§ 15. УТВОРЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ЗА РОМАНА МСТИСЛАВИЧА

Який літопис відображає перебіг подій у Галицько-Волинському князівстві?

Яка передісторія об’єднання Галичини й Волині (пригадайте відомості з § 13)?

1. Об’єднання Галицького та Волинського князівств Романом Мстиславичем

У 981 р., як пише літописець, князь Володимир Святославич здійснив похід і «...зайняв... Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні Руссю». Так уперше доля майбутнього Галицько-Волинського князівства поєдналася з Придніпровською Руссю. Місто Володимир, закладене й назване на честь князя, стало центром новоприєднаної території. До кінця XI ст. волинські та підкарпатські землі були однією адміністративною територією, унаслідок розвитку якої поступово виокремилися два самостійних князівства — Галицьке, із центром у місті Галичі (з 1141 р.), і Волинське.

Волинь і Галичину об’єднував не лише спільний кордон. Їх пов’язували торговельно-економічні й зовнішньополітичні інтереси. Обом князівствам загрожували половці з півдня й поляки із заходу. Галицькі бояри запросили зайняти престол волинського князя Романа Мстиславича (1199—1205). Так у 1199 р. постала Галицько-Волинська держава.

Утворення такої держави мало на той час велике значення. Літописець називає Романа «царем на Русі», «самодержавцем всія Русі». Це означає зміцнення позицій великого князя й те, що йому вдалося приборкати й узяти до своїх рук непокірні боярські угруповання.

Роман прагнув створити власну модель державного управління. Він хотів побудувати сильну князівську владу, яка не залежала б від земельних аристократів. Та стара земельна знать — бояри — намагалася обмежити права сюзерена, утручалась у внутрішню й зовнішню політику князя Романа.

Бояри в Галичині мали сильні позиції. Таке їхнє становище було пов’язане з тим, що свого часу князі Ростиславичі залучали місцевих галицьких бояр на свій бік у міжусобній боротьбі; роздавали їм посади й маєтки, що стали основою зміцнення боярських родів. Величезні прибутки надходили боярам від солеварних промислів, сільського господарства й торгівлі. Окрім того, господарюючи на прикордонних землях, боярська родова знать часто переходила на бік іноземних правителів, і ті ставали її покровителями, надаючи великі привілеї та забезпечуючи, у разі потреби, захист. Усе це нерідко призводило до запеклої боротьби між боярськими угрупованнями й галицькими князями.

М. Фіголь. Князь Роман Мстиславич. XX ст.

Роман був мудрим державним діячем і талановитим дипломатом. Він орієнтувався на бойову віддану дружину, середні й вищі верстви міського населення багатих волинських міст, особливо стольного града Володимира. На відміну від інших князів, Роман дбав про підтримку в суспільстві всіх своїх починань і заходів. Це дало йому змогу зміцнити центральну владу в князівстві, піднести його економічну й військову міць. Роман використовував будь-які способи приборкання галицьких бояр.

Своїх непримиренних ворогів серед бояр Роман Мстиславич карав смертю, висилав за межі держави. Середні верстви населення Галицько-Волинської землі підтримували князя Романа. Караючи боярську опозицію, він примовляв: «...Не погнітивши бджіл, не їстимеш меду» та: «Не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш».

У зовнішній політиці князь зосередив увагу на поширенні своєї влади. У 1203 р. він, опираючись на родове право Мономаховичів, завдає поразки суперникам із Суздаля й утверджується в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа й навіть відчинили йому Подільські ворота міста. Під владу одного князя потрапили Київське, Галицьке та Волинське князівства.

Територія всієї Правобережної України та частина Лівобережжя ввійшли до складу єдиної держави — Галицько-Волинського князівства.

Щоб захистити українські землі, він провів багато успішних походів на половців і литовських князів. Галицько-Волинський літопис розповідає про князя Романа: він «одолів усі поганські народи мудрістю розуму, дотримуючись заповідей Божих. Адже він кидався на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись... переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха».

М. Фіголь. Княжий Галич. Фрагмент. 1970-і роки

Князь мав добрі відносини з Візантійською імперією. Є згадки про те, що в Константинополі було посольство Романа. Відносини з Візантією були основними в зовнішній політиці Романа, але він намагався підтримувати добрі відносини й з країнами Західної Європи. До нього приходили посли від Папи Римського. Відомо, що князь був учасником війн між претендентами на загальнопольський престол. В останні роки свого життя князь Роман установив тісні відносини з Німецькою імперією.

Улітку 1205 р. Роман Мстиславич розпочав військовий похід на Польщу. Можливо, метою виступу було намагання князя припинити набіги польських князів на Галицькі землі, зміцнити західні кордони Галицько-Волинської держави. За іншою версією, метою походу князя була не Польща, а участь у загальноєвропейській боротьбі між прибічниками Папи Римського та його ворога — німецького імператора. У червні 1205 р., ідучи через Польщу, він потрапив у засідку й загинув.

Набіг половців на Галицькі землі в 1158 р. Мініатюра. XVI ст.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Останньою війною Романа Мстиславича була війна з польським князем Лешком Білим (Краківським), який відмовився від попередніх домовленостей щодо прикордонних земель. Руське військо взяло в облогу Люблін, потім перейшло Віслу й стало табором біля міста Завихвоста. Там князя Романа й знайшли посли, які прибули від Лешка Білого. У розпал переговорів, повіривши в перемир’я, Роман Мстиславич із нечисленним загоном поїхав на полювання, але потрапив у засідку, яку влаштували посли Лешка Білого. Він загинув у жорстокому бою 19 червня 1205 р.

Оцінюючи дії князя Романа, польський хроніст XIII ст. писав: «За короткий час він так піднявся, що правив над усіма землями й князями Русі».

2. Возз’єднання князівства за синів Романа Мстиславича

Після смерті князя Романа Мстиславича розгорілися чвари між князями, боярські інтриги, посилилося чужоземне втручання. У 1205 р. князями стали малолітні сини Романа: галицький — Данило (1201—1264) і волинський — Василько (1203—1271), а регентом при них була мати. Проте боярські угруповання не допустили до влади Романової вдови та її малолітніх синів. Багато років молоді князі поневірялися за кордоном, поки підросли й почали боротьбу за престол.

Регентство (з латин. regentis — правитель) — у монархічних державах тимчасове правління однієї чи кількох осіб у разі неповноліття чи хвороби монарха тощо.

Пам’ятник королю Данилу Галицькому. Скульптор В. Ярич. м. Львів. 2001 р.

Бояри запросили на престол у Галичину трьох синів Ігоря Святославича та Єфросинії Ярославни. Вони були внуками Ярослава Осмомисла за материнською лінією, жили в Сіверській землі. Галицькі мужі сподівалися, що князі будуть слухняним знаряддям у їхніх руках. Але через певний час Ігоровичі почали самостійно управляти землями, вийшли з-під опіки бояр. Розгорілася боротьба не на життя, а на смерть. Ігоровичі здійснили розправу над боярами, понад 500 бояр стратили, багато інших повтікали. Щоб помститися, бояри в 1211 р. вбили братів Ігоровичів (допомагали їм у цьому угорці), а в Галичі на якийсь час «вокняжився» боярин Володислав.

У 1214 р. бояри знову пішли на зговір з угорцями, і ті захопили Галич і проголосили п’ятирічного угорського королевича Коломана королем Галицького королівства. Це була справжня іноземна військова окупація. Від неї галичан визволив новгородський князь Мстислав Удатний У 1219 р.

У північній «півотчині» — Волині — Данило та Василько поступово відновили свої позиції. У боротьбі за батьківський престол вони опиралися на волинських бояр, із середовища яких походила їхня мати. З 1214 р. Данило Романович утвердився на Волині й розпочав пошуки союзників для боротьби за Галич. Таким союзником став князь новгородський Мстислав Удатний, з дочкою якого одружився Данило.

Упродовж тридцяти років Романовичі боролися за свою вотчину. Старшим князем був Данило, прозваний Галицьким, його соратником і помічником усі роки залишався Василько.

Князь Данило організував добре військо. Важкоозброєну кінноту становили волинські бояри, а піхоту він набрав із селян. Данило заручився підтримкою селян і городян у Галичині, які потерпали від боярського свавілля й безперервних воєн. Урешті боярська опозиція зазнала поразки. У 1237—1238 рр. Данило остаточно укріпився в Галичі. Василько отримав Волинь.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Двійко маленьких діток, чотирирічний Данило та дворічний Василько, залишилися на руках удови галицького князя Романа Мстиславича, Анни. Адже нещодавно, у 1200 р., вона зовсім юною вийшла заміж. Після загибелі Романа Мстиславича маленького Данила бояри звели на галицький стіл. Однак незабаром вони запросили на княжіння до Галича князя Володимира Ігоровича. Щоб перестрахуватися від будь-яких несподіванок, можливо, з боку своїх суперників, він посадив у Звенигороді брата Романа, а у Володимирі — брата Святослава.

Анна зрозуміла, що її дітям — Данилові й Василькові — загрожує смертельна небезпека. Тому вирішила втекти з Володимира, куди її закинула доля: через підземелля вірний воєвода Мирослав ніс Данила, а мати — Василька. Данило опинився в Угорщині, Василько з матір’ю — у Польщі. Через певний час польський король повернув Василькові місто Белз, а 9-річний Данило за допомогою угорців захопив Галич. Мати була опікункою сина. Але тут знову втрутилися бояри: під їхнім натиском Василько з матір’ю повернулися до Белза, а Данило виїхав до Угорщини.

У 1217 р. за підтримки матері Данило налагодив стосунки з Мстиславом Удатним, який сидів на галицькому столі. Того ж 1217 р. Данило одружився на Анні, дочці Мстислава Удатного. Проте до самої смерті тестя Данило княжив у Володимирі, після чого повернувся до Галича. Певний час мати ще допомагала синові, а в 1219 р. прийняла чернецтво. Однак зв’язків із синами не поривала, про що свідчить прийом нею у 1220 р. литовських послів.

Щира й міцна дружба була між князями-братами Данилом і Васильком. Як вони почали спільно боротися за повернення батькової спадщини, так і підтримували один одного, спільно боронилися від ворогів. Їхня дружба була зворушлива, без заздрощів, зарозуміння, егоїзму. Навіть у бою вони тримали в полі зору один одного, щоб вчасно прийти на допомогу. Для Василька старший брат був безумовним авторитетом. Але й Данило, ухвалюючи рішення, завжди радився з Васильком, як це, наприклад, було перед поїздкою в Орду (про це ви дізнаєтеся пізніше).

Невідомий автор. Портрет князя Данила Галицького. XIX cт.

Князь Роман Мстиславич і його сини Данило та Василько, бояри, опозиція, регентство.

Завдання та запитання

1. Визначте, хто із синів Мстислава Ізяславича доклав найбільше зусиль для об’єднання Волинської землі

А Роман

Б Володимир

В Святослав

Г Всеволод

2. Хто й коли об’єднав Волинське та Галицьке князівства в єдину Галицько-Волинську державу?

3. Визначте, у якому році Роман Мстиславич захопив Київ

А 1199 р.

Б 1201 р.

В 1203 р.

Г 1205 р.

4. Прочитайте уривок з історичного джерела та дайте відповідь на запитання.

«...Високо сидиш та на своїм золотокованім престолі, підперши гори угорські своїми залізними військами, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота на Дунаї ...»

Про діяльність якого князя йдеться?

А Василя Теребовлянського

Б Ярослава Осмомисла

В Данила Галицького

Г Романа Мстиславича

5. Знайдіть на карті (с. 146) або в історичному атласі всі географічні назви, згадані в тексті параграфа. Володарі яких країн давали притулок малолітнім братам — Данилові й Васильку, яких переслідували галицькі бояри?

6. Покажіть на карті (с. 146) або в історичному атласі центри та найбільші міста Волинського та Галицького князівств.

7*. Складіть від імені Романа Мстиславича розповідь про його життя (на зразок «Повчання дітям» Володимира Мономаха, у якому він повідомляє про головні події свого життя й дає настанови нащадкам).

8*. Складіть колективну розповідь про внутрішню й зовнішню політику Романа Мстиславича.

9*. Поясніть, чому бояри в Галичині мали сильні позиції.

МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА на КИЇВСЬКУ ДЕРЖАВУ та СУМІЖНІ ЗЕМЛІ (1237—1241)

скачать dle 11.0фильмы бесплатно