Войти
Закрыть

Ліга Націй

10 Клас

Президент США В. Вільсон відповідно до своїх «14 пунктів» одразу після початку роботи Паризької конференції став наполягати на розробці Статуту Ліги Націй, який мав стати складовою всіх мирних договорів. Велика Британія, Франція, Італія і Японія виступили проти, оскільки боялися, що це зашкодить їм реалізувати свої територіальні та фінансові претензії до переможених країн. Д. Ллойд Джордж за підтримки французької, італійської, японської та деяких інших делегацій запропонував спочатку вирішити долю німецьких колоній і територій, що раніше належали Османській імперії. В. Вільсон категорично заперечив негайний перерозподіл колоній, заявивши: «Світ скаже, що великі держави спочатку поділили беззахисні частини світу, а потім створили союз народів». Це викликало роздратування його опонентів. Однак В. Вільсон, який очолював комісію з розробки Статуту Ліги Націй, через декілька днів подав його на затвердження учасникам конференції. 14 лютого 1919 р. Паризька конференція затвердила Статут Ліги Націй. Її засновниками стали держави-переможниці у війні та новостворені країни Польща, Чехословаччина і Хіджаз (1916 р., сучасне Королівство Саудівська Аравія). Головними органами Ліги Націй були щорічна Генеральна Асамблея (збори) і Рада Ліги Націй, а місцем перебування її керівних органів — місто Женева. Рада мала складатися з п’яти постійних членів (США, Велика Британія, Франція, Італія, Японія) і п’яти непостійних членів. Однак американський Сенат не ратифікував Версальський мирний договір із Німеччиною і включений до нього Статут Ліги Націй. Тому США як ініціатор створення цієї організації не увійшли до неї. Текст Статуту Ліги Націй був складовою всіх договорів із переможеними країнами. Проте самі вони, а також радянська Росія не увійшли до цієї міжнародної організації....
0 Переглянути

Вашингтонська конференція. Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин

10 Клас

Азіатсько-Тихоокеанський регіон був центром серйозних міждержавних суперечностей, де зіткнулись інтереси США, Великої Британії, Японії та інших держав. Основними були такі: контроль над Китаєм, недоторканність колоніальних володінь, баланс морських озброєнь. Так, під час Першої світової війни Японія, яка не брала активної участі у війні, скориставшись тим, що європейські держави і США були зайняті на Європейському театрі бойових дій, посилила свої позиції на Далекому Сході, у Тихому океані, а особливо в Китаї. Зросла й морська могутність Японії, яка спиралася на англо-японську угоду 1902 р. Однак це суперечило прагненням США, які виступили проти поділу Китаю на зони впливу і вимагали проведення стосовно нього політики «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Також Сполучені Штати непокоїло зростання морської могутності Японії. Велика Британія, у свою чергу, наполягала на збереженні принципу поділу Китаю і намагалася утримати свою морську першість. Франція та Нідерланди виступали за збереження своїх колоніальних володінь у регіоні....
0 Переглянути

«Українське питання» на Паризькій мирній конференції

10 Клас

Народи, які до 1914 р. не мали власної державності, покладали великі надії на справедливе вирішення національного питання державами-учасницями Паризької мирної конференції. Особливо вони сподівалися на проголошені принципи прав націй на самовизначення і проведення кордонів згідно з етнічною межею розселення народів. У Париж разом з іншими прибула українська делегація, яка була спільною від УНР та ЗО УНР (до січня 1919 р. ЗУНР). Делегацію очолив Григорій Сидоренко, а заступником був Василь Панейко (свого часу він був міністром закордонних справ ЗУНР). Протягом року її склад доповнювався і змінювався. У серпні замість Г. Сидоренка делегацію очолив граф Михайло Тишкевич, який до цього працював послом України у Ватикані. Українська делегація, відповідно до отриманих інструкцій, наполягала на визнанні незалежності УНР, виведенні з українських земель іноземних військ (Польщі, Румунії та Антанти), наданні Україні допомоги державами-переможницями в боротьбі проти більшовицької Росії і Добровольчої армії генерала А. Денікіна. Навесні 1919 р. до Парижа прибула окрема делегація від Державного Секретаріату ЗО УНР, яка поставила питання про припинення агресії Польщі проти ЗО УНР. Також на конференцію прибула делегація від Кубані, яка орієнтувалася на «білу» Росію. Були представники і кримськотатарського народу....
0 Переглянути

Мирні договори із союзниками Німеччини

10 Клас

Після підписання договору з Німеччиною були укладені договори з її союзниками. 10 вересня 1919 р. у палаці Сен-Жермен-ан-Ле поблизу Парижа було підписано мирний договір з Австрією, який фактично узаконив розпад Австро-Угорської імперії й заснування на її уламках нових незалежних держав — Австрії, Угорщини, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців. Це спричинило зміну державної належності західноукраїнських земель: Польща отримала Галичину, Румунія — Буковину, Чехословаччина — Закарпаття. На Австрію накладалися військові обмеження. Кількісний склад її армії обмежувався 30 тис. осіб, скасовувалася загальна військова повинність, заборонялося мати військово-морський флот, військову авіацію, танки й важку артилерію тощо. Австрія мала сплачувати репарації, хоча їхня сума не визначалася. У рахунок репарацій вона передавала весь свій торговельний і рибальський флот переможцям. Окремою статтею, як і у Версальському договорі, заборонялося об’єднання Австрії з Німеччиною. 27 листопада 1919 р. у Паризькому передмісті Нейї-Сюр-Сен було підписано мирний договір із Болгарією. Нейїський договір передбачав територіальні поступки Болгарії на користь Греції, Румунії і Королівства СХС. Унаслідок поступок Греції Болгарія фактично втратила вихід до Егейського моря. Кількісний склад болгарської армії обмежувався 20 тис. осіб, скасовувалася загальна військова повинність. Сума репарацій визначалася у 2,25 млрд франків золотом, її необхідно було сплатити протягом 37 років....
0 Переглянути

Паризька мирна конференція. Версальський мирний договір

10 Клас

Для розробки й підписання мирних договорів із переможеними країнами держави-переможниці у війні зібрали в Парижі міжнародну конференцію. У її роботі взяли участь декілька тисяч делегатів від 27 держав і британських домініонів. Переможені держави вперше в історії дипломатії не були присутні на переговорах. На конференцію не запросили також представників Росії, де точилася громадянська війна. Визначальну роль у виробленні рішень конференції відігравали «Рада чотирьох», у складі якої були голови урядів Великої Британії (Д. Ллойд Джордж), Франції (Ж. Клемансо), США (В. Вільсон) та Італії (В. Орландо), і «Рада десяти» — голови урядів і міністри закордонних справ цих держав та Японії. Обговорення проектів мирних договорів, що формально були розроблені на основі «14 пунктів» В. Вільсона, виявило значні розбіжності між учасниками конференції. Ж. Клемансо був налаштований посилити вплив Франції в Європі, позбавити Німеччину можливостей для реваншу в майбутньому та реалізувати популярне серед французького населення гасло «Німці за все заплатять!». Для цього він наполягав на поверненні Ельзасу і Лотарингії, отриманні Саарського вугільного басейну й відсуненні кордону з Німеччиною до Рейну. Для компенсації втрат Ж. Клемансо прагнув отримати від Німеччини величезні репарації і частину колоній в Африці. Вимоги Франції викликали заперечення у Великої Британії та США, що виступали за рівновагу між державами-суперницями на континенті й заперечували надмірне ослаблення Німеччини....
0 Переглянути

Радянсько-польська війна і Україна. Завершення боротьби за владу в Україні

10 Клас

Після розгрому військ А. Денікіна війна з радянською Росією, на думку польського керівництва, була неминучою. Уряд розумів, що більшовики після перемоги над внутрішніми ворогами неодмінно повернуться до реалізації ідеї світової революції, а Польща стоїть на їхньому шляху. Польща, у свою чергу, претендувала на значні території колишньої Російської імперії, прагнучи відновити Річ Посполиту в її кордонах 1772 р. До цієї федеративної держави мали увійти Литва, Білорусія і Україна. На початку 1920 р. польське керівництво вирішило, що склалася сприятлива ситуація для силового розв’язання проблеми на його користь. Наступу польських військ передувало підписання представниками УНР і Польщі 21—24 квітня 1920 р. у Варшаві загальної, торговельно-економічної і військової конвенцій (угод), які пізніше назвали Варшавською угодою. На думку більшості істориків, ця угода та участь УНР у радянсько-польській війні на боці Польщі були актом відчаю. Намагаючись продовжити боротьбу за відновлення УНР, С. Петлюра відмовився від ідеї соборності України. Угода була засуджена багатьма тогочасними українськими політичними діячами. Особливо гнітюче враження справив цей договір у Галичині....
0 Переглянути

Боротьба за владу в Україні в другій половині 1919 — на початку 1920 р.

10 Клас

Друга половина 1919 р. стала кульмінацією боротьби за владу в Україні. Другий прихід більшовиків із їхньою політикою «воєнного комунізму» призвів до масового селянського повстанського руху. Так, лише впродовж квітня — першої половини червня 1919 р. в Україні відбулося 328 збройних виступів проти більшовицької влади. Одним із перших велике повстання підняв отаман Зелений (Дмитро Терпило), який навіть тимчасово захоплював Київ. За прізвиськом отамана Зеленого селян-повстанців на противагу «червоним» і «білим» стали називати «зеленими». Символічною акцією отамана стало скасування в Переяславі рішень козацької ради 1654 р. про перехід Київської держави під «руку російського царя». Наймасштабнішим став виступ отамана М. Григор’єва, який відмовився виконувати наказ іти на допомогу радянській Угорщині. 7 травня 1919 р. в Єлисаветграді (нині Кропивницький) М. Григор’єв підняв антибільшовицьке повстання та звернувся з універсалом «До українського народу», у якому закликав до боротьби проти продзагонів, що відбирали хліб у селян, та створення рад без більшовиків. М. Григор’єв вирішив швидко пройти Лівобережною Україною й оволодіти Харковом. Однак йому не вдалося об’єднати всі антибільшовицькі сили. Після низки поразок він був змушений відступити на Херсонщину, де об’єднався із загонами Н. Махна. Проте два отамани не могли діяти спільно. М. Григор’єва було звинувачено в єврейських погромах і зв’язках із денікінцями й застрелено. Проте селянський рух не вщухав і став головним чинником падіння більшовицької влади в Україні в цей час....
0 Переглянути

Західноукраїнська Народна Республіка

10 Клас

Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні робила неможливим подальше її існування. Народи, що населяли імперію, прагнули незалежності. У цих умовах українські політичні діячі розпочали підготовку до створення власної держави, про що й було заявлено 18 жовтня 1918 р. Цю дату вважають днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Домогтися мирного утворення ЗНР не вдалося через протистояння з польським населенням, яке вже бачило Галичину в складі своєї держави. У той час як Євген Петрушевич вів переговори з австрійським урядом у Відні, Військовий комітет на чолі з Дмитром Вітовським підняв у Львові збройне повстання, відоме як «Листопадовий чин», або «Листопадовий зрив». У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з’єднання взяли під контроль Львів, а наступного дня й інші міста Галичини. Обіцянка демократичних прав, земельної та інших реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення. 5 листопада 1918 р. ЗУНР було проголошено демократичною республікою, соціальну основу якої становило робітництво. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким (згодом його очолив Сидір Голубович). Факт проголошення республіки оприлюднили лише 13 листопада 1918 р., після зречення австрійського імператора престолу. Українські діячі не бажали мати клеймо руйнівників Австро-Угорщини. 22—26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Української національної ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів дотримувалася національно-ліберальних позицій, віддаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, яким віддали 30 % депутатських місць....
0 Переглянути

Директорія УНР. Друга війна радянської Росії проти УНР

10 Клас

Кризи гетьманського режиму активізували сили, які виступали за відновлення УНР. Вони гуртувалися навколо Українського національного союзу (УНС), головою якого було обрано В. Винниченка. Поміркована частина членів УНС схилялася до легальної діяльності, порозуміння з гетьманською владою, опозиційна частина наполягала на повстанні. Спроба утворити коаліційний уряд виявилася невдалою. Проголошення гетьманом «федеративної грамоти» схилило думку на користь повстання. Для керівництва повстанням із метою відновлення УНР у ніч із 13 на 14 листопада 1918 р. на засіданні УНС було створено тимчасовий орган — Директорію. До складу Директорії увійшли представники українських соціал-демократів: В. Винниченко (голова Директорії), С. Петлюра, А. Макаренко; від українських есерів — Ф. Швець; від соціалістів-самостійників — П. Андрієвський. Директорія у своєму зверненні до українського народу закликала до повстання проти гетьмана. Крім того, вона уклала нейтралітет із Великою солдатською радою німецьких військ. Центром антигетьманського повстання стала Біла Церква, а головною ударною силою — січові стрільці. Вирішальною подією в боротьбі Директорії з П. Скоропадським став бій 18 листопада 1918 р. біля станції Мотовилівка, де війська гетьмана зазнали поразки. Після цієї перемоги антигетьманські сили, що налічували понад 100 тис. осіб, оточили Київ. П. Скоропадський зрікся влади й виїхав до Німеччини. 14 грудня військові частини Директорії вступили до Києва. УНР було офіційно відновлено. Директорія досить швидко встановила свою владу на всій території України. Однак, захопивши владу, вона виявилася безпорадною у вирішенні ключових завдань, що стояли перед країною....
0 Переглянути

Революції 1917—1919 рр. Утворення національних держав у Центрально-Східній Європі

10 Клас

Усі ці причини по-різному вплинули на країни Європи. В одних спалахнули революції, у других були здійснені серйозні реформи, у третіх встановилися диктаторські режими. Тобто світ не став знову таким, яким він був ще кілька років тому. Революції охопили переважно країни Центрально-Східної Європи, Близького й Середнього Сходу. Це пояснюється тим, що саме в цих регіонах були країни, що зазнали поразки у війні, і тут вкрай загострилися соціальні й національні проблеми. Під час революцій переважало прагнення створити демократичні республіки зі справедливим соціальним устроєм. Разом із тим у всіх країнах, крім Австрії, залишалися сильними тенденції, спрямовані на докорінний злам не лише тогочасного ладу, але й самого суспільства. Національна держава — вища форма національного самовизначення народу; держава із чітко вираженими національними ознаками (національна мова, національна економіка, етнічна домінанта тощо). Комінтерн (III Комуністичний Інтернаціонал) — міжнародна організація комуністичних партій, заснована в березні 1919 р. у Москві з ініціативи В. Леніна замість II Інтернаціоналу. У 1920—1930-х рр. став інструментом впливу СРСР на суспільно-політичне життя інших країн світу. Основною метою було поширення комуністичних ідей. Був розпущений у травні 1943 р. на вимогу західних союзників — США та Великої Британії....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 45
Назад

Навігація