Більш освічені українці, а поміж ними й Дорошенко, бачили, що коли Богдан, котрий підняв на боротьбу за волю усю Україну, не зміг обійтися, щоб не піддатись під руку царя, то тепер треба було шукати чиєїсь міцної руки, щоб вона захистила знедолену, вилюднену через постійні війни Україну. Думка Дорошенка була така: зібрати її усю до купи, а як пощастить, то й самостійною зробити. Розуміючи наміри Москви і добре знаючи порядки та становище Польщі, він прагнув знайти собі захист десь, окрім них. Він шукав міцної руки, а такої ніде було шукати, окрім як у турецького султана. Із записок львівського єпископа Йосипа Шумлянського 1671 р. Петро Дорошенко дуже зміцнився, абсолютно у них панує й користується всенародною любов’ю. Перебуваючи у Чигирині... а також під час повернення назад, не чув про нього жодного поганого слова. Ці люди не хлопи, а самостійний народ. Зникли вже там грубіянство, тиранство, пияцтво й інші варварства. Наради з Тукальським проводить уночі або вранці. Достатки, пишність помітні — все це не яку козацького гетьмана, а як у найбільшого польського пана....
|