Войти
Закрыть

Постіндустріальне суспільство та виклики сучасності

11 Клас , Історія України 11 клас Мудрий, Аркуша (рівень стандарту)

 

§ 36. Постіндустріальне суспільство та виклики сучасності

1. Глобальні проблеми людства

Глобалізація - становлення єдиних для світу структур, зв'язків і відносин. Вона виявляється в економічній взаємозалежності аж до створення єдиного ринку, пов'язаних комунікаціях. Соціальні, освітні й інші питання також виходять за межі державних кордонів, а чимало проблем людства усвідомлюються як спільні. З другої половини ХХ ст. намітилася тенденція до загострення світових проблем, як-от загроза ядерної війни, гонка озброєнь, розриви в розвитку регіонів, екологічні, енергетичні, продовольчі кризи, демографічні проблеми, міжнародний тероризм.

Житло в Південній Африці

Для вивчення глобальних проблем людства створено низку неурядових організацій, з-поміж яких особливе значення має Римський клуб (1968 р.). У 1972 р. опубліковано доповідь «Межі зростання» про довгострокові наслідки збільшення населення планети, виробництва, споживання природних ресурсів, забруднення довкілля. Під її впливом сформульовано Концепцію сталого розвитку, яка передбачає встановлення балансу між сучасними потребами і безпекою майбутніх поколінь. За оцінками ООН, для подолання глобальних проблем людство мало б витрачати щороку близько 1 трлн дол., що перевищує суму зростання ВВП всіх країн, узятих разом.

Ресторан «Le Grand Vefour» у Парижі

На початок 2019 р. населення світу сягнуло 7,675 млрд. Вибуховим темпами населення планети почало зростати в ХХ ст.: у 1900 р. людство налічувало 1 млрд, а в 1950 р. - 2,6 млрд мешканців. Найбільше населення проживає в Азії, а найвищий природний приріст мають країни Африки. ООН реалізує програми по плануванню сім'ї, які покликані загальмувати природний приріст населення. У високорозвинених країнах переважає «простий» тип відтворення населення. Окрім культури планування сім'ї це пояснюється можливостями професійної реалізації жінок.

Зростає середня тривалість життя людини. Очолює цей рейтинг Японія (83,2 року станом на 2010 р.). До першої двадцятки входить чимало країн Європи, зокрема Швейцарія, Франція, Італія, Іспанія, Австрія, Німеччина. Україна займає 103 позицію (68,6 року). Загальною тенденцією є старіння населення, що змушує уряди підвищувати пенсійний вік і розробляти програми повноцінного життя для людей літнього віку. Близько половини населення планети не може звернутися до лікаря. За даними Всесвітньої організації здоров'я, головними причинами смертей є ішемічна хвороба серця й інсульт, інфекції дихальних шляхів, СНІД, онкологія. Висока летальність характеризує хворобу, зумовлену вірусом Ебола, спалахи якої фіксують у країнах Африки.

Актуальною є проблема вичерпання природних ресурсів. За даними Римського клубу, запасів нафти й газу залишилося у світі приблизно на півстоліття, тож людство повинно переходити на альтернативні джерела енергії. До невирішених належить продовольча проблема. У 2017 р. від голоду страждало 821 млн осіб, при чому за останнє десятиріччя цей показник навіть дещо зріс. Регіонами, які найбільше потерпають від голоду, є Африка й Південна Америка. Водночас у низці розвинених країн, аби втримати ціни, фермери змушені обмежувати виробництво сільськогосподарської продукції, а, за оцінками експертів, третина продовольства псується, не потрапляючи до споживача.

До глобальних екологічних проблем належать: кислотні дощі, руйнація озонового шару, забруднення гідросфери, деградація родючих ґрунтів. У світі відбуваються техногенні катастрофи, зумовлені частковим або повним виходом з ладу технічних засобів, які спричиняють важкі наслідки для життя та здоров'я людини й довкілля. Величезною техногенною катастрофою був викид 40 т шкідливих речовин на хімічному заводі в м. Бхопал в Індії в 1984 р., від якого постраждало 100 тис. людей. В Україні найбільшою катастрофою стала аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 р. Радіоактивне забруднення довкілля має тривалі наслідки, зокрема зафіксовано зростання онкологічних захворювань.

