§ 10. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ, ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ ЗА ЧАСІВ РОЗКВІТУ РУСІ

1. Розбудова суспільних відносин і посилення княжої влади. «Руська правда»

2. Розвиток сільського господарства, ремесла й торгівлі

3. Життя в місті та селі

1. РОЗБУДОВА СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН І ПОСИЛЕННЯ КНЯЖОЇ ВЛАДИ. «РУСЬКА ПРАВДА»

Як були організовані суспільство та влада за часів Русі? Які верстви населення існували? Чим вони відрізнялися?

Розквіт Київської держави відбувався водночас з її утвердженням як імперії. За політичним устроєм вона була монархією, схожою на імперію Карла Великого. На чолі держави стояв великий князь київський із роду Рюриковичів. У його руках була зосереджена вся верховна влада, йому підпорядковувалися місцеві князі (переважно це були його сини та близькі родичі), які правили окремими землями. Великий князь надавав землі місцевим правителям спочатку в тимчасову власність, яку міг повернути будь-якої миті. Але наприкінці XI ст. цей порядок змінювався на приватне землеволодіння вірних князеві «мужів», які своїм особистим служінням монарху сприяли посиленню його влади. Так виникли бояри та боярське землеволодіння.

Бояри («знатні люди») — збірна назва представників панівного стану в Київській державі.

Із представників місцевої знаті складалася князівська рада, яка відігравала важливу роль в управлінні державою. Безпосередніми виконавцями розпоряджень великого князя вважалися дружинники («княжі мужі»). З них князь призначав воєвод та інших урядовців. Вони, водночас, становили основу війська верховного правителя.

Князі надавали землю у власність і монастирям, діяльність яких спрямовувалася на зміцнення авторитету княжої влади в суспільстві.

Приватні земельні володіння князів і бояр були заселені здебільшого селянами, які опинялися в залежності від землевласників, оскільки користувалися їхніми землями. Селян стали обкладати ще більшими податками й повинностями, ніж це було раніше, оскільки потреби князів та бояр постійно зростали.

За княжіння Ярослава було розроблено перший писаний збірник правових норм «Руська Правда», основою якого стало звичаєве право.

Збірник правових норм «Руська Правда».

Звичаєве право — система усталених, зазвичай письмово не фіксованих правил у певному суспільстві.

Оригіналу «Руської Правди» не знайдено, натомість збереглася чимала кількість її списків Із ХІІІ—XVIII ст. Цей документ є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати суспільне життя того часу. Майже всі його норми спрямовано на захист прав земельної власності князя.

Згідно з «Руською правдою», життя бояр охоронялось подвійними штрафами. Бояри мали привілеї та звільнялися від сплати податків.

На щабель нижче від бояр стояла міська знать («старці градські», «нарочиті мужі»). Водночас визначалися права великих купців («гостей»), які займалися міжнародною торгівлею.

До менш впливових і бідніших міщан (їх називали «молодші люди»), належали дрібні торгівці, крамарі, ремісники і т.д.

До вільних людей належало й духовенство, яке становило окрему верству населення та ділилося на чорне й біле. До першої групи належали ченці. Вони вели літописи, переписували книги, організовували школи. Провідне місце серед монастирів України посідав Києво-Печерський. До білого духовенства належали священики, диякони, дяки, паламарі, причетники.

Чернець, черниця, ченці — особи з релігійної спільноти, які мешкають у монастирях.

Нижчу групу вільного населення становили селяни — смерди, які володіли землею й худобою. Вони становили більшу частину населення Русі, сплачували податки та відбували військову повинність. Смерд міг передавати своє майно синам у спадщину.

У Київській державі існувала досить численна група напіввільних людей — закупів і рядовичів. Закупом називали смерда, який брав у борг гроші, зерно або худобу («купу»). Доти, поки він не повертав цю «купу», вважався закупом. Рядовичами називали людей, які працювали за угодою («рядом») у господаря, від якого залежали, сплачуючи йому данину або виконуючи для нього певну роботу.

Невільні люди називалися спочатку челяддю, а потім холопами.

До ізгоїв належали люди, які з різних причин вибули зі своєї соціальної верстви, але не потрапили до іншої.

Як регулювалися правові відносини в суспільстві? Чиї інтереси були пріоритетними в законодавстві Київської держави? Обґрунтуйте свою думку, спираючись на «Руську Правду».

З «Руської правди»

Коли уб’є муж мужа, то помститися має брат убитого, чи батько або син. Якщо не буде кому звершити кровну помсту, то внести 80 гривень за вбитого княжого мужа чи княжого тіуна. Якщо вбитим буде горожанин, чи купець, чи боярський тіун, — то 40 гривень сплатити за нього. А за сільського старосту княжого 12 гривень. А за смерда і холопа 5 гривень. А за княжого коня — 3 гривні, а за смердового — 2 гривні.

Тіун — слуга, який керував господарством свого князя чи боярина.

2. РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА, РЕМЕСЛА Й ТОРГІВЛІ

Складіть план: «Розвиток сільського господарства, ремесла й торгівлі в Русі».

Наприкінці X — у першій половині XI ст. більшість населення Київської держави була задіяна в сільському господарстві, головним напрямом якого вважалося рільництво. У цій галузі відбулися якісні зміни, що сприяли підвищенню продуктивності праці селян. Почали застосовувати трипільну систему землекористування. Господарі ділили свою ділянку землі на три поля: одне засівали озимими зерновими культурами, друге — яровими, а третє поле не засівали, таким чином даючи землі рік перепочинку, щоб ґрунт відновив свою родючість. Наступного року призначення кожного поля змінювалося.

Удосконалювалися й знаряддя обробки землі. Замість рала використовували плуг із металевим ріжучим пристроєм. Під час оранки поля плугом пласт ґрунту підрізався й перевертався. У такий спосіб перерізалося коріння бур'янів (після чого вони гинули), а земля ставала пухкою і краще пристосованою до рільництва. Плуг виявився зручним і для заорювання органічних добрив, які селяни застосовували, прагнучи підвищити врожайність. Сіяли переважно жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Зерно мололи на жорнах, а згодом почали будувати млини, у роботі яких використовувалася сила води або вітру. Окрім рільництва, селяни займалися городництвом і садівництвом.

Трипільна система

Поясніть, чим плуг відрізнявся від рала (див. с. 18). Чому поява плуга вважається прогресивним кроком у розвитку сільського господарства?

Конструкція плуга: 1 — гряділь, 2 — чепіги (руків’я), 3 — дошка-полиця, 4 — полоз, 5 — леміш, 6 — чересло, 7 — передок

Окрім рільництва, селяни займалися городництвом, садівництвом та утримували значну кількість худоби. Як тяглову силу використовували волів, а згодом і коней, таким чином час на виконання сільськогосподарських робіт скорочувався.

Розвиток культури землеробства та підвищення продуктивності праці уможливило вироблення зерна в більшій кількості, аніж було необхідно селянам для власних потреб. Тому решта продукції спрямовувалася на виплату податків і продаж. Такі зрушення сприяли пожвавленню торгівлі сільськогосподарською продукцією та стрімкому розвитку ремесел.

Ремісництво, яким займалися і в містах, і в селах, орієнтувалося переважно на потреби місцевого населення. Сільські майстри зосереджувалися на обробці шкіри, дерева, виготовленні одягу, посуду, знарядь праці, які не потребували складних технологій.

У містах ремісники селились окремими осередками, вулицями, дотримуючись певних принципів: поселення гончарів, ковалів, зброярів тощо. Центрами ремісництва вважалися міста: Київ, Чернігів, Новгород, Володимир, Овруч, Галич тощо.

Міські ремісники виготовляли предмети різного призначення. Чільне місце серед ремесел посідали виплавка заліза та металообробка. Ковальство поділялося на декілька спеціальностей (зброярі, щитники, гвіздочники тощо).

Вирізнялися своєю високою якістю гончарські вироби, які випалювалися у спеціальних печах. Набуло поширення й виробництво цегли (плінфи), яку використовували на будівництві соборів, церков, князівських та боярських палаців. Високих здобутків досягло теслярство (велику кількість будівель зводили з дерева). Славилися високою майстерністю виробники тканин, особливо лляної та вовняної.

Дивовижними у своєму професіоналізмі вважалися вітчизняні ювеліри, які створили справжні шедеври мистецтва. Їхні вироби користувалися попитом не лише в Русі, а й поза її межами.

Зростання кількості сільськогосподарської та ремісничої продукції сприяло розвитку внутрішньої й зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі стали невеликі місцеві ринки. Існували в Русі й внутрішні торговельні зв’язки між віддаленими містами, де також розгорталися місцеві ринки. Окремі міста мали по декілька осередків торгівлі. Зокрема, у Києві тоді діяло 8 «торгів».

Активно розгорталася зовнішня торгівля. Давньоруські купці торгували з Візантією, Центральною Європою, Скандинавією, Середньою Азією, арабськими країнами. Крім відомого шляху «із варяг у греки», купці використовували Дунай як традиційний водний шлях для торгівлі з Європою. Вони плавали Чорним, Азовським, Каспійським, Балтійським морями. Столиця вважалася центром транзитної торгівлі між Сходом і Заходом. У передмісті й окремих районах Києва постійно мешкало багато Іноземних купців.

Основними експортними товарами були хутра, віск, мед, льон, шкіри, ювелірні вироби, панцирі, зброя тощо. Імпортували переважно предмети розкоші: шовкові тканини, парчу, оксамит, зброю, спеції тощо.

1 — дерев’яні вироби, знайдені на київському Подолі (реконструкція П. Корнієнка); 2 — натільні хрестики; 3 — ювелірні прикраси; 4 — ливарні форми для виготовлення колтів — скроневих жіночих прикрас

3. ЖИТТЯ В МІСТІ ТА СЕЛІ

Що було характерним для міського й сільського життя в Русі?

Життя в місті відрізнялося від сільского не тільки господарською діяльністю, а й побутом. Міська територія забудовувалася щільніше. Серед будинків вирізнялися хороми князів, бояр та інших представників знаті. Житло інших міщан було дуже схожим на сільське, особливо жителів сіл, які виїхали на проживання до міста.

Опишіть за малюнком облаштування давньоруського міського будинку.

Будівля старокиївського Подолу (реконструкція П. Корнієнка)

У кожній оселі основним елементом інтер'єру була піч — джерело тепла та комфорту. Селяни користувалися нерухомими і рухомими меблями. Нерухомі виробляли під час зведення будинку (лави, посудники, полаті). Удень лави слугували сидінням, а вночі — ліжком. Стіни оселі використовувалися для влаштування різноманітних полиць: посудників, мисників, ложечників, залавників та ін. Окрім цього, інтер’єр житла доповнювався настінними та підвісними гаками, на які вішали одяг і реманент. Столи виготовляли громіздкими. Їх застеляли скатертинами, прикрашеними вишитим орнаментом-оберегом від лихої сили.

Для збереження білизни, одягу та інших речей у хаті використовувалися скрині. Виготовляли їх із дерев’яних дощок, які ззовні прикрашалися різьбою. Скрині замикалися на замок. Традиційними були в кожній селянській оселі, і навіть у деяких міських, прядка і ткацький верстат.

Неодмінною частиною інтер’єру хати була колиска, що виглядала як невисокий дерев’яний ящик, який прикріплювали мотузками до металевого гака, забитого у стельову балку.

Світло потрапляло в житло через вікна. Скляні вікна могли придбати лише заможні мешканці міста, а в інших оселях установлювали невеличкі віконця, які затягали обробленими напівпрозорими сечовими міхурами забитої домашньої худоби. Тому в житлах бідняків більшу частину дня панувала темрява. Освітлювальні пристрої (олійні світильники, воскові свічки, лучини) використовувалися в оселі нетривалий час. Люди лягали спати невдовзі після заходу сонця і прокидались удосвіта.

Важливою складовою предметів побуту вважався посуд. Найпоширенішим у сільських і міських оселях був посуд із кераміки, виготовлений місцевими майстрами (горщики, фляги, миски). Вишукані вироби керамічного посуду привозили для заможних міщан із сусідніх країн (Болгарії, Чехії, Німеччини). Скляний посуд (чаші, келихи, тарелі) надходив до Русі здебільшого з Візантії. Він вважався шляхетним і його вартість поступалася лише виробам зі срібла. Металевим посудом (залізні, мідні, бронзові котли) послуговувалися тільки під час приготування їжі.

Селяни й міщани переважно користувалися ложками: металевими, дерев’яними, також їх виготовляли із кістки. Найпоширенішими серед дерев’яних ложок були кленові, липові, березові. Вони вважалися дешевими й виготовлялися на продаж. Металеві ложки (здебільшого бронзові та срібні) часто виготовляли з написом замовника виробу. Такі ложки мали високу вартість, тому купували їх заможні мешканці міст.

Спробуйте визначити, які оздоблення, взуття та одяг яким верствам населення належали.

1 — залишки давньоруської тканини; 2 — давньоруське взуття; 3 — чоловічі головні убори (реконструкція З. Васіної);

4 — костюми представників давньоруського суспільства: а) князь і княгиня; б) бояри; в) дружинники князя; г) священнослужителі; д) ремісники та селяни

Знатні особи вирізнялися своїм одягом. Наприклад, убрання для княжих і боярських родин шили кращі майстри. Використовували тонке сукно, яке привозили із Західної Європи, шовк і парчу — із Середнього Сходу та Візантії. Знать була основним споживачем тканин, гаптованих металевими нитками — золотими та срібними.

Найнижчі верстви міського населення та селяни носили одяг із тканин місцевого виробництва (вовняної, конопляної, лляної). Значна частина селян виготовляла одяг власноруч. Тканини фарбували природними барвниками. Так, жовтий колір отримували з березової чи вільхової кори або з лушпиння цибулі; зелений — із трави дроку; червоний — із трави материнки тощо. Закріплювали кольори природними кислотами та сіллю — капустяним й огірковим розсолом, сироваткою.

Суттєво різнилося селянське й міщанське взуття. Селяни плели личаки з лика (кори) лози, липи, які одягали поверх онуч (клапті тканини, обмотані навколо ніг особливим способом). Міщани личаків не носили, а взували шкіряні вироби: здебільшого це були черевики, чобітки й напівчобітки. Черевики виготовляли з волової та коров’ячої шкіри і прикрашали вишивкою з рослинним або геометричним орнаментом. Чобітки та напівчобітки різнилися висотою халяви. Підошви чобіт виготовляли з товстої волової шкіри й не мали каблука (він з’явився лише в XIV—XV ст.). Чоботи носили заможні люди. Неодмінною приналежністю княжого та боярського вбрання були кольорові (червоні, сині, жовті) чоботи, розшиті перлинами або металевими бляшками.

Довершували вбрання знатних осіб прикраси. Вони постійно змінювались і підбиралися до відповідного парадного одягу. Прикраси відображали соціальний статус їхніх власників (про це свідчить основа, з якої вони виготовлялися: золота, срібна, бронзова, мідна). Найпопулярніші прикраси міщан із середнім статком — браслети, медальйони, пряжки, застібки (фібули) тощо. Як прикрасу сільські жінки зазвичай носили скроневі кільця, що підвішувалися на кольорових стрічках до головних уборів і виготовлялися із срібного, бронзового та мідного дроту. Майстри враховували попит незаможних людей на прикраси, тому виготовляли їх із дешевих олов'яно-свинцевих сплавів, імітуючи ювелірні вироби, поширені серед бояр. Люди одягали прикраси переважно на свята та сімейні урочистості.

Відпочивали люди переважно в релігійні свята. У кожній хаті на відповідному місці розміщували предмети релігійного призначення — і християнського (ікони), і язичницького (обереги). До свят сільські й міські родини готували відповідні страви та напої. На міських майданах влаштовували гуляння за участі музикантів і скоморохів (мандрівних акторів). Окрім танців і співів, люди брали участь у різних змаганнях та іграх.

Складіть стислу розповідь за сюжетом малюнка.

Давньоруські розваги (реконструкція З. Васіної)

Розваги князів і бояр були різноманітніші й відбувалися не тільки у свята. Знать часто влаштовувала бенкети, де веселилася разом зі своїм оточенням. Також полюбляла брати участь у змаганнях на конях, вправлятися зі зброєю та виїжджати на полювання.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Якою була роль великого князя в житті суспільства Київської держави?

2. Які верстви населення складали суспільство?

3. Що таке «Руська правда» та яке її значення в урегулюванні суспільних відносин?

4. Чим відрізнялись мешканці міста та села?

5. Поясніть на прикладах поняття: «монастир», «чернець», «бояри».

6. Розкажіть про повсякденне життя різних верств населення.

7. Схарактеризуйте суспільну роль різних верств населення Русі, особливості розвитку господарства й торгівлі.

8. Доведіть, що суспільний устрій Київської держави в Х—ХІ ст. можна визначити як імперію.

9. Порівняйте соціальний устрій давньоруського та європейського суспільств.

Домашнє завдання

Складіть схему: «Влада в Київській державі» або «Структура суспільства в Київській державі».

Історичний калейдоскоп

У селі Копачів, поблизу Києва, ентузіасти разом з археологами та істориками НАН України реалізували дивовижний історико-архітектурний проект — «Парк Київська Русь». Поки що це єдине в історії людства реалістичне відтворення одного з найвідоміших середньовічних міст Східної Європи — Давнього Києва V—XIII ст. в межах його історичного центру, відомого як Дитинець Києва або Град Володимира. Тут відтворюється не тільки архітектура, а й атмосфера Русі-України: в одязі, ремеслах, військовій культурі, стравах, обрядах. Відбуваються культурно-історичні фестивалі та змагання з історичних видів спорту, діють музеї історичного костюма, давньослов’янського зодчества та кораблебудування.

Сьогодні тут можна побачити фортечний мур завдовжки близько 300 м з Михайлівськими воротами, а також княжі палати й тереми, садиби киян X—XIII ст. тощо. Кожна зі споруд є архітектурним шедевром тих часів і відображає життя та побут мешканців Давнього Києва.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно