Нащадки короля Данила

«Молодші» Романовичі

«Данило та Лев Галицький», Серія «Державотворці», скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 64x49 см, 2000 р.

Королівство Русі після упокоения його засновника — Данила Романовича — не перестало існувати. Держава залишилася цілісною, її очільником став молодший брат Данила Василько Романович, потім — син короля Лев Данилович. Він ділив владу з братами Шварном і Мстиславом.

Король Данило утверджував європейські погляди, що, зрештою, визначило доленосний вибір України. Його нащадки не змінили напрямку і надалі підтримували тісні контакти із Заходом, хоча деколи, залежно від ситуацій, орієнтувалися на Північ та Схід.

Князь Шварн Данилович успадкував від батька столицю — Холм. Він був одружений із донькою литовського князя Міндовга, сестрою литовського князя Войшелка, першого відомого тамтешнього правителя, який прийняв православну віру. Той, хоч і знався на військовому мистецтві, присвятив себе молитві та монастирським стінам. Він склав заповіт, за яким князь Шварн успадковував владу після його смерті. Отже, молодий Данилович перетворився б на потужного середньовічного володаря. Проти цього виступило чимало родичів, зокрема брата побоювався Лев. Він намагався домовитися з Войшелком, аби той змінив заповіт. На зустрічі в місті Володимирі, яку організував Василько Романович, сталася трагедія. Литовський володар укотре відмовився передати Литву іншому, і Лев Данилович у шаленстві убив його. Тобто князь Шварн все одно отримав чималі володіння. Тамтешнє населення у XIII столітті ставилося до християнства з презирством, тому «чужий» керманич не впорався з поганською знаттю і, напевно, близько 1269 року загинув. Великий проект об’єднання королівства Русі та Литовського князівства завершився невдало.

Після смерті Василька Романовича владу успадкував його син Володимир. Великий книжник і філософ, він мало цікавився ратними справами, хоча знався на полюванні, а його воєводи раз у раз билися як з литовцями, так і з поляками. Натомість він долучився до створення Галицько-Волинського літопису, можливо, вносив корективи до тексту цієї визначної літературної пам’ятки. Особисто переписав кілька Євангелій, купував дуже дорогі на ті часи книжки, які зберігав у монастирських бібліотеках.

Князь Володимир Василькович, правлячи на Волині, дбав про розвиток стольного Володимира, запрошував німців, іудеїв, кримських греків, які привнесли нові ремісничі технології та налагодили нові торгові зв’язки. Важко хворіючи, завчасно подбав про останню волю. Синів у нього не було, тому зробив спадкоємцем Мстислава Даниловича. Іншого двоюрідного брата — князя Лева — не любив. Коли той через посланців попросив місто Берестя, Володимир розгнівався і відправив переговірників ні з чим. Своєму наступникові того ж дня відправив письмове послання та гілля хмизу. Настанова трактувалася просто: нічого князю Леву не давати, навіть якби він попросив того гілляччя.

Князь Володимир, син Василька, помер від недуги 10 грудня 1288 року. Його поховали в місті Володимир. Владу перебрав Мстислав. Цікаві рядки в літописі стосуються дружини князя Ольги. Вона в останні роки життя чоловіка допомагала йому керувати, приймала закордонних посланців. Той заповів їй або піти в монастир, або отримати у володіння кілька невеликих містечок, які дозволили б небідно жити. Хоча княгиня Ольга вибрала чернецтво, право такого вибору вказує на пошану.

Відомостей про діяльність князя Мстислава літопис залишив мало. Князь, схоже, отримав ярлик на правління від монгольського хана Телебуги. Хоча з братом Левом жив у мирі, за потреби не соромився вказувати тому на свого могутнього покровителя. Водночас для старшого Даниловича став надійним помічником. Склалося враження, що наприкінці XIII століття Королівство Русі повернулося до колишніх добрих часів: зі Львова правив активний Лев, а у Володимирі перебував його вірний помічник Мстислав. Позаяк Галицько-Волинський літопис обірвався на 1292 році, докладніше про Мстиславову долю нічого не відомо.

Найбільшої слави зажив Лев Данилович. Його військові таланти та дипломатичний хист не знали меж. Він перебував у шлюбі з донькою угорського короля Констанцією. Завдяки цьому поріднився з багатьма тогочасними впливовими сім’ями. Спираючись на глибокі знання, досвід (добре зарекомендував себе в битві поблизу міста Ярослав у 1245 році), продовжив перетворення, започатковані попередниками. Щоправда, про свого літописця не подбав, тому в упередженій оцінці волинських родичів (насамперед Володимира Васильковича) поставав як «безчесний князь».

Князь Лев Данилович, скульптор Анатолій Кущ, бронза, граніт, 42x35x19 см, 1999 р.

Більшу частину життя провів зі зброєю в руках. Активно допомагав батькові, а після його смерті воював чи не щороку. Захищав свою країну від Литви та ходив у Європу. Наприклад, австрійські хроністи сповістили про участь Лева в битві на Моравському полі біля містечка Дюрнкрут у 1278 році. Тоді чеський король Пржемисл Оттокар II протистояв німецькому Рудольфу І Габсбургу, але його військо розбили, а сам він загинув. Старший Данилович підтримав чеського володаря, однак наскільки реально допоміг — невідомо. Водночас конфлікт Романовичів та перших Габсбургів історики ще досі належно не оцінили.

У 1280 році помер бездітним родич Лева — краківський князь Болеслав V Сором’язливий. Їхні дружини (Констанція і Кунігунда) були сестрами і, напевно, підтримували своїх чоловіків. Можливо, саме Кунігунда напоумила свояка взяти участь у змаганні за польську спадщину. Хоча похід завершився поразкою, галичанин не побоявся кинути виклик обставинам навіть за несприятливих умов.

Опорою князя Лева став монгольський темник (командир десятитисячного війська) Ногай. Цей ординський вельможа ставив на престол Золотої Орди своїх людей і в Подунав’ї створив власну незалежну державу. Двоє нестримних воїнів знайшли спільну мову, і Лев Данилович використовував ординців для своїх цілей. Наприклад, у 1283 та 1285 роках відбулися їхні спільні походи на Закарпаття, яке частково вдалося приєднати до Королівства Руського. На початку 1290-х років знову випало поборотися за польську спадщину, і львів’янин утрутився в справи сусідніх князівств. Тоді ж уклав союз із чеським королем Вацлавом II, внаслідок чого до русів відійшла Люблінська земля.

Діяльність князя Лева була помітною також і всередині держави. Якщо батько не знайшов спільної мови з галицькими боярами, то син із ними почувався значно впевненіше. Він роздавав земельні володіння, про що видавав грамоти. Завдяки цьому, наприклад, відомо чимало підроблених документів, складених у пізніші століття — їхні автори намагалися використати ім’я славного князя у своїх корисливих інтересах. За Лева Даниловича жваво розбудовували Львів, який перетворився в центр торгівлі із багатьма державами. Недруги ж боялися князя. Він захопився розробкою каменометів, які використовував супроти ворожих твердинь. Щоправда, відкрито з родичами не воював. Він «учинив» оригінальніше — пережив усіх, об’єднав Королівство Русі під своєю владою та передав синові Юрію.

Король Юрій І Львович успадкував владу близько 1301 року. Його правління припало на «кіммерійську пітьму» (як влучно писав Михайло Грушевський) західноукраїнської історії — період не відображений літописцями. Відомо, що володар прийняв королівську корону — про це свідчить його печатка з титулом «Король Русі та князь Володимири». У 1303 році заснував Галицьку митрополію, яка стала духовним центром держави. У зовнішній політиці підтримував польського родича, князя Володислава І Локєтка і допомагав йому в протистоянні з чехами. У 1301 році урвалася династія угорських Арпадів, і сусідів поглинули збройні конфлікти. Позаяк Юрія І народила угорська принцеса Констанція, він мав право на престол. Однак вирішив підтримати двоюрідного брата Отто III Баварського, який близько 1308 року відвідав Королівство Русі. На жаль, невдовзі після цього його правитель помер. Як писав про нього польський хроніст Ян Длугош: «Муж діяльний і благородний, та до духовенства щедрий: під його правлінням Русь і мирним блаженством, і багатствами славна була».

Василько Романович

Володимир Василькович

Лев Данилович

Шварн Данилович

Мстислав Данилович

Юрій Львович

Використовуючи інтернет, дізнайся імена й прізвища художників, які намалювали зображені вище портрети нащадків короля Данила. Чи створювали ці художники інші історичні картини?

Короля Юрія Львовича наслідували його сини — Андрій та Лев II. Відомо, що вони дбали про розвиток комерції. Збереглися грамоти, де брати закликали західних купців активніше торгувати з Королівством Русі й навіть гарантували відшкодування витрат, якщо такі з’являться. Кількість європейських поселенців у містах Галицької та Волинської земель зростала. Підприємці приносили кошти, а переселенці, напевно, долучалися до протистояння ординцям. Принаймні союзник Романовичів Владислав І Локєток після смерті братів близько 1323 року зазначав, що зійшли зі світу останні представники видатного роду, які слугували «непереборним щитом» проти Золотої Орди.

Мовою джерел

Хроніст Іоан Вітодуранський (XIV ст.) про вбивство князя Юрія-Болеслава:

«...Імператор татарський незадовго до цього часу двох поганських королів цілком достойних поставив на чолі русів, але їх один за одним струїли; тоді [хан] поставив над ними християнина-латинянина, аби подивитися, чи пощадять вони його. Той правив державою довгі роки і зробив багато, врешті-решт, збільшив число латинян та латинських обрядів, чим викликав невдоволення русів, які отруїли його настільки сильною отрутою, що тіло його розпалося на багато частин. Почувши про це, краківський король [Казимир III], чия дружина була сестрою дружини отруєного князя русів, вирушив туди з військом і, захопивши там його майно, що лишилося, повернувся до себе. Коли про це стало відомо імператору татар, він, ледь не сказившись від неймовірної люті, спрямував зазначених язичників, щоб вони розорили область краківського короля».

Наступним правителем, останнім із династії, постав Юрій-Болеслав, син княгині Марії Юріївни і черського та мазовецького князя Тройдена. За його правління відбулися деякі зміни. Як видно із документів, ключові ролі перейшли боярам. Наприклад, боярин Дмитро Детько, як свідок, затвердив не одну грамоту князя. Утвердившись на престолі, Юрій-Болеслав прийняв православ’я, але прихильність до католиків зберіг. За його сприяння міста заселяли іноземці, можливо, карбували монети. У 1339 році він надав магдебурзьке право місту Сянок — перший випадок в історії України. Сам корони не прийняв, але титулував себе «опікуном Королівства Русі», що свідчить про його амбіції і наміри. На жаль, вони не збулися! У 1340 році унаслідок боярського бунту останній, і то не прямий, спадкоємець Романовичів загинув чи помер від отрути. Найкраще підготовленим до ситуації виявився польський король Казимир III, який із військом пограбував місто Львів.

Дізнайся, чому з іменем Юрія-Болеслава пов’язують вигасання династії Романовичів. Скільки років існувала Галицько-Волинська держава? Уяви, що тобі треба відобразити хвилястою лінією історію Галицько-Волинської держави. Які події ти запишеш на її «вершинах», а які — в «низинах» ? Якою буде ця лінія наприкінці: спадаючою чи зростаючою?

Князі-королі, отже, всіляко дбали про Королівство Русі. Вони протистояли монголам, використовували їх у своїх цілях, розвивали міста і села, захищали пам’ять про звеличених славою предків — Романа Мстиславовича та Данила Романовича! Запозичуючи західні здобутки розбудови господарства і поєднуючи їх із найкращими місцевими зразками, вони ще на століття зберегли русько-українську державність, за що заслужили особливу пошану у вітчизняній історії. Напевно, їхнє правління можна описати кількома словами, які славетний поет Тарас Шевченко висловив через багато століть: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»!

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Правління князів: походи й реформи 7 клас Васильків 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)