Тривогу світової громадськості викликають зміни клімату, насамперед зростання середньої температури, що може призвести до стихійних лих. Основна причина цього - концентрація в атмосфері парникових газів, передусім вуглекислого, що стало наслідком індустріалізації, спалювання палива й вирубки лісів. Для протидії цим загрозам у 1992 р. ухвалено Рамкову конвенцію ООН про зміни клімату, а в 1997 р. - так званий Кіотський протокол, який зобов'язує скорочувати викиди парникових газів. До нього приєдналося 192 держави. У 2015 р. підписано Паризьку угоду про клімат, яка спрямована на зниження світової температури.

Важливим аспектом глобалізації є питання про відповідальність за вирішення світових проблем. Ще від 1954 р. в цьому напрямі (зокрема, з обговоренням концепції глобального врядування) діє Більдерберзька група - щорічна приватна закрита конференція, участь у якій зазвичай беруть 120-150 представників європейської й північноамериканської політичної, бізнесової та інтелектуальної еліти. Актуальні проблеми світу обговорюють на зустрічах лідери великих держав - так звана «велика сімка» (G7), до якої входять США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада. Деякий час вона діяла як «велика вісімка» за участі Росії, однак після російської агресії в Україні росіян перестали залучати. Глобалізації протистоять так звані антиглобалісти, які влаштовують під час самітів і конференцій гучні акції протесту.

• Визначте глобальні проблеми людства в сучасному світі й поміркуйте про перспективи їхнього вирішення. Як Ви гадаєте, хто повинен відповідати за розв'язання цих проблем?

2. Поняття постіндустріального суспільства. «Інформаційна економіка». Суспільство масового споживання

В основі концепції постіндустріального суспільства - поділ історії людства на три етапи: аграрне (доіндустріальне) суспільство, коли основною сферою виробництва було сільське господарство (а вирішальною в діяльності - взаємодія людини з природою); індустріальне суспільство, де визначальним стало промислове виробництво (взаємодія з перетвореною людиною природою); постіндустріальне суспільство, у якому пріоритет перейшов до інноваційної економіки, інформаційного обміну та широкого надання різноманітних послуг (взаємодія між людьми). Термін «постіндустріальне суспільство» з'явився ще на початку ХХ ст.

Формування сучасної теорії постіндустріального суспільства пов'язують з ім'ям професора соціології Гарвардського університету Даніеля Белла. У 1973 р. він видав книжку «Прийдешнє постіндустріальне суспільство: досвід соціального прогнозування». Головним чинником розвитку такого суспільства вчений називав людський капітал - високоосвічених професіоналів в усіх сферах. Тож як синонім використовують поняття «суспільство знань». Людина дедалі більше вивільняється від фізичної праці й отримує час для навчання, саморозвитку, задоволення інтелектуальних і духовних потреб. Ознакою постіндустріального суспільства є гуманізація соціальної сфери, створення зручних і комфортних умов для роботи. Зростають можливості виконання професійних обов'язків удома. Поняття інтелектуальної власності стало юридичним терміном.

Основним видом діяльності стає інтелектуальна робота і творчість. Дедалі більше людей у розвинених країнах займаються дрібним і середнім бізнесом, створюючи пропозиції, які матимуть споживачів. Суб'єктивність у творчості, зокрема її сприйманні, відкриває численні можливості. Важливим став прояв людської індивідуальності. Американський економіст Річард Флоріда запропонував називати частину середнього класу, яка включена в економіку і впливає на формування громадської думки, «креативним класом» (у США він становить уже близько 30 % від усіх працюючих). Його типові представники - журналісти, письменники, учені, митці, архітектори, інженери, PR-менеджери, веб-дизайнери. Особливістю цієї категорії працівників є надання переваги не вертикальному кар'єрному зростанню, а горизонтальному, тобто пошук місця праці, що найбільше сприяє реалізації творчого потенціалу.

В економічно розвинених країнах частка продукції сільського господарства й обробної промисловості у ВВП суттєво знизилася. Багато виробництв перенесено в країни, що розвиваються, де нижча вартість праці. З'явилося поняття «електронного уряду» - моделі врядування, за якою чимало бюрократичних процедур громадяни можуть виконати через Інтернет, оминаючи чиновницькі кабінети. Найбільш конкурентоспроможними є ті країни, які використовують в економіці інновації, враховують новинки науково-технічного прогресу, вкладають значні кошти в науку й освіту. Згідно з Індексом глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, до лідерів рейтингу 2012 р. входили Швейцарія, Сінгапур, Швеція, Фінляндія, США, Німеччина, Нідерланди, Данія, Японія, Велика Британія. Україна в цьому рейтингу зайняла 82 місце, що свідчить про нагальну потребу державних програм «проривного» чи «випереджувального» розвитку.

Великий андронний колайдер - найбільший у світі прискорювач елементарних частинок. Розроблений у Європейському центрі ядерних досліджень (CERN) поблизу Женеви (Швейцарія)

Ознакою постіндустріального суспільства є перетворення інформації на засіб виробництва. У світовому експорті відбувся значний зсув на користь продукції технологічних галузей. Тому для означення сучасного етапу розвитку людства використовують поняття «інформаційна економіка» (поряд з «мережева економіка», «постіндустріальне суспільство»). В інформаційній економіці переважає виробництво і споживання не матеріальних, а інформаційних і духовних благ. Матеріальна основа такої економіки - масове виробництво електронного інформаційного устаткування, використання комп'ютерних систем, телекомунікаційної та побутової електроніки. Власність на засоби виробництва стає не такою важливою, як раніше, адже комп'ютер доступний багатьом. Початок інформаційної економіки відносять до 1995 р., коли бізнес і ЗМІ почали використовувати можливості Інтернету. Показником переходу до інформаційно-знаннєвої економіки є зростання частки науково-технічних розробок у ВВП. Наукомісткими галузями знаннєвих послуг вважають комунікації, фінанси, бізнес, освіту й медицину.

Одним з наслідків виробничого й науково-технічого прогресу стало формування суспільства масового споживання. Сьогодні в економічно розвинених країнах світу лише третина всього, що купує людина, відповідає її базовим потребам. Пристрасть до матеріальних цінностей для багатьох стає супутником життєвого успіху, можливістю показати іншим високий соціальний статус. Небезпека такого підходу полягає в обмеженості природних ресурсів Землі. Надмірність у споживанні критикують світові релігії. Ще однією проблемою сучасності, яка пов'язана з інформацією та складнощами її освоєння, стало перепрацювання. У гонитві за матеріальними цінностями, через високу конкуренцію чи з інших причин працівники навіть у «благополучних» суспільствах можуть добровільно виконувати роботу на межі фізичних можливостей, що веде до психологічних розладів та емоційного вигорання.

Ех libris

Погляд сучасника

Наука аж ніяк не ділить світ на заможних і незаможних, а натомість є рушієм достатку. З усіх інструментів, що їх людство опанувало за весь час свого існування, найпотужнішою і найпродуктивнішою виявилась наука. Те неймовірне багатство, що ми бачимо довкола себе, з'явилося саме завдяки науці. Аби зрозуміти, як технології згладжують - а не поглиблюють - соціальні проблеми, подумайте, як жили наші предки у 1900 році. <...>

Західним країнам треба було кількасот років, щоб індустріалізуватися; тим часом Індія й Китай проходять цей шлях за кілька десятиріч, і все завдяки поширенню високих технологій. Радіозв'язок та Інтернет дали змогу цим державам випередити інші, розвинутіші країни, які колись старанно прокладали в своїх містах проводи. Доки Захід мучиться із застарілою міською інфраструктурою, яка руйнується, країни, що розвиваються, будують цілі міста з блискучими найсучаснішими технологіями.

Кайку М. Майбутнє розуму. Наукові спроби осягнути, вдосконалити і підсилити інтелект / пер. з англ. А. Кам’янець. Львів, 2017. С. 365-366.

• Визначте ознаки постіндустріального суспільства. Відповідаючи на висловлювання Мічіо Кайку, поміркуйте, що саме змінилося у світі в останнє століття завдяки науково-технічному прогресу та інформаційним технологіям.

3. Поява Інтернету. Культура «віртуальної реальності»

Історія Інтернету розпочалася наприкінці 1960-х років, коли Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту для надійної системи передачі інформації на випадок війни. Над цією розробкою працювали провідні науково-дослідні центри. Мережу було названо ARPANET, а перший сервер встановлено в 1969 р. в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. За два роки розроблено програму для відправки мережею електронної пошти. Невдовзі мережа стала міжнародною, але для її оперативної роботи потрібно було стандартизувати протоколи передачі даних, узгодити технічні стандарти. У 1983 р. за мережею закріпилася назва Інтернет, а в 1988 р. винайдено можливість спілкуватися в реальному часі (чат). На початок 2019 р. у світі нараховували 4,1 млрд користувачів Інтернету, тобто більше половини населення. Інтернет став головним джерелом новинної та аналітичної інформації, простором для спілкування.

Nоta bene!

Прикладом нового підходу до інформації може бути популярна теорія математичних моделей ухвалення оптимальних рішень в умовах конфлікту - так звана теорія ігор. Вона намагається математично зафіксувати поведінку в стратегічних ситуаціях, коли успіх того, хто ухвалює рішення, залежить від вибору інших учасників цієї ситуації. Теорію ігор обґрунтував американський математик Джон Неш, який у 1994 р. отримав Нобелівську премію в галузі економіки. Знятий за мотивами його біографії фільм «Ігри розуму» набув великої популярності.

Якщо на початку ХХ ст. обсяг знань подвоювався кожні півстоліття, то тепер на це йде близько року, а в найближчій перспективі можливе скорочення цього часу до місяця. Інтернет суттєво збільшив можливості продукування, накопичення й збереження інформації, з'явилися такі феномени, як хмарні технології, електронні бібліотеки, комунікаційні мережі. Інформаційні потоки набули лавиноподібного, а інколи й неконтрольованого характеру. Відбуваються також процеси віртуалізації економіки (створення електронних ринків, магазинів), політики (віртуальні політтехнології), освіти (дистанційне навчання), науки (електронні журнали, наукові платформи), культури (віртуальні музеї). Змінилося й саме розуміння поняття «інформація»: якщо раніше його розуміли здебільшого як отримання знань про навколишній світ, то тепер наголос перемістився на зв'язок між отриманням чи подачею інформації та ухваленням рішення.

Ех libris

Погляд сучасника

Гілларі Клінтон, держсекретарка США в 2009-2013 рр.

Технологія відкривала нові можливості для вирішення проблем і просування інтересів і цінностей Америки. Ми зосередились на допомозі громадянському суспільству в усьому світі оволодіти мобільними технологіями і соціальними медіа, щоб вимагати відповідальності від урядів, документувати порушення, розширювати права й можливості окремих груп, зокрема жінок і молоді. Я бачила на власні очі, як новаторство виводить людей з бідності і дозволяє їм керувати власним життям. <...>

Водночас ми бачили темний бік цифрової революції. Ті самі властивості, які зробили Інтернет чинником небаченого поступу завдяки його відкритості, егалітарності, охопленню користувачів і швидкості, безприкладно збільшили злочинність. Відомо, що Інтернет є джерелом не тільки інформації, а й дезінформації, і це лише початок.

Клінтон Г. Важкі рішення // The Ukrainians. 2016. 7 листопада.

Під впливом Інтернету формується нова культура «віртуальної реальності», тобто реальності вигаданої, уявної. У сучасному значенні цей термін уперше вжив представник кіберкультури Джейрон Ланьє наприкінці 1980-х років. «Віртуальну реальність» визначають як штучно створене комп'ютерними засобами середовище, у яке можна проникати, змінювати (отримуючи реальні відчуття), контактувати з реальними людьми й штучно створеними персонажами. У «віртуальній реальності» можна уявляти себе успішним, привабливим і щасливим, навіть якщо це не відповідає дійсності, отримувати соціальне схвалення, що може перерости в узалежнення. Основою «віртуальної культури» є діалоги - від міжособистісних до міжкультурних. Формування віртуального світу як нової соціально-культурної спільноти призвело до того, що чимало людей (насамперед молоді) почали віддавати перевагу спілкуванню в соціальних мережах. Високим є потенціал мереж для формування громадської думки, об'єднання спільнот навколо ідей чи справ, організації акцій протесту, надання допомоги тощо. Не випадково соціальним мережам приділяються увагу політики та спецслужби, а кібератаки стали елементом гібридної війни.

• Поясніть поняття «віртуальна реальність». Визначте переваги й небезпеки Інтернету. Чому не вся інформація в Інтернеті є правдивою?

4. «Гарячі точки» світу. Міжнародний тероризм

На початок 2017 р. у світі тривало 36 війн за участі 28 держав. Майже половина з них перебувала у стані довготривалих конфліктів (понад 10 років). Переважно це локальні конфлікти або ж зіткнення в межах однієї держави, але часто в них втручалися інші країни. Одним із ключових гравців у воєнних зіткненнях у сучасному світі є ісламістська терористична організація Аль-Каїда. Аль-Каїду створив у 1988 р. в Афганістані Усама бен Ладен (загинув у 2011 р.) для боротьби з вторгненням СРСР. Згодом організація переорієнтувалася на боротьбу проти Заходу, насамперед проти США. Організація ставить за мету створення «Великого ісламського халіфату». У 2003-2011 рр. міжнародна коаліція під проводом США й Великої Британії вела війну в Іраку. Офіційним приводом для вторгнення став зв'язок президента Іраку Саддама Хусейна з Аль-Каїдою та наявність в Іраку хімічної зброї. Вторгнення підтримали 45 країн. Війна привела до повалення режиму Хусейна (2006 р.). Терористичною організацією визнано також ліванську «партію бога» - Хізбаллу, яка має підтримку з боку Ірану.

У 2010 р. у низці арабських країн розпочалися заворушення, які увійшли в історію як «арабська весна». Здебільшого протестувальники були невдоволені політикою диктаторів. Унаслідок цих подій подав у відставку довголітній президент Єгипту Хосні Мубарак. У Лівії повалено диктаторський режим Муаммара Каддафі (тепер лівійська армія воює з ісламістськими угрупованнями). У 2011 р. почалися заворушення в Сирії. Демонстранти вимагали відставки президента Башара аль-Асада, завершення півстолітнього правління партії Баас. Для придушення виступів уряд застосував зброю. Повстанці створили Вільну сирійську армію, на бік якої перейшла частина силовиків. У 2013 р. аль-Асада звинуватили у використанні хімічної зброї під час штурму м. Алеппо. Окремою силою в Сирії є пов'язана з Аль-Каїдою терористична організація «Ісламська держава», яка проголосила себе «всесвітнім халіфатом». Війна в Сирії принесла руйнування колись квітучим містам, потоки біженців, насильство й численні людські жертви, втрату культурних цінностей. У ситуацію втручаються іноземні держави, зокрема США, що виступають на боці опозиції, та (неофіційно) Росія, яка підтримує аль-Асада.

Час від часу відновлюється арабо-ізраїльський конфлікт. У 1993 р. в Осло було підписано угоди, згідно з якими Організація визволення Палестини на чолі з Ясиром Арафатом визнала право Ізраїлю на мир і безпеку. Створено Палестинську національну адміністрацію, яка отримала контроль над частиною Західного берега р. Йордан і Сектором Гази. Однак за декілька років мирний процес зайшов у глухий кут. Навесні 2018 р. на кордоні між Сектором Гази та Ізраїлем масові антиізраїльські виступи організував палестинський «Ісламський рух опору» - Хамас, який країни Заходу визнали терористичною організацією. Ізраїль живе в режимі постійної воєнної та терористичної загрози, що спонукає державу надавати особливого значення стану збройних сил. «Гарячою точкою» залишається Афганістан, де висока активність радикального ісламістського руху Талібан і підрозділів «Ісламської держави». З 2001 р. у країні перебуває військовий контингент НАТО. Звичними для Афганістану є терористичні акти в місцях масового скупчення людей.

Бойові дії тривають у Нігерії, Ємені, Південному Судані. Загалом ситуація в багатьох країнах Африки характеризується послабленням місцевої влади й посиленням ісламістів. Буддійсько-мусульманський конфлікт має місце в М'янмі. Там мусульмани рогінджа домагаються створення власної держави. У відповідь на вбивство кількох прикордонників у 2017 р. армія М'янми провела масштабну операцію проти мусульман. Рятуючись від розправ, значна їхня частина втекла в Бангладеш. Між Індією і Пакистаном триває суперечка за Кашмір. Під контролем піратів і терористів опинилася частина Сомалі. Нестабільністю відзначається ситуація в Північній Кореї, диктаторський режим якої прямує до створення ядерної зброї. Щоправда, у 2018 р. країна заявила про замороження цієї програми. Непередбачуваною за наслідками є ядерна програма Ірану.

В Європі епіцентром неспокою в 1990-х роках була Югославія. Намаганням Сербії будь-що зберегти цілісність країни протистояли прагнення інших народів до державної незалежності. Югославські війни включали: боротьбу за незалежність Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, а також конфлікти в регіонах з албанським населенням, насамперед у Косові. У конфлікт двічі втручалися повітряні сили НАТО: у 1995 р. бомбардували позиції боснійських сербів, а в 1999 р. втрутилися в конфлікт у Косові, що привело до виводу югославських військ. Гаазький трибунал звинуватив президента Сербії Слободана Мілошевича у військових злочинах. Тривалий час джерелом неспокою була Північна Ірландія, де діяла Ірландська республіканська армія. Замороженим на сьогодні (після війни 1998-2004 рр.) є вірмено-азербайджанський конфлікт за Нагірний Карабах. Більша частина краю перебуває під контролем невизнаної «Нагірно-Карабахської республіки», а на кордонах інколи спалахують збройні сутички. Джерелом напруги є також самопроголошена за підтримки Росії «Придністровська Молдавська Республіка». До відкритої агресії вдається й сама Російська Федерація, війська якої в 2008 р. вторглися на територію Грузії, а в 2014 р. - України.

• Скориставшись картою, схарактеризуйте події в «гарячих точках» світу. Визначте причини конфліктів у сучасному світі.

Ad disputandum

• Об’єднавшись у групи (пари), запропонуйте стратегії прийому та адаптації біженців з «гарячих точок» світу, зокрема з арабських країн, на території Європейського Союзу. Поміркуйте про причини, через які багато країн намагаються обмежити кількість біженців на свою територію. Як, на Вашу думку, можна стримувати спалахи насильства в сучасному світі й налагоджувати міжкультурний діалог? Прокоментуйте висловлювання американського дипломата й експерта в галузі міжнародних відносин Генрі Кіссінджера в книжці «Світовий порядок. Роздуми про характер націй в історичному контексті»: «Наше століття перебуває в наполегливому, деколи навіть відчайдушному пошуку концепції світового порядку. Загроза хаосу співіснує з безпрецедентною взаємозалежністю».

Repetitio est mater studiorum

1. Укладіть за хронологією події, які характеризують сучасне постіндустріальне суспільство, зокрема пов’язані з ним виклики (як-от регіональні конфлікти).

2. За допомогою карти схарактеризуйте «гарячі точки» сучасного світу. Спробуйте запропонувати способи подолання регіональних конфліктів.

3. Спираючись на досвід користування Інтернетом, визначте особливості сучасного інформаційного простору. Яке місце в сучасній політиці займають інформаційні війни? Наведіть приклади маніпулятивної інформації в соціальних мережах.

4. Розкрийте зміст понять «глобалізація», «постіндустріальне суспільство», «інформаційна економіка», «віртуальна реальність».

5. Поміркуйте про співвідношення матеріальних і духовних цінностей, відчуження й солідарність у сучасному світі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду