Войти
Закрыть

Особливості розвитку українських земель наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.

9 Клас

Ранній Новий час в історії України. Перш ніж розпочати вивчення курсу історії України кінця XVIII - початку XX ст. згадаймо, які події відбувалися на території нашої країни в попередній історичний період - ранній Новий час, який ще називається козацькою добою. Вам відомо, що в Середні віки на території України існувала давньоукраїнська держава - Київська Русь. У XIII ст. під ударами Монгольської імперії вона втратила незалежність, а в XIV ст. потрапила в залежність від Польщі і Литви. Наприкінці XV - на початку XVI ст., коли Середні віки закінчувалися і настав ранній Новий час (ранньомодерна епоха), в Україні почалася - козацька доба, яка продовжувалася до кінця XVIII ст. Символічно, що поява козацтва збіглася з початком раннього Нового часу всесвітньої історії. Саме 1489 р., за три роки до відкриття європейцями Америки, яку назвали Новим Світом, з’явилася перша письмова згадка про козаків. Це була одна з тих подій, від яких іде відлік Нової епохи всесвітньої історії, характерною особливістю якої було прагнення людей до економічної, політичної і духовної свободи. Разом з тим почалася ера колоніальних воєн, яка характеризувалася відродженням найжорстокіших форм рабства. Про відкриття Америки в Україні мало хто знав. А козацтво з його відразою до рабства і прагненням до вільного життя увійшло у свідомість українців, заполонило його душу, почуття, пісні, легенди, вкарбовувалося в історичну пам’ять. Неможливо знайти в історії України якесь інше явище, яке б так глибоко і різнобічно вплинуло на історичну долю її народу. У козацтві переважали українці, але до його складу входили представники різних етнічних груп - усі, хто цінував свободу і гідність....
0 Переглянути

Термінологічний словник 9 клас Сорочинська, Гісем (нова програма)

9 Клас

Автономія — самоврядування певної частини держави (населення), що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавними законами. Асиміляція — процес втрати раніше самостійним етносом (народом) чи якоюсь його часткою своєї культури, мови, традицій тощо внаслідок поглинення іншим, зазвичай численнішим, етносом (народом). Дворянство — привілейована верства суспільства, землевласники. Демографічний вибух — швидке зростання чисельності населення за відносно невеликий відтинок часу. Діаспора — сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за кордоном. Експорт — вивезення за межі країни товарів, цінних паперів, капіталів. Етнос — спільнота людей, об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями; має власну самосвідомість і назву. Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей, поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої окремих людей, соціальних верств, націй, суспільства, політичних партій та інших суб’єктів політичного життя....
0 Переглянути

Практичне заняття №8. Традиції та побут української сім'ї. Наш край на початку XX ст.

9 Клас

На початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімкою технологізацією виробництва та модернізаційними процесами, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни у побуті обумовили певні зрушення і в звичаях та традиціях українського населення. Такі процеси були характерні й для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте в Україні вони мали свої особливості (збереження патріархальності у сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан та ін.). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами. 2) Взаємини між членами селянської родини. Головою сім’ї та розпорядником усіх господарських робіт в сім’ї був батько. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, від розміру господарства, наявності працездатних в сім’ї і, зрозуміло, від пори року. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що одержували рівні частки, за винятком молодшого. Він отримував більше, якщо з ним залишалися жити старики-батьки після розділу. Жінці належало тільки майно, що входило в придане. Воно становило її особисту власність (іноді навіть із земельним наділом) і називалося материзною. Материзна ніколи не включалася в загальносімейне майно, не ділилася між членами сім’ї, а передавалася у спадщину по жіночій лінії. Відсторонення жінок од права спадкування загальносімейним майном свідчило про її нерівність і залежне становище в сім’ї. Дочки в родині займали підлегле становище; після заміжжя вони переходили в чужий рід, в чужу сім’ю і тому їм не належало частки у загальносімейному майні. У малій сім’ї, що часто складалася з батьків, неодружених дітей і одного одруженого сина, ще доволі сильною була залежність і підпорядкування її членів сім’ї їхнім чоловікам. У побуті зберігалося чимало патріархальних пережитків, а взаємини нагадували взаємини в великій або нерозділеній сім’ях. У заможних селянських родинах патріархальна влада голови сім’ї була найбільш деспотичною. Воля і розпорядження його були законом для всіх членів сім’ї....
0 Переглянути

Українське образотворче мистецтво та архітектура у другій половині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Вагомі зрушення в суспільно-політичному та економічному житті другої половини XIX ст. сприяли утвердженню в образотворчому мистецтві тенденції до реалістичного відображення світу. Під впливом ідей народників художники-реалісти створили Товариство пересувних художніх виставок, яке ставило собі за мету поширення мистецтва в маси. Ідейною підвалиною художників-передвижників був критичний реалізм, тобто реалістичне відображення недоліків суспільно-політичного життя. Серед художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців, які були зачаровані Україною й у своїй творчості прагнули відтворити краєвиди, побут, національний характер українців. Одним із найяскравіших митців був українець за походженням Ілля Рєпін (1844-1930), автор відомих полотен на українську тематику: «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Вечорниці» та ін. Любов до України та її народу простежується у творчості В. Маковського («Ярмарок у Полтаві», «Святковий день на Україні»), уславленого мариніста І. Айвазовського («Чумацький шлях», «Весілля на Україні»), М. Ге та інших. Зрештою, у колі російських художників поступово склалася група митців, яка започаткувала самостійний розвиток українського мистецтва. Серед них — С. Васильківський (1854-1917), М. Пимоненко (1862-1912), М. Самокиш (1860-1944), К. Трутовський (1826-1893), О. Сластіон (1855-1933), І. Їжакевич (1864-1962) та інші. У 1887 р. українські митці створили Київське товариство художніх виставок (організаційно оформилося у 1893 р.), а 1890 р. в Одесі — Товариство південноросійських художників. Також сформувалися українські мистецькі центри — Харківський, заснований першою професійною жінкою-маляркою Марією Раєвською-Івановою, Одеський на чолі з Кир’яном Костанді та Київський — з малярської школи М. Мурашка....
0 Переглянути

Українська література, театр, музика у другій половині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

У другій половині XIX ст. романтизм у літературі поступився місцем реалізму. Останній передбачав відображення реальної дійсності й оточення героя, точне відтворення всіх аспектів життя, обґрунтування дій і почуттів персонажів психологічними й соціальними умовами. Своєрідність української літератури позначалась і на особливостях українського реалізму. Звернення до народних джерел, захоплення етнографізмом і тривале панування романтичних поглядів, сповільнений та деформований внаслідок історичних обставин розвиток літератури попереднього періоду зумовили те, що романтизм із його захопленням героїзмом минулого, поетизацією сильних пристрастей і людей козацької доби співіснував із реалізмом у творчості письменників другої половини XIX ст. Художні й публіцистичні твори видатних діячів української культури другої половини XIX ст. містять глибокі роздуми про сучасне і майбутнє українського народу, відображають історичні подвиги минулого, оспівують визвольну боротьбу за державну незалежність України. Перехід від романтизму до реалізму добре помітно у творчості Марко Вовчок (1834-1907). Вона продовжила тему творчості Т. Шевченка, присвячену становищу покріпаченого селянства, особливо жінок («Одарка», «Горпина», «Козачка»)....
0 Переглянути

Розвиток освіти й науки

9 Клас

У другій половині XIX ст. на українських землях після тривалого періоду занепаду відбувається доволі стрімкий розвиток початкової освіти. У Наддніпрянщині зміни в освіті стали відчутними вже наприкінці 1850-х рр. Молода інтелігенція, студенти, що об’єдналися в громади, активно переймалися створенням недільних шкіл. Перша недільна школа відкрилася 11 жовтня 1859 року в Києві на Подолі. Зрозуміло, що до неї пішли навчатися діти робітників. Крім читання й письма, тут викладали основи рідної історії. Наприкінці 1859 року такі школи були створені в Білій Церкві (одна), у Могилеві-Подільському (чотири), у 1860 р. в Одесі функціонувало п’ять недільних шкіл. Викладання в багатьох із них провадилося українською мовою, видано було букварі й підручники, зокрема «Буквар» Т. Шевченка Однак того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох організаторів і викладачів цих шкіл було заарештовано. Проте недільні школи не припинили свого існування....
0 Переглянути

Практичне заняття №7. Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості населення західноукраїнських земель

9 Клас

На початку XX ст. греко-католицька церква, як і в попередньому столітті, відігравала важливу роль у житті українців Галичини й Закарпаття. Багато зробила вона для українського національного відродження, захисту прав та інтересів українців. Проте наприкінці XIX ст., коли український рух став набувати переважно світського характеру, відносини між греко-католицькою церквою та його провідниками загострилися. Ситуація змінилася, коли Галицьку греко-католицьку митрополію очолив Андрей Шептицький (1901-1944 рр.). Посівши митрополичий престол у 36-річному віці, Андрей Шептицький сприяв тому, що греко-католицька церква остаточно відмовилася від союзу з москвофілами, перейшла на народовські позиції і як впливова сила приєдналася до українського національного руху в Галичині. Впродовж свого життя А. Шептицький послідовно боровся за ідею незалежної України. Митрополит став засновником Українського національного музею у Львові (1905 р.). Був ініціатором створення та засновником Земельного банку у Львові (1910 р.), підтримував діяльність українських культурно-просвітніх товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Із промови митрополита Андрея Шептицького на 100-му ювілеї Маркіяна Шашкевича (1911 р.) «Всі маємо це поняття, що народ — це наша сила, що праця для нього — наше завдання, що його добро — наша будучність... Нам сьогодні легко зрозуміти, що віддалитися від народу — це значить приректи себе на смерть...» Новий митрополит поставив участь греко-католицького духівництва в українському русі в залежність від дотримання ним християнської моралі. Замість старої ролі національного провідника церква відтоді повинна була виступати духовним і моральним авторитетом українства в краї. Наполегливість, з якою митрополит проводив свою лінію, та його виступи на захист українства, урешті-решт сприяли відновленню єдності українського руху з греко-католицькою церквою, яка його освячувала. У церковних справах А. Шептицький був прибічником ідеї об’єднання християнських церков. У цих справах він двічі відвідував Росію, Білорусію й таємно подорожував Наддніпрянською Україною....
0 Переглянути

Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях

9 Клас

На початку XX ст. в Австро-Угорській імперії значно активізувалося суспільно-політичне життя. У різних регіонах загострювалися суперечки про необхідність реформування її державного устрою, виникли невідомі раніше політичні об’єднання, з’являлися нові лідери з власним баченням розв’язання проблем. Для суспільно-політичного життя Галичини визначальним залишалося польсько-українське протистояння. Діячі польського руху, ведучи боротьбу за відродження своєї державності, фактично ігнорували права українців. Однак на початку XX ст. залишати поза увагою український рух у Галичині вже було неможливо. Завдяки діяльності українських політичних партій, громадських організацій, культурно-освітніх товариств тощо, із пригнобленої безправної селянської маси сформувалося свідоме своїх політичних інтересів українство. Це спричинило зміну в співвідношенні сил між поляками та українцями в Галичині. Хоча перші й надалі утримували владу в краї, українці значно перевищували їх своєю свідомістю та згуртованістю. Завдяки цьому українські діячі розгорнули боротьбу за здобуття нових політичних прав для українців. Політична боротьба поєднувалася із соціальними протестами галицьких селян і робітників. Водночас розгорталася робота з організації українського національного життя: стабільно діяла мережа освітніх, культурних, наукових установ, кооперативів тощо. Вагомі досягнення українського руху в Галичині в обстоюванні національних здобутків українців наприкінці XIX — на початку XX ст. свідчили про набуття ним загальноукраїнського характеру. Внаслідок цього тогочасні українські діячі вважали Галичину «українським П’ємонтом». На початку XX ст. українсько-польські відносини в Галичині загострилися. Протистояння викликало насамперед селянське питання, боротьба за університет, проведення виборчої реформи та надання українським землям автономії у складі Австро-Угорщини....
0 Переглянути

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель на початку ХХ ст.

9 Клас

Маючи значні природні багатства і надлишок робочої сили, економіка західноукраїнських земель розвивалася дуже повільно, оскільки Австрія перетворила ці землі на свої внутрішні колонії — на ринок збуту товарів австрійської промисловості, джерело отримання сировини й дешевої робочої сили. Понад 94 % промислових підприємств Галичини мали кустарно-ремісничий характер. У Галичині діяло лише 5,5 % парових двигунів усієї Австро-Угорської імперії. Великих підприємств налічувалося тільки 220. Основними галузями промисловості Галичини були нафтова, соляна, лісорубна. Напередодні Першої світової війни нафтовидобуток випереджав інші галузі промисловості Галичини. На початку XX ст. на Галичину припадало 5 % світового видобутку нафти. На нафтопромислах працювало близько 6000 робітників. Нафтовик заробляв у середньому 100 крон на місяць, що становило дворічний дохід галицького селянина. Австро-угорська влада не заохочувала переробку нафти на місцях. Вивізне мито на неперероблену нафту було нижче, ніж на перероблену....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 28 29 30 31 32 33 34 35 36 ... 43
Назад

Навігація