Лівобережна та Правобережна Гетьманщини наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. 17 ст.

§ 24. ЛІВОБЕРЕЖНА ТА ПРАВОБЕРЕЖНА ГЕТЬМАНЩИНИ НАПРИКІНЦІ 60-х - НА ПОЧАТКУ 70-х рр. 17 ст.

1668 р., червень - похід козаків на Лівобережжя. Проголошення Петра Дорошенка гетьманом усієї України.

1669 р., березень - старшинська рада в Корсуні ухвалила рішення прийняти турецький протекторат над Правобережною Україною.

1672 р., травень-жовтень - похід султана Мегмеда IV на Поділля, підписання між Османською імперією та Річчю Посполитою Бучацького мирного договору. 1669 р., беpезень - обрання гетьманом Лівобережної України Дем'яна Многогрішного. Укладення Глухівських статей.

1672 р., чеpвень - обрання гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича. Підписання Конотопських статей.

Навіщо І. Брюховецький розсилає листи до міщан і козаків, повідомляючи про розрив із Росією в лютому 1668 р. ? Як гетьман пояснює свою прихильність до пропозиції П. Дорошенка розпочати підготовку повстання проти московських залог, щоб розірвати Московський договір 1665 р. й об’єднати дві Гзтьманщини?

З листа гетьмана Лівобережної Гетьманщини Івана Брюховецького до новгород-сіверського сотника та місцевої людності (лютий 1668 р.): «...Не з нашої єдиної, а із загальної, всієї старшини Запорозького війська, ради те учинилося, що ми від руки і приязні московської відлучилися. Цьому повім слушні такі причини. Коли московські посли з польськими комісарами мир поміж себе, домовившись, постановляли й присягою потвердили, щоб з обох боків... церкви обертати в уніатські або костьоли... Але хай Україну, вітчизну нашу милу, розоряти, пустошити і в ніщо, всіх великих і малих на ній жителів вигубивши, обернути, від отієї умисленої на нас погибелі ми, із Запорозьким військом відходячи, захотіли давню любов відновити із своєю братією, від якої ми, за неприятельською війною, були розлучені, і в братолюбний союз знову прийти, аніж із Москвою... Їх ми, однак, не захотіли вигнати із українських міст шаблею, але без кровопролиття замислили до московського рубежу в цілості провести, але вони, москалі... не пішли мирно дозволеною собі дорогою, а почали були війну. Тоді через повстання й хвилювання народу пізнали щодо себе таку, якої нам бажали, шкоду, що й мало їх живих змогло відійти.».

1. Чим закінчилася боротьба гетьмана Петра Дорошенка за об’єднання України?

Гетьманство Петра Дорошенка (1665-1676) на Правобережжі розпочалося за надзвичайно складних умов. Козацьку Україну було поділено на дві Гетьманщини. Значного спустошення зазнало Правобережжя, де внаслідок воєнних дій і громадянської війни було знищено 65-70 % населення.

Тому П. Дорошенко насамперед удався до заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища. Він усіляко заохочував заселення південних районів Правобережжя, захищав інтереси козацького стану. Щоб позбутися залежності гетьмана від старшини, він прагнув запровадити довічну гетьманську владу. Створив постійне наймане військо, яке налічувало близько 20 тис. сердюків (козаки найманих піхотних полків). Великою духовною підтримкою став для гетьмана приїзд до Чигирина православного київського митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського, палкого поборника самостійності України, який влаштував свою митрополичу резиденцію в столиці гетьманської держави.

Головну мету власної діяльності П. Дорошенко вбачав у зміцненні своєї влади на Правобережжі та поступовому об’єднанні всіх українських земель у межах однієї держави. У лютому 1666 р. старшинська рада підтримала політичну програму, висунуту гетьманом. Було ухвалено рішення вигнати поляків з України, укласти союз з кримським ханом, об’єднати українські землі під владою П. Дорошенка. У грудні 1666 р. козаки разом із загонами татар знищили 6-тисячний польський загін на Брацлавщині, проте цей виступ не поклав край розбрату в Україні.

Звістка про підписання Московією та Польщею Андрусівського договору боляче вразила правобережного гетьмана і спонукала його до відновлення воєнних дій проти Польщі.

На початку 1668 р. на старшинській раді в Чигирині П. Дорошенко знову порушив питання про об’єднання Гетьманщини, цього разу під протекторатом Туреччини. Таке саме рішення ухвалила й рада на Лівобережжі.

• Сердюки - наймані піхотні козацькі полки, утримувані гетьманським коштом. Створені гетьманом П. Дорошенком. Виконували функції особистої гвардії гетьмана, охороняли його резиденцію, військове спорядження та артилерію тощо.

Портрет Петра Дорошенка. Німецька гравюра 1693 р.

Підпис гетьмана Петра Дорошенка.

Сердюк. Реконструкція.

Лівобережну Україну, а також Слобожанщину, охопило антимосковське повстання. Цікаво, що очолив його І. Брюховецький. На початку березня 1668 р. московські залоги було вигнано з більшості міст Лівобережжя. І. Сірко звільнив від московитів усю Слобідську Україну, крім Харкова. Це спонукало П. Дорошенка виступити в похід із надією на об’єднання українських земель. У червні 1668 р. він переправився через Дніпро й вирушив назустріч І. Брюховецькому. 8 червня в таборі під Опішнею, що на Полтавщині, козаки зчинили бунт, убили І. Брюховецького, а П. Дорошенка обрали гетьманом обох берегів Дніпра.

Щоб контролювати ситуацію на Лівобережжі, П. Дорошенко розташував у найбільших містах свої залоги. Уся Україна опинилася в його руках. Та закріпити владу новообраному гетьманові на Лівобережжі не поталанило. З півночі загрожувала Московія, на заході пішли в наступ війська Речі Посполитої. До того ж запорожці висунули свого претендента на булаву - племінника І. Брюховецького - Петра Суховія. Усе це змусило П. Дорошенка повернутися на Правобережжя. На лівому березі Дніпра наказним гетьманом залишився чернігівський полковник Дем’ян Многогрішний.

Компанієць 1674-1678 рр. Реконструкція О. Сокирка.

• Компанійці - наймані кіннотні козацькі полки по 500-600 осіб у кожному, які виконували функції нагляду за порядком. Уперше створені Д. Многогрішним у 1668 р.

2. Яким було гетьманування Дем’яна Многогрішного?

У березні 1669 р. на Генеральній раді в Глухові гетьманом Лівобережжя було обрано Дем’яна Многогрішного. Там з московським урядом було укладено нові Глухівські статті:

• московські воєводи лишалися тільки в п’яти містах, причому вони не мали права втручатись у справи місцевого управління та судочинства;

• податки мала збирати тільки старшина;

• гетьман мав право утримувати наймане військо - 1 тис. компанійців.

• гетьманові було заборонено вступати в зносини з іншими державами.

Д. Многогрішний намагався захищати державні інтереси України та прагнув об’єднати українські землі під однією гетьманською булавою. Одним із напрямів діяльності Д. Многогрішного було зміцнення своєї влади, гетьман намагався подолати промосковські настрої серед козацької старшини, вдався до заміни ненадійних полковників вірними собі людьми. Однак оточення обурювало прагнення гетьмана до особистого збагачення, а також те, що він не зважав на старшинську раду - сам вів переговори з московськими послами, без військового суду карав навіть полковників, роздавав урядові посади своїм родичам.

У березні 1672 р. генеральна старшина таємно схопила Дем’яна Многогрішного з братом Василем у Батуринському замку, звинуватила їх у дружніх стосунках із Дорошенком і в зраді царя та відправила до Москви. Там їх піддали жорстоким тортурам і засудили до страти. Коли кат узявся до виконання вироку, кару скасували, замінивши довічним засланням. Дем’ян Многогрішний став першим з гетьманів, якого після зміщення з посади було заслано до Сибіру.

