Войти
Закрыть

Розквіт Галицько-Волинської держави за Данила Галицького та його наступників

7 Клас

Роки правління Данила Романовича (1237—1264) були сповнені боротьби із зовнішнім ворогом і розбудовою Галицько-Волинського князівства. У 1238 р. князь Данило розгромив німецьких рицарів-хрестоносців, які захопили місто Дорогичин, що стояло над Бугом і було на Підляшші і великим торговим центром. Тому визволення цього міста мало для Галицько-Волинських земель велике значення. Після перемоги в битві за Дорогичин Данило пішов у Київ і укріпився там. Він повністю відновив територію Галицько-Волинської держави, якою володів його батько. Об’єднання батьківських земель сталося незадовго до нападу Батия на Київ. Данило залишив управління Києвом своєму тисяцькому Дмитрові. Той був досвідченим і хоробрим воєводою, йому й довелося керувати обороною міста в листопаді-грудні 1240 р. Галицькому князеві Данилові Романовичу протягом свого життя довелося чимало повоювати, захищаючи рідну землю від усіляких напасників — угрів, поляків, німців, литовських ятвягів, половців і монголів. Навесні 1238 р. Данило й Василько Романовичі вирушили на ятвягів, від яких у той період руська земля не мала спокою. Але маршрут були змушені змінити — переповнені водою ріки порозливалися. Порадившись, брати вирішили прогнати з давньоруського города Дорогичина чужинців-загарбників. «Не гоже є держати отчину нашу крижевникам-темпличам», — мовив Данило Романович, спрямовуючи своє військо в іншому напрямку....

Монгольська навала на українській землі

7 Клас

У степах Монголії наприкінці XII — на початку XIII ст. утворилася могутня держава. На її чолі став Темучин, якого в 1206 р. обрали ханом і назвали Чингісханом (так монгольською мовою називалася посада великого хана). Ця держава розпочала завойовницькі війни проти інших народів. По суті, Чингісхан розпочав світову війну, бо, за свідченням європейського хроніста-мандрівника П. Карпіні, «великий монгол» мав намір «підкорити собі всю землю й не мати миру з жодним народом, якщо він не підкориться». Інший свідок — чернець-домініканець Юліан — казав, що «монголи вдень і вночі радяться, як би прийти й захопити королівство християн. Тому що в них є намір іти на завоювання Риму й подальшого світу». Після підпорядкування собі всіх монгольських і татарських племен Чингісхан рушив на Китай. Для монголів похід проти династії Цінь був священним актом помсти. Володар кочовиків мав помститися за ганебну страту свого діда Амбагай-хана. Пройшовши крізь Велику Китайську стіну, монголи ввійшли в Пекін... Учені-історики вважають, що ця перемога була ключем до майбутнього володарювання. Китайці збагатили монголів технікою для облоги міст, порохом, яким начиняли примітивні «гранати». До того ж у полон потрапили військові інженери передового китайського вишколу, чимало чиновників держави Цінь. Проте найважливішим виявилося «придбання» Чингісханом молодого радника Елюй Чуцая — творця системи непрямого контролю підкорених земель, яка використовувалася монголами надалі. Загарбників було занадто мало для окупації гігантських завойованих територій, та й життя в містах було їм не притаманне. Продовжуючи кочувати, вони залишали безпосереднє управління завойованими народами місцевим володарям, за якими, у свою чергу, наглядали представники самого хана. Секрет полягав у тому, що за першою ознакою виникнення незадоволення монгольська армія була здатна миттєво покарати «нерозумних»....

Утворення Галицько-Волинської держави за Романа Мстиславича

7 Клас

У 981 р., як пише літописець, князь Володимир Святославич здійснив похід і «...зайняв... Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні Руссю». Так уперше доля майбутнього Галицько-Волинського князівства поєдналася з Придніпровською Руссю. Місто Володимир, закладене й назване на честь князя, стало центром новоприєднаної території. До кінця XI ст. волинські та підкарпатські землі були однією адміністративною територією, унаслідок розвитку якої поступово виокремилися два самостійних князівства — Галицьке, із центром у місті Галичі (з 1141 р.), і Волинське. Волинь і Галичину об’єднував не лише спільний кордон. Їх пов’язували торговельно-економічні й зовнішньополітичні інтереси. Обом князівствам загрожували половці з півдня й поляки із заходу. Галицькі бояри запросили зайняти престол волинського князя Романа Мстиславича (1199—1205). Так у 1199 р. постала Галицько-Волинська держава. Утворення такої держави мало на той час велике значення. Літописець називає Романа «царем на Русі», «самодержавцем всія Русі». Це означає зміцнення позицій великого князя й те, що йому вдалося приборкати й узяти до своїх рук непокірні боярські угруповання. Роман прагнув створити власну модель державного управління. Він хотів побудувати сильну князівську владу, яка не залежала б від земельних аристократів. Та стара земельна знать — бояри — намагалася обмежити права сюзерена, утручалась у внутрішню й зовнішню політику князя Романа....

Узагальнення за розділом «Київська держава (Русь-Україна) у другій половині XI — першій половині XIII ст.»

7 Клас

Русь-Україна з другої половини XI ст. переживала період політичної роздробленості. Поступово зросла роль місцевих центрів (Новгорода, Полоцька, Чернігова, Володимира, Галича). Ці міста прагнули звільнитися від влади великого князя київського. Усе важче було управляти величезною державою з одного центру. Згодом держава поділилася на ряд окремих князівств. Не потрібно думати, що політичне дроблення означало занепад. Навпаки, воно сприяло економічному й культурному розвиткові окремих земель, зростанню міст, налагодженню місцевої торгівлі та системи управління, однак негативно вплинуло на обороноздатність Русі-України. Якщо результатом розпаду імперії Карла Великого стало утворення згодом Італії, Франції та Німеччини, то в результаті розпаду Київської держави остаточно сформувалися політичні центри, що стали основою української, російської та білоруської держав....

Практичне заняття. «Слово о полку Ігоревім» як історичне джерело

7 Клас

«Слово о полку Ігоревім» — один із перших літературних творів давньої України. Проте «Слово...» цікавить не лише літературознавців, воно є важливим історичним джерелом. У літописі є лише згадка про поразку князя Ігоря Святославича в 1185 р. від половців. Цей драматичний епізод у житті новгород-сіверського князя був узятий за основу літературного твору. У ньому з великою майстерністю та подробицями, які могли бути відомі лише учасникові, викладено історію походу 1185 р. князя Ігоря Святославича. Причину невдачі цього походу автор убачає в нескінченних міжкнязівських усобицях у Русі-Україні. Тому закликає князів до об’єднання перед небезпекою, що постійно приходить із степів. «Слово...» доповнює літописні дані важливими подробицями й узагальненнями. З нього ми дізнаємося про стан справ на півдні Русі, «коли рідко орачі перегукувались, зате часто ворони крякали, трупи ділячи». Автор твору описує озброєння, рух війська, тактику бою тощо. У поемі згадуються деталі князівського побуту. Виявляється, що язичницьких богів добре пам’ятали в Русі-Україні ще й через двісті років після офіційного прийняття християнства. Зі «Слова...» можна довідатися, що в разі успішного походу русинів на ворога численні бранці продавалися — «невільниці по ногаті, а невільники — по різані» (ногата, різана — грошові одиниці; дорівнювали 1/20 гривни й 1/50 гривни відповідно)....

Архітектура, літописи й образотворче мистецтво в Русі-Україні в другій половині XI — першій половині XIII ст.

7 Клас

З другої половини XI — початку XIII ст. до наших днів збереглася достатня кількість кам’яних будівель. У цей період з’явився новий тип монастирського храму. Це була, як правило, хрестоподібна в плані споруда, увінчана одним куполом. Зразком слугував Успенський храм Києво-Печерського монастиря, зведений у 1078 р. Починаючи з 30-х років XII ст., у зв’язку з політичною роздробленістю Київської держави, посилюється значення міст-столиць удільних князівств. Цей факт впливає на церковну архітектуру. У кожній столиці помітно збільшується кількість церковних споруд. Проте їх розміри зменшилися, архітектура спростилася, прикраси не були вже такими витонченими й багатими, як у старих київських храмах. Архітектура набуває рис фортечних споруд — важких, могутніх, з вікнами-амбразурами. У ті часи починає поширюватися замкова архітектура — князі будують замки для оборони своїх земель, зводять укріплені феодальні садиби та монастирі, у яких можна було відсидітися під час нападу ворогів. Характерними пам’ятками цього періоду є церква Богородиці Пирогощі, збудована в 1132 р. в Києві; Юріївська (1144 р.) у Каневі, Борисоглібський храм та Іллінська церква в Чернігові (1128 р.)....

Політичне й соціально-економічне життя давньоукраїнських князівств у середині XII — першій половині XIII ст.

7 Клас

Київське князівство знаходилося в Середній Наддніпрянщині. Землі лісової та лісостепової зони були найбагатшими в державі. Крім родючого чорнозему, що забезпечував розвиток землеробства, було достатньо деревини та корисних копалин, які широко використовувались у ремісництві. Річки — Дніпро, Десна, Прип’ять, Південний Буг — з’єднували Київське князівство з іншими землями держави, а також з іноземними торговими ринками. На півдні Київське князівство межувало із землями половців-кочівників. Половці часто робили набіги на Київську землю, грабували й руйнували її. Тому були побудовані оборонні системи, які мали захищати від кочівників. На той час у князівстві існувало майже 80 міст. Серед них — Канів, Черкаси, Овруч, Житомир, Вишгород, Білгород, Чорнобиль, Мозир та ін. Великі міста, як правило, знаходились у лісостеповій зоні, а вздовж південних кордонів будували міста-фортеці. Київ був столицею князівства й залишався найбільшим економічним і культурним центром усієї Східної Європи. Населення Києва того часу становило майже 50 тис. осіб. Тут знаходилися двори бояр і купців, великі ремісничі майстерні. Упродовж XII — першої половини XIII ст. Київ залишався одним із центрів внутрішньої та зовнішньої торгівлі. На ринкових майданах міста можна було зустріти купців із різних земель Русі-України, а також Чехії, Німеччини, Скандинавії, Польщі, Угорщини, Візантії та інших країн. Київські ремісники, як і раніше, славилися своєю майстерністю в обробці різних металів, вишуканістю створених ними ювелірних, гончарних і скляних виробів. Тутешні майстри першими починали застосовувати різноманітні технологічні новинки, які потім поширювалися на інші землі. Водночас Київ був міцною фортецею, за мурами якої населення ховалося від набігів ворогів....

Правління Володимира Мономаха

7 Клас

Коли в 1113 р. київський князь Святополк, який відзначався своєю жорстокістю та потуранням купцям і лихварям, помер, у Києві спалахнуло повстання. Городяни були незадоволені прислужником Святополка, міським тисяцьким Путятою. Повстанці розгромили його хороми, розграбували садиби лихварів. Бояри й купці, перелякані подіями в Києві, зібрали спеціальне віче із заможних городян, яке постановило покликати на престол до Києва шанованого людьми Володимира Всеволодовича (Мономаха). Князь Володимир Мономах прибув до Києва зі своїм військом і придушив повстання. Сидів на київському престолі з 1113 до 1125 р. Він був сином Всеволода Ярославича й дочки візантійського імператора Константина Мономаха. Родове ім’я своєї матері, візантійської царівни, Володимир приєднав до свого імені. Переяславське князівство, де протягом 20 років правив Мономах, постійно зазнавало половецьких набігів. Тому князь Володимир дуже добре знав, як важко боронитися від ворогів самотужки. Він доклав чимало зусиль для припинення князівських усобиць і згуртування сил для опору кочовикам. З цією метою тричі скликав князів на з’їзди, де вони присягали на Євангелії й цілували хрест, що житимуть у злагоді між собою. Князь дотримувався постанови Любецького з’їзду й вимагав цього від своїх підлеглих. Найменші спроби внести розбрат, вийти з-під влади великого князя київського швидко й жорстоко придушувалися. Коли Давид Ігорович, один з учасників Любецького з’їзду князів (волинський князь, онук Ярослава Мудрого), порушив клятву, пішов проти іншого учасника з’їзду — князя Василька Ростиславича — й осліпив його, Володимир домігся кари для порушника. «Не бувало ще на Руській землі ні за наших дідів, ні за наших батьків такого лиха. Підіть, щоб поправити те все лихо, що натворилося. Бо як цього не поправимо, то настане в нас ще гірше лихо й почне заколювати брат брата, і погибне наша земля, а наші вороги половці прийдуть і візьмуть її». Такі заходи князя зміцнювали державу....

Київська держава за Ярославичів

7 Клас

Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років. Його поховали в Софійському соборі в мармуровому саркофазі. Про цю подію є напис XI ст. на стіні храму. Останки славетного князя збереглися до наших днів. Пам’ятаючи про те, скільки крові пролилося під час братовбивчої війни за київський престол після смерті батька, Володимира Святославича, Ярослав Мудрий подбав, щоб між його синами такого не сталося. Він заповів такий принцип успадкування влади, за яким на київський престол сідає старший серед братів. Коли той помирає, його місце посідає наступний по старшинству брат. Таким чином, кожен із синів по черзі мав побувати на київському столі. Очікуючи свого часу, молодші брати правили окремими землями Київської держави, визнаючи зверхність свого старшого брата. У Ярослава Мудрого було п’ять синів, і кожного з них він наділив окремим князівством. Найстарший Ізяслав отримав Київ, Святослав — Чернігів, Всеволод — Переяслав, Ігор — Волинь, а В’ячеслав — Смоленщину. Онукові Ростиславу було віддано Галицьку землю. Троє старших братів утворили між собою політичний союз — тріумвірат — і разом управляли державою. Спільно ходили у військові походи проти кочовиків: торків і половців. Але головною їхньою метою було збільшення власних володінь, часто за рахунок своїх братів....

Узагальнення за розділом «Київська держава (Русь-Україна) наприкінці X — у першій половині XI ст.»

7 Клас

Київські князі стали врівень з іншими християнськими володарями Європи. Нова релігія поступово витісняла язичницькі вірування наших предків, змінювала їхній світогляд і повсякденне життя. Християнська церква із суворим підпорядкуванням нижчих чинів вищим стала зразком державного будівництва. Християнство принесло на Русь-Україну кириличну систему письма, якою ми користуємося донині, освіту, книги, іконопис, церковний спів і архітектуру. За часів Ярослава Мудрого Київська держава продовжила свій економічний і політичний розвиток. Найбільшими досягненнями було відновлення території держави після кількарічної міжусобної війни з братами й піднесення міжнародного авторитету Київської держави. Подібно до інших тодішніх володарів Європи, Ярослав Мудрий закріплював зовнішньополітичні союзи династичними шлюбами своїх синів і дочок. Він також розширив межі своєї держави на північному заході й успішно боровся з кочовиками на південному сході. Розгром печенігів під стінами Києва в 1036 р. на три десятиліття убезпечив Русь-Україну від загрози вторгнень кочовиків. Ярослав Мудрий розбудував столицю: звів неприступні вали та величні споруди — Софію Київську, церкви св. Георгія та св. Ірини. При Софійському соборі були організовані скрипторій і книгозбірня. З часів правління Ярослава Мудрого бере свій початок знаменитий Києво-Печерський монастир....

Навігація