Войти
Закрыть

Освіта, наука. Вплив процесів модернізації на суспільне та повсякденне життя

9 Клас

На початок XX ст. майже 63 % населення Галичини, понад 70 % Закарпаття (а в гірських районах - навіть 90 %) були неписьменними - не вміли ні читати, ні писати. Третина галицьких сіл не мала початкових шкіл, проте в тих селах краю, де школи були, навчання відбувалося рідною мовою (для українців - українською). У Галичині діяло 49 державних середніх навчальних закладів (гімназій і реальних училищ). З них у Східній Галичині було 25 шкіл із польською мовою навчання, 4 - українською (гімназії у Львові, Перемишлі, Тернополі, Коломиї; у 1905 р. засновано п’яту українську гімназію в Станіславі), 2 - німецькою. Відкривалися приватні українські гімназії. За підрахунками М. Грушевського, на одну польську середню школу в Східній Галичині припадало приблизно 30 тис. польського населення, на одну українську - 820 тис. українського населення. На Буковині діяла одна гімназія з українською мовою навчання (у Вижниці), кілька двомовних німецько-українських (зокрема, у Чернівцях та Кіцмані). На Закарпатті після ухвали в 1907 р. нового закону про школи не лишилося жодної школи з українською мовою навчання. Перед Першою світовою війною кількість українських кафедр у Львівському університеті збільшилася до 8. У підросійській Україні на 1915 р. поза школою лишалося понад 70 % дітей шкільного віку. У 1914-1915 рр. тут налічувалося 452 середні школи, у яких навчалося 140 тис. учнів, і 19 вищих навчальних закладів із 26,7 тис. студентів. Характеризуючи становище освіти в підросійській Україні, М. Грушевський зазначав: «У Галичині й Буковині українська мова вживається як мова викладання в різного роду навчальних закладах, від початкових шкіл до університетів; у Росії вона цілковито вигнана зі школи й не допускається ні як мова викладання, ні як предмет у жодних школах - державних, громадських, приватних, вищих, середніх, нижчих - навіть як допоміжний засіб у початковому навчанні. Таким чином, не допущені ні як самостійні предмети, ні як складові частини інших наук, українські дисципліни, кінець кінцем, залишаються поза науковим ужитком, поза вивченням і дослідженням. І з цього боку зроблено все для того, щоб українська мова - культурний орган однієї із найзначніших народностей Європи, та українська література, що має великі твори високої культурної вартості, - залишалися невідомими, terra incognita по змозі для самих українців і для освіченого суспільства Росії, не виходячи за межі "хатнього вжитку”, не досягаючи значення культурних...
0 Переглянути

Перевірте, чого навчилися з теми. Україна початку XX століття перед викликами модернізації

9 Клас

В «Тим часом чорносотенна преса не вгаває, а щодня в якійсь-небудь їхній газеті є якась стаття, що містить у собі заклик до уряду припинити якнайшвидше український рух, поки ще не пізно. Клуб націоналістів знову звернувся до уряду з проханням негайно позакривати: 1) українське Наукове товариство, клуби, "Просвіти” книгарні, 2) українську пресу та 3) заборонити Грушевському в’їздити в Росію, запевняючи, що українські інституції, преса та Грушевський агітують за відділення України від Росії і за прилучення її до Австрії на автономно-федеративних умовах» (Є. Чикаленко). Г «...Гострішого й злободеннішого характеру набуло питання університетське. Ставши господарями становища у Львівському університеті після того, як німецька мова мала поступитися викладанню "місцевими мовами” (1871), поляки ревно оберігали свою монополію на вищу школу і не допускали українців до викладання в її стінах; вони всіляко перешкоджали збільшенню числа українських кафедр і так само негативно поставились до ідеї створення окремого українського університету, коли з українського боку висунуто відповідний проєкт. Мотивом було те найочевидніше - збереження значення польської культури, яка мала превалювати» (М. Грушевський). Д «Царат бачить в Галичині огнище українського життя, якого іскри перелетять на російську Україну і спалять трухлявий будинок царату. Тому російське правительство посилає тисячі своїх шпигунів у Галичину, для того воно утворило там спеціальну партію москвофілів, які за рублі ведуть царську й православну пропаганду і хочуть за рублі накинути нашому народові ідею ототожнити українську націю з російською» (З відозви соціал-демократичних партій Росії та Австро-Угорщини, 1913 р.)....
0 Переглянути

Піднесення українського національного руху в західноукраїнських землях

9 Клас

«...З цього часу домагання утворення автономного українського "коронного краю” в Австрії відсунулося на далеке майбутнє... Справою ще дальшого майбутнього, радше далеким ідеалом, ніж реальним домаганням, стало з’єднання всіх українських земель в одну незалежну державу, якого одні сподівалися від загальноєвропейського воєнного конфлікту, інші - від соціальної революції. Одначе цей ідеал щораз сильніше опановував розум і серця галицьких українців, даючи їм силу до важкої щоденної боротьби за національне й соціальне визволення. У цій боротьбі були періоди великого загострення і трагічних подій, коли українським населенням, особливо селянством і студентством, заповнювалися в’язниці, лилася кров і падали жертви українські. Так було ціле перше десятиліття XX століття - під час боротьби за український університет, під час масових страйків українського селянства і в наймогутнішому з усіх українських масових рухів того часу - русі за загальне і рівне виборче право до австрійського парламенту й галицького сойму. З українського боку ця боротьба була відзначена пострілом українського студента Мирослава Січинського в цісарського намісника Галичини, польського графа Андрія Потоцького (12 квітня 1908). Результатом цієї боротьби в публічно-правовій галузі стало здобуття представництва в австрійському парламенті і в галицькому соймі (кількістю понад одну четверту цілого галицького представництва, - що очевидно далеко не відповідало праву українського народу на основі демократичного принципу), української народної школи (з великими обмеженнями на користь польської мови і польського політичного духу), кількох українських середніх шкіл, кількох українських кафедр на теологічному, філософському і правничому факультетах Львівського університету, права уживання в державних установах української мови, права державної підтримки для українських культурних та економічних інституцій і т. ін.»....
0 Переглянути

Економічне та суспільно-політичне життя

9 Клас

У західноукраїнських землях розвивалися галузі промисловості, пов’язані з видобутком сировинних ресурсів. Це призводило до виснаження природних багатств краю та гальмувало його промисловий розвиток через незацікавленість у впровадженні більш технологічних виробництв. Уряд усіляко заохочував проникнення в регіон іноземного капіталу, передусім австро-німецького. Упродовж десятиріччя XX ст. у промисловості західноукраїнських земель спостерігалося певне піднесення. У 1909 р. за обсягами видобутку нафти Галичина посідала 3-тє місце у світі після США та Росії, його показник сягав 2 млн тонн. Нафтова промисловість Прикарпаття перебувала цілком у руках іноземних капіталістів. У травні 1912 р. німецькі й англійські фірми об’єдналися в один великий концерн, який видобував третину нафти Бориславського басейну, володів усіма нафтопроводами цього басейну і чотирма (із семи) великими нафтоперегінними заводами. Задля підвищення ціни на нафту монополісти від 1910 р. почали скорочувати її видобуток. Скорочення видобутку й зростання ціни, зрештою зумовили занепад галузі. Бориславу посідав перше місце у світі з видобутку озокериту. Проте на початку XX ст. попит на озокерит на міжнародному ринку впав, тому його видобуток було скорочено. Сировинними галузями, що приносили неабиякі прибутки австрійському, німецькому, французькому капіталові, були лісозаготівельна й пов’язана з нею деревообробна. З Галичини, Буковини та Закарпаття вивозили величезну кількість деревини (тільки Галичина щороку постачала близько 100 тис. вагонів деревини колодами, брусками й дошками). Проте капіталовкладення у виробництво були мізерними. Виняток становила, зокрема, Ужгородська меблева фабрика австро-американського синдикату «Мундус»....
0 Переглянути

Ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій Наддніпрянщини. Практичне заняття

9 Клас

«...Українська народна партія єсть партія робітницької маси українського народу; єсть партія українського міського і сільського пролетаріату. Українська народна партія визнає соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український і інші народи, знищити визиск, безправ’я, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні. Цей ідеал такий: взагалі, знаряддя виробу - фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати Українцям-робітникам, а земля (рілля) - Українцям-хліборобам. ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА - УКРАЇНА РОБОЧИХ ЛЮДЕЙ. ...Аби позбутись бюрократичної централізації, яка єсть ворог свободи взагалі, Самостійна Республіка Україна будучини мусить бути спілкою вільних і самоправних українських земель, що різняться умовами життя: такі: Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжжя, Кубань, Чорномор’я, Полісся, Галичина і т. д. Будуємо і боремося за Самостійну Україну зовсім не для того, аби в їй панували капіталісти, хоч і українські. Весь час боротьби не забуваємо, що єдине соціалістичний ідеал може остаточно задовольнити український пролетаріат і, взагалі, працюючий український люд....
0 Переглянути

Суспільно-політичне становище у 1907-1914 рр.

9 Клас

Після поразки революції 1905-1907 рр. у Російській імперії запанувала реакція. Царський уряд проводив відверту антиукраїнську політику. Через утиски й переслідування одна за одною в містах припиняли діяльність культурно-освітні організації. Закривалися українські періодичні видання, було заборонено й передплату. Знову заборонили викладати українською мовою в навчальних закладах. Набула чинності цензурна заборона на вживання у будь-яких публікаціях назви «Україна». Відновлено обмеження на ввезення і поширення книжок українською мовою. В Україні тривалий час діяв воєнний стан - стан посиленої чи надзвичайної охорони. Діяли військово-польові суди, які засуджували учасників заворушень до страти та ув’язнення. У містах і селах лютували каральні військові, козачі й чорносотенні загони. Шовінізм - агресивна форма націоналізму, проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої, що супроводжується розпалюванням міжнаціональної ворожнечі й ненависті. Головним провідником імперської реакційної політики, невід’ємним складником якої був російський шовінізм, від 1906 р. став голова Ради міністрів Петро Столипін. Завдяки особистому протегуванню Столипіна та державній підтримці створений 1908 р. в Києві «Клуб російських націоналістів міста Києва» став однією з найвпливовіших політичних сил у Російській імперії. Основним завданням клуб визначив «боротьбу з українофільством», яке, на думку його ідеологів, підривало коріння «російської православної цивілізації». Тож діяльність клубу була спрямована проти українського руху загалом....
0 Переглянути

Російська революція 1905-1907 рр. на території України

9 Клас

Події в столиці Російської імперії - Санкт-Петербурзі, що відбулися в неділю, 9 січня 1905 р., ознаменували початок першої російської революції. Цей день увійшов в історію як Кривава неділя - мирну багатотисячну демонстрацію робітників, які прямували до Зимового палацу, щоб передати імператорові петицію з вимогами поліпшити умови їхнього життя, розстріляли урядові війська. Події в столиці спричинили хвилю обурення і протестів по всій імперії. Країною прокотилася хвиля страйків, які охопили й українські міста - Київ, Харків, Одесу, Катеринослав, Миколаїв. У січні-березні 1905 р. страйками в Україні було охоплено 320 заводів, фабрик, майстерень. У губерніях Східної України страйкувало майже 170 тис. осіб, загалом кількість страйкарів в імперії сягнула 810 тис. До протестів долучилося й селянство. За перші три місяці 1905 р. в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. Революційний рух перекинувся і в армію. У червні в одеському порту почалося повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський», більшість команди якого становили українці. Серед керівників повстання були матроси Григорій Вакуленчук та Панас Матюшенко, а серед офіцерів єдиним, хто приєднався до повстання, став член РУП Олександр Коваленко. Незабаром «Потьомкін» знявся з якоря і вийшов у відкрите море, а згодом пристав до берега в румунському порту Констанца. Більшість потьомкінців залишилися в Румунії на становищі політичних емігрантів....
0 Переглянути

Політизація українського національного руху

9 Клас

Піднесення національного руху на західноукраїнських землях до рівня політичного, створення українських політичних партій у Галичині надихали східноукраїнських громадських діячів. З ініціативи В. Антоновича та О. Кониського в 1897 р. на нелегальному з’їзді всіх громад було створено Загальну українську безпартійну організацію (ЗУБО) Метою організації було згуртування всіх українських діячів національного руху: громад, які існували в 20 різних містах підросійської України, членів колишнього «Братства тарасівців», української інтелігенції. Члени ЗУБО опікувалися друком і поширенням українськомовних видань, влаштуванням святкувань річниць відомих діячів української культури тощо. Однією з культурних подій, у якій найактивнішу участь узяли члени ЗУБО, стало відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві влітку 1903 р. Відкриття пам’ятника перетворилося на справжнє всеукраїнське «свято української інтелігенції». До Полтави з’їхалися громадські діячі, письменники, вчені, артисти, музиканти з усієї України - не лише з Наддніпрянщини, а й з Галичини та Буковини. Святкування тривало кілька днів. З нагоди відкриття пам’ятника відбулося урочисте засідання міської думи, літературно-музичний концерт, вистава «Наталка Полтавка» за участю акторів театру корифеїв, виставка українського мистецтва....
0 Переглянути

Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії на початку XX ст.

9 Клас

Початок XX ст. в Україні був періодом бурхливого розвитку капіталізму, швидкого зростання чисельності та концентрації пролетаріату. Завдяки географічному розташуванню та природним багатствам Україна стала одним із найрозвиненіших промислових регіонів імперії, основним виробником продукції видобувної та металургійної промисловості, а також цукру й товарного зерна. Економіка регіонів України розвивалася з різною інтенсивністю. Південь досить швидко модернізувався, тут бурхливо розвивалося промислове виробництво; Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало. При цьому промисловість підросійської України формувалася як частина загальноімперського економічного комплексу. На межі ХІХ-ХХ ст. спеціалізація промислового виробництва привела до формування в підросійській Україні великих промислових центрів - Донецького вугільно-металургійного, Криворізького залізорудного, Нікопольського марганцевого басейнів та Південно-Західного цукробурякового району. На початку XX ст. за рівнем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на одне з перших місць у світі. Приміром, у 1901 р. на 12 великих металургійних заводах було зосереджено 96 % усіх робітників металургії Півдня України. На кожному з них працювало понад 1 тис. робітників, які виплавляли 87 % чавуну в цьому регіоні. Унаслідок концентрації виробництва розпочався процес монополізації промисловості - об’єднання підприємств, які зосереджують виробництво і збут значної частини продукції певної галузі промисловості. Ще в 1887 р. у Києві було створено синдикат цукрозаводчиків, керівниками якого стали найбільші виробники цукру в Україні. Основне завдання об’єднання - регулювання цін на цукор і забезпечення підприємцям високого прибутку на внутрішньому ринку....
0 Переглянути

Перевірте, чого навчилися з теми. Українські землі у складі Австро-Угорщини в другій половині XIX ст.

9 Клас

«Заснування "Руської бесіди” дуже спричинилося до пожвавлення просвітницької діяльності в Тернополі і на Поділлі, якою займалася тернопільська філія товариства "Просвіта”. Вже перед тим головний відділ "Просвіти” у Львові звернув увагу на потребу ширення просвіти серед широких народних верств не лише за допомогою книжечок і "Письма з Просвіти”, але таки живим словом і заснуванням читалень». Б. «...Тим часом підросло молоде покоління, яке в своїх молодечих серцях мало більше віри в життєві сили і майбутнє свого рідного народу, ніж його батьки. Воно знов підняло прапор нашої національної самостійності і почало закликати до праці. Се покоління назвалося народовцями. Народовцями, - бо своєю задачею вважало працю для простого народу в рідній мові того народу...» (М. Лозинський) B. «...Один зі старших руських діячів, о. Стефан Качала, член-засновник "Матиці”, який разом із молоддю старався скерувати "Матицю” на добру дорогу, виклав у газеті "Слово” проєкт заснування нового товариства для просвіти народу і поставив йому за мету: "сприяти розвитку народної просвіти в напрямах моральному, матеріальному і політичному через видання практичних книжок, брошур і т. д. тією мовою, якою народ говорить... Нагальні збори відкрив голова комітету Анатоль Вахнянин і розповів про заходи щодо заснування товариства...» (М. Лозинський) Г. «Найневідкладніші національні потреби галицьких русинів: бажано, щоб у Східну Галичину призначалися лише такі службовці і судді, які доведуть своє належне знання руської мови - усно і на письмі; бажано, щоб усі цісарсько-королівські органи влади, установи і суди в Східній Галичині стосовно руських сторін, а також з власної ініціативи користувалися лише руською мовою і руським письмом; бажано, щоб у Львівському університеті була створена кафедра історії руського народу (з руською мовою викладання)...; бажано відкрити підготовчий клас при руській частині гімназії в Перемишлі і, крім того, ще одну руську гімназію в Східній Галичині...; бажано створити принаймні одну нову учительську семінарію руського типу і вже існуючі семінарії для вчителів і вчительок у Львові, Станіславі, Тернополі і Перемишлі повністю утраквізувати (зробити двомовними)...»...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 241 242 243 244 245 246 247 248 249 ... 370
Назад

Навігація