Войти
Закрыть

Україна в системі міжнародних відносин. Збройна агресія Росії

11 Клас , Історія України 11 клас Гісем, Мартинюк (рівень стандарту)

 

§ 28. Україна в системі міжнародних відносин. Збройна агресія Росії

• 1. Із якими країнами в 1991—2005 рр. Україні доводилося розв'язувати територіальні суперечки? 2. Якими були причини й наслідки конфлікту навколо острова Тузла?

1. Зовнішньополітичний курс України. Після президентських виборів 2004 р. нове українське керівництво на чолі з В. Ющенком проголосило курс на євроінтеграцію. Країни Європи та США позитивно сприйняли «помаранчеву революцію». Під час проведення в Києві конкурсу «Євробачення-2005» українське керівництво виступило з ініціативою скасування українських віз для громадян країн ЄС та Швейцарії.

21 лютого 2005 р. Україна та ЄС підписали трирічний План дій щодо наближення України до стандартів європейських країн. Цей документ передбачав 270 невідкладних заходів, насамперед вступ до СОТ, демократизацію системи управління й забезпечення верховенства права, покращення інвестиційного клімату.

1 грудня 2005 р. ЄС заявив, що визнає Україну країною з ринковою економікою.

У квітні 2006 р. на сесії Європарламенту було прийнято резолюцію, у якій Єврокомісії пропонувалося розпочати переговори з Україною про асоційоване членство в ЄС.

Також між Україною та ЄС розпочалися переговори про скасування візового режиму. У листопаді 2010 р. було ухвалено План дій, який передбачав, що Україна запровадить біометричні паспорти, упорядкує охорону своїх східних кордонів тощо.

Блокування опозицією трибуни Верховної Ради на знак протесту проти вступу України до НАТО. 2008 р.

24 листопада 2010 р. Європарламент ухвалив резолюцію про те, що Україна може подати заявку на членство в ЄС, як і будь-яка інша європейська країна, яка дотримується принципів свободи, демократії, поваги до прав людини, основоположних свобод і верховенства права. В. Ющенко також виступав за повноправне членство України в НАТО. Це було записано і у Воєнній доктрині. У квітні 2005 р. у Вільнюсі під час наради голів Міністерств закордонних справ країн НАТО відбулося засідання комісії «Україна—НАТО», яка започаткувала інтенсивний діалог, що мав стати першим кроком на шляху входження України до НАТО. Цьому кроку України сприяли всі члени НАТО, але за умови підтримки його українським суспільством і досягнення внутрішньої стабільності в Україні. Активним противником вступу України до НАТО виступила Росія. На початку 2008 р. виник скандал, приводом до якого стала заява Генерального секретаря НАТО про те, що організація отримала лист за підписом Президента України, Прем’єр-міністра й Голови Верховної Ради з проханням приєднати Україну до Плану дій із набуття членства в НАТО. Ситуація, що виникла, паралізувала роботу парламенту України на два місяці. Опозиція блокувала трибуну із гаслами «НАТО — ні!». Після обрання Президентом України В. Януковича нове українське керівництво заявило про позаблоковий статус України й небажання вступати до НАТО.

У квітні 2010 р. В. Янукович підписав указ, за яким ліквідував комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО та національний центр із питань євроатлантичної інтеграції.

2. Відносини зі США. За президентства В. Ющенка були досягнуті певні зрушення у відносинах зі США, які погіршилися наприкінці президентства Л. Кучми.

17 лютого 2006 р. після дев’яти років напружених переговорів США надали Україні статус країни з ринковою економікою. Також США відкрили Україні шлях вступу до СОТ. Для України також було скасовано поправку Джексона—Вейніка — заборону на експорт товарів подвійного призначення (для військового та цивільного використання). На саміті НАТО США лобіювали вступ України та Грузії до цієї організації.

Після зміни керівництва України відбулися зміни і в українсько-американських відносинах. Під час візиту до США В. Януковича у 2010 р. вдалося налагодити діалог між двома країнами, хоча українську делегацію зустріли вкрай прохолодно, а представники української діаспори відмовилися від зустрічі.

3. Гібридна війна Росії проти України. Найскладніше розвивалися відносини України з Росією. Після обрання Президентом України В. Ющенка Росія розгорнула політику щодо забезпечення контролю над Україною, яка передбачала заходи в економічній, політичній, культурній, релігійній сферах, міжнародних відносинах.

В економічній сфері Росія намагалася взяти під свій контроль провідні підприємства й цілі галузі України. Особливо російську сторону цікавив контроль над газотранспортною системою України.

Газові конфлікти між Росією та Україною

У політичній сфері Росія сприяла приходу до влади проросійських сил, які фактично були її маріонетками.

На міжнародній арені Росія здійснювала кроки, щоб ізолювати Україну й заявити своє право на контроль над нею. Важливою складовою цих заходів була інформаційна політика (контроль над засобами масової інформації, нав’язування російської масової культури тощо) і діяльність Російської православної церкви з просуванням ідей «русского мира».

У руслі цих заходів слід розглядати газові конфлікти 2005—2006 та 2008—2009 рр. та торговельні війни.

Серйозне напруження в українсько-російських відносинах виникло у 2008 р. під час агресії Росії проти Грузії. Україна намагалася в тих умовах надати Грузії посильну допомогу.

Ще один конфлікт із Росією у 2008 р. спалахнув у Криму, коли українська сторона намагалася впорядкувати перебування російського Чорноморського флоту на півострові та взяти під свій контроль об’єкти навігації на узбережжі Чорного моря, які незаконно утримувала Росія. Проте внутрішні чвари серед українських політиків і прихід до влади В. Януковича не дали можливості зробити відповідні висновки й підготувати засоби протидії російській агресії в майбутньому.

За роки президентства В. Януковича Україна стала ще більш вразливою для агресії Росії. Збройні Сили України були максимально ослаблені. Під російський контроль було взято СБУ, розвідку, міліцію.

Увесь цей комплекс заходів і наступні дії Росії стали складовими гібридної війни.

4. Окупація Росією Криму. Після подій на Майдані стрімко розгорнулася відкрита агресія Росії. Першим об’єктом став Крим. Операція із захоплення півострова розпочалася 20 лютого 2014 р. Цю дату можна вважати початком збройної агресії Російської Федерації проти України.

Росія створила в Криму потужну агентурну мережу, яка в будь-який час була готова розпочати сепаратистський рух на півострові. Зокрема, 4 лютого 2014 р. Президія Верховної Ради Криму прийняла рішення про розгляд парламентом питання щодо зміни Конституції Криму. Також було заявлено про готовність звернутися до Росії із проханням про забезпечення гарантій прав жителів півострова.

Після усунення від влади Президента України В. Януковича сепаратистські настрої в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому було прийнято рішення не перераховувати в Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії Олексія Чалого. 26 лютого перед будинком кримського парламенту відбулася акція сепаратистів, але вона була нівельована проукраїнським мітингом. У ніч на 27 лютого російський спецпідрозділ захопив парламент та уряд Криму, над ними підняли прапор Російської Федерації.

Мітинг кримських татар під стінами парламенту. 26 лютого 2014 р.

Уранці депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим зібрали в сесійній залі, де вони «ухвалили» рішення про призначення так званого «референдуму» щодо статусу півострова. Того ж дня російськими військовослужбовцями було захоплено установи засобів масової інформації, зв’язку, аеропорт у Сімферополі, аеродром Бельбек у Севастополі, поромну переправу в Керчі. Невдовзі Чорноморський флот Російської Федерації заблокував військово-морські бази, де перебували кораблі ВМС України, а російські спецпідрозділи разом із незаконними збройними формуваннями, які називали себе «Самооборона Криму», блокували українські військові частини.

1 березня самопроголошений голова Ради Міністрів Криму Сергій Аксьонов, спираючись на це нелегітимне рішення, звернувся до президента Росії В. Путіна із проханням надати допомогу в «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. Того ж дня президент Росії направив до Ради Федерації пропозицію щодо введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної Думи проголосували за введення російських військ на територію України й, зокрема, у Крим.

Починаючи з 1 березня російські війська розпочали масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об’єктів. Одразу захопити об’єкти не вдалося, незважаючи на зраду командувача флоту України Д. Березовського. Після майже місячної облоги й силових дій військові об’єкти України в Криму були захоплені. Дві третини особового складу частин перейшли на бік Росії.

У той же час були непоодинокими приклади героїзму українських військових. Так, на аеродромі Бельбек українські військові на чолі з полковником Ю. Мамчуром без зброї, строєм, із розгорнутим прапором частини, виконуючи гімн України, розблокували частину. Морські піхотинці у Феодосії та моряки корабля «Черкаси» вчинили силовий опір нападникам. Частина курсантів військово-морського училища в Севастополі відмовилася складати присягу на вірність Росії, а екіпажі морської авіації України змогли перегнати свої літаки з Криму до Миколаєва тощо. Завдяки стійкості й опору українських військових вдалося повернути частину техніки і майна армії та флоту України.

11 березня 2014 р. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Севастопольська міська рада прийняли Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Згідно з нею в разі рішення народів Криму за результатами референдуму увійти до складу Російської Федерації Крим буде оголошений суверенною республікою і саме в такому статусі звернеться до уряду Росії з пропозицією про прийняття на основі відповідного міждержавного договору до складу Російської Федерації як нового суб’єкта.

16 березня 2014 р. за рішенням кримського парламенту був проведений референдум щодо статусу Криму, який суперечив законодавству України. Незважаючи на указ виконувача обов’язків Президента України О. Турчинова про призупинення рішення кримського парламенту, а також усупереч рішенням Конституційного Суду України, який визнав оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України, незважаючи на несхвальну позицію Ради Безпеки ООН, референдум було проведено. В умовах бойкотування референдуму кримськотатарським народом, присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців, а також масових фальсифікацій референдум в АРК нібито зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (це відповідає 83,10 % загальної кількості виборців), із яких 96,77 % зробили вибір «за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації». Насправді, як свідчать окремі російські парламентарі та лідери кримських татар, за незалежність Криму проголосувало приблизно 32—34 % виборців, що взяли участь у референдумі.

18 березня 2014 р. у Москві президент Росії В. Путін, прем’єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим С. Аксьонов, голова новоствореної Державної Ради самопроголошеної Республіки Крим В. Константинов, представник сепаратистського керівництва м. Севастополя О. Чалий підписали так званий Договір про прийняття Криму до складу Росії.

20 березня договір був ратифікований Державною Думою Російської Федерації (майже одноголосно), а 21 березня — Радою Федерації та одразу набув чинності. 11 квітня відповідні зміни було внесено до Конституції Росії.

США та країни ЄС відмовилися визнавати результати референдуму, засудили дії Росії і запровадили санкції щодо російського бізнесу й високопосадовців, заморозивши їхні закордонні активи та наклавши візові обмеження.

Військові без знаків розрізнення в аеропорту Сімферополя. 28 лютого 2014 р.

27 березня Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію про територіальну цілісність України. За прийняття документа проголосували 100 держав, проти — 11, утрималися — 58.

2 липня 2014 р. Парламентська Асамблея ОБОЄ визнала дії Росії «військовою агресією, неспровокованою і заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах».

5. Початок збройної агресії Росії на сході України. Антитерористична операція (АТО). Події в Криму стали прикладом для поширення сепаратистських рухів на інші регіони України.

Перші масштабні проросійські виступи на сході та півдні України відбулися 1 березня 2014 р. (Донецьк, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон та Одеса). У цей день мітингувальники намагалися підняти над будівлями обласних державних адміністрацій російські прапори, виголошуючи «Росія!», «Путін — наш президент!» тощо. У цих акціях масово брали участь «туристи» з Росії. Мітинги мали підтримку з боку Партії регіонів, КПУ.

Ці акції зустріли опір проукраїнськи налаштованих громадян. Відбувалися сутички. Міліція в більшості випадків була бездіяльною. Події тривали до кінця березня. Українська сторона робила все можливе, щоб уникнути прямого приводу для введення на Донбас регулярних військ Росії, які в повній бойовій готовності були зосереджені на кордоні з Україною.

Найбільшого загострення ситуація набула у квітні. Відбулися спроби проголосити «народні республіки»: 7 квітня — Донецьку та Харківську, 28 квітня — Луганську. Сепаратистський рух у Харкові та інших містах було придушено українськими правоохоронцями та активістами. На Донбасі на боці сепаратистів, які почали створювати незаконні збройні формування, з’явилися збройні загони російських найманців. До керівництва так званих «ДНР» і «ЛНР» увійшли громадяни Росії. Почала розкручуватися ідея створення «Новоросії» з південних і східних областей України.

Одним із найважливіших форпостів сепаратистів став Слов’янськ, де 12 квітня відбулося збройне захоплення районного відділу міліції, і над ним підняли прапор Російської Федерації. Дії сепаратистів схвалила міський голова, член Партії регіонів Н. Штепа. Участь в операції брав загін російського спецпідрозділу із Криму та Росії на чолі з відставним полковником російських спецслужб І. Гіркіним (Стрєлковим), до якого приєдналися місцеві жителі.

Того ж дня було захоплено відділ міліції та виконком у Краматорську, над будівлею виконкому піднято прапор самопроголошеної ДНР. Те саме сталося і в Артемівську. Подібні збройні акції почали ширитися регіоном.

Захоплення будівлі Донецької облдержадміністрації. 7 квітня 2014 р.

До кінця квітня сепаратисти зайняли Донецьк, Луганськ, Горлівку, Краматорськ, Слов’янськ, Лисичанськ, Маріуполь; під їхнім контролем опинилася половина території та населення Луганської та Донецької областей. Із 18 квітня російські прапори на захоплених адміністративних будівлях сепаратисти замінювали прапорами самопроголошених ДНР і ЛНР, які асоціювалися із символікою Росії.

Для легалізації своєї влади в ДНР і ЛНР 11 травня 2014 р. були проведені псевдореферендуми, на яких нібито була підтримана незалежність «республік». Ініціатори референдумів оголосили заздалегідь визначені результати: явка виборців у Донецькій області склала 74,87 %, «за» ДНР проголосували 89,07 %, «проти» — 10,19 %, 0,74 % бюлетенів зіпсовані; у Луганській області явка становила 75 %, незалежність ЛНР підтримали 96 % виборців, «проти» проголосувало 3,8 %, недійсними визнано 0,2 % бюлетенів.

13 квітня 2014 р. уряд України оголосив про початок антитерористичної операції (АТО) на Донбасі, а Генеральна прокуратура 17 травня визнала ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Незважаючи на досить гучні заяви, українська влада не форсувала початок бойових дій. Повномасштабні бойові дії почалися наприкінці червня.

Головною проблемою для України стала нестача боєздатних частин. Для її вирішення почали терміново формувати батальйони добровольців у складі МВС і Збройних Сил України. Загалом було створено близько 30 батальйонів (1-й батальйон Національної гвардії, «Айдар», «Азов», «Донбас», «Дніпро-1», «Київська Русь», «Київ-1», обласні територіальні батальйони тощо). Політичні партії та організації теж створювали добровольчі батальйони («ДУК "Правий сектор”», «ОУН», «Карпатська Січ», «Свята Марія» та інші). Однак у цьому процесі слід було впорядкувати патріотичний порив, що охопив українське суспільство, і не допустити негативного явища «отаманщини», яке було характерним для Української революції 1917—1921 рр. З осені 2014 р. всі добровольчі батальйони були розпущені або увійшли до частин МВС і Збройних Сил України.

Тим часом загальна кількість створених Російською Федерацією незаконних збройних формувань на сході України перевищила 15 тис. осіб із російськими танками, артилерією та реактивними системами залпового огню («Град»).

Було влаштовано до 50 таборів підготовки бойовиків як на території Російської Федерації, так і на окупованих територіях України. Основні осередки бойовиків розміщувалися в містах Донецьк, Луганськ, Слов’янськ, Горлівка, Макіївка, Сніжне тощо.

6. Президентські вибори 2014 р. Мирний план П. Порошенка. Після усунення від влади В. Януковича єдиним вищим легітимним органом влади залишилася Верховна Рада України. Під впливом подій Революції Гідності відбулося переформування її більшості. Частина депутатів колишньої більшості втекла за кордон, боячись переслідувань. Решта взяла на себе відповідальність за долю країни. 22 лютого Головою Верховної Ради України став О. Турчинов, він же із 23 лютого був виконувачем обов’язків Президента України.

За короткий час парламент ухвалив важливі рішення, які відновили вертикаль влади, і запровадив заходи щодо захисту країни. Було скасовано «диктаторські закони», ухвалено заходи щодо відновлення боєздатності армії, відновлено Національну гвардію, створено добровольчі батальйони спецпризначення, прийнято пакет законодавчих актів із реформування правоохоронних органів, антикорупційний пакет, законодавство в межах асоціації України з ЄС тощо. 28 лютого в країні був створений новий уряд на чолі з А. Яценюком, метою якого було уникнути економічного краху в умовах розграбованої державної скарбниці та агресії Росії.

Одним із важливих завдань нової влади стало проведення президентських виборів. Вибори Президента України відбулися в один тур 25 травня 2014 р. Уперше за історію незалежності голосування проходило не по всій території країни: не мали змоги проголосувати жителі окупованого Росією Криму та багатьох районів Донбасу, захоплених терористичними силами.

У бюлетені були зазначені прізвища 21 кандидата, четверо з яких зняли свої кандидатури. Перемогу на виборах здобув П. Порошенко (54,7 % голосів). 7 червня 2014 р. він склав присягу на вірність Україні.

Передвиборчі плакати кандидатів у Президенти України. 2014 р.

П. Порошенко запропонував план щодо відновлення миру, який передбачав такі заходи:

  • гарантії безпеки для всіх учасників переговорів;
  • звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійснив тяжких злочинів;
  • звільнення заручників;
  • створення 10-кілометрової буферної зони на українсько-російському кордоні; виведення незаконних збройних формувань;
  • гарантований коридор для виходу російських та українських найманців;
  • роззброєння;
  • створення у структурі МВС підрозділу для ведення спільного патрулювання;
  • звільнення незаконно утримуваних адміністративних будівель у Донецькій та Луганській областях;
  • відновлення діяльності місцевих органів влади;
  • поновлення центрального теле- і радіомовлення в Донецькій та Луганській областях;
  • децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів), захист російської мови, проект змін до Конституції;
  • узгодження кандидатур губернаторів до виборів із представниками Донбасу (за умови погодження єдиної кандидатури), якщо є розбіжності — рішення приймає Президент;
  • дострокові місцеві й парламентські вибори;
  • програма створення робочих місць у регіоні;
  • відновлення об’єктів промисловості та соціальної інфраструктури.

Цю ініціативу підтримали ООН, ЄС, ОБОЄ, лідери провідних держав світу, світова громадськість. Також протягом 20—30 червня діяло одностороннє припинення вогню з боку українських військових. Проте проросійські терористи ігнорували мирні ініціативи та не припиняли напади. Зрештою бойові дії відновилися.

7. Бойові дії влітку 2014 р. Мінські домовленості. Після припинення перемир’я українські війська спробували відновити контроль над кордоном, тобто відрізати ДНР і ЛНР від Росії. Протягом одного тижня наступом у північно-східному напрямку на «ДНРівській ділянці» був пробитий «коридор» до смт Ізваріне вздовж кордону протяжністю близько 100 км і завширшки від 10 до 20 км. Провести подібну операцію на Луганщині не вдалося. 14 червня 2014 р. на підльоті до Луганського аеропорту російськими найманцями було збито військово-транспортний літак Іл-76. Загинуло 49 десантників і членів екіпажу.

Український прапор знову над Слов'янськом. 5 липня 2014 р.

Ця катастрофа зірвала плани накопичення сил для операції на кордоні.

На цьому наступ військ України зупинився, а досягнутий раніше результат фактично втратив значення, оскільки в руках протилежної сторони залишилася ділянка кордону з Росією у 120 км, через яку надходило підкріплення у вигляді російських добровольців, зброї та боєприпасів, а згодом і регулярних військових підрозділів.

Більше того, затиснуті у вузькому «коридорі» українські військові опинилися під систематичним артилерійським обстрілом гармат і реактивних систем «Град» із боку російського кордону. Першим зазнав обстрілу базовий табір українських військ під Зеленопіллям (у ніч із 10 на 11 липня 2014 р.). Загинуло 37 солдатів і офіцерів. Близько 100 осіб було поранено. Згоріла велика кількість техніки. Це було перше безпосереднє масоване застосування регулярних військ Російської Федерації проти Збройних Сил України. Такого удару командування Збройних Сил України не очікувало, а відповісти вогнем по позиціях на території Росії не наважувалося. Це могло спровокувати відкрите російське вторгнення. Як результат, із великими втратами українські військові частини довелося відвести від кордону.

Дещо успішніше розвивався наступ на центральному напрямку. Повільно просуваючись із заходу на схід, частини Збройних Сил України до середини липня відновили контроль над містами Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дзержинськ, Дебальцеве. На півдні був зайнятий стратегічно важливий Маріуполь. На початок липня все узбережжя Азовського моря та 100-кілометрова ділянка суходільного кордону на північ від нього були під контролем української армії.

17 липня 2014 р. над територією Донецької області в районі міста Сніжне російським зенітно-ракетним комплексом «Бук-М» під управлінням російського екіпажу було збито пасажирський літак Боїнг-777 компанії «Малайзійські авіалінії» рейсу МН17, унаслідок чого загинули всі пасажири та екіпаж (загалом 298 осіб). Ця трагедія порушила плани Росії щодо нагнітання ситуації в Україні й відтермінувала пряме російське вторгнення. США й країни Заходу запровадили нові санкції проти Росії.

Понівечений прапор бійців 93-ї механізованої бригади, знайдений у машині, яку було обстріляно 29 серпня 2014 р. під Іловайськом

Новий етап наступу української армії розпочався в серпні. Потужним танковим ударом вдалося пробити 40-кілометровий «коридор» від Дебальцевого до Тореза. Одночасно зустрічним ударом від кордону на північний захід війська Збройних Сил України відтіснили противника до лінії Іловайськ—Шахтарськ. Станом на ранок 24 серпня донецьке угруповання противника було відрізане від луганського, тобто від ліній постачання з території Росії. На півночі українські війська зайняли Лисичанськ, Первомайськ, Лутугіне, Станицю Луганську й майже повністю оточили Луганськ. Контрольована сепаратистами територія зменшилася до однієї п’ятої від території Луганської та Донецької областей. Однак українські війська були виснажені, значними були втрати в техніці (переважно через технічні проблеми). Деякі підрозділи фактично втратили боєздатність і були направлені на переформування. Добровольчі батальйони не були спроможні компенсувати нестачу сил.

Уранці 24 серпня, у День незалежності України, основне ударне угруповання російських регулярних військ перетнуло кордон у районі Амвросіївки й за потужної артилерійської підтримки почало наступ у західному напрямку — на Кутейникове—Старобешеве. Нечисленні українські підрозділи в цьому районі не очікували на такий удар у спину й почали неорганізований відступ.

25—26 серпня противник просунувся на 35—40 км від кордону і в районі міст Іловайськ та Кутейникове оточив українські частини (у «котлі» опинилися підрозділи п’яти добровольчих батальйонів та окремі частини регулярних військ). Спроби 27 серпня деблокувати оточених виявилися безуспішними. 29 серпня колона українських військ, яка за домовленостями з російською стороною виходила з оточення, була піддана на марші масованому обстрілу.

Загинуло понад 400 українських солдатів. Вирватися з-під вогню вдалося лише окремим розрізненим підрозділам та поодиноким бійцям. Загалом втрати українських військ за п’ять днів боїв у районі Амвросіївки та Іловайська становили майже половину від сукупних втрат за весь час боїв.

Одночасно із цим російські війська й сепаратисти почали наступ уздовж узбережжя Азовського моря на Маріуполь, але героїчними зусиллями добровольчого батальйону «Азов» та українських військових були зупинені у східних передмістях.

На Луганщині українські війська також були атаковані підрозділами терористів. Перший їхній натиск було зупинено зі значними втратами, але надалі українські війська були змушені зняти облогу Луганська, повністю здати зруйнований аеропорт міста й відступити на північ, за р. Сіверський Донець, зосередивши свої сили біля стратегічно важливого селища Щастя. Загалом за десять днів контрольована проросійськими силами територія збільшилася вдвічі.

Хоча українська армія була змушена відступити, вона не була розгромлена. Втрати агресора у 5 разів перевищували українські. У цій ситуації 5 вересня 2014 р. в Мінську було підписано угоду про припинення вогню, а 19 вересня — про розмежування сторін і відведення важкого озброєння з лінії зіткнення.

Проте сепаратисти й російські війська не дотримувалися підписаних домовленостей (Росія продовжувала заперечувати присутність своїх військ в Україні). Під виглядом «гуманітарних конвоїв» відбувалося постачання терористам зброї, боєприпасів і обмундирування. Регулярно здійснювалися обстріли й атаки українських військ (від 30 до 100 разів на добу). Час від часу відбувалися спроби прорвати оборону Маріуполя, вибити українські війська з Донецького аеропорту, селища Щастя та важливого транспортного вузла Дебальцеве, але всі вони виявилися марними.

Оборона Донецького аеропорту, що тривала 242 дні, стала символом незламності українського духу.

9 грудня 2014 р. українські військові знову пішли на односторонній крок, щоб примусити Росію і її ставлеників виконувати Мінські домовленості. Був оголошений «режим тиші». Українська армія намагалася не відповідати на провокації проросійських бойовиків.

Крім прямої збройної агресії, Росія чинила й економічний тиск на Україну. Була розв’язана торговельна війна. 16 липня 2014 р. було припинено постачання природного газу в Україну. Проте завдяки допомозі країн ЄС та США Україні вдалося організувати постачання природного газу з Європи. Згодом Україна взагалі відмовилася від постачання російського природного газу.

У захоплених регіонах здійснювався демонтаж і вивезення до Росії промислових об’єктів та сировини.

У 2017 р. Росія здійснила найбільшу хакерську атаку на об’єкти промисловості та державні інституції України, запустивши вірус Petya.А.

Захисники Донецького аеропорту, яких прозвали «кіборгами». 2014 р.

8. Дострокові вибори до Верховної Ради України 2014 р. 25 серпня 2014 р. Президент України П. Порошенко публічно оголосив про рішення достроково припинити повноваження Верховної Ради України VII скликання. Цей крок був здійснений відповідно до статті 90 Конституції України, за якою «Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції...». Парламентська коаліція розпалася 24 липня 2014 р., коли фракції «УДАР» та «Свобода» оголосили про свій вихід. Протягом місяця нову коаліцію не було сформовано.

Рішення Президента України стало логічною та очікуваною відповіддю на один із ключових запитів українського суспільства про перезавантаження влади: згідно з опитуваннями, 80 % громадян України підтримували необхідність проведення позачергових виборів парламенту. Цим було також реалізовано одну з головних вимог Революції Гідності, оскільки вибори до парламенту є найкращим способом люстрації.

9 жовтня П. Порошенко підписав Закон «Про очищення влади». Фінальна версія закону обмежила право високопосадовців режиму В. Януковича обіймати посади в органах влади на п’ять і десять років (залежно від категорії).

14 жовтня П. Порошенко підписав Указ про створення Національної ради з питань антикорупційної політики як консультативно-дорадчого органу при Президенті. Згідно з Указом, Національна рада готуватиме Президенту пропозиції щодо визначення та вдосконалення антикорупційної стратегії, здійснюватиме системний аналіз стану запобігання і протидії корупції, ефективності реалізації антикорупційної стратегії та заходів. Того ж дня Національна рада прийняла Закон «Про прокуратуру», який заборонив їй втручатися в цивільне життя, чинити вплив на громадян та бізнес.

Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 26 жовтня 2014 р. їх проводили за змішаною системою, половину депутатів обирали за партійними списками, іншу половину — у мажоритарних округах. Як і під час президентських виборів, не мала змоги проголосувати більшість жителів окупованого Росією Криму та окремих районів Донбасу. У новообраному парламенті утворилася більшість у складі 302 депутатів. На першому засіданні Головою Верховної Ради було обрано В. Гройсмана, а Прем’єр-міністром — А. Яценюка. Згодом був сформований і новий уряд, до якого увійшли іноземні фахівці (Н. Яресько, О. Квіташвілі, Е. Згуладзе, А. Абромавичус та інші). Перед урядом стояло декілька важливих завдань: зупинити падіння економіки й зубожіння населення, забезпечити фінансування армії, проведення реформ, які б сприяли реалізації євроінтеграційних прагнень. Уряд А. Яценюка пропрацював півтора року. Йому вдалося зупинити падіння економіки, наповнити скарбницю, забезпечити фінансування армії, знайти спільну мову з міжнародними кредиторами, які реструктуризували борг України, підписати Угоду про асоціацію з ЄС, розпочати реформи в МВС України та Збройних Силах України, які переводяться на стандарти НАТО, започаткувати процес децентралізації системи управління державою (збільшено фінансову базу місцевих органів влади) тощо. Позитивно для України було розв’язане питання про безвізовий режим із ЄС.

Люстрація — законодавча заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе співпрацею зі злочинним режимом, упродовж певного часу або довічно працювати на державній службі.

Проте найбільш складним випробуванням для влади стала боротьба з корупцією, механізми якої запроваджувалися зі значними труднощами. Загальмувалися судова реформа й реформа прокуратури. Активізувалася організована злочинність. Усе це на тлі зниження життєвого рівня призвело до падіння довіри населення до уряду.

Перші серйозні розбіжності в коаліції проявилися під час голосування за закон про децентралізацію. У грудні 2015 р. виникла політична криза, яка тривала майже три місяці. Зрештою відбулася зміна уряду й керівництва Верховної Ради України. Прем’єр-міністром України став В. Гройсман, Головою Верховної Ради України — А. Парубій.

9. Активізація бойових дій. Мінські домовленості 2015 р. На початку січня 2015 р. бойові дії на фронті спалахнули з новою силою. Скориставшись тим, що українські підрозділи дотримувалися «режиму тиші», проросійські бойовики впритул наблизилися до українських військ, зайнявши вигідні позиції для атак у районі Бахмутської траси, Донецького аеропорту, Дебальцевого. Під час перемир’я сепаратистам вдалося примусити українські підрозділи відступити з блокпосту № 32 на Бахмутській трасі, зайняти окремі села в нейтральній смузі. Загалом вони захопили територію площею понад 500 км2. Зрештою в середині січня перемир’я було остаточно зірвано, і проросійські терористи розгорнули широкомасштабний зимовий наступ, метою якого, згідно із заявами лідерів сепаратистів, було захоплення всієї території Донецької і Луганської областей та бажання примусити Україну погодитися на вимоги Росії: федералізацію України, відновлення Україною фінансування соціальної сфери на території ДНР і ЛНР, відмову України від євроінтеграції.

Карикатура на Мінські домовленості. 2015 р.

Спочатку основні бої точилися в районі Донецького аеропорту. Терористи зуміли зруйнувати башту аероруху й захопити старий і половину нового терміналу. Спроба провести контратаку, щоб вибити їх і закріпитися на нових позиціях на околиці Донецька, виявилася невдалою. Після того як терористи підірвали перекриття нового терміналу аеропорту, 22 січня українські військові були змушені залишити свої позиції. Проте вони зберегли вогневий контроль над аеропортом і закріпилися на західній його околиці та вздовж злітної смуги (селища Піски, Водяне, Опитне). У боях за аеропорт проросійські сили втратили близько 800 бійців і сотні одиниць техніки. Українські втрати склали понад 250 осіб.

У той же час проросійські сепаратисти завдали потужного танкового удару в напрямку Лисичанська на Бахмутській трасі. Однак цей наступ був зупинений із великими втратами для них.

Наприкінці січня та в лютому основні бої розгорнулися навколо Дебальцевого. Тут сепаратисти кинули в бій всі свої боєздатні частини з метою оточити українські війська, що захищали важливий транспортний вузол. Шалені танкові атаки українські підрозділи відбили, завдавши протилежній стороні відчутних втрат.

Під час зимового наступу проросійські бойовики здійснили нові злочини проти цивільного населення. 24 січня було завдано ракетного удару по житлових кварталах Маріуполя, а 10 лютого — Краматорська, жертвами яких стали сотні мирних громадян.

Обстріл Маріуполя став приводом для звернення Верховної Ради України до міжнародної спільноти про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Зі звернення Верховної Ради України до ООН, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (27 січня 2015 р.)

...Від початку агресії наприкінці лютого 2014 р. Російська Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, у тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Цинізм кремлівської агресії, яка включає активну підтримку терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище. Очевидною є причетність Росії до таких терактів, як збиття цивільного пасажирського літака рейсу МН17, трагедій у Волновасі, Донецьку та Маріуполі.

Попри злагоджені дипломатичні зусилля в Женевському, Нормандському та інших форматах, Росія не виконує своїх зобов'язань щодо дотримання загальновизнаних норм міжнародного права та вже досягнутих домовленостей. Так, Крим залишається окупованим, а вимоги демократичної спільноти щодо припинення агресії, постачання зброї, техніки та живої сили терористам ігноруються Кремлем. Добрі наміри залишати двері відкритими для діалогу з керівництвом Російської Федерації лише провокують нові криваві терористичні акти в Україні.

У зв'язку із цим, беручи до уваги Статут ООН та Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 р., Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України:

  • не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України;
  • визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями;
  • посилити тиск на Російську Федерацію, у тому числі шляхом запровадження нових секторальних обмежувальних заходів (санкцій), щоб зупинити російську агресію та примусити російське керівництво виконати в повному обсязі всі пункти Мінських домовленостей, припинити незаконну окупацію Криму, звільнити всіх заручників та незаконно утримуваних на території Російської Федерації громадян України, включаючи члена постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській Асамблеї Ради Європи Надію Савченко;
  • обмежити повноваження російської делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи доти, доки Російська Федерація не припинить ігнорувати вимоги міжнародної демократичної спільноти;
  • надавати Україні необхідну військову допомогу з метою посилення її оборонних можливостей, гуманітарну допомогу для постраждалого мирного населення та внутрішньо переміщених осіб і сприяти відновленню критично важливої інфраструктури на Донбасі.

Закликаємо міжнародне співтовариство визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни.

1. Що спонукало Верховну Раду України до ухвалення цієї постанови? 2. Про які факти російської агресії ідеться в документі? 3. До чого закликає Верховна Рада України?

Щоб відкинути російські війська й незаконні збройні формування від Маріуполя, 10 лютого українські війська несподівано перейшли в наступ і звільнили чотири населені пункти, просунувшись у східному напрямку на 10—20 км і забезпечивши нову лінію оборони міста. Основні бої розгорнулися поблизу с. Широкине.

Мужність і стійкість українських солдатів дала змогу Президенту України посісти тверду позицію під час переговорів «Нормандської четвірки» (лідери України, Росії, Німеччини та Франції) у Мінську 11—12 лютого 2015 р. Було укладено нову угоду, яка передбачала припинення вогню з 15 лютого й низку заходів, які конкретизували процес реалізації угод, укладених у вересні 2014 р. Країни Заходу запровадили чергові санкції проти Росії.

Незважаючи на нові домовленості, сепаратисти, яким допомагали регулярні російські підрозділи, посилили натиск на Дебальцевській дузі. Їм вдалося прорватися до траси, якою здійснювалося забезпечення українських з’єднань на виступі. Виникла реальна загроза оточення українських військ кількістю понад 2 тис. бійців. Зрештою українське командування прийняло рішення залишити Дебальцеве, транспортна інфраструктура якого була зруйнована. 20 лютого 2015 р. українські війська відступили з міста. У цих боях сепаратисти й російські війська втратили близько 3,5 тис. солдатів і понад сотню одиниць бойової техніки. Українські втрати складали близько 200 осіб загиблими. Становище на фронтах тимчасово стабілізувалося. Проте не вщухали позиційні бої біля міста Щастя, сіл Піски й Широкине та в інших місцях.

Нове загострення ситуації на фронті відбулося влітку 2015 р. Інтенсивність обстрілів іноді становила майже 100 разів на добу. Найнебезпечнішим був наступ сепаратистів і російських військ 3 червня на с. Мар’їнка, проте він був зупинений українськими військами. Із того моменту проросійські сили більше не наважувалися на широкомасштабні наступальні дії. Щоб унеможливити в подальшому наступ терористів по всій довжині фронту (350 км), було створено три лінії оборони з фортифікаційними спорудами. Стрімко нарощувався потенціал збройних сил як за рахунок власного виробництва, так і завдяки міжнародній допомозі. Зрештою США погодилися надати Україні «летальну» (смертоносну) зброю. Через паритет сил і погіршення міжнародного і внутрішнього становища Росії бойові дії набули позиційного характеру. Крім того, стримуючим чинником була спостережна місія ОБСЄ, що діяла на лінії розмежування.

Проведення в Донецькій та Луганській областях АТО виявило проблему бездіяльності місцевих органів влади. Це негативно позначилося на безпеці та життєдіяльності населення, особливо у звільнених населених пунктах. Після відповідної пропозиції РНБО Президент П. Порошенко підписав Закон України «Про військово-цивільні адміністрації», який був прийнятий Верховною Радою України 3 лютого 2015 р. Створені з військових військово-цивільні адміністрації взяли на себе вирішення всіх проблем місцевого населення. 17 березня 2015 р. Верховна Рада України визнала окремі райони Донецької і Луганської областей тимчасово окупованими територіями України.

30 квітня 2018 р. Президент України П. Порошенко оголосив про офіційне завершення АТО на сході України та початок Операції Об'єднаних сил (ООС).

Під час бойових дій не припинялися переговори контактної групи в Мінську. Єдиним значним успіхом цих переговорів стало звільнення більшості полонених і заручників, переважно завдяки тиску світової громадськості. Проте частину полонених сепаратисти утримують і досі.

Агресія Росії забрала життя багатьох людей, призвела до втрат в економічній та фінансовій сферах. Окуповано 7 % території України (Кримський півострів та окремі райони Донецької і Луганської областей). Кількість жертв перевищує 4 тис. осіб («Книга пам’яті полеглих за Україну»). Близько 1,5 млн людей були змушені залишити свої домівки. Понад 3 млн українців проживають на окупованих територіях.

Було втрачено 15 % ВВП та 25 % промислового потенціалу країни (у тому числі 80 % родовищ природного газу та 10 % портової інфраструктури).

Інфляція у 2014 р. склала 25 %, а у 2015 р. зросла до 43,3 %. Прямі іноземні інвестиції впали до рівня історичного мінімуму. Дефіцит бюджету зріс до 14 %. На початку 2015 р. золотовалютні резерви зменшилися майже втричі — до 5,6 млрд дол. Гривня знецінилася, стрімко сягнувши п’ятикратного падіння вартості. Ситуацію вдалося стабілізувати за два роки. У 2018 р. ВВП зріс на 3,5 %.

10. Українська діаспора. Євромайдан, Революція Гідності та агресія Росії стали поштовхом до хвилі активності у світі. Українські громади в понад 70 країнах світу долучилися до творення нової України, її захисту від збройної агресії. Як в Україні, так і за її межами активізували свою діяльність волонтери. Виникла низка організацій, які допомагали українській армії, переселенцям і біженцям.

Активну позицію в допомозі Україні посіли й організації української діаспори. Саме вони здійснювали потужний вплив на уряди країн світу, щоб ті долучалися до антиросійської коаліції, спонукали до запровадження санкцій проти Росії, допомагали Україні в лікуванні важкопоранених бійців, налагодженні гуманітарної допомоги біженцям і переселенцям тощо.

Значну роль українська діаспора відіграє в боротьбі проти російської дезінформації у світовій пресі. Неоціненною є роль діаспори в організації сучасної першої медичної допомоги на фронті. Так, лише за перший рік агресії Росії Світовий конгрес українців передав на фронт 13 тис. аптечок, укомплектованих сучасними препаратами, організував курси з підготовки використання новітніх засобів медичної допомоги, у яких узяли участь 18 тис. бійців.

Акція на підтримку України. Нью-Йорк (США). Березень 2014 р.

Таким чином, світове українство робить вагомий внесок у зупинення російської агресії. Діаспора не обмежується допомогою лише у військовій та гуманітарній сферах. Світові організації українців сприяють становленню в Україні громадянського суспільства, проведенні економічних, освітніх реформ, реформ з охорони здоров’я тощо. Діаспора залишається могутнім лобістом українських інтересів у багатьох країнах світу.

11. Україна на шляху до реформ. Декомунізація. Президентські вибори 2019 р. Війна загострила всі проблеми українського суспільства, але натомість стала стимулом до прискорення реформ, які відкладали або взагалі не проводили за роки незалежності. Ключовою проблемою стала боротьба з корупцією серед вищих посадовців. Із цією метою за підтримки США та ЄС були створені різноманітні антикорупційні органи: Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (Агентство з розшуку та менеджменту активів), Комітет Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції, Вищий антикорупційний суд. Також були започатковані реформи пенсійної системи й соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я тощо.

У цей період відбувся важливий для України історичний процес — декомунізація. 15 травня 2015 р. Президент П. Порошенко підписав чотири закони, за якими комуністичний режим було порівняно з націонал-соціалістичним, заборонено радянську символіку та відкрито архіви радянських спецслужб. А через три місяці Міністерство юстиції заборонило КПУ брати участь у всіх виборах та позбавило її статусу політичної партії.

У процесі декомунізації Україна позбавляється назв і символів радянської епохи. Станом на 2019 р. перейменовано 32 міста, 955 сіл і селищ, 52 тис. вулиць, демонтовано 2,5 тис. пам’ятників В. Леніну й комуністичним вождям.

Усі зазначені зміни й реформи спрямовані на те, щоб Україна стала повноправним членом НАТО і ЄС. Цей курс був закріплений на законодавчому рівні. 7 лютого 2019 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)».

31 березня 2019 р. відбулися вибори Президента України. Своє бажання обійняти президентську посаду виявили 44 кандидати (це найбільша кількість, яка була зареєстрована в історії України). У першому турі були визначені два кандидати, які продовжили боротьбу: Володимир Зеленський (30,24 %) і П. Порошенко (15,95 %). Новиною другого туру стали дебати претендентів на посаду на стадіоні «Олімпійський» у Києві у присутності прихильників. 21 квітня відбувся другий тур виборів Президента України. За його результатами переможцем став В. Зеленський, що набрав 73,22 % голосів, у той час як чинний Президент України П. Порошенко отримав 24,45 %.

Запитання і завдання

  • 1. Коли було скасовано українські візи для громадян країн ЄС та Швейцарії? 2. Коли Україну було визнано країною з ринковою економікою? У якому році вона стала членом СОТ? 3. Чому в 2008 р. спроба України подати заявку на вступ до НАТО зазнала невдачі? 4. Яку державу підтримувала Україна в агресії Росії проти Грузії у 2008 р.? 5. У яких регіонах України були ініційовані проросійські виступи? 6. Коли Росія здійснила окупацію Криму? 7. Що стало приводом для здійснення АТО в окремих районах Донецької та Луганської областей? 8. Що примусило Україну у вересні 2014 р. укласти Мінські домовленості? 9. Скільки днів тривала оборона Донецького аеропорту? 10. Хто був Президентом України у 2014—2019 рр.? 11. Яка ділянка фронту стала епіцентром бойових дій взимку 2015 р.? 12. Що таке декомунізація? Якими є її результати?
  • 13. Чим були зумовлені різкі зміни в зовнішній політиці України у 2005, 2010 та 2014 рр.? 14. Як розвивалися події, що призвели до окупації Криму Російською Федерацією? 15. Охарактеризуйте перебіг бойових дій на Донбасі. 16. Обговоріть у групах прояви гібридної війни Росії проти України.
  • 17. Заповніть таблицю «Газові конфлікти з Росією».

  • 18. Визначте передумови, ознаки та наслідки агресії Росії проти України. 19. Підготуйте презентацію на тему «Добровольчий і волонтерський рухи в роки російської агресії». 20. Складіть хронологію основних подій АТО. 21. Які реформи були проведені або започатковані в період президентства П. Порошенка?
  • 22. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Мінські домовленості: за і проти». 23. Визначте особливості президентських виборів 2019 р. Дайте власну оцінку їх результатам.
скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду