Де точно народився Володимир, дослідники до сьогодні сперечаються. Та знаємо, що тоді князівські діти часто виховувалися в родинах матерів, а отже, великий вплив на княжичів справляли дядьки або найближчі дружинники. Така склалася традиція.

Деякі історики кажуть, що Малуша — донька князя Мала, а отже, не простолюдинка вона. Як і чому в Києві опинилася та ключницею (рабинею) в Ольги стала, достеменно не відомо, але здогадатися неважко. Її ж батько ворогом для княгині був. Тому й тримала Малушу біля себе. Не вірила Маловим нащадкам, контролювала. Коли ж дізналася, що ключниця їй онука виносила, не противилася — прийняла Святославового сина.

Пам’ятник Малуші, доньці князя Мала, та її синові Володимиру, скульптор Ігор Зарічний, місто Коростень, Житомирська область

Пам’ятник Добрині Микитичу, скульптор Ігор Зарічний, місто Коростень, Житомирська область

Лиш відіслала Малушу народжувати в рідному домі. Чи то на землі сучасної Білорусі, чи на Волинь — про це науковці ще сперечаються. Та не сумніваються вони, що батько Святослав особливої цікавості до сина не виявляв (не мав часу). То ж зростав і виховувався княжич Володимир біля дядька Добрині, який на племінника мав великий вплив та мріяв колись на київському престолі його побачити. Заразом тямив Добриня, що шансів у Володимира обмаль, бо наймолодший він із братів. Та ще й робичичем його називали, тобто сином рабині. Але мріяти не заборонено. Отож наставник учив хлопця в сідлі сидіти, мечем володіти, підлеглих у покорі тримати, в державних справах розумітися...

Якось новгородці в столицю приїхали, довго зі Святославом радилися, просили призначити їм князя-оборонця, бо варяги знахабніли в їхніх краях. Старші Ярополк і Олег від такої пропозиції відмовилися. Периферія, отже, не престижно. А ще — холодні північні землі, із сусідами проблеми. Складно там.

В історичних джерелах ти можеш знайти відомості, про те, що Володимир на уділ погодився і до Новгородщини княжити відправився. Сталося це 970 року. Що ж, розв’яжімо хронологічну задачу. Скільки виповнилося синові, коли батько запропонував йому Новгородське князівство? Вищої математики не потрібно, щоб зрозуміти, — 10 років. То поміркуй, чи міг він у такому віці приймати рішення сам? Звичайно, що ні. Хто ж порадив йому погодитися? Дядько Добриня, хто ж іще? Тож поїхав Володимир до Новгорода досвід князівський здобувати.

Звістка про батькову смерть до города швидко долетіла. Юнак, знаючи, що в Києві діється, очікував. Сам участі в усобицях Ярополка та Олега не брав. Брати ж великої любові один до одного не демонстрували. Тому, мабуть, ти зовсім не здивуєшся, що в 977 році Олег загинув. Чи винен був у цій смерті Ярополк, достеменно не відомо. Але, вочевидь, тоді Володимир зрозумів, що такої долі не хоче. Тим паче, що забрав наречену в брата. Князь Ярополк (так зафіксовано в літописі) сватався до полоцької княжни Рогніди. Поміж них утрутився Володимир, сватів заслав. Отримав відмову. (Замість погодитися, робичичем його обізвала полочанка.) Ображений не вагався. Город Полоцьк знищив, батька й братів Рогніди вбив, а її дружиною зробив силоміць.

Чи сподобався тобі вчинок князя Володимира? Мабуть, ні. Жорстоким він виявився. Та й це ще не все. За підтримки дядька Добрині, за допомогою варягів-найманців на брата пішов, розбив його війська й утвердився в Києві. Сталося це 980 року. Гордість тоді відчував Добриня за свого вихованця. Що ж, як бачиш, мріяти варто.

Отримавши від батька, точніше, забравши у брата велику державу, князь почав думати, що з нею робити. Мислив по-державницьки. Недарма ж онуком княгині Ольги був. Надбав йому Святослав багатенько, то й сам Володимир вдалі завоювання взявся провадити: приєднав племена волинян та білих хорватів, у поляків червенські городи забрав. Двома словами, сформував територію.

Треба сказати, що Русь відтоді розпросторилася найбільшою в Європі, але надто неоднорідне населення мешкало в ній. Чи турбувало це князя? Звичайно, адже він не забув, як деревляни повстали. Усвідомлював: мало підлеглих даниною обкласти, захисту вони потребують. Бабусина податкова система хоч і діяла, але місцеві вожді ще проявляли силу. Щоб лад і порядок установити, вирішив Володимир адміністративну реформу впровадити. Непокірних і невгодних вождів та воєвод усунув. Натомість відрядив туди посадників — своїх синів чи вірних бояр. Іншими словами, скасував родоплемінний устрій, замінивши його територіальним. А це вже ознаки справжньої держави. Та ще й усні правила на всіх теренах настановив — «Закон земляний». Військову реформу здійснив — варягів-найманців руськими дружинниками замістив. Такими вчинками підтвердив наміри не про завоювання, а про мир та розвиток.

Змієві вали, сучасна світлина, місцевість поблизу села Ходосівка, Київщина

«Володимир Хреститель», серія «Державотворці», скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 64x49 см, 2000 р.

Великі проблеми йому створювали печеніги. Ще за Ігоря вони кордони руські шарпали. Та й надалі їх позбутися не вдавалося. Князь Володимир розумів, що про оборону думати пора. Наказав вали насипати, стіни зводити на південних рубежах. Літописець вали називав «змієвими». Для їх будівництва залучили близько чотирьох тисяч умільців одночасно. Наймали не тільки з Київщини, Чернігівщини чи Переяславщини, а й із північних земель. Бувало, селяни відмовлялися. Мовляв, не їхня це справа, бо для їхніх домівок загрози нема. Тоді великий князь повелів насильно переселяти впертюхів із півночі до південних меж, щоб зрозуміли, якою загрозою є кочовики.

Піклувався також монарх про столицю. Укріпив місто, що розкинулося на 10 гектарах площі. Центральну частину Києва, або Гору, оточили високими земляними валами з вежами. Так «місто Володимира» постало.

Добре розумів державець, що народ його не має єдиної віри, звичаїв і традицій різних дотримується, різним богам молиться. Вирішив релігією людей об’єднати. Реформу язичництва затіяв.

Пантеон богів за його розпорядженням розмістили недалеко від терема. «Поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його [була] срібна, а вус — золотий, і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош. І приносили їм [люди] жертви, називаючи їх богами...» — читаємо про це в «Повісті минулих літ».

Мабуть, у тебе виникли якісь сумніви? Адже знаєш про Володимира, що він — Хреститель. Саме йому завдячуємо тим, що Русь-Україна таки стала християнською. Усе правда. Реформа язичництва не принесла потрібних плодів, не розвивалися писемність і мистецтва, державне будівництво, ще й сусідні країни не особливо з русами контактувати хотіли, бо язичники — «дикуни».

Дедалі частіше князь Володимир шукав відповідь на запитання: чому його попередники до християнства схилялися? Чим воно їх так вабило? Не варто торкатися релігійних мотивів. Вони, звичайно, були одними із ключових, але залишмо їх церковникам. Розгляньмо політичні. Без мотиву немає дії. Щоб зважитися запровадити нову віру, здійснити те, що не вдалося княгині Ользі, а її попередникові взагалі вартувало не тільки правління, а й життя, потрібен супермотив. І він у Володимира був. Ще й не один.

То чому ж християнство? Бо воно монотеїстичне: формується навколо віри в одного Бога. Чому це важливо? Бо проводить чітку лінію, закладає в підсвідомість догму «один бог — один правитель». Попередники Володимира, ті, яких також прозвали «Великими», і Костянтин, і Карл охрестилися, тим самим «благословили» одноосібну владу. Ще раз. Один бог на небесах — один правитель у державі. Погодься, за багатобожжя (не тільки язичницького) така схема не працюватиме. Не знаю, чи ти вже здогадуєшся, але великий князь київський намірився створити імперію. Безкрайню і могутню.

У Несторовім літописі можна прочитати, що уваги руса домагалися і мусульмани-булгари, й іудеї-хозари, і християни-німці (від імені Папи Римського), і греки (від імені Патріарха Константинопольського). Чому ж Ольжин онук обрав саме візантійське християнство? І знову питання релігійні залишмо церковникам, натомість торкнімося державницьких. Руський володар обрав релігію найсильнішої імперії Євразії, де її правителя вважали важливішою особою, ніж патріарха.

Хрещення Володимира Святославовича в місті Корсунь, мініатюра з Радзивіллівського літопису

Ромейський імператор Василій II ще в 987 році звертався до руського князя Володимира по допомогу. (Тоді у Візантії проти Василія II вибухнуло повстання.) Той погодився, але за умови шлюбу з Анною, сестрою візантійця. У нього вибору не було. А отже, шлюб так шлюб. Небезпека минула, і слова свого дотримувати василевс не поспішав, та й Анна не дуже заміж за варварського вождя прагнула. Розуміючи це, він прийняв швидке рішення і рушив на Крим, точніше, на місто Херсонес, яке належало Візантії. Одержавши звістку про поразку херсонесців, ромей вирішив не дратувати руса і вговорив Анну вийти за нього заміж. Одруження і хрещення в Корсуні стали дуже важливими і правильними вчинками Володимира.

Володимир Хреститель, скульптор Анатолій Кущ, бронза, 52x42x18 см, 1999 р.

Чому? Бо Русь стала на рівень з європейськими державами. Репутація «варварів-дикунів» (саме так називали русів) відійшла в минуле. Що ж до сватання Анни, то Володимир розумів: саме через неї він породичається не лише з візантійською династією, а й із найвпливовішими королівськими родинами Європи. Так би мовити, втрапить до «клубу заповзятих хлопців», які заправляли європейською політикою. А як же Рогніда? Усе просто. За язичницькими законами подружній союз із нею вважався недійсним. Дехто з істориків навіть уважає, що вона подалася в якийсь монастир.

Тільки-но хрестившись, князь віддав наказ прибрати язичницьких богів із пагорба над Дніпром. Священнослужителі, які приїхали з Візантії, взялися хрестити населення Руської держави. Варто сказати, що це був доволі складний процес, який тривав не одне століття.

Бачиш, як воно буває. Аскольд і Дір киян охрестили, та після них язичництво відродилося. Княгиня Ольга християнкою стала, але Русь на те не навернула. Чому? Чому Володимирові вдалося те, що не зробили попередники. Мабуть, тому, що великий князь київський чи не наймогутніше в Європі військо мав, і в його твердості, рішучості ніхто не сумнівався. Та й, ніде правди діти,—християнство насаджували здебільшого примусово.

Окрім того, Володимир не просто приніс у Русь нову релігію. Вона стала частиною життя. Тут і десятина (на десяту частину княжих доходів споруджували Десятинну церкву — перший кам’яний храм), і обов’язкова обрядовість. І карбування монет — златників і срібляників. І школа перша. І нова культура: писемність, книжки, науки, мистецтва.

Ні народитися, ні померти без церкви. Отже, наприкінці Володимирового правління його імперія досягла небувалих висот у політичній, економічній і культурній сферах. Укладати шлюби з представниками правлячої династії стало почесно. Дослідники часто порівнюють Русь періоду Володимира із Франкською імперією Карла.

Доля часто непередбачувана. Чи могла подумати княгиня Ольга, що її незаконнонароджений онук, бастард Володимир, не тільки введе Русь-Україну в коло європейських держав, а й зробить її наймогутнішою? Чи міг мріяти Володимирів дядько Добриня, що погляди багатьох монархів із європейських дворів будуть спрямовуватися туди, куди його вихованець повертатиме стремена свого коня?

Златник Володимира Великого, аверс, світлина

Вір, але перевір