Войти
Закрыть

Економічне становище західноукраїнських земель на початку XX століття

9 Клас

Сільське господарство було основою економіки Західної України, у ньому працювало 90% зайнятого населення. Попри зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і використання сучасних агротехнічних прийомів, із минулого століття у спадок перейшли проблеми, які влада не змогла розв’язати. Зберігалося малоземелля, зростала чисельність безземельних селян; незважаючи на трудову еміграцію, не зникло аграрне перенаселення. Водночас зростала соціальна активність селянства, передовсім у кооперації. Продовжували розвиватися різноманітні її форми, виникли великі кооперативні об’єднання, зокрема Крайовий кредитовий союз, який налічував 889 членів, Український крайовий ревізійний союз у Львові, котрий об’єднував 180 тис. кооператорів. Масовою організацією стало товариство «Сільський господар», до якого належали 1,5 тис. гуртків у селах. Чільне місце в економічному житті займало страхове товариство «Дністер», засноване у 1892 р. На Буковині кооперативні товариства об’єднувалися довкола «Селянської каси», створеної на початку XX століття. Усього в Галичині у 1913 р. діяло 1,3 тис. українських кооперативів, на Буковині — 200 і кілька — на Закарпатті. Кооперація покращила становище багатьох українських селян. Іншою формою протидії важкому економічному становищу стала еміграція. Позаяк держава була неспроможною забезпечити українських селян вільними землями, бо таких земель практично не мала, то й не чинила перешкод переселенню за кордон. Отож українці у пошуках роботи виїздили переважно на Американський континент, зокрема до США, Південної Америки, Канади. За перше десятиріччя XX ст. туди емігрувало близько 300 тис. осіб з Галичини і Буковини, 40 тис. — із Закарпаття. Обжившись на нових землях, вони намагалися зберегти національні традиції....
0 Переглянути

Практичне заняття № 6 (9 клас Бурнейко)

9 Клас

«...нині весь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». ...(Наша) мета — повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії...». № 4 Нарис програми Революційної української партії (запропонував київський комітет — Вільна Громада РУП для 2-го партійного з’їзду), 1903 р. (витяг): «Позаяк самодержавний уряд, що панує в Росії, є в самій істоті ворогом пролетаріату і стоїть на перешкоді вільному розвою суспільних сил всіх народів Росії, Революційна українська партія ставить своєю найближчою задачею цілковите знищення царату в спілці з революційними партіями всіх народів російської держави; заміну його федеративною республікою з поділом держави відповідно історичній і національній різниці земель з повною автономією кожної області... автономія безперечно являється етапним пунктом шляху до самостійної України»....
0 Переглянути

Столипінська аграрна реформа. Суспільно-політичне життя у 1907—1914 рр.

9 Клас

Революція 1905—1907 рр. підштовхнула російський уряд до чергової аграрної реформи. Оскільки ініціатором та організатором реформи був голова Ради Міністрів Петро Столипін, її називають Столипінською. Реформуючи сільське господарство, уряд прагнув підвищити його ефективність, утворити прошарок заможних селян як опору влади на селі та розв’язати проблему аграрного перенаселення. Розпочали реформу указом від 9 листопада 1906 р. і завершили законами 14 червня 1910 р. та 29 травня 1911 року. Вона надавала кожному селянинові право вийти з общини і закріпити у власність за собою землю, отже, руйнувала селянську общину. Селянин міг отримати з общинних угідь відруб — цільну ділянку землі, що переходила з колективної (общинної) у приватну власність, та утворити хутір — відокремлене сільське поселення із господарством і приналежною до нього землею. Власникам землі було дозволено її вільно продавати та купувати. Натомість ліси, сіножаті тощо залишались у спільному користуванні. Реформа скасовувала викупні платежі. Уряд заохочував переселення селян на малообжиті землі Далекого Сходу, Сибіру, Середньої Азії. Проведенню реформи мав сприяти утворений Селянський банк. В Україні реформа мала певний успіх, позаяк для українців було звичним прагнення до індивідуального господарювання і приватної власності. Відтак збільшилася чисельність заможних господарств фермерського типу, які використовували передову агрокультуру. Зросли валовий збір зернових і товарність сільського господарства. Однак зберігалося велике поміщицьке землеволодіння, хоча його перерозподіл уряд заохочував шляхом купівлі-продажу за посередництвом Селянського банку. Погана організація процесу переселення призвела до того, що майже половина переселенців з України повернулися назад. Прискорилося розорення малоземельних селян. Зросла соціальна напруга на селі....
0 Переглянути

Події революції 1905—1907 рр. в Україні

9 Клас

Революція 1905—1907 рр. у Російській імперії була зумовлена кількома причинами: а) погіршенням становища населення в результаті світової економічної кризи 1900—1903 рр.; б) відсутністю демократичних свобод: в) жорсткою політикою самодержавства в аграрному, робітничому і національному питаннях; г) поразками імперії у російсько-японській війні 1904—1905 рр. У неділю 9 січня 1905 р. в Петербурзі зібралася велелюдна, але мирна демонстрація протесту проти дій імперського уряду. Однак її розігнали, стріляючи на ураження, царські війська. Ця подія увійшла в історію під назвою «Кривава неділя» і стала початком революції 1905—1907 років. У відповідь на «Криваву неділю» масові виступи охопили багато регіонів імперії, зокрема українські землі. У найбільших містах України — Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві — розпочалися страйки, утворилися ради робітничих депутатів та профспілки. Протестний рух охопив навіть армію і флот. У червні 1905 р. вибухнуло повстання на чорноморському панцернику «Князь Потьомкін-Таврічеський» під проводом українців Григорія Вакуленчука і Панаса Матюшенка. Коли ж до нього наблизилася каральна ескадра російського флоту, то її матроси відмовилися відкривати вогонь по кораблю повсталих. У жовтні 1905 р. відбувся всеросійський політичний страйк, до якого в Україні долучилися робітники і службовці промислових міст. Під тиском подій імператор Микола II видав Маніфест 17 жовтня 1905 р., що проголошував громадянські свободи, дозволяв створювати політичні партії та громадські організації, передбачав скликання парламенту Російської імперії — Державної Думи. Після опублікування Маніфесту утворилася низка політичних партій. До збереження імперії закликали монархісти, компромісу з владою — ліберали, ліквідації самодержавства — ліві політичні сили із соціалістичними гаслами. Активізували свою діяльність і українські політичні партії....
0 Переглянути

Суспільно-політичне життя Наддніпрянщини на початку XX століття

9 Клас

Створення та поширення книг з історії українського народу, вивчення й популяризація українських традицій і фольклору, розвиток української літературної мови привели до змін у свідомості українців. Вони стали розуміти свою інакшість не як наслідок «відсталості культури селянина», що пропагували представники імперських держав, а як результат існування української «історичної нації» із власним героїчним минулим, власними економічними, культурними й політичними інтересами сьогодення. Із 90-х рр. XIX ст. у Наддніпрянській Україні розпочався останній — політичний етап національного відродження. Передумовою створення та діяльності національних партій була консолідація (згуртування) нації. Сприятливо на цей процес впливали кілька чинників. Це, зокрема, індустріальна модернізація, що спричинила зміни в економіці та суспільному житті, а також чисельна перевага у Наддніпрянщині українців, які становили абсолютну більшість населення, завдяки високому природному приросту, котрий компенсував їхній відхід в інші регіони імперії. Проте українці, роз’єднані імперськими кордонами, не мали власної держави. Тому серед частини української інтелігенції та переважної більшості підприємців сформувалася подвійна лояльність: вони любили Україну, однак змушені були пристосовуватися до тодішніх умов, позаяк не вірили в можливість її самостійного існування. За таких обставин національне відродження очолили національно свідома інтелігенція та студентська молодь за підтримки нечисленних українських підприємців-меценатів. Вони розвинули національну ідею самобутності та окремішності українського народу, соборності (цілісності) усіх українських земель, яку пропагували через мережу гуртків (згодом — політичних партій), друковані видання, агітаційні промови тощо. Наприкінці XIX ст. саме інтелігенція становила основу українських політичних партій....
0 Переглянути

Особливості соціально-економічного розвитку Наддніпрянщини на початку XX ст.

9 Клас

На початку XX ст. Наддніпрянська Україна була одним з індустріальних регіонів Російської імперії. Проте господарський розвиток стримували економічна криза 1900—1903 рр. та депресія 1904—1908 рр., котру пережила Російська імперія, як і більшість країн світу. Лише в 1909—1913 рр. почалося промислове піднесення. Усталилася спеціалізація промислових районів. Кам’яновугільна і залізорудна промисловість розвивались у Донецько-Криворізькому басейні, машинобудівна — в містах Південної України, Києві й Харкові, суднобудівна галузь — у Миколаєві та цукрова — у центральних і північних районах. Отже, економічний розвиток Наддніпрянщини був нерівномірним: промислове виробництво зосереджувалося на Півдні та Сході; на Лівобережжі й Правобережжі переважали сільське господарство і пов’язані з ним підприємства легкої та харчової промисловості. Внаслідок імперської політики основне місце у промисловій структурі займали добувні галузі та виробництво напівфабрикатів. На початку XX ст. в Україні посилилася концентрація виробництва, за рівнем якої вона посіла одне з перших місць у світі. Так, п’ять найбільших південних металургійних заводів виробляли майже 25% загальноросійського чавуну. На великих підприємствах України працювало понад 44% робітників, тоді як у США — 33%. Концентрація виробництва сприяла утворенню монополій — об’єднань більшості підприємств якоїсь із галузей промисловості, котрі за рахунок цього могли витісняти з ринку конкурентів і нав’язувати покупцям вигідні для монополістів ціни на свою продукцію. В Україні сформувалися такі монополії: синдикати «Продвагон» (1901 р.), «Продамет» (1902 р.), «Трубопродаж» (1902 р.), «Продвугілля» (1904 р.). Останній контролював 75% видобутку кам’яного вугілля в Донецькому басейні. У розвиток виробництва активно інвестувався іноземний капітал....
0 Переглянути

Практичне заняття № 5 (9 клас Бурнейко)

9 Клас

«XIX сторіччя — це епоха діяльності інтелігенції... Українська інтелігенція доходила до національної свідомості ступенево... Спершу за головне поле своєї діяльності вона вважала письменство і науку... Але пізніше інтелігентна верхівка перейшла до... (роботи з народом) і в народі відкрила великі революційні сили, що скупчувалися коло економічних і соціальних питань. Спираючись на маси і організовуючи їх, інтелігенція розвинула в собі політичний інстинкт і перейшла до активних виступів. Ідеал самостійної України зайняв перше місце в національній ідеології». № 2 Дослідник про значення української інтелігенції XIX ст. у формуванні модерної української нації. Сергій Єкельчик (український історик): «У XIX ст. письменники, журналісти та історики вперше заговорили про Україну як про сучасну націю. Вони побачили зв’язок, спершу дуже опосередкований, між єдиною мовою та культурою та правом на політичний суверенітет». № 3 Сучасник подій про українців на початку XX ст. (текст 1907 р.). Вільгельм Фельдман (польський публіцист): «У XX ст. багато народів постало із попелу, але відродження небагатьох відбулося так швидко і енергійно, як відродження українців Австрії... Їхнє несподіване й бурхливе зростання сталося в основному завдяки тому, що вони навчилися взаємодопомозі та впертій боротьбі за свій кожен здобуток». Завдання 3. Опрацюйте документи № 4-6. Визначте, що вплинуло на збільшення українських публікацій у регіоні. Чи можна стверджувати, що Галичина стала центром українського друкованого слова? Свою думку аргументуйте цитатами....
0 Переглянути

Політизація національного руху на західноукраїнських землях наприкінці XIX ст.

9 Клас

У середині 70-х рр. XIX ст. у Галичині з’явилися люди, найчастіше це були молоді студенти, які критично оцінювали діяльність не тільки москвофілів, а й народовців і греко-католицької церкви. Під впливом ідей Михайла Драгоманова молоді західноукраїнські політичні діячі Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші почали пропагувати ідеї соціалізму. Так в українському русі виникла радикальна течія. Західноукраїнські радикали виступали за соціальне і національне визволення українського народу, за об’єднання українських земель в одній незалежній державі, за покращення життя населення, за зменшення впливу церкви на життя суспільства і національний рух. Радикали вели пропагандистську роботу, тобто поширювали свої ідеї серед селян і робітників. їхніми друкованими органами були часописи «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ»....
0 Переглянути

Національні рухи на західноукраїнських землях у 1880-х — 1890-х роках

9 Клас

Із початком 1880-х рр. галицькі народовці почали займатися політичною діяльністю. У цьому контексті відбулося три помітні події. Перша: 1880 р. Володимир Барвінський скликав у Львові українські масові збори — віче. На віче прийшли понад дві тисячі людей. Вони обговорили становище українців і визначили перспективи українського руху. Друга: 1885 р. народовці створили «Народну Раду» — політичну організацію на чолі з Юліаном Романчуком, яка стала противагою москвофільській «Руській Раді». Третя: 1890 р. лідери народовців уклали з галицьким намісником графом К. Бадені усну угоду про компроміс між українцями і поляками краю та офіційною владою — розпочали «нову еру». «Новоерівська політика» тривала менше чотирьох років — до 1894 р., але за цей час у Галичині відкрили ще одну українську гімназію та українську кафедру східноєвропейської історії у Львівському університеті. Український фонетичний правопис набув статусу офіційного. Створені в 1860-х рр. «Руська Бесіда» і «Руська Рада» стали першими українськими національними організаціями Буковини. Спочатку в них переважали москвофіли і старорусини, а згодом зміцнили свої позиції народовці. Тоді ж започатковано буковинську україномовну літературу. Серед найвідоміших українських письменників краю були Юрій Федькович і брати Григорій та Сидір Воробкевичі, яких називали «буковинською трійцею». З 1885 р. буковинські народовці видавали часопис «Буковина». Також завдяки їх старанням створювалася мережа українських шкіл....
0 Переглянути

Москвофіли і народовці

9 Клас

Після поразки у війні з П’ємонтом і Францією 1859 р. та Пруссією та Італією 1866 р. Австрія опинилася перед загрозою нових визвольних повстань. У підсумку імператор та його уряд пішли на деякі поступки народам, які населяли країну. 1867 р. Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою утворилася дуалістична (двоїста) Австро-Угорська імперія. Очолював її цісар (імператор) із династії Габсбургів, котрий одночасно був королем Угорщини. Проголошено рівноправність народів імперії у державних установах, судах і освіті. Крім того, влада імператора відтепер обмежувалася виборними Рейхстагом (Державною Радою) в Австрії та Сеймом в Угорщині. Отже, Австро-Угорщина була вже не абсолютною, а конституційною монархією. Після 1867 р. західноукраїнські землі за адміністративною приналежністю розділили на дві частини: Галичина і Буковина належали до Австрії, а Закарпаття — до Угорщини. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, але й цього разу уряд відмовився поділити її на Східну (українську) і Західну (польську). Краєм управляв намісник, котрого австрійський уряд призначав переважно з поляків. Вони ж домінували і в Галицькому сеймі (органі місцевого самоврядування), що діяв у Львові. Внутрішнє самоврядування запроваджували і на Буковині. Проте в Буковинському сеймі, що працював у Чернівцях, більшість становили румуни й австрійці. Закарпаття у складі Угорщини ніякого самоврядування не мало. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях другої половини XIX ст. вирізнявся кількома напрямками, але найпомітнішими були дві течії: москвофіли, які бачили майбутнє України лише у союзі з Росією, і народовці, котрі вважали українців окремим народом та у своїй діяльності намагалися захищати його інтереси....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 254 255 256 257 258 259 260 261 262 ... 370
Назад

Навігація