Гетьман Дем’ян Многогрішний.

3. Які обставини спонукали Петра Дорошенка до укладення військово-політичного союзу з Туреччиною?

Втративши гетьманство на Лівобережжі, П. Дорошенко вдався до рішучих дій, які були спричинені послабленням його впливу на Правобережній Україні та боротьбою за гетьманську булаву з П. Суховієм. Загроза з боку Польщі й Криму підштовхнули гетьмана до налагодження тісніших зв’язків з Туреччиною. Саме за допомогою Туреччини він сподівався скасувати умови Андрусівського договору й подолати зазіхання Речі Посполитої, а потім об’єднати Правобережжя з Лівобережжям в одну державу.

У березні 1669 р. гетьман скликав під Корсунем старшинську раду. Окрім представників правобережних полків, у ній взяли участь козаки Лівобережжя й Запоріжжя. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат, але присягнути відмовилася.

Проте не все козацтво й не всі селяни Правобережжя підтримали таку угоду. Рішення ради засудили й запорізькі козаки. Противники П. Дорошенка поширювали чутки, що він «запродав Україну в турецьке ярмо».

За таких умов П. Дорошенко спромігся утримати гетьманство на Правобережжі. Гетьманську булаву він мусив виборювати, долаючи, з одного боку, зазіхання П. Суховія, а з другого - «новообраного гетьмана», уманського полковника Михайла Ханенка, владу якого визнали кілька правобережних полків і Січ.

Обрання М. Ханенка загострило ситуацію на Правобережжі. Розпочалася війна між прихильниками М. Ханенка й П. Дорошенка. На початку серпня 1671 р. польська армія на чолі з коронним гетьманом Я. Собеським розгорнула воєнні дії в Україні. На середину жовтня Річ Посполита встановила своє панування майже над усією територією Брацлавщини, а наприкінці жовтня король Михайло Вишневецький офіційно затвердив правобережним гетьманом Михайла Ханенка.

Гетьман Михайло Ханенко.

Похід турецького війська в Україну. Наприкінці травня 1672 р. 100-120-тисячна армія, очолювана султаном Мегмедом IV, рушила в похід на Брацлавщину. Так на Правобережжі розпочалася ще одна війна. Українці брали участь у складі обох армій: П. Дорошенко зі своїми військами воював на боці Туреччини, М. Ханенко - на боці Польщі.

П. Дорошенко, дочекавшись татар, перейшов у наступ і 8 липня під Четвертинівкою на Поділлі розбив підрозділи польського війська та загони М. Ханенка. У серпні 1672 р. об’єднані українсько-турецько-татарські сили здобули потужну Кам’янець-Подільську фортецю і рушили на Галичину. На початку вересня було взято в облогу Львів. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 18 жовтня 1672 р. уклав у Бучачі мирний договір:

• Польща віддавала Туреччині все Подільське воєводство з Кам’янцем;

• Брацлавщиною й Південною Київщиною мав опікуватися П. Дорошенко під протекторатом Османської імперії.

Цікаво, що, відмовляючись від правобережних земель, Польща визнала незалежність «Української держави» П. Дорошенка (таку назву вперше вжито в офіційних міжнародних документах).

На теренах Подільського воєводства, що відійшли до складу Османській імперії за Бучацьким договором, утворено турецьку провінцію - Кам’янецький ейялет.

У складі Польщі залишалися Галичина, Волинь та Північна Київщина. Бучацький договір не приніс Правобережжю бажаного миру, оскільки Польща не збиралася відмовлятися від українських земель і шукала приводу для їх повернення.

4. До яких заходів для захисту державних інтересів Лівобережної Гетьманщини вдавався гетьман Іван Самойлович?

16-17 червня 1672 р. в Козацькій Діброві, між Конотопом і Путивлем, відбулася Генеральна військова рада, де гетьманом було обрано Івана Самойловича. Крім виборів гетьмана, на раді провели переговори гетьманський та московський уряди, уклавши угоду, відому під назвою Конотопські статті. 10 пунктів нової угоди доповнювали Глухівські статті й порівняно з ними ще більше обмежували владу гетьмана.

За Конотопськими статтями:

• гетьманові заборонялося без царського погодження та старшинської ради висилати посольства до інших держав, а також підтримувати відносини з П. Дорошенком;

• нова угода не дозволяла гетьманові позбавляти старшину посад, карати без згоди ради або вироку військового суду.

Султан Османської імперії (1648-1687) Мегмед IV.

• Єдиний син султана Ібрагіма від дружини-українки. За спогадами очевидців, був схожий лицем «на козака».

1. Гетьман Іван Самойлович.

2. Троїцька соборна церква (1674-1676) монастиря в с. Густиня біля Прилук (Чернігівська обл.)

• Початок будівництва Троїцького собору Густинського монастиря в 1674 р. зафіксовано на пергамені, закладеному з першим каменем у фундамент. Фундатором цієї церкви був Іван Самойлович. Храм прикрашали фрески, від яких залишилися тільки ледве помітні сліди. Чільне місце з-поміж фресок належало портретові гетьмана.

Гетьман І. Самойлович прагнув створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. Шлях до здійснення своєї мети він убачав в обмеженні права козацьких низів втручатися в державні справи. Гетьман обстоював старшинські інтереси, сприяв розширенню їхнього землеволодіння. Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади, тому своїм синам надавав найвпливовіші посади в уряді та великі маєтності. І. Самойлович рішуче протидіяв спробам запорожців здобути політичну самостійність, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, домагався від Москви переходу під свою владу слобідських полків, не випускав з-під уваги й західноукраїнські землі.

1. Соборна церква Троїцького монастиря в Чернігові. 1679-1695 рр.

2. Спасо-Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен.

Яскравою рисою гетьманування І. Самойловича, в умовах відносної стабілізації життя на Лівобережній Україні, стало пожвавлення культурного життя. Найбільші зрушення цього періоду сталися в архітектурі та будівництві. Фундаторами соборів і церков були гетьман, старшини, заможні міщани. Зокрема, І. Самойлович фундував Троїцький собор Густинського монастиря під Прилуками, збудований у 1674-1676 рр. Визначними пам’ятками тих часів стала мурована церква Іоанна Предтечі в Стародубі, трапезна Троїцького монастиря в Чернігові (1677-1679). У 1679 р. розпочалося будівництво Троїцького собору в Чернігові, а 1682 р. - Преображенського собору Мгарського монастиря біля Лубен (обидва собори остаточно добудовані за гетьманування І. Мазепи).

• Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки: «Істотні зміни після смерті Б. Хмельницького відбулись у формі державного устрою Гетьманщини. У першій половині 1660-х рр. козацька держава з унітарної стала конфедеративною: складалася з трьох державних утворень - Правобережного та Лівобережного гетьманств і Запоріжжя».

Перевірте себе

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • обрання гетьманом Лівобережної України I. Самойловича; • Андрусівське перемир'я; • обрання гетьманом Лівобережної України Д. Многогрішного.

2. Дайте відповіді на запитання: • Яких першочергових заходів, спрямованих на поліпшення внутрішнього становища на Правобережжі, ужив П. Дорошенко? • Що завадило П. Дорошенку лишитися на Лівобережжі після обрання його гетьманом обох берегів Дніпра? • Які обставини спонукали його до укладення військово-політичного союзу з Туреччиною? • Які наслідки мав похід об'єднаного турецько-татарсько-українського війська на Поділля 1672 р.? • На яких умовах було укладено Бучацький мирний договір?

3. Зробіть висновки про внутрішню політику Д. Многогрішного й І. Самойловича. • Вкажіть, які внутрішньополітичні заходи цих гетьманів були однаковими, а які - різнилися.

4. Узагальніть події та явища Лівобережної та Правобережної Гетьманщини наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. 17 ст., склавши синхроністичну таблицю:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно