Войти
Закрыть

Утворення Української козацької держави — Війська Запорозького

8 Клас

Унаслідок Національно-визвольної війни українського народу на теренах Східної Європи утвердилася Українська козацька держава. Новостворена держава отримала офіційну назву Військо Запорозьке, перейнявши традиційну назву військової організації низових і реєстрових козаків. Оскільки цю державу очолив гетьман, її часто називають Гетьманщиною. Протягом перших місяців цієї війни український народ розпочав створення власної держави. Мешканці певної території, знищивши чи вигнавши польських адміністраторів, покозачувалися, проголошували себе козаками й запроваджували «козацький порядок» і «козацький присуд». Для цього вони об’єднувалися в курені, сотні й полки, обирали собі курінних отаманів, сотників, полковників та інших старшин. Усі суспільні справи вирішували на відповідних радах. Побудові держави дуже допомогли «Статті про устрій Війська Запорозького», розроблені Б. Хмельницьким у червні 1648 р. Гетьманщина — напівофіційна назва Української козацької держави — Війська Запорозького, на яку поширювалася влада гетьманського уряду. Кожна військова одиниця потребувала своєї господарської основи, яка забезпечувала б її зброєю, військовими припасами, продовольством, фуражем, кіньми, волами та возами для транспортування військових вантажів тощо. Цією основою стали ті села, містечка й міста з навколишніми землями, у яких проживали козаки відповідних сотень чи полків. Владу козацьких командирів визнавало все місцеве населення. У такий спосіб командири, які мали військову владу над сотнями й полками як бойовими одиницями, ставали також адміністраторами (управлінцями) та суддями в сотнях і полках, де базувалися їхні підрозділи....

Виборення козацькою Україною незалежності. 1651 р. — червень 1652 р.

8 Клас

Зборівський договір 1649 р. не задовольняв обидві сторони. Тому, вибравши зручний момент, Річ Посполита його порушила. На світанку 10 лютого 1651 р. коронна армія чисельністю 20 тис. вояків напала на містечко Красне. Армією нападників керував звільнений із татарського полону гетьман М. Калиновський. У нерівному бою, що тривав безупинно 2 доби, загинув майже весь Брацлавський полк із своїм командиром Данилом Нечаєм — одним із найталановитіших полководців Національно-визвольної війни. Протягом 28 лютого — 11 березня героїчно оборонялася Вінниця, керована полковником Іваном Богуном. На допомогу Вінниці Б. Хмельницький надіслав Уманський і Полтавський полки, які розбили передові частини поляків і змусили їх відступити. Так похід на Брацлавщину перетворився для М. Калиновського на «прокляту справу», у якій його армія втратила майже половину вояків і всю артилерію. 2. Битва під Берестечком Вирішальна битва польської та української армій відбулася на Волині 18-30 червня 1651 р. біля м. Берестечка в межиріччі Стиру й Пляшівки. Це була найграндіозніша битва не лише часів Національно-визвольної війни, а й усіх європейських воєн XVII-XVIII ст....

Українсько-польське воєнно-політичне протистояння 1649–1650 рр.

8 Клас

Підготовка до нових боїв. Згідно з домовленостями між Б. Хмельницьким і новим королем Яном Казимиром, у лютому 1649 р. в Переяславі відбулися перемовини. Проте вони не привели до примирення. Польська делегація не захотіла вести мову про перетворення Речі Посполитої на союзну державу трьох рівноправних народів. Сторони досяглії лише тимчасового перемир’я й визначили лінію розмежування між Річчю Посполитою та козацькою Україною. Вона мала пройти від Кам’янця-Подільського на північ уздовж річки Горині до річки Прип’яті. Проте вже навесні, порушивши умови перемир’я, польські частини розпочали каральні дії проти волинян і подолян. Польща прагнула повернути втрачене. Ще взимку король Ян Казимир найняв кілька тисяч німецьких вояків і знову оголосив посполите рушення. Польське командування планувало завдати двох одночасних ударів по козацькій Україні: із заходу — силами польської армії і посполитого рушення, а з півночі — за допомогою литовської армії гетьмана Януша Радзивілла. Плани Б. Хмельницького. Провідник Національно-визвольної війни готувався розгромити Польщу, визволити всі українські землі й створити незалежну державу від Перемишля на заході до московського кордону на сході....

Початок Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст.

8 Клас

Люблінська унія 1569 р. надала Речі Посполитій широкі можливості для економічного та воєнного зміцнення за рахунок визиску України. Українському народові унія принесла різке посилення феодального гноблення, національне й релігійне приниження, наступ на народну культуру й самобутність. Це й привело до Національно-визвольної війни українського народу 1648 р. під проводом Б. Хмельницького. Посилення національно-релігійного гноблення. Щоб поневолити українців, польський уряд насамперед намагався зламати стрижень їхньої свідомості — православну віру. Історичне джерело Волинська шляхта в 1646 р. в наказі своїм делегатам на сеймі наголошувала, що православна церква «у католицькому християнському королівстві та вільній і свобідній Речі Посполитій зазнає такого насильства, якого й у поганській неволі християни-греки не зазнають. Захоплено церкви, монастирі та собори, заборонено вільне провадження обрядів, й убогі християни... не мають публічних похоронів. У Любліні, де віднято церкву, а також у Сокалі, Більську, в інших містах потай, у погребах й у своїх домівках, мусять ховати мерців». Національно-визвольна війна українського народу (Хмельниччина) — війна під проводом Б. Хмельницького за звільнення від культурного, релігійного, соціального, економічного гноблення, за створення та утвердження Української козацької держави — захисника українських національних інтересів....

Узагальнення до розділу ІІ «Українські землі наприкінці XVI — у першій половині XVII ст.»

8 Клас

Внутрішньо- та зовнішньополітичні обставини другої половини XVI ст. призвели до глибокого занепаду православ’я. Пошуки церковними ієрархами шляхів виходу з кризи й укладення Берестейської унії не принесли злагоди в церковне життя. На початку XVII ст. в надзвичайно скрутне становище потрапила українська православна церква. Вона втратила майже всю вищу ієрархію, за винятком останнього православного львівського єпископа Єремії Тисаровського. Рушійними силами, які зуміли зберегти й відродити православ’я, стали освічені монахи Києво-Печерської лаври, котрі прийшли зі Львова, міщани Київського Богоявленського братства та козаки-запорожці. Зростання ролі й значення козацтва, керованого П. Конашевичем-Сагайдачним, його підтримка православної церкви створили можливості для відновлення вищої православної церковної ієрархії в 1622 р. та її визнання в 1632 р. польським урядом. Багато зробив для українців і православної церкви митрополит Петро Могила. Здійснена ним церковна реформа оновила й зміцнила українське православ’я. Митрополія Київська, Галицька й усієї Русі стала найавторитетнішою серед православних церков, а Київ повернув собі славу духовного та культурного центру українства. Наприкінці 20-х років XVII ст. виникла ідея об’єднання уніатської і православної церков — «однієї Русі з другою» — і створення на цій основі єдиного Київського патріархату....

Українська культура наприкінці ХVI — у першій половині ХVІI ст.

8 Клас

Про рівень тодішньої шкільної освіти свідчить розповідь сирійського священика П. Алеппського, що в 1654 та 1657 рр. проїздив Україною. Він засвідчив, що тільки в Україні прихожани підчас служби користуються молитовниками, що «за малим винятком, навіть здебільшого, їхні жінки та дочки вміють читати та знають порядок богослужіння й церковний спів. А священики вчать сиріт і не дозволяють, щоб вони залишалися неуками». Відродження української православної церкви, реформи П. Могили викликали потребу у великій кількості високоосвічених людей. Це й привело до відкриття Києво-Могилянського колегіуму (згодом Києво-Могилянської академії). Колегіум був створений у 1632 р. шляхом об’єднання Київської братської школи та школи Києво-Печерської лаври. Київське братство визнало П. Могилу фундатором нового закладу, дозволило влаштувати його за західноєвропейськими зразками. Рівень викладання в колегіумі дуже швидко піднявся до рівня вищого навчального закладу — академії. Проте польський сейм 1636 р. заборонив викладати богослов’я й у такий спосіб перешкодив колегіуму отримати офіційний статус академії. Навчання проводилося грецькою, латинською та церковнослов’янською мовами. Спудеї вивчали «сім вільних наук», розподілених на більше, ніж тридцять предметів. Пройшовши фару (підготовчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму (середні класи), поетику, риторику (вищі класи), спудеї завершували освіту 2-3-річним навчанням у класі філософії. Тут вивчали три предмети: логіку, фізику та метафізику — власне філософію....

Новий спалах національно-визвольного руху

8 Клас

Сусідство із Запорожжям Східного Поділля, Центральної і Південної Київщини та півдня Лівобережжя надихало їх мешканців не коритися польським власникам та урядовцям. Селяни й міщани оголошували себе козаками, жили та господарювали як вільні люди. Вони відмовлялися визнавати польських старост, обирали своїх отаманів, запроваджували суд за козацькими звичаями. Не маючи сил перешкодити покозаченню, польські урядовці східних староств Речі Посполитої лише скрушно зітхали: «Усе до останнього покозачилося, тут як хлоп, то й козак», а варшавські політики все частіше заводили мову про створення козаками власної держави з республіканським устроєм. Історичне джерело 1616 р. польські політики під час сейму заявляли, що козаки не визнають «ні магістратів у містах, ні старост, ні гетьманів (польських. — Авт.); вони самі встановлюють собі право, самі обирають урядників і ватажків і наче створюють у великій Речі Посполитій іншу республіку». Той факт, що козацтво вибудовує власну державу, 1625 р. визнав і король: «...Козаки вважають себе окремою Річчю Посполитою... Україна вся в послушності їм. Шляхтич у домі своїм невільний. По містах і містечках королівських уся управа, уся влада в козаків: привласнюють собі юрисдикцію, закони встановлюють». • Власна держава розпочинається з власних законів і власних урядовців. Чи праві були польські урядовці, стверджуючи, що козаки творять власну державу?...

Відродження української православної церкви

8 Клас

Укладення Берестейської унії дуже ослабило православну церкву. Рішення православного Берестейського собору були проігноровані польським королем. Тоді це означало, що церква поставлена поза законом. Укладення унії надзвичайно ослабило верхівку православ’я. До унії перейшли Київський митрополит і більшість єпископів. Українське православ’я підпирали лише три «стовпи»: два єпископи — львівський Гедеон Балабан, перемишльський — Михайло Копистенський — і «некоронований король Русі» князь В.-К. Острозький з Острозькою академією. Після їхньої смерті та перетворення Острозької академії на єзуїтську колегію єдиним «стовпом православ’я» залишився львівський єпископ Єремія Тисаровський. Він був останній, хто мав право висвячувати священиків для релігійних громад. Після його смерті польський король міг оголосити, що православна церква припинила своє існування. Історичне джерело Настрої, які переживали віруючі у зв’язку з переслідуваннями православної церкви, дуже образно передав у творі «Тренос» Мелетій Смотрицький. Устами автора православна церква проголошує: «Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль у добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій! Біда мені, незносними ладунками обтяженій! Руки в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою двосічний, вода під ногами глибока, огонь з боків невгасимий, звідусіль переслідування. Біда в містах і в селах, біда в полях і дібровах, біда в горах і в земних безоднях. Немає жодного місця спокійного ані житла безпечного. День у болістях і ранах, ніч у стогнанні й зітханні. Улітку спека до млості, узимку мороз до смерті: бо ж гола-голісінька й аж на смерть гнана буваю. Колись гарна та багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, усьому світові люба, тепер усіма зневажена й опечалена. Приступіть до мене, усі живі, усі народи, усі жителі землі! Послухайте голосіння мого...»...

Практичне заняття 2. Військове мистецтво, традиції та побут українського козацтва

8 Клас

Запорозьке військо поділялося на: піхоту, кінноту й артилерію. Ударну силу козацького війська становила піхота. Неперевершену славу козаки здобули саме як піхотинці. Бойового успіху піхота досягала або за рахунок раптової атаки, або веденням щільного рушнично-гарматного вогню. Козаки шикувалися в три шеренги. Стріляла прицільно тільки перша шеренга, друга передавала зброю, заряджену третьою шеренгою. До речі, у Європі до Тридцятилітньої війни включно стрільці вважалися допоміжними частинами, які шикувалися в 4-6 шеренг. У козаків вогнепальна зброя застосовувалася як основна. Це були рушниці, аркебузи, мушкети, гаківниці, яничарки тощо. Козаки були дуже влучними стрільцями. Один з європейських послів А. Віміна розповідав: «Мені траплялося бачити, як вони кулею гасили свічку, відсікаючи нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців». Водночас козаки влучно стріляли й з луків, прикриваючи мушкетерів, поки ті перезаряджали зброю. У ближньому бою насамперед кіннотники застосовували пістолі-бандольєти, списи, шаблі, кинджали, ножі, келепи (бойові молотки). Козацьке військо бездоганно володіло саперною справою. Козаки вміли швидко та якісно будувати міцні земляні укріплення під час бою. Сучасник Ш. Старовольський стверджував, що козаки обов’язково брали у похід сокири, лопати й усе потрібне, щоб насипати вали. За потреби навіть кіннотники могли спішитися й за чверть години побудувати в лісі засіки й великий табір, до якого не могла доступитися чисельніша ворожа кіннота. З огляду на чисельну перевагу ворога володіння саперною справою було питанням життя чи смерті....

Гетьман Петро Конашевич-Cагайдачний

8 Клас

Майбутній легендарний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (р. н. невід. — 1622) народився в с. Кульчицях (тепер село Самбірського р-ну Львівської обл.) у сім’ї православного шляхтича. Вищу освіту здобув у Острозькій академії. Завершивши навчання, пішов на Запорозьку Січ. Умілий і хоробрий воїн, П. Конашевич-Сагайдачний швидко посів одне з чільних місць у козацькій верхівці: протягом 1616-1622 рр. його чотири рази обирали гетьманом Війська Запорозького. Він уперше створив дисципліновану козацьку армію, а розбудований ним флот досягнув кількох сотень чайок; проявив себе чудовим полководцем на морі. Усі найвизначніші походи протягом 1610-1620 рр. відбулися під його керівництвом. Петро Сагайдачний виявив себе і як талановитий дипломат. Він проводив незалежну від Польщі політику проти Туреччини й Криму. Водночас був союзником короля в боротьбі з Туреччиною та Московією. Жодного разу не дозволив усім вороже налаштованим сусідам Війська Запорозького об’єднатися й знищити козацьку республіку. Щоб зміцнити й реформувати козацтво в регулярну армію, захистити його й українські інтереси перед королівським двором, гетьману не раз доводилося заспокоювати козацьку стихію. Уміло використовуючи потребу поляків у сильному козацькому війську, П. Сагайдачний домігся збільшення його реєстру до 40 тис. осіб. У 1618 р. Військо Запорозьке ввійшло до антитурецької Ліги християнської міліції1, членами якої стали німецький імператор, королі Іспанії, Англії, Франції та Польщі. Гетьман установив дипломатичні зв’язки з Московією, Грузією та Іраном....

Навігація