Соціальна структура суспільства та економічне життя на українських землях у XVI ст.
- 16-10-2022, 14:15
- 538
8 Клас , Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк (поглиблене вивчення 2021)
§ 2—3. Соціальна структура суспільства та економічне життя на українських землях у XVI ст.
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:
якими були основні стани тогочасного українського суспільства; чим відрізнялося становище привілейованих, напівпривілейованих і непривілейованих станів населення; про особливості тогочасного економічного життя на українських землях; визначення термінів і понять «соціальний стан», «привілей», «рента», «оренда», «фільварок», «панщина», «магдебурзьке право».
ПРИГАДАЙТЕ
1. Що таке соціальна структура суспільства? 2. Якими були основні верстви населення українських земель у другій половині XIV — XV ст.? 3. Які верстви населення українських земель у цей час були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище? 4. Що ви знаєте про розвиток господарства, міст, ремесла й торгівлі в другій половині XIV — XV ст.?
1. ПРИВІЛЕЙОВАНІ СТАНИ. Соціальна структура тогочасного українського суспільства мала становий характер. За своїм статусом стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані залежно від наданих привілеїв або їхньої відсутності. До привілейованого стану належала шляхта. Її верхівку посідали колишні удільні князі. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності або найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних» і «княжат-повітовників». До «княжат головних» належали родини Острозьких, Заславських, Сангушків, Чарторийських, Корецьких, Гольшанських, Дубровицьких. Вони не підлягали дії місцевої влади, мали право входити до великокнязівської ради й вирушати у воєнні походи зі своїми загонами під родовими гербами. Їм належали великі спадкові землеволодіння, де вони мали право встановлювати податки й повинності, вершити суд над своїми підданими, надавати їм землю за умови несення військової служби. «Княжата-повітовники» таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій владі.
До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, наявністю спадкового землеволодіння та привілеїв.
До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство та право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.
У 1528 р. влада провела «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на нього стало відтоді доказом шляхетства. Щодо князів, зем’ян та бояр почали вживати назву «шляхтичі».
Права шляхти у Великому князівстві Литовському визначалися та закріплювалися Литовськими статутами. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками й величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю литовському та мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав служилої шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість долучатися до управління державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Вального (загального) сейму.
Соціальний стан — група осіб, члени якої мали закріплені законом права й обов’язки; належність до станів переважно успадковувалася.
Привілей — законодавчий акт, дарована грамота, що надавалася монархом окремим особам, групам, станам, землям у Короні Польській та Великому князівстві Литовському.
СТАНОВИЙ ПОДІЛ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА на початку XVI ст.
Привілейованим станом українського суспільства було духовенство, що становило майже десяту частину всього населення. Воно поділялося на «біле» — вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи тощо), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та «чорне» — нижче духовенство (парафіяльні священники, ченці). Становище нижчого духовенства значною мірою залежало від шляхти, на землях якої розташовувалися його парафії.
ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ
Український історик XIX ст. В. Антонович про русинську шляхту
...Виявляються дуже яскраві типи української (русинської — Авт.) шляхти, які можна поділити на декілька категорій.
Перший тип — магнатський, який стоїть дуже високо над звичайною шляхтою. [Вони мають] у короля привілей на землі, що не зайняті й частково навіть невідомі польському урядові.
Поруч із магнатами стоїть дуже численний стан середньої шляхти. Вона перша почуває, що не можна поєднати українську національність із польською. Тому що руська національність перебуває в утисках, у загоні, вона приймає польську національність, вводить у сім’ї польську мову, віру і звичаї. і таким чином силкується закрити своє українське походження.
Дуже жалюгідно виглядають ті шляхтичі, що думають сполучити шляхетство зі своєю національністю, що не переходять до чужого народу та зберігають православну віру і народну мову. Польська шляхта цурається їх через те, що вони схизматики, а народ — через те, що вони шляхтичі-пани.
Були, нарешті, і такі шляхтичі, що лишилися при вірі свого народу й відреклися від привілеїв свого стану. Таких зразків. за відомими нам джерелами можна показати кілька.
Робота в парах. Обговоріть і дайте відповіді на запитання: 1. Які групи в русинській шляхті визначає дослідник? 2. Чим відрізнялося їхнє становище в суспільстві?
Князь Олександр Януш Заславський. Художник А. Стех. 1670 р.
ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ
Князь Василь-Костянтин Острозький. Невідомий художник. ХVІ ст.
Василь-Костянтин Острозький — видатний представник русинської шляхти XVI — початку XVII ст. та роду Острозьких; князь, магнат, культурний діяч. Він мав великі володіння на Волині, у Галичині, на Київщині та Поділлі, що налічували 25 міст, десятки містечок і 670 сіл. Наприкінці XVI ст. князь став одним із найбільших землевласників у Речі Посполитій. Річні прибутки В.-К. Острозького — 10 млн злотих — складали два державні бюджети Речі Посполитої. Він обіймав посади старости володимирського, маршалка волинської шляхти, київського воєводи, сенатора сейму Речі Посполитої. На посаді київського воєводи В.-К. Острозький фактично став господарем українського прикордоння, або «некоронованим королем Русі». Його висували претендентом на польську корону в 1572 р. після смерті Жигмунта II Августа та на московський трон після смерті царя Федора в 1598 р.
В.-К. Острозький відомий своєю меценатською діяльністю. Він підтримував православні церкви й монастирі, лікарні та освітні заклади. Князь заснував школи в Турові, Володимирі, Слуцьку, Острозі, при Києво-Печерській лаврі, а також друкарні в Острозі, при Дерманському монастирі та Києво-Печерській лаврі.
Коштом князя в Києві відбудували Кирилівський та Межигірський монастирі, на Подолі спорудили церкви Миколи Доброго й Різдвяно-Предтечинську. В.-К. Острозький вважався також патроном (покровителем) понад тисячі православних церков на українських землях. Князь був противником Берестейської церковної унії. Він виступав за культурно-релігійну автономію українського та білоруського народів, створення європейської антитурецької ліги.
Меценат — заможний покровитель наук і мистецтв.
1. Чи поділяєте ви думку, що князь В.-К. Острозький був однією з видатних особистостей свого часу? Поясніть свою відповідь. 2. За додатковими джерелами ознайомтеся з діяльністю В.-К. Острозького та підготуйте повідомлення з презентацією (представленням своєї роботи). Скористайтеся відповідним планом-схемою (с. 252).
Русинська шляхта (реконструкція). Художник С. Шаменков
Польська шляхта (за малюнком Я. Матейка). 1893 р.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Литовські статути вважають найпрогресивнішими й найдосконалішими в Європі зводами законів у XVI ст. Вони проголошували рівні права «шляхті, міщанам... і їхнім підданим — корінним жителям земель Великого князівства Литовського, якого б стану й походження вони не були, усі їхні права і церковні привілеї як для осіб католицького, так і православного віросповідання». При цьому зазначалося, що «всіх у Великому князівстві Литовському єдиним правом судити належить». Статути містили правові й політичні ідеї епохи Відродження: відповідальність суддів перед законом, право особи на адвокатський захист, особисту відповідальність правопорушника (а не його родини), рівні права представників різних станів, віросповідань і національностей, захист особистості та майнових прав жіноцтва.
Проте Литовські статути перш за все відстоювали майнові й політичні права магнатів, середньої та дрібної шляхти.
Литовська монета, присвячена 475-річчю укладення Першого Литовського статуту 1529 р.
У чому полягає історичне значення Литовських статутів?
2. НАПІВПРИВІЛЕЙОВАНІ Й НЕПРИВІЛЕЙОВАНІ СТАНИ. До напівпривілейованого стану належали міщани, що мали привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, займалися ремеслом і торгівлею. Проте вони сплачували податки, виконували повинності на користь приватних власників міст або держави. Найзаможнішу частину населення міст становив порівняно нечисленний патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства — найчисленнішої, середньої за рівнем заможності частини міщан — належали цехові майстри й більшість купецтва. Значну частину міського населення становив плебс — міська біднота, що не мала власності.
Більшість населення українських земель (близько 80 %) складали селяни, які належали до непривілейованого стану. За своїм правовим становищем вони поділялися на королівських (великокнязівських) і приватновласницьких, за характером повинностей — на службових, чиншових (данників) і тяглих, за ступенем особистої свободи — на «похожих» та «непохожих» селян. Лише «похожі» селяни мали право на безперешкодний перехід від одного господаря до іншого. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві землевласника.
Службові селяни були особисто вільними, за службу своєму володарю вони отримували землю та звільнялися від інших повинностей. Від них походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили чиншові селяни (данники). Це були вільні селяни, які сплачували власнику землі за користування нею ренту (чинш) продуктами або грошима. Тяглими називали селян, що не мали власної землі й за її оренду відбували повинності на користь держави або землевласників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.
Селяни (реконструкція). Художник С. Шаменков
Порівняйте за ілюстраціями на с. 12, 13 вбрання шляхти й селян.
Рента — дохід від власності, який сплачують орендарі власникам землі за право користування нею протягом певного періоду.
Оренда — найм майна, тимчасове користування ним за певну плату.
Із представників різних верств населення формувався міжстановий соціальний прошарок козацтва. На початковому етапі свого становлення воно займалося степовими промислами та протистояло нападам кримських татар. Поступово козацтво зросло кількісно та зміцніло, розгорнуло боротьбу за визнання за собою прав і привілеїв окремого стану. У тогочасному українському суспільстві козацтво почало відігравати роль еліти й представника інтересів більшості населення.
Дайте оцінку моральним засадам життя людських спільнот у сільських громадах.
3. ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ СЕЛА. СІЛЬСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ. Основу сільського господарства на українських землях становило землеробство. У Галичині, на Волині та Поділлі, а також у центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини та Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово з’явилися більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою почали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалися в господарствах шляхти.
Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво та бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.
На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися здебільшого для власних потреб. Сільське господарство українських земель у складі Корони Польської поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку. Унаслідок Великих географічних відкриттів із нововідкритих земель до Європи надійшла значна кількість золота, що прискорило розвиток міст як центрів мануфактурного виробництва. Це, у свою чергу, сприяло зростанню попиту на сільськогосподарську продукцію та сировину для мануфактур. Саме тому шляхта на українських землях почала створювати фільварки, де за рахунок збільшення визиску селян могла отримувати більше продукції. Водночас зростала кількість «непохожих» селян.
Фільварок — хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок; був багатогалузевим господарством, де вся земля належала землевласнику. Фільваркове господарство базувалося на праці селян, що відробляли «тяглову службу», або панщину.
Панщина — одна з форм земельної ренти, примусової праці залежних селян, які працювали в господарстві землевласника зі своїм інвентарем і мали дуже обмежену особисту свободу.
Золотопотіцький замок Потоцьких на Тернопільщині. Художник М. Стенчинський. 1848 р.
Фільварок Завісся Новогрудського повіту (нині Білорусь). Художник Н. Орда
ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ
Зразком для проведення змін у сільському господарстві стали заходи матері Жигмунта II Августа королеви Бони Сфорци (другої дружини Жигмунта І Старого), здійснені в її маєтках у 30-х рр. XVI ст. Королева збільшила земельні володіння династії Ягеллонів, захищала державні землі від незаконного привласнення магнатами, сприяла переселенню польських шляхтичів на землі Великого князівства Литовського, зміцнювала позиції католицької церкви.
Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставою на волоки», підписаною польським королем і великим князем литовським Жигмунтом II Августом (1557 р.). Згідно з документом усі земельні володіння великого князя було виміряно й поділено на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянством. Розмір селянської волоки становив від 16,8 до 21,8 га. За користування нею тяглі селяни мали відпрацьовувати у фільварку панщину, що становила два дні на тиждень.
Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу до іншого господаря. Селян фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовища, луки). До кінця XVI ст. волочна система землекористування поширилася на землі шляхти й церкви.
Сільське самоврядування в XVI ст. здійснювали громади (хоча сам цей термін виник набагато пізніше). В окремих селах громаду називали «весь» або «село». Громади декількох сіл, що найчастіше належали одному власнику, називали «волость». Волосні громади в цей час були типовими для Волинського, Подільського, Київського, Белзького і Руського воєводств. Громадське самоврядування здійснювалося на основі давніх традицій і звичаїв.
Очолював громаду староста, якого обирали селяни або призначав власник села. Крім цього, обиралися інші члени громадського правління («уряду») і «копного» суду. У цих установах могли брати участь лише голови родинних господарств. Жінки й неодружені чоловіки були позбавлені права голосу. Громада мала визначену територію, нерухоме майно, певні доходи й витрати.
У громадах існували моральні засади, на яких відбувалося гуртування в одну спільноту: кругова порука, колективна відповідальність за порядок і правопорушення на території громади тощо.
4. РОЗВИТОК МІСТ, РЕМЕСЛА Й ТОРГІВЛІ. У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Найбільше міст розташовувалося на західноукраїнських землях. На Східному Поділлі та Київщині кількість міст зменшилася через постійну загрозу набігів кримських татар.
ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ
З «Устави на волоки» (1557 р.)
...Тяглі люди повинні працювати по два дні кожного тижня, а влітку відбути чотири толоки (Толока — спільна безоплатна праця. — Ред.), за це дати тиждень відпочинку на Різдво Христове, тиждень на м’ясниці, тиждень на Великдень, а ті, що на роботу не з’являються, платять борг.
Про роботу війт зобов’язаний попередити підлеглих недільного дня, із чим і коли люди мають з’явитися на роботу. Війт кожному призначає роботи. [Якщо хтось не з’явиться], то за перший день платить гроші, а за другий день — барана, а за третій день. бичем на лавці покарати, а заборговані дні веліти відпрацювати.
Якими стали обов’язки тяглих селян, згідно з документом?
РОЗВИТОК МІСТ, РЕМЕСЛА Й ТОРГІВЛІ
Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших у Центральній Європі правових систем міського самоврядування, що виникла в Середні віки.
Найбільшим містом став Львів, населення якого досягало 7—10 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог тощо.
Деякі міста перебували в залежності від магнатів і церкви. Існували також міста, підпорядковані польському королю й великому князю литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й організовували захист від набігів кримських татар.
У цей час на українські землі поступово поширювалося магдебурзьке право.
Українські міста отримували магдебурзьке право від польських королів і великих князів литовських, а пізніше й від українських гетьманів. Уперше на українських землях його здобули міста Володимир (1324 р.), Сянок (1339 р.), Львів (1356 р.), Кам’янець (1374 р.). У деяких західноукраїнських містах надання магдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької та польської колонізації та обмеженням прав українського населення.
Протягом другої половини XIV — першої половини XVI ст. магдебурзьке право отримала більшість значних українських міст.
Містами, які мали магдебурзьке право, управляв магістрат — виборний орган міського самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістр, а лаву — війт. Радники і лавники відповідно до норм магдебурзького права були виборними посадовцями. Виборчі права в містах мали чоловіки з патриціату й бюргерства.
Привілей про надання магдебурзького права місту Крилів Київського воєводства (у середині ХХ ст. територія міста була затоплена під час будівництва Кременчуцької ГЕС). Фотокопія
ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ
Із грамоти польського короля Жигмунта І місту Львову (1525 р.)
Під час нашого перебування минулого року в місті Львові до нас звернулися зі скаргою громадяни того ж нашого міста Львова руської віри, яких там живе чимало... [що] бурмістри зазначеного міста забороняють їм купувати будинки, які стоять поза межами їхньої вулиці, тримати шинки, продавати та пити вино, пиво та інші напої, торгувати сукном, а також займатися ремеслом, записуватися в цехи.
...Ми, разом зі своїми радниками. обміркували ці скарги і... ухвалили: самі громадяни міста Львова грецької або руської віри задоволені своїм місцем перебування... інше ж житло, що розташоване в інших місцях і вулицях, де раніше не жили вони самі або їхні попередники, вони не можуть і не мають права купувати, будувати та мати у володінні. Так само за давнім звичаєм і забороною, що збереглися до нашого часу в названому нашому місті Львові, не можна приймати до цехів та допускати до ремесел [православних], ми залишаємо [це] назавжди в попередньому стані. Щодо попередніх своїх торгових справ, що дозволили їм раніше, то можна вільно здобувати собі харчування і прибуток для свого домашнього господарства.
Робота в парах. Обговоріть і визначте, який висновок можна зробити за фактами, наведеними в документі, про ставлення польської влади до православних міщан Львова.
Чоботар. Малюнок 1535 р.
Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різних спеціальностей, близько 80 з яких були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст також продовжувала займатися сільським господарством.
На українських землях у складі Корони Польської міські ремісники переважно об’єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехових ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали партачами. Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.
У XVI ст. продовжувала розвиватися торгівля. Основними її формами стали:
- ярмарки, що відбувалися декілька разів на рік у великих містах;
- торги, які проходили кілька разів на тиждень;
- щоденна торгівля в міських крамницях.
Купці в містах створювали об’єднання на зразок ремісничих цехів.
У цей період активно розвивалася й міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими товари зі Сходу та Московії, а також продукти місцевого виробництва відправляли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозилися одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброя, тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець.
Ножиці — типове зображення на емблемах кравецьких цехів
ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?
- Населення українських земель поділялося на стани. У першій половині XVI ст. остаточно оформився правовий статус шляхти. Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство.
- Залучення українських земель до європейського ринку сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.
- Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Збільшувалася кількість міст із магдебурзьким правом.
ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ
1529 р. — прийняття Першого Литовського статуту.
1566 р. — прийняття Другого Литовського статуту.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Перевірте свої знання за навчальною грою «Відгадайте термін або історичне явище». Правила гри. Учні та учениці об’єднуються в команди по 5—7 осіб. Учитель/учителька загадує термін або історичне явище для кожної команди, записує їх на картці та вкладає в конверт. Кожна команда має за визначений час (3—5 хвилин) поставити вчителю/вчительці 10—12 запитань, щоб відгадати свій термін або історичне явище. Учитель/учителька може відповідати лише «так», «ні» або «частково». Перемагає команда, яка виконає завдання найшвидше або використає найменшу кількість запитань.
2. Якими були особливості становища привілейованих станів українського суспільства XVI ст.? 3. Чим уславився князь В.-К. Острозький? 4. Порівняйте становище напівпривілейованих і непривілейованих станів XVI ст. 5. Які зміни відбувалися в розвитку сільського господарства? 6. Назвіть характерні риси розвитку міст, ремесла й торгівлі в XVI ст.
7. Складіть таблицю «Становий поділ українського суспільства в XVI ст.».
8. Визначте за картою атласу або інтернет-джерелами та запишіть у зошит назви українських міст, які отримали магдебурзьке право до кінця XVI ст. 9. Колективне обговорення. Визначте спільне й відмінне в розвитку українського суспільства й суспільств країн Західної та Центральної Європи в XVI ст.
10. Робота в малих групах. Обговоріть і запропонуйте розв’язання історичної задачі. У XVI ст. вважали, що поділ на стани є боговстановленим і походить від біблійного Ноя, що розподілив обов’язки між своїми синами Симом, Хамом і Яфетом. Ця точка зору відображена в тогочасному латинському прислів’ї: «Ти, Симе, молися, Хаме, — працюй, Яфете, — управляй і захищай». Якою, на вашу думку, була роль станового поділу для розвитку українського суспільства XVI ст.?
Коментарі (0)