§ 32. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА, ТЕАТР, МУЗИКА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX — НА ПОЧАТКУ XX ст.

За цим параграфом ви зможете:

• характеризувати розвиток української літератури, театру та музики у другій половині XIX — на початку XX ст.;

• розповідати про творчість видатних митців; дати оцінку рівневі роз витку української літератури, театру, музики, показати їх взаємозв’язок.

1. Які фактори впливали на розвиток української літератури, театру, музики в першій половині XIX ст.? 2. Назвіть імена видатних представників української літератури першої половини XIX ст. та вкажіть їхні головні досягнення.

1. Розвиток української літератури

У другій половині XIX ст. романтизм у літературі поступився місцем реалізму. Останній передбачав відображення реальної дійсності й оточення героя, точне відтворення всіх аспектів життя, обґрунтування дій і почуттів персонажів психологічними й соціальними умовами.

Своєрідність української літератури позначалась і на особливостях українського реалізму. Звернення до народних джерел, захоплення етнографізмом і тривале панування романтичних поглядів, сповільнений та деформований внаслідок історичних обставин розвиток літератури попереднього періоду зумовили те, що романтизм із його захопленням героїзмом минулого, поетизацією сильних пристрастей і людей козацької доби співіснував із реалізмом у творчості письменників другої половини XIX ст.

Художні й публіцистичні твори видатних діячів української культури другої половини XIX ст. містять глибокі роздуми про сучасне і майбутнє українського народу, відображають історичні подвиги минулого, оспівують визвольну боротьбу за державну незалежність України.

Перехід від романтизму до реалізму добре помітно у творчості Марко Вовчок (1834-1907). Вона продовжила тему творчості Т. Шевченка, присвячену становищу покріпаченого селянства, особливо жінок («Одарка», «Горпина», «Козачка»).

Долею простої селянки переймалась у своїх творах Ганна Барвінок (1828-1911). Вдало поєднав вплив західноєвропейської поезії з буковинським фольклором Юрій Федькович (1834-1888).

Реалістично змалював історію українського села Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). Він написав гострі соціальні повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я» тощо. Найвидатніший соціальний роман своєї доби «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» («Пропаща сила») написав Панас Мирний (1849-1920).

Марко Вовчок (1834-1907)

Ганна Барвінок

Юрій Федькович

І. Нечуй-Левицький

Панас Мирний

Неперевершеним надбанням української літератури стала творчість геніального письменника Івана Франка (1856- 1916). Майстерність стилю, злободенність проблем, багатство жанрів і багатоплановість тем, а також активна громадська позиція вирізняли І. Франка в історії української культури.

Початок XX ст. в українській літературі пов’язаний із пошуком нових шляхів. Поряд із реалістичним підходом до зображення дійсності поширюються модерністські течії. Популярним стає жанр новели (короткого оповідання). Першим до модернізму в тогочасній українській літературі звернувся поет М. Вороний, який у 1901 р. в статті в «Літературно-науковому віснику» закликав тематично й жанрово розширити літературні межі. Цю ідею підтримала група галицьких письменників «Молода муза» (поети та прозаїки Б. Лепкий, П. Карманський, М. Яків, композитор С. Людкевич та інші.), які в Маніфесті 1907 р. висловили критичні зауваження щодо реалізму й закликали орієнтуватися на тогочасні західноєвропейські тенденції розвитку літератури й мистецтва. У 1909 р. в Києві П. Бочацький і М. Шаповал заснували перший журнал українського модерну «Українська хата».

Спробою своєрідного поєднання реалізму та модернізму стала «нова школа» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина).

Пошук нових засобів був характерний для творчості М. Коцюбинського. У повісті «Fata morgana» письменник передав настрої й переживання українського села напередодні революції 1905-1907 рр. Неповторну красу природи письменник відтворив у повісті «Тіні забутих предків».

Прикладом реалістичного підходу до зображення подій українського суспільства стала творчість В. Винниченка. У своїх творах він створює образи мешканців провінційних містечок, робітників, революціонерів, що потрапляють у складні психологічні ситуації.

Яскравим талантом осяяна творчість Лесі Українки. Написані нею поезії «Осіння казка», «Пісні про волю», «В катакомбах» порушували проблеми відносин поета і влади, становлення борця за інтереси народу тощо. Широкої популярності набули її збірки поезій: «На крилах пісень», «Думи і мрії», поеми «Роберт Брюс» і «Давня казка». Одним із найкращих творів Лесі Українки стала драма-феєрія «Лісова пісня», в якій вона з вражаючим драматизмом зобразила суперечність між похмурою дійсністю та прагненням людини до щастя.

М. Коцюбинський

В. Стефаник

О. Кобилянська

Леся Українка

Неперевершеним майстром короткої психологічної новели став Василь Стефаник. У своїх творах він зображував жахливі своєю трагічністю картини злиденного життя західноукраїнського селянства.

До кращих творів світової літератури про селянство можна віднести повість найвідомішої письменниці Буковини Ольги Кобилянської «Земля».

Творчість яких прозаїків, поетів визначала напрям розвитку української літератури у другій половині XIX — на початку XX ст.?

2. Театр

Незважаючи на урядові переслідування українства, у другій половині XIX ст. українське театральне мистецтво продовжувало розвиватися. Українські п’єси користувалися значною популярністю на сценах російських театрів.

У 1881 р. міністр внутрішніх справ Росії М. Лоріс-Меліков скасував заборону українських вистав, що сприяло зростанню кількості театральних труп і відродженню українського театру. Проте цей дозвіл було обставлено всілякими обмеженнями. Так, зокрема, заборонялося ставити п’єси на історичну і соціальну тематику, перекладні п’єси. Українські трупи були зобов’язані разом з українськими виставами ставити ще й російську з такою самою кількістю акторів.

Наприкінці 70-х рр. XIX ст. завершилося становлення новітнього, професійного, власне українського театру. Він виник на базі аматорських колективів, що діяли у 60-70 рр. XIX ст. У 1882 р. під керівництвом Марка Кропивницького в Єлисаветграді було створено першу українську професійну трупу, до складу якої ввійшли М. Садовський, М. Заньковецька, О. Маркова, І. Бурлака та інші. Після гастролей до Києва в 1883 р. до трупи Кропивницького приєдналась аматорська трупа М. Старицького, який і очолив театр.

Будівля міського театру в Полтаві

М. Кропивницький

Іван Тобілевич

М. Садовський

Марія Заньковецька

Незважаючи на визнання глядачів і театральних фахівців, життя українського театру було складним. У 1883 р. київський генерал-губернатор заборонив на десять років гастролі трупи Кропивницького у Київській, Чернігівській, Полтавській, Волинській та Подільській губерніях.

Проте зупинити розвиток українського театрального мистецтва вже було неможливо. У 80-90-ті рр. XIX ст. діяло близько 30 невеличких труп, які ставили українські п’єси. У 1891 р. в Києві було засновано перший постійно діючий театр.

На ниві драматургії плідно працювали Михайло Старицький (1840-1904), Марко Кропивницький (1840-1910), Іван Тобілевич (Карпенко-Карий, 1845-1907).

М. Кропивницький написав понад 40 оригінальних чи перероблених з Інших творів театральних п’єс, у яких відтворював побут України та її залежне становище. Тонко відчуваючи народну душу, він створював надзвичайно живі й дотепні сцени з народного життя.

На початку XX ст. провідне місце в театральному житті України, як і раніше, посідали трупи, очолювані П. Саксаганським, І. Карпенко-Карим та М. Садовським.

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший український стаціонарний театр. Його вистави відбувалися у Троїцькому народному будинку. Важливою подією театрального життя стало святкування в 1908 р. 25-річчя творчої діяльності української актриси М. Заньковецької. Воно стало відображенням здобутків тогочасної української культури.

На західноукраїнських землях український професійний театр було засновано у 1864 р. актором і режисером О. Бачинським при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда». У 70-ті рр. XIX ст. театральні діячі з Наддніпрянської України, зокрема М. Кропивницький, надали йому значну допомогу. У 1905-1906 рр. цей театр очолював М. Садовський, а на сцені виступала М. Заньковецька.

У 1869 р. виникли аматорські театральні гуртки при чернівецькій «Руській бесіді». Значному піднесенню театрального мистецтва сприяло створене у 1884 р. С. Воробкевичем «Руське літературно-драматичне товариство».

Основою репертуару українського театру залишалися класичні п’єси М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого. Однак поступово в ньому збільшується кількість творів інших українських авторів — Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, а також російських та західноєвропейських класиків — М. Горького, О. Островського, А. Чехова, Г. Ібсена, Г. Гауптмана, В. Шекспірата ін.

З діяльністю яких митців пов’язаний розквіт українського театру?

3. Музичне життя

Розвиток літератури й театру в другій половині XIX ст. надав потужного імпульсу процесу творення національної класичної музики. У 1862 р. Семен Гулак-Артемовський написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Українських композиторів надихали твори знаних українських прозаїк і поетів, зокрема Т. Шевченка. Шевченкова п’єса «Назар Стодоля» спонукала П. Ніщинського написати до неї музичну вставку — «Вечорниці», із якої народилася популярна пісня «Закувала та сива зозуля».

Друга половина XIX ст. в українській музиці стала часом уведення народної пісні в професійну музичну культуру. Відбулося не просто відтворення народної музики, а піднесення її до професійного рівня, перетворення пісні на сучасний у європейському розумінні музичний твір.

Основоположником української класичної музики був Микола Лисенко, який написав опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», опери для дітей «Пан Коцький», «Коза-Дереза» тощо. Створений М. Лисенком варіант «Заповіту» Шевченка ми співаємо й досі, а «Молитва за Україну» стала духовним гімном.

Композитор М. Леонтович створив оригінальні композиції на основі народних пісень: «Щедрик», «Мак», «Дударик». Героїчну оперу «Кармалюк» написав К. Стеценко. Монументальну симфонію-кантату «Кавказ» за поемою Т. Шевченка створив західноукраїнський композитор С. Людкевич. Він також організував видання першого в Україні мистецтвознавчого журналу «Артистичний вісник».

У Західній Україні слід відзначити творчість М. Вербицького, І. Лавровського, І. Воробкевича, А. Вахнянина та інших.

Велике значення для становлення національної самосвідомості на західноукраїнських землях мала творчість Михайла Вербицького (1815-1870). Покладений ним на музику Шевченків «Заповіт» став дуже популярним у Галичині. А музика до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» стала українським національним, а з 1992 р. — Державним гімном України. Вірш П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» з’явився 1863 р. у львівському часописі «Мета». Одразу ж композитор М. Вербицький поклав на музику слова, а наступного року хор уже виконував її у Львівському українському театрі.

Семен Гулак-Артемовський

Микола Лисенко

Всесвітнього визнання набув талант випускниці Львівської консерваторії співачки С. Крушельницької. Вона виступала з концертами у багатьох країнах Європи, Америки та Африки. Крушельницька співала на сценах Петербурга, Одеси, однак через заборону царської влади жодного разу не виступала в Києві.

Хто вважається засновником української класичної музики?

Хто був автором вірша і музики, який згодом став Державним гімном України?

ВИСНОВКИ

Друга половина XIX — початок XX ст. була складним і суперечливим періодом у розвитку української культури. Незважаючи на труднощі й за відсутності підтримки з боку держави, культура збагатилася визначними надбаннями практично в усіх провідних галузях. Відбулося становлення української національної літератури, театру та класичної музики. Наприкінці XIX ст. вже було неможливо заперечувати існування національної української культури.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Яка тематика творів переважала в українській літературі другої половини XIX ст. і чому?

2. Чим був зумовлений розквіт українського театрального мистецтва у 80-ті рр. XIX ст.?

3. Назвіть провідних українських музикантів і схарактеризуйте їхню творчість.

4. Яка роль М. Лисенка у становленні української класичної музики?

5. Обговоріть у групах. Чому не всі письменники, музиканти, театральні діячі, які були вихідцями з України, є представниками української культури?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно