Войти
Закрыть

Утворення осередків Другої світової війни. Формування «осі Берлін—Рим—Токіо»

10 Клас

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини та призвела до появи осередків нової війни. На відміну від Першої світової війни, у 1930-ті рр. війни прагнули лише кілька держав. Це робило можливим усунути загрозу війни в разі спільних дій усього співтовариства. На початку 1930-х рр. навряд чи хто з тогочасних політиків наважився б стверджувати, що до кінця десятиліття може спалахнути нова світова війна. У першу чергу їх непокоїли питання, як можна пом’якшити наслідки кризи. Перш за все вони вважали, що необхідно зменшити військові витрати (це передбачалося шляхом скорочення озброєнь та армій або створення спеціальної системи міжнародної безпеки для полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів). У січні 1930 р. у Лондоні відкрилася міжнародна конференція з обмеження морських озброєнь. На ній було здійснено спробу поширити умови Договору п’яти держав на інші класи бойових кораблів: крейсери, есмінці, підводні човни. У повному обсязі питання розв’язати не вдалося: Франція та Італія відмовилися підписати угоду. США, Англія, Японія домовилися щодо крейсерів та есмінців дотримуватися співвідношення 5 : 5 : 3. Щодо підводних човнів запроваджувався принцип рівності флотів. У лютому 1932 р. в Женеві відкрилася конференція із роззброєння. Із самого початку з’ясувалося, що кожна велика держава думала не про роззброєння, а про отримання односторонньої вигоди. Конференція закінчилася нічим....
0 Переглянути

Політика «умиротворення» агресора та її крах

10 Клас

У другій половині 1930-х рр. мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаючи на недоліки, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам, який передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Проте колективної відсічі не вийшло через загострення взаємного суперництва в пошуках шляхів подолання економічної кризи. Колективний опір агресорам потребував застосування різноманітних, у тому числі силових методів. Однак людей жахала навіть думка про війну. Розуміння цілісності й неподільності світу не було притаманним тодішній суспільній свідомості. Такі настрої знайшли своє відображення в політиці «умиротворення», яка вела країни до пасивності та зайвої обережності. Прихід до влади А. Гітлера не одразу був сприйнятий як поворотний у політиці Німеччини. Тривалий час у його особі вбачали лише сильного національного лідера, який прагне відновити справедливість. Плани нацистів про переділ світу спочатку розцінювалися як данина націоналістичній риториці й не сприймалися серйозно. Лідери Англії і Франції не бачили причин для зміни політичного курсу, який активно впроваджувався в 1920-х рр. і був спрямований на поступове послаблення тягаря Версальської системи....
1 Переглянути

Країни Латинської Америки

10 Клас

У 1920-ті рр. у країнах Латинської Америки стало популярним гасло зміцнення національної незалежності та усунення впливу інших держав. Це спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Ліберальний реформізм у Латинській Америці формувався під впливом європейських і північноамериканських ліберальних ідей, але він вирішував дещо ширше коло питань: демократизація політичного життя, розвиток національних економік і послаблення залежності від провідних країн світу й транснаціональних корпорацій. Найбільш радикальні реформи в першій чверті XX ст. були проведені в Аргентині, Чилі, Уругваї та Мексиці. Так, в Аргентині президент Іпполіто Іригоєн (1916—1922, 1928—1930 рр.) підвищив заробітну плату, дозволив діяльність профспілок, запровадив 8-годинний робочий день, двотижневу оплачувану відпустку і пенсійне забезпечення. Було обмежено працю підлітків і дітей. Уряд наважився на проведення земельної реформи, згідно з якою з державного фонду селянству було передано 7,6 млн га землі. Реформа також захищала права орендарів. Крім того, відкривалися школи в сільській місцевості, було проведено університетську реформу. Схожу політику в 1920-ті рр. проводив президент Чилі Артуро Алессандрі. Більшою мірою вона стосувалася робітничого законодавства. В Уругваї реформи розпочалися ще на початку XX ст. за президентства Хосе Батльє-і-Ордоньеса. Завдяки своєчасним змінам у країні вдалося стабілізувати ситуацію й забезпечити сталий демократичний розвиток....
0 Переглянути

Національні революції в Туреччині та Ірані

10 Клас

Поразка в Першій світовій війні призвела до краху Османської імперії. Країни Антанти прагнули поділу її спадку. Англія та Франція, розчленувавши арабські володіння Османської імперії, хотіли зробити те саме з областями із власне турецьким населенням. Країни Антанти встановили контроль над чорноморськими протоками. Франція окупувала Кілікію, Англія — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська в Малій Азії (Ізмір та Анталія). У відповідь на це в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни як національної держави. Його очолив генерал Мустафа Кемаль. На неокупованій частині Туреччини в місті Анкарі було скликано меджліс — великі національні збори. Меджліс утворив уряд і почав формування армії. Маріонетковий уряд султана 10 серпня 1920 р. підписав із країнами Антанти Севрський мирний договір, який закріпив поділ країни. Туреччина втрачала всі володіння на Близькому Сході. Греції переходили частина європейських володінь і місто Ізмір у Малій Азії. На східних кордонах Туреччини утворювалася Вірменська держава. На території Туреччини вводився режим капітуляції, що фактично перетворювало її на напівколонію. Уряд М. Кемаля не погодився з таким договором. Тоді грецькі війська за підтримки Англії почали наступ у глиб країни, що призвело до греко-турецької війни (1919—1922 рр.). Першим зовнішньополітичним актом нової влади стало звернення до радянської Росії. М. Кемаль відправив до Москви на ім’я В. Леніна листа з пропозицією встановити між двома країнами дипломатичні відносини та проханням «надати Туреччині допомогу в її боротьбі проти імперіалізму». В особі радянської Росії Туреччина знайшла союзника в боротьбі проти країн Антанти. Причиною зближення двох країн стало неприйняття ними Версальської системи. У березні 1921 р. між радянською Росією та Туреччиною було підписано договір про дружбу і братерство. Згідно з договором, було визначено радянсько-турецький кордон: Туреччина отримала території в Закавказзі, які раніше належали Росії (Карська область), а потім Вірменії (у такий спосіб Вірменію було розділено й знищено). Туреччина отримала фінансову та військову допомогу від РСФРР....
0 Переглянути

Національно-визвольна боротьба в Індії

10 Клас

Наслідки Першої світової війни сприяли активізації антиколоніальної боротьби в Індії. Під час війни колонізатори обіцяли надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійського народу не виправдалися. Невдоволення висловлювали майже всі верстви індійського суспільства. Загальне революційне піднесення у світі після Першої світової війни давало додатковий поштовх до боротьби. Розгорнулися масові страйки у великих містах. Репресії не допомагали. Щоб зберегти своє колоніальне панування, англійська влада вдалася до реформ колоніального правління. У 1919 р. англійський парламент прийняв закон про управління Індією, який передбачав розширення індійського представництва в раді при віце-королі Індії та губернаторах провінцій, а також збільшення кількості виборців з 1 до 3 %. Водночас було прийнято закон Роулетта, який посилював покарання за антиурядові акції. Дії колоніальної адміністрації, особливо закон Роулетта, дали потужний поштовх до розгортання масового руху громадянської непокори, який очолив Індійський національний конгрес (ІНК). Його лідером був Могандас Ганді, якого називали Магатмою, що означає «велика душа». М. Ганді сформулював основні положення програми боротьби за незалежність, яку згодом назвали гандизмом. Вона поєднала політичні, морально-етичні, філософські вчення, які базувалися на індійській культурі, і була представлена в зрозумілих для простого народу образах. Особливо привабливою була ідея побудови суспільства на засадах соціальної справедливості (сарводайя). Широкою підтримкою користувалися методи боротьби, запропоновані М. Ганді. Вони не передбачали насилля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва тощо). Важливим було те, що М. Ганді поєднував протест із терпимістю до колонізаторів (сатьяграха). Для Індії з її багатонаціональним населенням, строкатим релігійним і соціальним складом ненасильницькі дії були єдиним прийнятним засобом для залучення населення до спільної боротьби....
0 Переглянути

Національна революція в Китаї

10 Клас

Сіньхайська революція 1911—1912 рр. повалила владу імператорів Маньчжурської династії, але не ліквідувала напівколоніальну залежність Китаю. Влада в країні перейшла до місцевих військових угруповань (мілітаристів), що не підкорялися центральному уряду в Пекіні. Тибет та Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залишалася розділеною на сфери впливу між Англією, Францією, Японією, США та Росією. У 1919 р. на Паризькій мирній конференції було ухвалено рішення про передачу Японії Шаньдунського півострова, який вона захопила під час Першої світової війни. Це стало приводом до початку антиколоніальної боротьби. 4 травня 1919 р. студенти Пекіна вийшли на протест, який підтримали й інші верстви суспільства по всій країні. Після двох місяців протестів з уряду було усунуто прояпонськи налаштованих чиновників, звільнено заарештованих студентів, китайська делегація не підписала Версальський мир. «Рух 4 травня» сприяв зростанню національної самосвідомості. На його хвилі набула поширення й досягла успіху боротьба за «нову культуру», зокрема введення в літературу мови, близької до побутової. Це дало змогу багатьом мільйонам китайців здобути освіту. Події створили передумови для відновлення партії Гоміндан, яка виступала за об’єднання країни, звільнення від засилля іноземців і проведення соціальних реформ. Її лідером залишався Сунь Ятсен....
0 Переглянути

Сталінський терор в Україні. Конституція СРСР 1936 р.

10 Клас

За словами Й. Сталіна, 1929 р. став «роком великого перелому». Можна стверджувати, що саме в цей час у СРСР остаточно склався тоталітарний режим. Державну владу в СРСР фактично здійснювала Комуністична партія (ВКП(б)), в УСРР — її обласна організація КП(б)У. Партійні органи повністю контролювали призначення та усунення посадових осіб. Відповідальні посади могли обіймати лише члени партії. Тільки партійні структури могли висувати кандидатів у депутати рад. Жоден закон не міг бути схвалений без дозволу Політбюро ЦК ВКП(б). Воно вирішувало всі питання внутрішньої і зовнішньої політики. Рядові члени партії були остаточно усунуті від прийняття рішень і не могли впливати на зміну вищого керівництва. Партійні збори перетворилися на схвалення заходів керівництва. Навіть партійна символіка — червоний прапор і партійний гімн «Інтернаціонал» — стали державними символами. Для контролю над суспільством на початку 1930-х рр. остаточно сформувалася система масових організацій. Письменники, художники були об’єднані у творчі спілки, які здійснювали ідеологічний контроль над їхньою творчістю. Хто не був членом об’єднання, той не мав права видавати свої твори, організовувати виставки тощо....
0 Переглянути

Насильницька колективізація та опір населення. Голодомор 1932—1933 рр.

10 Клас

Радянське керівництво, розпочавши модернізацію промисловості, зіткнулося з трьома проблемами: нестача коштів, сировини і робочих рук для розвитку індустрії. Отримати все це за відсутності зовнішніх джерел (кредитів, технологій) можна було лише від селянства, що становило більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату. Маючи певний мінімум засобів виробництва, він мало залежав від державних структур. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і що продавати, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто та армію. Ось чому під приводом турботи про добробут населення партія хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство. У сталінських планах колективізація була не лише зручним засобом забезпечення населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною і робочою силою, але й засобом зміцнення соціальної бази режиму шляхом стимулювання процесу пролетаризації селянства (процеси розкуркулювання і розселянювання), повного одержавлення економіки. Перший п’ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об’єднано 30 % селянських господарств. Проте вже на пленумі ЦК ВКП(б) у листопаді 1929 р. було прийнято рішення про суцільну прискорену колективізацію. В Україні передбачалися найвищі темпи колективізації з усіх союзних республік. Її планувалося завершити восени 1931 — навесні 1932 р. Розуміючи, що такі темпи колективізації можливі лише через примус, радянське керівництво направило в сільську місцевість «двадцятип’ятитисячників» — робітників-комуністів великих промислових підприємств, комсомольців, молодших командирів Червоної армії. Такі заходи зустріли спротив селянства. Загалом ДПУ УСРР зафіксувало в 1930 р. 4,1 тис. селянських виступів, у яких взяли участь 1,2 млн селян. Найбільшим було Павлоградське повстання, яке довелося придушувати регулярним частинам Червоної армії із застосуванням артилерії. Україна стала головним центром опору колективізації. Крім повстань, селяни почали масово продавати, забивати худобу, нищити інвентар. За 1928—1932 рр. поголів’я худоби в Україні скоротилося наполовину. У результаті суцільна колективізація в УСРР була зірвана....
0 Переглянути

Форсована індустріалізація в УСРР (УРСР)

10 Клас

Згідно з марксистсько-ленінською теорією, індустріалізація була ключовою в комуністичному (соціалістичному) будівництві. Індустріалізація мала забезпечити відносну економічну незалежність соціалістичної держави від капіталістичного оточення, створення потужної армії та військового потенціалу. А також, як підкреслював В. Ленін, «велика машинна промисловість здатна організувати і землеробство», тим самим змінюючи соціальний склад населення на користь робітництва. Отже, індустріалізація в СРСР була за своїм змістом імпортозамінною і мала забезпечити наздоганяючий розвиток. Пріоритет надавався розвитку важкої промисловості. У грудні 1925 р. відбувся XIV з’їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію СРСР. Наступний, XV з’їзд, у 1927 р. визнав пріоритет державного плану над ринком, що означало згортання непу і скасування товарно-грошових відносин. Реалізація планів п’ятирічки почалася 1 жовтня 1928 р. Перший рік був сповнений трудового ентузіазму населення, що сподівалося на краще майбутнє, яке їм обіцяли. Щоб стимулювати продуктивність праці, було запроваджено соціалістичне змагання між підприємствами, партія закликала до трудової свідомості, виробничої дисципліни та раціоналізаторства. Відносно успішне виконання планів першого року п’ятирічки дало підстави Й. Сталіну неодноразово змінювати план п’ятирічки в бік збільшення. Темпи зростання мали становити вже 37,7 % на рік замість 16,5 %, як передбачав початковий план....
0 Переглянути

Карпатська Україна

10 Клас

Після Мюнхенської угоди ЧСР під тиском Німеччини перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і русинів. У результаті переговорів та консультацій різних політичних сил у Підкарпатській Русі був сформований перший автономний уряд на чолі з Андрієм Бродієм, який 11 жовтня 1938 р. був затверджений у Празі. До нового уряду увійшли представники як русинського, так і народовського (українського) блоків. Проте вже 26 жовтня 1938 р. А. Бродій був заарештований і звинувачений у проугорській діяльності. Новим керівником уряду був призначений лідер народовців А. Волошин. Нову владу одразу поставили перед фактом І Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.). Згідно з його рішенням, від Закарпаття на користь Угорщини була відірвана територія площею близько 1,5 тис. км2 із містами Берегове, Ужгород, Мукачеве та населенням 173 тис. осіб. Це були найбільш економічно розвинені райони краю. Незважаючи на це, автономна адміністрація краю взялася за активну державотворчу діяльність. 22 листопада 1938 р. чехословацький парламент затвердив автономію Карпатської України й автономію Словаччини....
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 45
Назад

Навігація