§ 13. ПОЛІТИЧНЕ Й СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИХ КНЯЗІВСТВ у середині XII — першій половині XIII ст.

Покажіть на карті (с. 56) або в історичному атласі, де жили племена полян, сіверян, дулібів.

У першій половині XII ст. на території сучасної України існувало п’ять земель-князівств — Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке. Їх кордони часто збігалися з межами колишніх племінних союзів полян, сіверян, дулібів і хорватів. Проте процес дроблення тривав, і вже у ХІІ—ХІІІ ст. кожне з цих князівств поділялося на ще менші князівські уділи.

1. Київське князівство

Київське князівство знаходилося в Середній Наддніпрянщині. Землі лісової та лісостепової зони були найбагатшими в державі. Крім родючого чорнозему, що забезпечував розвиток землеробства, було достатньо деревини та корисних копалин, які широко використовувались у ремісництві. Річки — Дніпро, Десна, Прип’ять, Південний Буг — з’єднували Київське князівство з іншими землями держави, а також з іноземними торговими ринками. На півдні Київське князівство межувало із землями половців-кочівників. Половці часто робили набіги на Київську землю, грабували й руйнували її. Тому були побудовані оборонні системи, які мали захищати від кочівників.

На той час у князівстві існувало майже 80 міст. Серед них — Канів, Черкаси, Овруч, Житомир, Вишгород, Білгород, Чорнобиль, Мозир та ін. Великі міста, як правило, знаходились у лісостеповій зоні, а вздовж південних кордонів будували міста-фортеці.

Київ був столицею князівства й залишався найбільшим економічним і культурним центром усієї Східної Європи. Населення Києва того часу становило майже 50 тис. осіб. Тут знаходилися двори бояр і купців, великі ремісничі майстерні. Упродовж XII — першої половини XIII ст. Київ залишався одним із центрів внутрішньої та зовнішньої торгівлі. На ринкових майданах міста можна було зустріти купців із різних земель Русі-України, а також Чехії, Німеччини, Скандинавії, Польщі, Угорщини, Візантії та інших країн. Київські ремісники, як і раніше, славилися своєю майстерністю в обробці різних металів, вишуканістю створених ними ювелірних, гончарних і скляних виробів. Тутешні майстри першими починали застосовувати різноманітні технологічні новинки, які потім поширювалися на інші землі. Водночас Київ був міцною фортецею, за мурами якої населення ховалося від набігів ворогів.

УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА на ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (друга третина XII — перша третина XIII ст.)

Торгове судно

Київ залишався також церковним і релігійним центром. Тут було багато церков і монастирів (найбільший із них — Києво-Печерський монастир, заснований основоположниками чернецтва Антонієм і Феодосієм Печерськими). У Києві знаходилася резиденція митрополита — глави православної церкви Київської держави.

Могутня влада київського князя, що поширювалася на всі руські землі, відійшла в минуле. Однак думка про те, хто володіє Києвом, той володіє всією державою, не давала спокою багатьом амбітним князям. На відміну від інших князівств, які перетворилися на спадкові вотчини удільних князів, Київ протягом XII — першої половини XIII ст. постійно перебував у центрі політичної та військової боротьби князів різних династій. Так, наприклад, ростово-суздальський князь Юрій Довгорукий тричі захоплював Київ, і щоразу влада недовго перебувала в його руках.

В. Масик, О. Масик. Києво-Печерський монастир. Панно. 1975 р.

Під час князювання в Києві Мстислава Ізяславича, князя київського і волинського, відбулася трагічна подія для міста. Суздальський князь Андрій Боголюбський вирішив відібрати в Мстислава київський престол. Він організував коаліцію з дванадцяти князів і в 1169 р. спільними силами напав на Київ. Два місяці жителі й воїни обороняли обложений ворогом Київ, але сили були нерівні. Андрій Боголюбський увійшов у стольний град, пограбував і спустошив його. До того ж захопив і спалив дощенту Вишгород, знищив церкви й вивіз у Суздаль, а згодом у Владимир святиню — ікону Божої Матері, яку, за легендою, написав святий апостол Лука.

Коаліція — об’єднання, союз для досягнення спільної мети.

Ікона Вишгородської (Владимирської) Божої Матері

Протягом XII — першої половини XIII ст. здійснювалися кілька спроб об’єднати Русь-Україну навколо Києва, однак жодна з них не завершилась успішно.

2. Переяславське князівство

Переяславське князівство було невеликим і складалось із земель, розташованих на лівому березі Дніпра. Місто Переяслав було засноване ще Володимиром Святославичем. За переказами, у 992 р. на річці Трубіж зійшлися руські воїни та печеніги. Печенізький богатир викликав на поєдинок русина. Усі боялися кремезного печеніга, але серед руського війська був киянин Кожум’яка, який прославився тим, що міг рукою зупинити розлюченого бика. Він і виступив проти печеніга. Коли богатирі зійшлися, Кожум’яка задушив ворога й виграв поєдинок. Кочівники побоялися вступати в бій із військом, у якого є такі богатирі, і втекли з поля бою. На цьому місці й був заснований Переяслав. Місто мало захищати Русь-Україну від південних кочівників.

Переяславські землі здавна перебували в політичній залежності від Києва. Князівство на півдні межувало з половецькими степами. Жодна з давньоруських земель не зазнавала стільки нападів і спустошень, як Переяславська. Місцеві жителі постійно мусили боронитися від частих нападів кочівників. Із цією метою вздовж кордонів було збудовано земляні вали й укріплені фортеці. Князі Переяславського князівства брали активну участь у походах проти половців. Серед них вирізнялися нащадки Володимира Мономаха — син Ярополк і внук Володимир Глібович.

Переяслав був містом, де, як правило, сиділи князі, які були претендентами на київський престол. Тому вони тут дуже часто змінювались, а Переяславська земля ставала ареною міжкнязівських чвар.

Саме місто Переяслав було одним із найбільших південноруських міст, яке мало величезне оборонне значення для всієї держави. Крім того, Переяслав був великим економічним центром із високорозвинутими ремеслами й торгівлею.

На території Переяславського князівства розташовувалися 25 міст. Найбільше їх було на річці Сулі, яка слугувала південно-східним кордоном Русі-України. Усі вони, як правило, мали оборонне значення й були фортецями. Водночас такі міста, як Лубни, Воїнь, були великими торгово-ремісничими центрами. Крім ремісників, торговців і селян, у містах мешкало багато воїнів.

З іменем переяславського князя Володимира Глібовича пов’язана перша літописна згадка назви «Україна». Розповідаючи про смерть доблесного князя в 1187 р., літописець каже, що плакали по ньому не лише переяславці: «...за ним же Україна багато потужила».

Житлово-господарчий комплекс XI ст. Реконструкція

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

Воїнь — давньоруське місто, городище його знаходиться біля с. Воїнські Греблі, що затоплене нині водами Кременчуцького водосховища. Ця найважливіша фортеця-порт, закладена ще Володимиром у гирлі річки Сули, займала майже 30 га. Воїнь був одним із ключових городищ на дніпровському відрізку шляху «із варяг у греки». Усередині оточеного потужними дерев’яно-земляними стінами його дитинця була розташована гавань, куди заходили купецькі та військові судна.

У «Повчанні дітям» Володимир Мономах розповідає про свій похід до Воїня. У літописі «Повість минулих літ» Воїнь також згадується не одноразово — наприклад, там подано такі факти:

«У рік 6563 (1055). Прийшовши, Ізяслав сів у Києві, а Святослав — у Чернігові, Всеволод же — у Переяславі, Ігор — у Володимирі, В’ячеслав — у Смоленську. У той же рік зимою пішов Всеволод на торків до [города] Воїня і переміг торків».

«У рік 6587 (1079). Прийшов Роман [Святославич] із половцями до [города] Воїня. Всеволод же, ставши коло Переяславля, учинив мир із половцями. І вернувся Роман назад, і [...] убили його половці, Романа, місяця серпня у другий день. І єсть кості його, і донині вони там лежать, сина Святослава і внука Ярослава».

«У рік 6618 (1110). Рушили весною на половців Святополк, і Володимир, і Давид [Святославич], і, дійшовши [до города] Воїня, вернулися».

1. Хто був засновником м. Воїня?

2. Яких подій стосуються факти, подані в уривках із літопису?

3. Чернігово-Сіверське князівство

На лівому березі Дніпра (Лівобережжі) розташувалося Чернігово-Сіверське князівство. Воно було великим і могутнім. Його землі займали нинішні території Північно-Східної України, Південно-Східної Білорусі та частину Західної Росії. Кордоном між Чернігівським і Київським князівствами вважався Дніпро. Північно-східні володіння Чернігівського князівства доходили до Москви. На південному сході Чернігівські землі межували з половецьким степом, що змушувало місцевих князів часто воювати з половцями. З іншого боку, чернігівські князі неодноразово вступали з ними в союзи, заручалися їхньою підтримкою в міжусобних сутичках і навіть родичалися. Так, у 1094 р. Олег Святославич із половецькою ордою напав на Чернігів і захопив його. Ціною такого союзу було розграбування половцями Чернігівської землі. Дружиною Олега Святославича, прозваного Гориславичем, була донька половецького хана Осалука.

Чернігівське удільне князівство сформувалося ще в XI ст., коли Ярослав Мудрий посадив там свого сина Святослава. Новгород-Сіверське князівство було утворене рішенням Любецького з’їзду. Політичний розвиток Чернігівського та Новгород-Сіверського князівств у XII — першій половині XIII ст. був пов’язаний із діяльністю синів Святослава Ярославича. Олегові дісталося Новгород-Сіверське, а Давиду — Чернігівське князівство.

Борисоглібський собор. м. Чернігів. Сучасне фото

Формально новгород-сіверські князі підпорядковувалися Чернігову, але насправді вони доволі часто проводили самостійну політику. Якщо чернігівські князі династії Давидовичів орієнтувалися на Київ, то новгород-сіверські князі династії Ольговичів прагнули відокремлення від Києва, тому вступали в союзи з його політичними противниками. Землі князівств часто ставали ареною міжусобних сутичок і до середини XIII ст. розпалися на численні дрібні уділи.

На Чернігівській землі було 46 міст. Найбільшими з них були: Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ. Найбільші міста стояли на річці Десні.

Мозаїчна підлога в Благовіщенській церкві. Фрагмент, м. Чернігів. 1186 р. Реконструкція Ю. Асєєва

Капітель (верхня частина колони) Борисоглібського собору. м. Чернігів. XII ст.

Чернігів був важливим політичним та економічним центром Русі-України. Це — велике місто, захищене двома лініями оборонних валів. Його оточували села, феодальні замки, боярські та князівські садиби. У місті перехрещувалося багато доріг, що мали військове й економічне значення. Так, із Києвом Чернігів з’єднували дві дороги. Важливе значення мали шляхи на північ — до Любеча, Стародуба. З міста також виходив шлях, що вів у степ за межі Київської держави. Усе це сприяло тому, що Чернігів став важливим центром торгівлі та ремесла. У місті виготовляли зброю, ювелірні вироби, знаряддя праці, вироби з дерева та багато іншого. Про економічне зростання Чернігова свідчить також інтенсивне будівництво, яке велось упродовж XII — початку XIII ст. Тут було споруджено один із кращих соборів на той час — Борисоглібський. Михайлівська та Благовіщенська церкви, оздоблені різнокольоровими полив’яними плитками, мозаїками, фігурною плінфою, свідчили про високу майстерність місцевих майстрів. Викликала захоплення сучасників струнка, прикрашена орнаментами, викладеними із цегли, П'ятницька церква.

Плінфа — тонка плитчаста цегла, яка слугувала старовинним будівельним матеріалом.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Юр’єва божниця — це умовна назва апсиди й фрагмента стіни Михайлівської церкви, побудованої в 1098 р., яка не збереглася до наших днів. За будівничими прийомами та формами належить до переяславської архітектурної школи. Це — єдина пам’ятка переяславської монументальної архітектури, яка хоч і фрагментарно, але дійшла до наших днів. Названа на честь князя Юрія Довгорукого. Згадується в літописі близько 1151 р. У 1240 р. постраждала від набігів монголів.

Юр’єва божниця. Чернігівська обл.

Будівлю складено з плінфи з украпленням червоного місцевого піщаника. Техніка кладки на цем’янковому розчині (суміш потовченої цегли та вапна). Плінфа темно-червоного та жовтого кольорів, деінде на її ребрах видно характерні клейма майстрів, які повторюють клейма давньоруських пам’яток Чернігова. Божниця вкрита металевим дахом. Значний інтерес становить стінопис інтер’єра апсиди, яка належить школі київського монументального живопису XII ст. Настінний живопис розміщений у три яруси. Він виконаний між 1098—1125 рр., колорит малюнків витримано в теплій гамі з перевагою червоного й охристого кольорів.

Aпсида — напівкруглий (іноді багатокутний) виступ у стіні церковної або античної будівлі.

4. Галицько-Волинські землі як вотчина київських князів

Галицько-Волинські землі займали територію від Карпат і Дністровсько-Дунайського Причорномор’я на південному заході до Литви й Полоцької землі на півночі. На заході вони межували з Польщею та Угорщиною, на сході — з Київським князівством і Турово-Пінською землею.

На той час, коли сюди поширилася влада київських князів, тут уже були міста, розвивалося сільське господарство, ремесла. На цих землях проживали волиняни, дуліби, тиверці, хорвати, бужани, уличі, існували їхні племінні княжіння. Їх підпорядкував Києву Володимир Великий. З X ст. київські князі розглядали ці землі як свою вотчину. Однак, як засвідчили подальші події, міцної опори серед місцевих бояр київські володарі не мали. Після смерті Ярослава Мудрого Галичина дісталася його внукові Ростиславу Володимировичу. Волинь залишалася під безпосередньою владою київських князів до середини XII ст.

5. Волинське князівство

Волинська земля одержала свою назву від давнього її центру — м. Волиня на річці Буг. Але в X ст. київський князь Володимир Великий заснував нове стольне місто — Володимир. Воно було побудоване майже в центрі князівства на річці Лузі. Володимир був добре укріпленою фортецею й торговельно-ремісничим центром Волинської землі. Тут розвивалися ремесла: зброярство, каменеобробне та гончарне виробництво, ювелірна справа. У місті розміщувалися торговельні колонії німців, новгородців, євреїв. Володимир був важливим осередком православ’я, центром єпископства, що в умовах польсько-католицького сусідства мало велике значення. У XII ст. князь Мстислав Ізяславич побудував тут кафедральний храм Успіння Богородиці, який ще багато століть залишався головним собором Володимира. Найбільшими волинськими містами були Любомль, Каменець, Червен, Белз, Луцьк, Крем’янець.

ГАЛИЦЬКА й ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛІ в другій половині XII ст.

У період роздробленості на Волині утвердилася династія Мономаховичів—Ізяславичів. Її засновником став онук Мономаха, син Мстислава Великого, Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі в 1136—1154 рр. (з перервою).

Після смерті Ізяслава спадщину почали ділити сини. Спочатку виокремилися Володимирське та Луцьке князівства, які з часом поділилися на декілька волостей.

Бойові сокири (археологічні знахідки)

6. Галицьке князівство. Ярослав Осмомисл

Підкарпатські князівства остаточно відокремилися від Києва в 1097 р. згідно з рішенням Любецького з’їзду князів. З’їзд офіційно визнав ці землі вотчиною правнуків Ярослава Мудрого — братів Рюрика, Володаря та Василька Ростиславичів. Син Володаря, Володимирко (1141—1153), об’єднав усе Підкарпаття під своєю владою й у тривалій війні з київським князем зумів остаточно тут закріпитися.

У 1144 р. Володимирко переніс столицю з Перемишля, що стояв на самому кордоні, до міста Галича на Дністрі. Відтоді підкарпатські землі почали називати Галицьким князівством. Місто мало міцну фортецю, оточену складною системою земляних валів і ровів. На околицях давнього Галича були поклади солі, що сприяло перетворенню міста на ремісничий і торговельний центр. Тут були ювелірні, гончарні, ковальські й склоробні майстерні.

Л. Пилиховський. Галицький князь Володимирко. Гравюра

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Ярослава Осмомисла (1153—1187). Його прозвали Осмомислом за гострий розум і володіння вісьмома іноземними мовами. Ярославові володіння простягались уздовж Дністра далеко на південь. Навіть землі в нижній течії Дністра й Дунаю опинились у залежності від Галича. Зросло значення Дністра в міжнародній торгівлі, а це, у свою чергу, сприяло розвиткові міст князівства. Головними були Перемишль, Звенигород, Теребовль, Галич. Навколо Перемишля розташувалися міста-фортеці Любачів, Ярослав, Сянок. Вони займали важливі стратегічні позиції на західних рубежах Галицької землі.

Л. Пилиховський. Галицький князь Ярослав Осмомисл. Гравюра

Давній Галич славився білокам’яними храмами. За Ярослава Осмомисла на горі Крилос виростає нова святиня Галицького князівства — Успенський собор, а також пишно оздоблений фресками та мозаїкою мурований палац із двірською церквою, великим ринковим майданом, густо заселеним боярами, купцями й ремісниками. Підступи до міста охороняли оборонні вали з ровами та вежі. Мурований палац Ярослава Осмомисла прикрашали настінні малюнки із сюжетами кінських перегонів, полювання з псами на оленів, зайців, кабана та зубра, яке описує візантійський історик Микита Хоніат. Розповідаючи про події, пов’язані з перебуванням у Галичі у XII ст. константинопольського царевича Андроника Комніна, Хоніат згадує багатство розкішного двору Ярослава Осмомисла.

Успенський собор став науково-освітнім і культурним центром Галицького князівства. Тут був створений Галицько-Волинський літопис та інші писемні пам’ятки ХІІ—ХІІІ ст.

Під час розкопок фундаменту було знайдено також княжий саркофаг Ярослава Осмомисла.

Галицький князь мав вплив на міжнародні справи, підтримував дипломатичні відносини з Візантією та Священною Римською імперією.

У нього жив візантійський царевич Андроник Комнін, який згодом став імператором. Ярослав Осмомисл мав дружні відносини з Польщею та Угорщиною. Він був одружений із дочкою суздальського князя Юрія Довгорукого, Ольгою.

Успенський собор (Мстиславів храм). м. Володимир-Волинський. Сучасне фото

Галицький бронзовий водолій. ХІІ—ХІІІ ст.

Монети, знайдені на території давнього Галича: арабські срібні дирхеми, чеські, візантійські, римські й угорські

З повагою каже автор «Слова о полку Ігоревім» про Ярослава:

Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі,

Підперши гори угорські своїми залізними військами,

Заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота на Дунаї...

Могутність Галицького князівства опиралася на розвинуте землеробство, торгівлю, майстерність ремісників, зосереджених у багатьох містах. Однак найважливішою галуззю економіки, яка приносила величезні прибутки князям і боярам, було добування й продаж солі. Окрім того, через Галицьку землю проходили міжнародні торговельні шляхи із Західної Європи до Києва й далі на Схід, а також із Скандинавії та Прибалтики на Балкани, до Константинополя. Мито, узяте з купців, також ішло до княжої казни та боярських комор.

Галицькі бояри були нащадками правлячої верстви Хорватії — племінного княжіння, яке підкорив Володимир Великий. Вони залишалися найбагатшими й наймогутнішими в Русі-Україні. Їхнє економічне становище часто визначало незалежну політику щодо свого князя. Ярославу Осмомислу, як свого часу й Володимиркові, часто доводилося вести боротьбу з місцевим боярством, яке не хотіло миритись із втратою свого впливу на державні справи.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Успіх археологів у Крилосі

Історики протягом багатьох століть сперечалися, де ж саме знаходився Успенський собор, адже в самому місті Галичі не було жодних ознак цієї видатної архітектурної пам’ятки. І лише в 1930-х роках археологи досягли величезного успіху: відкрили фундамент Успенського собору поблизу сучасного Галича — у селі Крилосі.

Тут під час розкопок були знайдені останки Ярослава Осмомисла. Пощастило це зробити українському археологу Я. Пастернакові. У буремні роки Другої світової війни вчений, щоб зберегти останки князя для нащадків, заховав їх за допомогою львівських археологів у соборі св. Юрія. Про це мало хто знав, тому тривалий час останки вважалися втраченими. Згодом, знайшовши безцінну історичну реліквію, дослідники реконструювали зовнішність Ярослава Осмомисла (за методом М. Герасимова).

Фундамент Успенського собору на Крилоській горі, що прикрашав давньоукраїнське м. Галич (сучасне с. Крилос). Тут був похований Ярослав Осмомисл. Нині на цьому місці споруджено пам’ятний знак.

Нещасливий шлюб

Свого сина Ярослава князь Володимирко одружив на Ользі, дочці Юрія Довгорукого. Замінивши на галицькому столі в 1153 р. свого батька, Ярослав, прозваний Осмомислом, продовжив політичні відносини з Юрієм Довгоруким. Оскільки шлюб мав політичне підґрунтя, то і Ярослав, і Ольга не були щасливими в подружньому житті. Навіть народження дітей не зміцнило шлюб, не додало ані тепла, ані любові. Згодом Ольга Юріївна дізналася, що в Ярослава є кохана жінка — донька боярина Настя — і маленький син. Ольга Юріївна потай виїхала до міста Червеня.

Тим часом галицькі бояри змусили Ярослава Осмомисла відступитися від Насті, звинуватили її в чаклунстві й спалили. Бояри вимагали від Ярослава залагодити стосунки з дружиною. Проте ображена Ольга Юріївна втекла до Луцька, а згодом — до Торчеська, Чернігова, Суздаля, урешті — до Владимира на Клязьмі, де княжив її брат Михайло. Лише тут зуміла заховатися дружина Ярослава: постриглася в черниці й під іменем Єфросинії пішла в монастир.

Князівства: Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Волинське, Галицьке, коаліція, Ярослав Осмомисл.

Завдання та запитання

1. Виберіть правильну відповідь.

Русь-Україна була єдиною централізованою монархією до

А 1097 р.

Б 1125 р.

В 1132 р.

Г 1142 р.

Д 1152 р.

2. Що відбулося в 1169 р. в Києві?

3. Скільки міст було на Чернігівській землі?

А 26

Б 15

В 46

Г 54

4. Хто став засновником династії Мономаховичів-Ізяславичів?

5. Коли Галич став столицею Галицького князівства?

6. Покажіть на карті (с. 120, 127) або в історичному атласі князівства, на які розпалася Київська держава, та їх столиці.

7. Перекажіть легенду про заснування міста Переяслава.

8. Назвіть причини політичної роздробленості Київської держави.

9. Покажіть на карті (с. 127) або в історичному атласі найбільші міста Волинського князівства.

10. Замалюйте на контурній карті територію Галицького князівства; підпишіть назви сусідніх держав.

11. Доповніть речення, використавши текст параграфа.

У Чернігові було побудовано один із кращих соборів Русі-України ... . Михайлівська та Благовіщенська церкви були оздоблені ... , ... , ... , що свідчило про високу майстерність тамтешніх майстрів.

12. Що залишилося спільним в удільних князівствах, у чому проявлявся їхній статус незалежності?

13. Які особливості виокремлення Волинського та Галицького князівств зі складу Русі-України?

14*. Поясніть, чому галицькі бояри були найбагатшими й наймогутнішими серед усіх руських бояр.

15. Якою, на вашу думку, господарчою діяльністю займалися ченці Києво-Печерського монастиря?

16. Яка пам’ятка культури Галицького князівства є найвизначнішою? Опишіть її.

17. Охарактеризуйте діяльність князя Ярослава Осмомисла.

18. За допомогою фактів, наведених у підручнику, доведіть, що період роздробленості був часом економічного й культурного розквіту Волинських і Галицьких земель.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно