Войти
Закрыть

Гайдамацький та опришківський рух на Правобережній і Західній Україні

8 Клас

З поверненням повної влади Польщі на правобережних землях відновилася й політика національно-релігійного гніту. Це викликало протест українського суспільства. Очолити організовану боротьбу народних мас проти гнобителів було нікому. Протести виливалися у стихійні виступи селян і міщан. Така форма протесту набула поширення й під впливом інших обставин. Недалеко була Запорозька Січ, де повстанці переховувалися від переслідування властей, відпочивали, зимували, а весною організовувалися в нові ватаги. Учасники цього руху мали симпатію та підтримку селян і міщан, котрі вважали їх народними месниками, які в такий спосіб карали гнобителів. Народ складав про них легенди й пісні. Боротьба народних мас проти соціального та національно-релігійного гноблення на Правобережній Україні набула форми гайдамацького руху, який тривав майже сімдесят років, у окремі періоди переростаючи в могутні повстання. Слово «гайдамака» тюркського походження. «Гайде!» означає «Тікай!». Цю назву народним месникам дали польські пани. Вона вживалася і в офіційних документах російського уряду та Запорозької Січі. Народ дав повстанцям інші назви - колії, левенці, дейнеки. Рушійною силою гайдамацького руху були селяни, міщани та біднота Запорожжя. Їх підтримувало й православне духовенство. Гайдамацькі загони діяли з весни до осені, завдаючи шкоди власникам маєтків, орендарям, корчмарям. Тактика боротьби гайдамаків була партизанською. Вони з’являлися раптово, швидко виконували намічену справу і так само швидко зникали....
0 Переглянути

Запорожжя періоду Нової Січі. Кримське ханство і Південна Україна у другій половині XVIII ст.

8 Клас

Напередодні російсько-турецької війни (17351739) царський уряд дозволив запорозьким козакам, які перебували в Олешках під турецьким протекторатом, повернутися на їхні колишні володіння. Козаки заснували на р. Підпільній недалеко від Старої Січі Нову Січ (1734-1775). Володіння Запорозької Січі, так звані Вольності Війська Запорозького, поділялися на паланки (округи), яких спочатку було 5, а потім - 8 (Бугогардівська, Інгульська, Кодацька, Самарська, Орільська, Протовчанська, Кальміуська, Прогноїнська). Кожна з них мала укріплений центр - головне поселення, де перебувала паланкова старшина. Одружені козаки жили в містечках, слободах та хуторах, займаючись господарством. Територія Вольностей була великою. На час знищення Січі кордони на заході сягали середньої течії р. Південний Буг, на сході - р. Кальміус. По лінії Дніпра володіння починалися трохи нижче гирла р. Оріль і простягалися до гирла р. Кінські Води (нижче Нікополя) та р. Інгулець (права притока Дніпра). Але межі запорозьких володінь не були стабільними. З одного боку, козаки освоювали степи, засновували зимівники й утворювали нові паланки. А з другого - на північному кордоні Запорожжя відбувався постійний наступ царизму на козацькі землі. Особливо швидко Запорожжя втрачало їх у зв’язку з утворенням іноземних поселень - Нової Сербії, Слов’яносербії, а згодом і Новоросійської губернії. Найбільш заселеними були Кодацька, Самарська та Орільська паланки. Багато слобід і містечок у межах козацьких Вольностей виникло ще в XVII ст....
0 Переглянути

Ліквідація гетьманства та особливого устрою Гетьманщини і Слобожанщини

8 Клас

Кирило Розумовський народився 1728 р. в с. Лемешах поблизу Козельця (на Чернігівщині) у родині простого козака Розума. Завдяки братові Олексію, у 1743 р. його відправили в Німеччину та Францію для здобуття освіти. Після повернення в Росію в 1745 р. здібного від природи юнака було призначено президентом Академії наук, яку він очолював майже два десятиліття. Весною 1747 р. Єлизавета видала указ про дозвіл козацькій старшині «обрати» гетьмана й призначила на цю посаду Кирила Розумовського. Проте лише через три роки в Глухові відбулася пишна церемонія обрання гетьмана, коли влітку 1750 р. новий гетьман прибув в Україну. Реформи Кирила Розумовського Новий гетьман отримав на ранг м. Гадяч, а своєю столицею обрав зруйнований у 1708 р. Батурин. Невдовзі він збудував там розкішний палац, а другий звів у Глухові. К. Розумовський вів життя, подібне до столичного, влаштовував бали, бенкети, театральні вистави, надовго виїжджав до Санкт-Петербурга. Незважаючи на легкий шлях до гетьманської булави, він виявився гідним її. В Україні ще зберігалися настрої старшини, котра в жорстоких умовах «біронівщини» мріяла про кращу долю для своєї землі, про її колишні права й автономію....
0 Переглянути

Спроби царизму ліквідувати українську державність

8 Клас

Гетьманство І. Скоропадського починалося в умовах терору й страху, а тривало в період піднесення могутності Російської держави, наступу на українську автономію та обмеження гетьманської влади. Одразу ж після обрання для нагляду за гетьманом приставили стольника А. Ізмайлова, якого незабаром замінив Ф. Протасьєв. Першим яскравим проявом політики Петра І щодо України була відмова підписати договірні статті, подані гетьманом і старшиною. Це було відкладено до «более благоприятных времен». На початку 1715 р. вийшов царський указ, який установив новий порядок обрання на посади полкової старшини й сотників. На кожну посаду обирали 2-3 чоловіки, а потім гетьман призначав одного з них. Обраний складав присягу в присутності Ф. Протасьєва. До козацько-старшинської влади почали обирати й іноземців, спершу - молдован і сербів, а потім і росіян. Так було порушено виборну систему влади й покладено початок привласненню царем права призначати полковників в українські козацькі полки....
0 Переглянути

Духовне життя України у другій половині XVII ст.

8 Клас

Національно-визвольна війна середини XVII ст. одним із своїх наслідків мала зміну становища православної церкви. Питання про її права було одним із основних у договорах, які підписував Б. Хмельницький та його наступники (Зборівський 1649 р., Білоцерківський 1651 р., україно-московський 1654 р., Гадяцький 1658 р.). Київський митрополит і вище православне духовенство брало участь у переговорах та генеральних радах тощо. Митрополит (вища духовна особа в Україні) Сильвестр Косів не присягав царю після Переяславської ради в січні 1654 р. Козацька влада не втручалася в церковні справи, хіба що гетьман відгукувався на прохання про надання земельних володінь. Православна церква внаслідок визвольної війни не тільки не втратила, а навіть розширила своє землеволодіння. Крім того, митрополит побоювався, що Київську митрополію буде підпорядковано Московському патріарху. Руїна відобразилася й на становищі православної церкви. Коли наступник С. Косіва Діонисій залишився на Правобережжі, російський князь Трубецькой призначив «місцеблюстителем» на Лівобережжі чернігівського єпископа Лазаря Барановича, людину дуже освічену і гідну, але ж призначення не було канонічним. Ще під час війни московська влада і патріархія стали втручатися у справи Київської митрополії, що порушувало право юрисдикції константинопольського патріарха. Та й гетьмани сприяли порушенню церковних канонів. І. Самойлович просив російських царів Івана і Петра дозволити обрати архімандрита Києво-Печерської лаври, хоч надання дозволу входило до компетенції константинопольського патріарха. У 1684 р. московський уряд звернувся до нього з проханням, щоб митрополит приймав висвячення у Москві. Не чекаючи відповіді патріарха, гетьману було наказано організувати вибори митрополита і відправити його до Москви на обряд висвячення....
0 Переглянути

Пилип Орлик і його Конституція 1710 р.

8 Клас

Після смерті І. Мазепи в Бендерах перед українською політичною еміграцією постали дві проблеми: хто стане гетьманом і хто успадкує значну матеріальну спадщину, розумно використавши її на державні справи. Ще за життя І. Мазепи було відомо про його наміри передати спадщину племінникові А. Войнаровському (своїх дітей у гетьмана не було). Проте А. Войнаровський не захотів брати на себе тяжку ношу гетьманства, натомість, він повів активну боротьбу за дядькове добро (включаючи й державне). За підтримки Карла XII, усупереч вимогам старшини, А. Войнаровському вдалося виграти справу. Пізніше він жив у Гамбурзі, був схоплений місцевим сенатом, виданий Росії, засланий до Якутська, де й помер у 1740 р. 5 квітня 1710 р. у Бендерах за пропозицією генеральної старшини козацька рада обрала гетьманом Пилипа Орлика (1710-1742), який був генеральним писарем за уряду Мазепи. П. Орлик, за походженням чех баронського роду, народився 11 жовтня 1672 р. в Ошмянському повіті на Віленщині. Його батько Степан загинув у бою з турками під Хотином у 1673 р. Про ранні роки життя П. Орлика майже нічого не відомо. Пізніше він навчався у Києво-Могилянському колегіумі, засвоївши риторику й філософію, логіку, богослов’я, мови та багато інших предметів, він став одним із найосвіченіших людей в Україні того часу. П. Орлик спочатку працював писарем у канцелярії Київської митрополії. Здібності й породичання з впливовою старшинською родиною Герциків дали йому змогу швидко зробити кар’єру. Невдовзі він став писарем Генеральної військової канцелярії. 1706 р. П. Орлик уже обіймав в уряді посаду генерального писаря. Маючи поетичний талант, П. Орлик, який з пошаною ставився до І. Мазепи, навіть написав на його честь поему «Російський Алкід». Це не був прояв підлабузництва, бо й через багато років він шанував пам’ять трагічного гетьмана, їздив вклонитися його могилі. Саме І. Мазепі він завдячував своєю кар’єрою і своїм добробутом. 1702 р. І. Мазепа став хрещеним батьком його сина Григора. П. Орлик виконував різні дипломатичні доручення гетьмана й першим був утаємничений у справи його зносин з прихильником шведського короля Карла XII С. Лещинським....
0 Переглянути

Українська козацька держава за гетьмана Івана Мазепи

8 Клас

Після арешту й заслання І. Самойловича козацька рада, що відбувалася 25 червня 1687 р. на р. Коломак, мала обрати нового гетьмана. Найпопулярнішою особою серед старшини був генеральний осавул Іван Мазепа (1687-1709). Тоді йому виповнилося 50 років, він мав політичний та військовий досвід, оскільки був генеральним осавулом за двох гетьманів. Вибір нового гетьмана, за звичаєм, супроводжувався підписанням договірних статей. За основу було взято Глухівські статті 1669 р. і додано ряд нових пунктів, які обмежували права України. Вводився додатковий військовий гарнізон у Батурині. Заборонялося вести торгівлю з Кримом. Заохочувалися шлюби між українцями та росіянами: «Народ малороссийский всякими меры и способы с великороссийским соединять и в неразрывное и крепкое согласие приводить супружеством и иным повелением». Вперше заперечувався державний характер гетьманської влади. Пізніше всі пункти договору було внесено до царської жалуваної грамоти гетьманові, яку доставили з Москви в жовтні 1687 р. Додано було й дещо нове, зокрема повеління, щоб генеральна старшина й полковники не призначалися без відома царя. Повідомлялося, що в Батурин направляється полк московських стрільців, «а хлебные запасы на тот полк давать тебе из своих доходов». І наказувалося збудувати фортеці на річках Самарі й Орілі та шанець (земляне укріплення) навпроти Кодака. Це був значний удар по українській державності....
0 Переглянути

Практичне заняття: «Руїна»: причини і наслідки

8 Клас

У попередніх параграфах цього розділу стисло передано складний в історії України період, який вже у другій половині XVII ст. у літературних та історичних творах дістав назву «Руїна», що дуже влучно відобразила стан, у якому перебувала Україна протягом майже трьох десятків років, - спустошені міста та села, зруйноване господарство, знелюднені території, криваві побоїща. Хронологічно цей період припадає на кінець 50-х - середину 80-х років XVII ст., або умовно - від смерті Б. Хмельницького до підписання «Вічного миру» 1686 р. Тривала Національно-визвольна війна українського народу була для нього надзвичайно виснажливою. Масове покозачення селян і міщан у період війни сприяло успішним діям козацького війська під керівництвом досвідчених полководців - Б. Хмельницького і його багатьох соратників, професійних воїнів. Але з господарства було вилучено велику кількість робочих рук. У боях десятки тисяч людей загинули, потрапили в полон або переселилися на захищену від небезпеки територію (згадаймо І. Дзиковського). Майже вся Україна була театром воєнних дій, що будь-який квітучий край перетворює на руїни. Держава, на воєнну допомогу якої покладав надії Б. Хмельницький, вичікувала, коли знесиляться обидві сторони. Російський історик В. Ключевський у великій праці «Курс російської історії» (ч. ІІІ), виданій ще в 1908 р., писав: «Богдан чекав від Москви відкритого розриву з Польщею і воєнного удару на неї зі Сходу, щоб звільнити Малоросію і взяти її під свою руку [тобто під протекцію. - Авт.], а московська дипломатія, не пориваючи з Польщею, з тонким розрахунком вичікувала, доки козаки своїми перемогами доконають ляхів і змусять їх відступитися від бунтарного краю, щоб тоді легально, не порушуючи вічного миру з Польщею [Полянівського 1634 р. - Авт.], приєднати Малу Русь до Великої». І далі він пише про те, що в рядах повстанців існували конфлікти, навіть у козацькому середовищі, що особливо проявилося після смерті Б. Хмельницького: «...це - ворожнеча козацької старшини з рядовим козацтвом, "городової і запорозької черні”, як тоді його називали в Україні. Ця ворожнеча викликала в Малоросії безкінечні смути і призвела до того, що Правобережна Україна дісталася туркам і перетворилася на пустелю. І Москва отримала по заслугах за свою тонку і обережну дипломатію»....
0 Переглянути

Слобідська Україна та Запорозька Січ у другій половині XVII ст.

8 Клас

У добу Київської держави це була її окраїнна територія, населення якої займалося господарством і несло сторожову службу. Під час монголо-татарської навали ці землі були спустошені і стали частиною так званого Дикого Поля. Уряд Московської держави, прагнучи закріпити ці землі за собою і захистити населення, будує укріплені лінії із замками й фортецями («засіки»). З розширенням кордону на південь тут поселяються втікачі-невільники та прикордонна сторожа. Сторожову службу в XVI ст. виконували переважно українські козаки, загони яких не лише давали відсіч нападам татар, але й за завданням царя чи з його дозволу самі ходили в походи проти них. З другої половини XVI ст. українські переселенці брали активну участь у заснуванні міст. Так, існують документи про будівництво «черкасами» й «дніпровськими козаками» міста Цареборисова (період правління Бориса Годунова). Ці ж «черкаси» були й сторожовим гарнізоном міста. Більш активне переселення українців на Слобожанщину припадає вже на 30-ті роки XVII ст. Це було спричинено зростанням небезпеки з боку татар, а також поразкою українських козаків у повстаннях 1630-х років, яка змушувала не лише їх, а й представників інших станів українського суспільства переселятися разом із сім’ями, майном та худобою на Слобідську Україну....
0 Переглянути

Правобережна Гетьманщина у другій половині XVII ст. Відродження козацтва

8 Клас

На початку 60-х років XVII ст. унаслідок складних воєнно-політичних подій утворилися два гетьманські уряди, які територіально існували по обидва боки Дніпра. Протягом півстоліття в офіційних документах та літописах з’явилася нова термінологія: «цьогобічна Україна», «тогобочна Україна», «той бік Дніпра», «польська сторона Дніпра», «Чигиринська Україна» та інші. Оскільки протягом 1663-1714 рр. (з перервами) на Правобережній Україні існував полково-сотенний адміністративний та гетьманський устрій, діяло козацьке право, дослідники вважають обґрунтованим паралельно з терміном «Правобережна Україна» вживати термін «Правобережна Гетьманщина». Становище правобережних українських земель Після Андрусівського перемир’я значна частина українських земель залишилася у складі Речі Посполитої, що остаточно було закріплено умовами «Вічного миру» 1686 р., і складала чотири воєводства - Київське, Волинське, Брацлавське й Подільське. Унаслідок запеклої боротьби різних держав за Правобережжя ці воєводства були спустошені й майже обезлюднені. Літописець Самійло Величко пише про становище цих земель на початку 80-х років XVII ст.: «Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і в князівство Руське, до Львова, Замостя, Бродів і далі подорожуючи, бачив я багато городів і замків безлюдних і пусті вали...»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 63 64 65 66 67 68 69 70 71 ... 83
Назад

Навігація