Питання про західний кордон СРСР, а відповідно й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Сталінське керівництво, кероване імперськими зазіханнями, намагалось будь-якими засобами закріпити свої територіальні надбання. Остаточно його вирішили у процесі українсько-польського, українсько-чехословацького, українсько-румунського територіальних розмежувань та юридичного закріплення західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 рр. Особливо складними і тривалими були врегулювання територіальних питань з Польщею та ЧСР. На цей процес значно впливало міжнародне становище, зокрема прагнення СРСР закріпитися у Центрально-Східній Європі. За Люблінською угодою між урядом УРСР і польським Тимчасовим комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. частина споконвічних українських земель (окремі райони Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина, які згодом отримали назву Закерзоння), де проживало майже 150 тис. українців, передавалася Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалось підтримати польський прорадянський уряд і згладити негативне сприйняття польською громадськістю радянської агресії 1939 р....
|