Войти
Закрыть

Вплив модернізації на культурне життя українців

9 Клас

Модернізація системи освіти. Господарське, суспільно-політичне і духовне життя людства в другій половині XIX - на початку XX ст. значно ускладнилося. Модернізаційні процеси, які охопили розвинуті країни світу, викликали різке збільшення попиту на освічених людей. Без них був неможливий ні технічний, ні соціально-економічний прогрес. Лише ті народи світу, які зуміли істотно підняти свій освітній рівень, домогтися масової освіти, здатні були належним чином відповісти на модернізаційні виклики епохи. Після реформи 1861 р. мережа закладів початкової освіти в Наддніпрянській Україні стала реорганізовуватися відповідно до вимог часу. В 1864 р. уряд прийняв «Положення про початкові народні училища», згідно з яким усі типи початкових шкіл, у тому числі й церковнопарафіяльні, було перетворено на початкові народні училища, які працювали за єдиним навчальним планом і програмою. У 1872 р. зроблено новий крок у напрямі модернізації освіти: більшість початкових училищ було перетворено на 6-річні міські, які давали знання і навички, необхідні для роботи в промисловості, на транспорті, у державних установах. У 1870-х роках освітньою діяльністю почали займатися земства, які вже наприкінці століття мали близько 3200 шкіл. Ці школи краще фінансувалися, а отже, мали кращі приміщення, кращих учителів та багатші бібліотеки. Усього у Наддніпрянській Україні в 1897 р. налічувалося майже 17 тис. початкових шкіл, які утримувалися державою, громадянами, земствами, церквою, приватними особами. Однак цієї кількості шкіл не вистачало для навчання всіх дітей. Лише 20 % населення України віком старше 10 років у 1897 р. уміли читати. Серед власне українців таких було 13%. І це у той час, коли у росіян в Україні цей показник був удвічі (26 % ), а серед євреїв - утричі (майже 40%) вищий. У передвоєнні десятиліття відбувалося значне розширення шкільної мережі. У деяких повітах Наддніпрянської України земства розглядали питання про введення загальної початкової школи. Реалізації цього питання завадила Перша світова війна....
0 Переглянути

Узагальнення до теми Украінські землі на початку XX ст.

9 Клас

Становище України на початку XX ст. На початку XX ст. Західна Європа переживала період бурхливої модернізації, яка охопила всі сфери життя. У царській Росії, переобтяженій пережитками минулого, модернізація відбувалася повільніше і мала наздоганяючий (щодо розвинутих країн Заходу) характер. Це позначилося й на становищі Наддніпрянської України, яка входила до складу Російської імперії. Корінне населення - українці - не займали провідних позицій у тих сферах життя, які визначали прогрес. Так, на початку XX ст. лише 3,6 % українців були зайняті в промисловості, а майже 90 % - у хліборобстві. Лише 5,5 % українців мали джерелом існування військову і державну службу, інтелігентські професії. Як і сотні років тому, українці вирощували хліб і худобу, а промислами, торгівлею, адмініструванням займалися представники інших етносів, головним чином росіяни, євреї, поляки. Це був прямий наслідок залежного, бездержавного становища, у якому перебувала Україна. Як і раніше, імперський центр сприяв розвитку головним чином сировинних галузей народного господарства і цілком свідомо гальмував розвиток інших. Робилося це на користь промисловості російського центру. У результаті багато галузей промисловості, життєво важливих для суспільства, було занедбано, а жителі України мусили купувати російські чи зарубіжні товари. Наслідком цього був постійний відплив коштів за межі України. На економічній і соціально-політичній ситуації в Україні початку XX ст. позначилася економічна криза 1900-1903 рр. і тривалий застій після неї. Криза дала поштовх утворенню монополій, які найбільше охопили кам’яновугільну, металургійну і цукрову промисловість....
0 Переглянути

Практичне заняття Украінські землі на початку XX ст.

9 Клас

УГКЦ зробилася головним оборонцем української народності проти полонізації. Це вона врятувала Галичину від національної смерті. Вона зробилася батьківською вірою, і народ кріпко до неї прив’язався... З кругів греко-католицького духовенства вийшло національне відродження Галицької України... Церква стала тут за останні часи справжньою національною церквою західного українства. Вона виявила національну творчість, більшу ніж на цій самій території виявила Православна церква. Джерело: Енциклопедія українознавства. Загальна частина: У 3 т. - Львів; Станіслав; Коломия, 1934. -Т. 2,- С. 629. 2. Про патріотичну діяльність митрополита Андрея Шептицького ...У січні 1906 р. Шєптицький очолив делегацію до імператора Франца-Йосифа І, яка порушила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії. Шєптицький підтримував розвиток культурно-освітнього життя на західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості українського населення. 1901 р. підтримав Сецесію українських студентів Львівського університету. 1902 р. митрополит поставив питання про необхідність відкриття української гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), а в 1910 р. на засіданні палати панів вимагав створення українського університету у Львові. Дбав про організацію фахової підготовки молоді. Із цією метою сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у с. Коршів та садівничої школи у с. Маловищі. Шептицький сприяв і розвитку української культури. 1905 р. заснував церковний музей (згодом перейменований у Національний музей ім. митрополита Андрея Шептицького)... На кошти митрополита придбано будівлю, у якій розмістилася художня школа О. Новаківського, а також майстерні М. Сосенка та О. Криласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих закладах Європи. 1903 р. заснував Народну лікарню... Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910), підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар»......
0 Переглянути

Наростання національного руху в Західній Україні в 1900-1913 рр.

9 Клас

Національне піднесення. Національним рухом у другій половині XIX ст. було охоплено всі українські землі - наддніпрянські й західноукраїнські. Але розвивався він у Наддніпрянській і Західній Україні з різною інтенсивністю. Останні десятиліття XIX ст. відзначені розширенням масштабів і прискоренням визрівання національно-визвольного руху західних українців (головним чином, галичан) і відносно повільним наростанням такого руху в Наддніпрянській Україні. І справа тут не в самих українцях. Справа в різних політичних режимах Російської і Австро-Угорської імперій. У порівнянні з російською частиною України, умови для національного згуртування західних українців були більш сприятливими. Австро-Угорщина була європейською країною, у ній діяли, хоча й із суттєвими обмеженнями, демократичні принципи організації суспільного життя. Західноукраїнці цими перевагами зуміли скористатися. Приблизно на десять років раніше, ніж у Наддніпрянській Україні, у Галичині почали діяти національні політичні партії. Саме тоді національний рух став переходити в нову фазу - політичну, коли головною метою було відродження української державності. У другій половині XIX ст. центр українського національного руху переноситься на західноукраїнські землі, який досяг тут відчутних результатів. Один з польських публіцистів назвав такий розвиток подій «українським завоюванням». Ішлося, звичайно, не про військові операції, а про зростання національної свідомості українського населення Галичини й активізацію його громадсько-політичної активності. На місці безправної та інертної селянської маси виростала свідома своїх економічних, культурних і політичних інтересів модерна національна спільнота. Відчувалося, що змінюється на користь української більшості загальний баланс сил двох головних національностей - українців і поляків. Українську Галичину всерйоз порівнювали з італійським П’ємонтом, який був центром національно-визвольного руху Італії....
0 Переглянути

Наддніпрянська Україна в 1907-1914 рр.

9 Клас

Столипінська аграрна реформа та її вплив на Україну. Після поразки революції в імперії запанувала реакція. Разом з тим російський уряд намагався здійснити заходи, спрямовані на послаблення протистояння різних верств суспільства, на відвернення нової революції. Головна увага зверталася на село, де розгорталася аграрна реформа, покликана зняти соціальну напругу й запобігти новому революційному вибуху. Ці заходи проводилися в умовах сприятливої економічної кон’юнктури: економічна криза початку XX ст. після періоду депресії перейшла у смугу піднесення, яке відкрило можливості для досить помітного кроку вперед на шляху дальшої модернізації суспільства. Головним провідником реформи був голова Ради Міністрів Петро Столипін (1862-1911). Проводячи реформу, він намагався зберегти інтереси поміщиків. Головне гальмо в розвитку сільського господарства Столипін убачав не в поміщицькому землеволодінні, а в сільській общині. Селянину важко було залишити общину: він не міг продати землю, якою користувався, оскільки вона була общинна. Община здійснювала періодичний перерозподіл земельних ділянок між своїми членами. Одного разу селянин одержував землю в одному кутку села, наступного - в іншому. Тому він не був зацікавлений у застосуванні сучасних засобів виробництва, сільськогосподарських машин, добрив, упровадженні кращих сівозмін. Такий стан речей сприяв збідненню села й посилював його революційність. Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину, створити на селі прошарок міцного, заможного селянства, яке стало б опорою існуючої влади....
0 Переглянути

Революція 1905-1907 рр. в Україні та її наслідки

9 Клас

Передумови революції. У 1905-1907 рр. Російська імперія стала ареною демократичної революції. Не погоджуючись на проведення вкрай необхідних соціально-економічних і політичних реформ, царський режим зробив цю революцію неминучою. При цьому майже все, що піднімало на революцію населення Росії, підштовхувало на виступ проти влади й українців. Як і в Росії, в українських губерніях економічний розвиток не супроводжувався поліпшенням життя більшості населення. Малоземелля і безземелля, необхідність працювати на кабальних умовах на поміщиків збурювали проти влади селянство чорноземних українських губерній навіть більше, ніж малородючих губерній Росії. Низька заробітна плата, недосконале фабрично-заводське законодавство, яке не захищало робітників від свавілля капіталістів, спричинили гостре їх незадоволення в усіх регіонах імперії. Зростав вплив західноєвропейського робітничого руху....
0 Переглянути

Суспільно-політичне життя на Наддніпрянщині XIX-XX ст.

9 Клас

Ринкові відносини посилювали соціальне розмежування в суспільстві. Як наслідок, загострювалися суперечності між капіталістами та робітниками. Не зникали також антагонізми між селянами і поміщиками. Самодержавний устрій Російської імперії сприймався в освічених верствах населення, які були обізнані зі становищем у передових країнах Західної Європи і СІНА, як ганебна відсталість. Загальне незадоволення в країні наростало. Економічне становище селян значно погіршилося 1902 р., коли Наддніпрянщина зазнала неврожаю. Більшість селян залишалася без продовольства, а їхня худоба - без фуражу. Наслідком стали великі заворушення на Полтавщині та Харківщині. Розгнівані селяни спалили багато поміщицьких садиб, цукроварень, інших поміщицьких підприємств. В умовах економічної кризи став швидко знижуватися життєвий рівень фабрично-заводських робітників. Рівень безробіття зріс. У Росії не було досконалого фабричного законодавства, що відкривало простір для безкарних зловживань з боку фабрикантів і заводчиків. З іншого боку, відбувалися зміни у свідомості робітників, зростало їх прагнення до самоорганізації з метою захисту своїх інтересів. Велике враження на місцеве робітництво справляла страйкова боротьба в Західній Європі. Як наслідок, починаючи з 1900 р. щорічно збільшувалася кількість робітничих страйків та число осіб, які брали в них участь....
0 Переглянути

Господарство і соціально-економічне становище населення Західної України на початку ХХ ст.

9 Клас

Становище Західної України на початку XX ст. У 1900-1913 рр. принципових змін у соціально-економічному і політичному становищі західноукраїнських земель не сталося. Ці землі, як і в попередні десятиліття, залишалися відсталим аграрним краєм Австро-Угорської імперії. Як і раніше, Галичина і Буковина управлялися Австрією, а Закарпаття - Угорщиною. Ці землі були сировинними придатками індустріально розвинутих провінцій імперії і ринком збуту готової продукції. У 1900 р. на території Західної України, Північної Буковини і Закарпаття проживало 5,7 млн осіб, з них близько 3 млн - у Східній Галичині, 270 тис. - у Північній Буковині і 343 тис. - на Закарпатті. На всіх цих територіях українці становили більшість - понад 3,6 млн, або 63 %. Але їх відсоток у населенні краю поступово зменшувався. Хоча протягом 1900-1910 рр. чисельність українців у Західній Україні збільшилася до 4,1 млн, його частка у всьому населенні зменшилася до 61,8 %. Причиною цього була масова трудова міграція, важке соціально-економічне становище і пов’язана з ним висока смертність, а також колонізація краю представниками інших етнічних груп. Австро-Угорська імперія в XIX ст. пройшла певний етап політичної модернізації та її державний устрій передбачав деякі демократичні норми. Вона була конституційною монархією із центральним і крайовими парламентами. Основний закон проголошував рівність усіх народів у державі та їхнє право на збереження своєї національності й мови. Декларувалася свобода віри і сумління. Громадяни мали право на національні об’єднання, у тому числі й партії. Вони мали виборчі права. Дозволялося видавати рідною мовою книжки, газети, виступати в парламенті, сеймі, органах місцевого самоврядування, судах тощо. Усе це дуже контрастувало зі становищем українців у Наддніпрянській Україні. Якщо в Галичині в 1913 р. на державному утриманні діяло близько З тис. українських народних шкіл, то в Росії - жодної....
0 Переглянути

Соціально-економічний розвиток Наддніпрянщини у 1900–1914 рр.

9 Клас

1. Особливості розвитку Наддніпрянської України. Початок XX ст. відзначено прискоренням процесу модернізації у світі. У Західній Європі і США завершувалася індустріалізація. Більшість населення вже жила в містах. Промисловість освоювала нові технології, на заводах з’явився конвеєр, почалася ера автомобілів і авіації. Швидко поширювалися телефон і радіо. У наукових уявленнях людей про навколишній світ відбувалася революція. Було створено теорію відносності, розроблено планетарну модель атома, відкрито рентгенівське випромінювання . Разом з тим наростала соціальна активність населення. Назрілі суспільні суперечності розв’язувалися як за допомогою реформ, так і шляхом революційного насильства. Загострювалися відносини між великими державами, що наближало світ до світової війни. Колоніальна система вступила в період кризи. Політично залежні народи, зазнавши модернізаційних змін, шукали шляхи національного визволення. Що ж до Наддніпрянської України, то на початку XX ст. вона ще не вийшла зі стадії аграрно-ремісничого суспільства і перебувала у стані переходу до індустріального господарства. Російська імперія помітно відставала від західних країн, які вже пройшли процес індустріалізації. Більшість її населення жила в сільській місцевості й була неписьменною. Але керівні верхи Росії розуміли, що від рівня розвитку важкої промисловості (видобуток вугілля, виплавка металів, машинобудування, шляхи сполучення тощо) залежить рівень її воєнного потенціалу і майбутнє як імперії. Імперія була змушена весь час наздоганяти Захід, тому той тип модернізації, який реалізувався в Росії, залишався наздоганяючим. Якщо нове (модерне) життя на Заході виростало поступово на основі тривалого розвитку всіх сфер життя (економіки, соціальних відносин, культури, політики, ідеології), то в Росії самодержавна влада насаджувала лише ті його елементи, які служили зміцненню імперії, прагнучи при цьому зберегти напівкріпосницьку політичну систему. Усі ці обставини позначилися й на становищі Наддніпрянської України, яка була вугільно-металургійною базою Російської імперії і межувала з Австро-Угорською імперією - потенційним противником Росії в майбутній світовій війні (див. карту на с. 251)....
0 Переглянути

Узагальнення до теми Українські землі у складі Австрії (Австро-Угорщини) у другій половині XIX ст.

9 Клас

Економіка західноукраїнських земель. Економічне життя Західної України визначалося тим, що австрійська економічна політика в ній мала навіть більш яскраво виражений колоніальний характер, ніж російська в Східній Україні. Західноукраїнські землі остаточно перетворились у внутрішню колонію, стали ринком збуту товарів і доступним джерелом цінної промислової і сільськогосподарської сировини для метрополії. Усе це стримувало економічний прогрес. Певний розвиток отримали лише лісопереробне виробництво й нафтовидобування. Західна Україна залишалась аграрним краєм. У сільському та лісовому господарствах було задіяно 72% населення, а в Закарпатті навіть 85 %. Панування великого поміщицького землеволодіння загострило земельний голод. Безземелля в умовах економічного застою стало причиною масової еміграції, переважно до Північної та Південної Америки, яка розпочалася в кінці XIX ст. 2. Піднесення національно-визвольного руху. Друга половина XIX ст. стала часом піднесення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. У суспільно-політичному русі там викристалізувалося кілька течій. Як реакція на польські утиски в 1860-х роках з’явилася й на певний час стала провідною течія москвофілів. Її представників приваблювала етнічна близькість українців і росіян, вони вірили у прогресивну роль Росії в житті слов’янства. Москвофіли, як і російське самодержавство, не визнавали українського народу та його мови, пропагували ідею «єдиної неподільної народності» від Карпат до Камчатки. Хоча москвофіли спиралися на таємну щедру фінансову та організаційну підтримку Росії, їхній вплив у 1880-1890-х роках помітно зменшився. Набув ваги рух народовців, представники якого відстоювали ідею самобутності українського народу, прагнули піднести його культурно-освітній рівень і національну свідомість. Діяльність народовців проявлялась у двох основних формах: перша - пропаганда національних і культурно-освітніх ідей у періодичних виданнях; друга - виконання цієї самої роботи через товариства, установи, гуртки, культурно-освітні заклади, які вони створювали. Мету надання освіченості народові ставило засноване в 1868 р. культурно-освітнє товариство «Просвіта», яке наприкінці 1890-х років мало у своєму розпорядженні 816 читалень та 19 їхніх філій. Непересічну роль у розвитку української мови й літератури відіграло створене 1873 р. Літературно-наукове товариство ім. Шевченка (з 1892 р. Наукове товариство), яке під керівництвом...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32 ... 43
Назад

Навігація