише крайні праві можуть здійснити модернізаційний скачок... Націонал-соціалізм розглядався як альтернатива цивілізаційній кризі, що охопила передвоєнну Європу і що не відпускала Румунію весь міжвоєнний період.

Якубова Я Старе Королівство, Буковина та Бессарабія - шлях у нікуди. 1918-1940 рр. // Національне питання в Україні XX - початку XXI ст.: історичні нариси / відп. ред. В. Смолій, кер. авт. кол. Л. Якубова. Київ, 2012. С. 323.

Запитання і завдання

1. Порівняйте становище українців у Чехо Словаччині та Румунії в 1930-хроках.

2. Поміркуйте над зв’язком між нацистською ідеологією та політикою щодо національних меншин.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Поясніть, як вплинула нацистська й фашистська ідеології на внутрішньополітичну боротьбу в Іспанії та Франції.

2. Порівняйте державотворчі концепції А. Гітлера, Б. Муссоліні й Ф. Франко.

3. Поміркуйте про сутність політики «умиротворення», яку вели європейські держави під час громадянської війни в Іспанії. Як ви гадаєте, чи мала вона альтернативу?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно