Володимир Мономах

Онук двох імператорів

Князь Володимир Мономах, модель пам’ятника, скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 2000 р.

Князі Ярославовичі втримали спадщину, хоча мирилися не так, як би того бажав їхній батько. Серед тодішньої еліти утвердилася думка, що об’єднати державу, яка почала дробитися, здатен сильний володар. Таким правителем на початку XII століття став Володимир Мономах, син руського князя Всеволода Ярославовича та візантійської принцеси.

Доля зробила його особливим, тому що був онуком відразу двох імператорів: руського Ярослава Мудрого та ромейського Костянтина IX Мономаха. Таким чином поєдналися в його особі царгородські розважливість і далекоглядність та київські мужність і гарт.

Із юності княжич звик мандрувати. Як то водилося на Русі, він змінював столиці, правив у містах Смоленськ, Чернігів і Переяслав. Одружився з Гітою, представницею англосаксонської королівської родини. Її батько загинув у битві поблизу міста Гастінгс у 1066 році. Родичі забрали дівчину до Швеції, звідки вона потрапила в Русь. Хоча про її спадок не йшлося, шлюб дарував її чоловікові добрі зв’язки в Європі. Після того як Всеволод Ярославович став великим київським князем, він перевів сина поближче до себе — у Чернігів. На півтора десятка років утвердилася їхня спільна влада.

Син Володимир слухався батька, допомагав у складній боротьбі проти конкурентів та половців. Не забував і про освіту — читав книжки, глибоко вивчав премудрості християнства, зокрема ідеї любові та моралі. Тогочасним русам запам’ятався як розумний володар, вправний організатор і рішучий лідер. Коли в 1093 році помер Всеволод, кияни сподівалися, що саме Володимир очолить князівство. Однак цього не сталося! Владу успадковували таким химерним способом, що першість належала наступникам старшого Ярославовича — Ізяслава. Тому Володимир Всеволодович вирішив не починати усобиць і добровільно відмовився від претензій на стольний город. Коли ж менш «виховані» родичі посунули його з Чернігова, осів у Переяславщині, де заслужив славу оборонця Русі від половців.

«Князі Ярослав Мудрий та Володимир Мономах», серія «Державотворці», скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 64x49 см, 2000 р.

Від 1094 року князь почав протистояння зі Степом. Спостерігаючи за його успіхами, київський володар Святополк Ізяславович запропонував об’єднати війська. Спільними силами обидва неодноразово (у 1103, 1107, 1109 та 1111 роках) ходили війнами на кочовиків. Остання їхня кампанія виявилася найвдалішою: розгромили основне військо половецького хана і відкинули ворога за річку Дон.

Відомості про сміливого, обдарованого і досвідченого князя прокотилися повсюдно. Коли в 1113 році помер Святополк Ізяславович, кияни знову запропонували престол натоді вже майже 60-річному Володимиру. Насправді в Києві вибухнуло повстання — бунтівники вимагали змінити виплати боргів. Представники міської верхівки попросили заступництва в переяславського володаря. Серед онуків Ярослава Мудрого він був не найстаршим, але заради врятування столиці погодився прийняти запрошення. Після придушення виступу, однак, вирішив змінити нарахування відсотків — його міркування доповнили «Руську правду» і стали законом — «Статутом».

Руссю князь Володимир Мономах керував розважливо і самовладно. Насамперед усунув супротивників. За допомогою синів контролював більшість окраїн. Окрім того, використовував уміння родичів, що обіймали уділи з його волі і, відповідно, йому підпорядковувалися. Чи не єдиними, кого не вдалося повністю схилити на свій бік, виявилися брати Ростиславовичі. Вони утвердилися в Прикарпатті наприкінці XI століття, опираючись на тамтешній люд і бояр. Окрім того, їм допомагали угорський король і польські князі. Отже, довелося миритися, що ці непокірні керували вотчинами самостійно.

Правління Володимира Мономаха — це період політичного зміцнення, господарського піднесення, культурного поступу Русі. Завдяки злагодженості постійні усобиці, як здавалося, вщухли назавжди. Повнота влади зосереджувалася в руках великого князя київського. Нащадок візантійського імператора, він правив одноосібно, при цьому дбав про не про самолюбство, а про добробут підданих. Завдяки авторитетові він міг «натиснути» на супротивників, утримати їх від воєн, схилити на свій бік. Так сталося, наприклад, коли він посадив вірних військовиків у придунайські міста, що належали Візантійській імперії. Згодом, домовившись про вигідні умови, відкликав залоги.

Окрім того, володар вміло використовував половців як чинник згуртування проти спільного ворога. Ще з часів перебування в Переяславі він зрозумів: той, хто боронитиме свій дім від степовиків, заслуговуватиме на любов і повагу простолюду. Щоби здолати міць Степу, потрібне було єднання, а його міг забезпечити тільки він — руський монарх.

За правління Володимира Мономаха зводили нові церкви, розпочали складати Печерський патерик. Упродовж 1116-1117 років він доручив упорядкувати літописи. Так з’явилася друга редакція «Повісті минулих літ», яку на замовлення виконав чернець Сильвестр. Для історії України його праця має виняткове значення, адже впорядкований твір зберігся до наших днів.

Онук Ярослава Мудрого знав силу літератури! На відміну від багатьох європейських монархів, він володів неабияким письменницьким талантом. Близько 1117 року князь написав «Повчання дітям», де змалював свої діяння та їх вплив на Русь. Він справедливо відобразив себе як мудрого державного діяча, турботливого правителя, вправного господаря, відважного ратника й освіченого мислителя. Прагнув передати досвід нащадкам, хотів, аби вони взяли тільки найкраще та не повторювали його помилок. «Повчання...» — це не лише настанови. Князь Володимир, який уболівав за долю держави, склав своєрідні заповіді майбутнім керманичам. Він звертався й до дітей, закликаючи до милосердя, відповідальності та миролюбства.

Цікаво, що не чужими володарю були розваги. Зокрема, затято полював і в «Повчанні...», поруч із ґрунтовними розмірковуваннями, пишався своїм захопленням: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й, коли доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем...»

19 травня 1125 року князь Володимир Всеволодович упокоївся. Його поховали в Софійському соборі в місті Київ. Літописець із цього приводу зафіксував: «Преставився благовірний князь, христолюбивий великий князь всеї Русі Володимир Мономах, що просвітив Руськую землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по всіх землях. А найбільше страшним він був для поганих, [цей] братолюбець і нищелюбець, і добрий дбайливець за Руську землю. Проставився він [місяця] травня в дев’ятнадцятий [день]. І, опрятавши тіло його, положили [його] у святій Софії, коло отця [його] Всеволода, співавши належні співи над ним.

Саркофаг Володимира Мономаха, собор Святої Софії, місто Київ

Священнослужителі ж, жалкуючи, тужили по святому і доброму князеві, [а] весь народ і всі люди за ним плакали, як ото діти за отцем або за матір’ю. Плакали по ньому всі люди і сини його Мстислав, Ярополк, В’ячеслав, Юрій, Андрій, і внуки його. І тоді розійшлися всі люди з жалобою великою. І так само й сини його розійшлися кожен у свою волость із тугою великою, туди, де ото він кожному з них роздав був волості».

Разом із князем у небуття поступово відходила слава об’єднаної Русі. Ще на Любецькому з’їзді 1097 року нащадки Рюрика закріпили уділи за родинними гілками. Відтоді вони спільно виступали тільки під орудою беззаперечного лідера. Хоча цю роль узяв на себе Мстислав Володимирович, званий Великим, надалі визначних князів залишалося обмаль. Русь-Україна вступала в період роздробленості.

Вір, але перевір

Батьком Володимира був Всеволод, син Ярослава Мудрого. Мати — позашлюбна донька візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, її ім’я достовірно невідоме. Імовірно, її звали Анна, яка в історії знана як Мономахиня.

Хлопчикові дали два імені: перше — християнське — Василь, а друге, яким назвав дідусь Ярослав, княже — Володимир, на честь прадіда, хрестителя Русі великого князя київського Володимира. Проте мама і тато вирішили, всупереч звичаям, присвоїти ще й прізвисько — Мономах, на честь ромейського діда.

Із державним знаком влади Володимира Всеволодовича пов’язаний цікавий міф. Його вигадали московити, щоби хоч якось обґрунтувати зверхність над українцями. Ідеться про так звану «шапку». Нібито імператор Костянтин IX Мономах прислав її своєму внукові як символ посади. Цей дар, мовляв, давав руським князям право титулуватися василевсами — царями. Шапка потім з’явилася в Московії та символізувала підкорення України. Однак виявилося, що насправді вона — звичайнісінька монголка, яку в XIV столітті хан Золотої Орди Узбек «подарував» московському чільнику як підданому.

Пам’ятна монета «Володимир Мономах», серія «Княжа Україна», художники: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій, Козаченко Віталій; скульптори — аверс: Дем’яненко Володимир; реверс: Атаманчук Володимир, срібло, 2002 р.

Пам’ятник і пам’ятний знак Володимирові Мономаху, автор ідеї — Олексій Степанов, місто Бориспіль, Київська область, 2016 р.

Мовою джерел

Із «Повчання...» Володимира Мономаха:

«...Старих шануй, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [ворога] через лінощі, бо знагла людина погибає. Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло...

...Не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, — напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, — чи простий, чи знатний, чи посол, —якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте. Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою влади...

...А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, — а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє - те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться».

Чому на пам’ятній монеті «Володимир Мономах» зображено Юрія Змієборця? Яку книжку тримає в руках князь? Прочитай оповідь, літописний уривок, свідчення, розглянь мапу, зображення скульптур, монети. Зістав відомості про князя Володимира Мономаха. Які факти збігаються? Які різняться? Поясни причини розбіжностей.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Правління князів: походи й реформи 7 клас Васильків 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)