Войти
Закрыть

Узагальнення до курсу. Історія України в контексті епохи Раннього Нового часу

8 Клас

Згідно із загальноєвропейською періодизацією історії, ХVІ—ХVІІІ ст. називають Ранньомодерною добою, маючи на увазі, що вона передувала становленню сучасного, модерного світу. У дослідженні цього проміжку часу основну увагу історики зосереджують на розвитку науки і техніки, становленні ринкових відносин, а також зародженні нових тенденцій у мистецтві. Підбиваючи підсумки курсу, чи можемо ми назвати період XVI—XVIII ст. Ранньомодерною добою української історії? Безперечно, так. Саме в цей період в Україні одночасно з іншими європейськими країнами, спочатку в середовищі привілейованих верств суспільства, сформувалося усвідомлення належності до народу, який має спільну мову та історичне минуле. Наприкінці XVIII ст. це розуміння сприяло початку українського національного відродження. Церковні рухи та козацькі війни (повстання) кінця XVI—XVII ст. є українською аналогією загальноєвропейського процесу виникнення нової форми колективної ідентичності — національної свідомості. Головним проявом цього процесу стала Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького та виникнення Української козацької держави — Війська Запорозького (1649—1764 рр.). Саме це стало важливим чинником українського національного відродження XIX ст....
0 Переглянути

Культура України в другій половині XVIII ст.

8 Клас

Особливості розвитку культури. У XVIII ст. продовжувався започаткований у попередні часи розквіт українського мистецтва й літератури. Однак це була складна доба в історії козацької України. Формувалися умови, за яких українська культура поступово втрачала свою самобутність. Заходи російського уряду з ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі й перетворення Лівобережної України на провінцію Російської імперії позбавляли українську культуру основ її розвитку. Особливістю культурних процесів на українських землях було також те, що до кінця XVIII ст. в Гетьманщині, з одного боку, і на Правобережжі й західноукраїнських землях, з іншого, — вони розвивалися в різних умовах. Проте це не вплинуло на єдність української національної культури. Українська культура XVIII ст. вирізнялася високим рівнем розвитку. Імперські кордони значно обмежили звичні раніше культурні контакти із Західною Європою. Одночасно із цим Російська імперія отримала можливість використовувати інтелектуальний потенціал Гетьманщини. Процес «вимивання» високоосвічених українців із національного середовища став характерним явищем тогочасної української культури. Вагомий внесок у розвиток російського мистецтва XVIII ст. зробили українські митці....
0 Переглянути

Правобережжя та західноукраїнські землі в останній чверті XVIII ст.

8 Клас

Поділи Речі Посполитої та українські землі. У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання та шляхетське свавілля гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією. Цим скористалися сусідні держави — Росія, Пруссія та Австрія. У їхні плани входило розділити Польщу, розширити свої володіння за рахунок її території. Перший поділ Речі Посполитої відбувся в 1772 р. У результаті до австрійських володінь Габсбургів відійшли землі Руського (за винятком Холмської землі), Белзького воєводств і південно-західної частини Кременецького повіту Волинського воєводства. Також усупереч угоді Габсбурги заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по річці Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені Королівством Галичини і Лодомерії із центром у Львові, що підпорядковувалося безпосередньо імператору. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), якого призначав імператор. Вищим представницьким органом був становий сейм. Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбургів у 1775 р. додалася Буковина, що згодом як окремий округ увійшла до складу Королівства Галичини і Лодомерії....
0 Переглянути

Правобережжя та західноукраїнські землі в середині XVIII ст.

8 Клас

Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби. Річ Посполита, повернувши наприкінці XVII ст. Правобережжя, зуміла відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40: Любомирські, Потоцькі, Чарторийські, Жевуські та інші. Їм належало близько 80 % земель Правобережжя. Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи та звільняли їх від усіх повинностей терміном на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережна Україна швидко наповнювалася переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів, відроджувалося її життя. Проте після закінчення терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Поверталося кріпацтво. Панщина сягала до п’яти-шести днів на тиждень. До соціального гноблення додавалися утиски на релігійному ґрунті. Посилення панщини та національно-релігійне гноблення призвели до широкого народного опору. Невдоволені селяни приєдналися до розбійницьких (гайдамацьких) ватаг, що діяли на Правобережжі. Виник рух, учасників якого називали гайдамаками (назва походить від османсько-турецького слова, що перекладається як «нападати», «шарпати», «гнати», «переслідувати»)....
0 Переглянути

Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі

8 Клас

Адміністративно-територіальний поділ земель Нової (Підпільненської) Січі. Навколо Січі розташовувалися землі («вольності») Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки. У 30—40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти. Пізніше їхня кількість зросла до восьми: Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська, Прогноївська паланки. Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу. Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й мала звітувати. Вищу військову або кошову старшину обирали один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилася, натомість посилилося значення старшини. До складу запорозьких козаків продовжували приймати всіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр. XVIII ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. козаків. Нова (Підпільненська) Січ проіснувала 41 рік (із 1734 до 1775 р.)....
0 Переглянути

Лівобережна та Слобідська Україна. Ліквідація Гетьманщини

8 Клас

Люди сподівалися на покращення становища після сходження на імператорський престол доньки Петра I Єлизавети. Так, серед наближених осіб імператриці було чимало українців, зокрема Олексій Розумовський, що став її фаворитом. Невдовзі сподівання почали справджуватися. Зміни, що торкнулися Гетьманщини та Слобідської України, були зумовлені не лише особливими стосунками імператриці зі своїм оточенням. До цього спонукали загострення соціального напруження, а також зовнішні обставини: загроза війн з Османською імперією, Пруссією (українські землі були джерелом людських і матеріальних ресурсів). Уже в 1742 р. було відновлено Київську митрополію. У 1743 р. скасовувалися нововведення в Слобідській Україні. Чи можна стверджувати, що гетьманство К. Розумовського було лише примхою царської влади? За розпорядженням Єлизавети в березні 1750 р. в Глухові на Старшинській раді обрали гетьманом брата О. Розумовського Кирила Розумовського (1750—1764 рр.). Йому судилося стати останнім гетьманом козацької України. 2. Гетьманство К. Розумовського. Ставши гетьманом, К. Розумовський поставив собі за мету відновити давні права Гетьманщини. Спочатку він домігся, щоб справи Гетьманщини повернули до Колегії іноземних справ (це створювало передумови відновлення відносин України та Росії як міждержавних), підпорядкував собі Запорожжя, а згодом і Київ (проте в 1761 р. місто знову повернулося під пряме імперське управління). Загалом його ідеалом були шляхетські порядки, які існували за часів перебування українських земель у складі Речі Посполитої....
0 Переглянути

Посилення колоніальної політики Російської імперії. Ліквідація гетьманату

8 Клас

Одночасно із цим відбувався наступ на українську автономію (самостійне внутрішнє управління). Коли в 1708 р. новообраний гетьман І. Скоропадський запропонував царю підтвердити в нових статтях традиційні права та вольності, то отримав від Петра I глузливу відповідь: «Українці й так мають із ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». Повноваження гетьмана були визначені в Рішительному указі. Також Петро I відхилив прохання І. Скоропадського про те, щоб козаки перебували під командуванням наказного гетьмана, а не московських генералів. Перед гетьманським урядом була поставлена вимога звітувати про податки й доходи Військового скарбу. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України. Для нагляду за гетьманом був приставлений царський міністр-резидент (із 1710 р. їх було двоє). У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки московських військ. У 1708—1709 рр. Гетьманщину, а з 1719 р. і Слобожанщину було включено до Київської губернії. Губернатор отримував більше повноважень, ніж гетьман. У 1715 р. царським указом було встановлено новий порядок виборів полкової старшини, згідно з яким основну роль у цьому процесі відігравав царський представник. Старшинами почали призначати іноземців, яких поступово стала більшість. Згодом Петро I сам призначив своїх соратників: П. Толстого — ніжинським полковником, а А. Танського — київським. Цим він порушив виборний принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж московським можновладцям надавалися великі землеволодіння в Україні, що призвело до появи значних територій, непідконтрольних гетьману. У 1720 р. Петро I обмежив функції Генерального військового суду. Посилилося втручання московської влади в господарське життя Гетьманщини, що фактично призвело до розорення її економіки: українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через балтійські порти Московії і до того ж не українськими купцями....
0 Переглянути

Церковне життя. Культура наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст.

8 Клас

Підпорядкування Української православної церкви Московському патріархату. Із моменту прийняття Української козацької держави під царський протекторат Московія не припиняла спроб підпорядкувати православну церкву в Україні владі Московського патріарха. Це дало б їй змогу контролювати не тільки політичне, а й духовне життя на українських землях. Під час укладення українсько-московського договору 1654 р. Москва вже пропонувала ідею підпорядкування Київської митрополії. Проте українська делегація рішуче її відкинула. Водночас Українська православна церква на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим, шість полковників, чотири полки, січовики відмовилися присягнути царю. Хоча згодом Москва змусила митрополита до цього за допомогою стрільців, що прибули до Києва, потім за його життя не робила жодних спроб «підкорити Київ». Смерть митрополита Сильвестра Косова 13 квітня 1657 р. активізувала боротьбу за Київську митрополію. Проте новообраний митрополит Діонісій Балабан відкинув пропозиції Московії і в 1658 р. був затверджений Вселенським (Константинопольським) Патріархом. Діонісій підтримав гетьмана І. Виговського. Щоб позбутися московського впливу, Діонісій переїхав із Києва, де була московська залога, до Чигирина. Проте, скориставшись усуненням від влади І. Виговського, Московія домоглася включення до «Переяславських статей», що були підписані з Ю. Хмельницьким, пункту про перехід Київської митрополії в підпорядкування Московського патріарха. Українське духовенство проігнорувало цей пункт. Тоді Москва, користуючись розколом на українських землях, вирішила створити паралельну промосковську церковну ієрархію. Місцеблюстителем митрополичого престолу в Києві був проголошений Лазар Баранович. Однак той усупереч сподіванням дотримувався нейтралітету у відносинах між митрополитом Діонісієм та Москвою. У 1661 р. Москва замінила його на Мефодія. Діонісій не став миритися із черговим посяганням Москви на власну канонічну територію. Він призначив на білоруську кафедру Йосипа Нелюбовича-Тукальського, а також домігся від Вселенського Патріарха анафеми для Мефодія....
0 Переглянути

Участь Гетьманщини в Північній війні. Конституція П. Орлика

8 Клас

Гетьманщина в умовах Північної війни Московії та Швеції (1700—1721 рр.). У 1700 р. Московська держава розпочала Північну війну зі Швецією, прагнучи захопити східне узбережжя Балтійського моря. Від самого початку козацькі полки брали участь у воєнних діях, будували канали, дороги, фортеці тощо. Також були й значні втрати серед козаків у боях і від хвороб. Особливо негативно перші поразки московського війська позначилися на становищі Гетьманщини. Вона стала джерелом матеріальних і людських ресурсів для відновлення воєнного потенціалу Московії. Гетьманщина мусила також утримувати в деяких містах московську армію й військові гарнізони. Крім того, з українських земель у великій кількості вивозили зерно та інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й торгівлі. Козаків також непокоїло обмеження царським урядом їхніх станових прав. Гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Непевність майбутнього Гетьманщини примушувала старшину й гетьмана замислюватися над подальшою долею держави. І. Мазепа почав розуміти згубність відносин Гетьманщини з Московією....
0 Переглянути

Лівобережна Гетьманщина наприкінці XVII ст. Початок гетьманства І. Мазепи

8 Клас

Адміністративно-територіальний і соціальний устрій Лівобережної Гетьманщини. Розвиток господарства. У Гетьманщині після обрання І. Виговського гетьманом утвердилася республіканська форма правління, яка вже незабаром стала республікансько-олігархічною. До кінця XVII ст. полково-сотенний устрій у первинному вигляді зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині. Він також існував на новоосвоєних землях Слобідської України. На Лівобережжі було десять полків, які, у свою чергу, поділялися на сотні. Водночас на внутрішнє життя Гетьманщини почали впливати царські воєводи, які перебирали на себе чимало владних повноважень. Як ви вже знаєте, у результаті Національно-визвольної війни землі й угіддя із займанщиною включно селяни вважали своєю власністю. Оскільки Українська козацька держава проголосила своїми володіннями всі землі старост, вигнаної шляхти, католицьких храмів, які перейшли до Військового скарбу, то селяни й держава стали співвласниками землі. Землі козацтва не підпорядковувалися Військовому скарбу. Тому козаки не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести державну військову службу. У разі ухилення від служби вони виключалися з козацького стану та втрачали право на землю....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 181 182 183 184 185 186 187 188 189 ... 370
Назад

Навігація