Войти
Закрыть

Суспільно-політичний рух у Західній Україні в 1880—1890-х роках

9 Клас

Протягом другої половини 1870-х років галицькі народовці продовжували ту саму культурницьку роботу, що й у попередні роки. Проте вибори 1879 р. до Галицького сейму, на яких було обрано лише трьох депутатів від українства, яскраво продемонстрували, що, обмежившись лише такою роботою, народовці не зможуть зблизитися з народом і завоювати його довіру. Вони усвідомили, що необхідно поширити свою діяльність на державно-політичні справи, щоб протистояти незаконним махінаціям і терору, інакше доведеться забути про успіхи в українській справі. Історичний факт
Самоусунення народовців від участі в політичній боротьбі створювало найсприятливіші умови для антиконституційних дій польських політиків, давало їм змогу безкарно підтасовувати результати голосування, чинити тиск або підкуповувати виборців. Безпосередньо перед голосуванням селянських виборців щедро пригощали ковбасою й горілкою коштом місцевої адміністрації та польських поміщиків. Словосполучення «галицькі вибори», «виборча ковбаса» стали для політиків синонімом політичного обману й зловживань. Після поразки 1879 р. в середовищі народовців сформувалися нові лідери, які належали до світської інтелігенції: учитель гімназії Ю. Романчук, юристи О. Огоновський та брати Барвінські. Душею нової організації народовців став Олександр Барвінський (1847-1926). Народився в с. Шляхтинцях на Тернопільщині в родині священика, вищу освіту здобув у Львівському університеті. Співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Займався педагогічною діяльністю, тривалий час був членом Крайової шкільної ради, у 1890-х роках очолював Українське педагогічне товариство й одночасно працював заступником голови товариства «Просвіта». З 1886 р. видавав «Руську історичну бібліотеку» (24 томи). Протягом 1892-1897 рр. очолював Наукове товариство імені Шевченка. Брав активну участь у громадсько-політичному житті, у різні роки був депутатом віденського парламенту й Галицького сейму. О. Барвінський досконало знав економічні й соціальні питання, був яскравим публіцистом, людиною енергійною й відданою громадській справі....
0 Переглянути

Формування основних течій західноукраїнського суспільно-політичного руху

9 Клас

Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях після поразки революції пішов на спад. У 1851 р. без опору саморозпустилася Головна руська рада. Однією з небагатьох громадських справ, які певною мірою підбадьорювали українське громадянство, було спорудження у Львові Руського народного дому — осередку української культури, що зводився на кошти української громади Львова. Ініціаторами будівництва були старорусини. Після поразки революції 1848—1849 рр. вони залишалися на своїх ідейних позиціях, підкреслюючи, що русини Австрійської імперії є частиною єдиного українського народу. Українців і росіян, відповідно до тодішніх етнологічних уявлень, вони вважали близькими слов’янськими народами, однак не ототожнювали їх, наголошуючи на окремішності розвитку галицько-руського народу. Початком історичного відліку старорусини вважали Русь-Україну. Старорусини ознайомлювалися з російською мовою та культурою, але не для того, щоб відмовитися від власної культури й уподібнитися росіянам. Вони шукали способи використання російських надбань для розвитку українського народу. У помешканнях старорусинів лунали українські мова, пісні й поезія. Визначальними світоглядними засадами старорусинів були: протистояння полякам та іншим поневолювачам як гнобителям руського народу та «руського духу»; захист таких ознак українськості, як візантійська літургія (східний церковний обряд), юліанський календар (старий стиль, яким користувалися в Росії до 1917 р.), кирилична абетка, традиційний правопис. У 1859 р. вони вистояли в «абетковій війні», не дозволивши наміснику Галичини нав’язати «Руській матиці» латинську абетку, так зване «абецадло»....
0 Переглянути

Особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель

9 Клас

Поразка революції 1848 р. забезпечила Габсбургам можливість подальшого панування над усіма частинами своєї «клаптикової імперії», уключаючи й західноукраїнські землі. Однак після поразки Австрійської імперії у війнах з Італією та Францією в 1860 р. імператор Франц-Йосиф був змушений піти на поступки угорській, чеській та польській аристократії й перетворив державу на конституційну монархію. У лютому 1861 р. всім національним провінціям, зокрема й Галичині та Буковині, було надано статус автономних із власними крайовими сеймами. Національні провінції (краї) отримали право обирати свої законодавчі органи — крайові сейми, які, згідно з конституцією, мали займатися лише місцевими справами. Куріальна виборча система забезпечувала повне домінування в сеймах шляхетства над буржуазією та селянами. Якщо ж урахувати, що шляхетство в Галичині й на Буковині було неукраїнським, це означало, що проголошена рівноправність народів залишала українців у пригнобленому становищі. Так, під час перших виборів до Галицького крайового сейму українцям із 150 місць пощастило вибороти лише 49. Користуючись своєю кількісною перевагою, польська більшість отримала можливість і надалі нехтувати конституційними правами українців. Зокрема, у 1860-х роках сейм ухвалив закон про польську мову навчання в початкових і середніх школах. Польська мова утвердилася як мова крайового уряду, і польська влада спілкувалася з українським населенням тільки по-польськи....
0 Переглянути

Розгортання громадівського руху в останні десятиліття XIX ст.

9 Клас

Вагомим досягненням «Старої громади» стала наукова діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, яке розпочало свою роботу в Києві в лютому 1873 р. Серед його засновників і працівників більшість становили громадівці. Фактично вони проводили всю роботу цієї наукової установи, заснували в її складі музей та бібліотеку. До своєї діяльності Південно-Західний відділ залучив чимало представників міської та сільської інтелігенції. У 1875 р. в ньому нараховувалося 200 дійсних членів і член-кореспондентів. Відділ зібрав і видав величезну кількість джерел і матеріалів з історії, географії, природознавства, статистики й економіки України. У 1875—1876 рр. було видано два томи «Записок...» відділу з науковими працями про клімат України, ярмарки й кустарні промисли, селянський інвентар, особливості українських дум і пісень. Протягом 1872—1878 рр. товариство опублікувало 7 томів етнографічних, статистичних та археологічних матеріалів. У 1874—1875 рр. видано 2-томну збірку українських історичних пісень. Дослідники відділу працювали також над історією української літератури й підготовкою до друку українсько-російського словника. Улітку 1874 р. відділ організував і провів у Києві III Археологічний з’їзд, у якому взяли участь учені з України, країн Європи й Росії. Наукова діяльність українських учених приємно здивувала науковців своєю ґрунтовністю й розмахом. Чимало вчених були членами громад і з натхненням працювали на благо свого народу....
0 Переглянути

Громадівський рух 1860-х — початку 1870-х років

9 Клас

На межі 1850—1860-х років в Україні з новою силою завирувало національне громадське життя, яке отримало назву громадівський рух. Засновниками руху стали члени Кирило-Мефодіївського братства. Відбувши покарання, наприкінці 1850-х років вони почали збиратися в Петербурзі, де, на відміну від провінцій, поліцейський режим трохи пом’якшав. У північній російській столиці знову зустрілися Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, М. Білозерський та інші українські діячі. У другій половині 1858 р. вони заснували українське товариство «Громада». Нове товариство значно відійшло від тих завдань, які ставило перед собою Кирило-Мефодіївське братство. Громадівці відмовилися від широких і неосяжних політичних планів і мрій. Усю свою енергію вони спрямували на відродження народної свідомості, яка, за висловом М. Костомарова, «помирала під московським батогом і санкт-петербурзьким багнетом». Історичний факт В урядових колах громадівців називали українофілами з певним зневажливим відтінком. Невдовзі, переконані у своїй правоті, діячі українського руху почали називати себе українофілами з відтінком самоповаги. Найдієвішим засобом відродження свідомості громадівці вважали розвиток освіти й видавничої справи. Громада отримала в розпорядження власну друкарню П. Куліша, фінансовану поміщиками-патріотами Василем Тарновським і Григорієм Галаганом. Тут було видано серію книжок «Сільська бібліотека» та близько 40 невеличких дешевих книжок-«метеликів». Протягом 1861-1862 рр. виходив друком часопис «Основа», авторами якого стали Т. Шевченко, М. Костомаров, Марко Вовчок, М. Максимович, Л. Глібов, С. Руданський, О. Лазаревський, Т. Рильський та багато інших. М. Костомаров надрукував наукову працю «Дві руські народності», у якій обґрунтовано доводив окремішність українського народу, культури та світогляду. П. Житецький вступив у полеміку з російськими публіцистами, що заперечували українську літературу....
0 Переглянути

Українське суспільство в другій половині XIX ст.

9 Клас

Селянство. Найчисельнішою верствою, незважаючи на процеси модернізації, залишалося селянство. Після реформи 1861 р. старе селянство почало розшаровуватися на селян-підприємців, селян, які жили традиційним укладом, і селян-пауперів. Завдяки поєднанню напруженої праці, ініціативності й землеробського хисту до 15 % селян зуміли збільшити свої наділи й зміцнити власні господарства. Лише за останню чверть XIX ст. заможні селяни збільшили площі своїх земель майже вчетверо. Типовий заможний селянин-підприємець мав зазвичай до 15 десятин землі, кілька коней, сільськогосподарську техніку, продуктивну й робочу худобу. Такі господарі дедалі частіше використовували працю найманих працівників-односельців і займалися товарним виробництвом. Історичний факт Загалом селяни-підприємці сконцентрували у своїх руках 40 % усієї землі, яку мали селяни, 50 % робочої й продуктивної худоби. На них же припадало 80 % земель, орендованих у землевласників. Майже 25 % селян продовжували жити й традиційно господарювати, забезпечуючи собі прийнятні умови життя. Зазвичай вони мали у власності до 8 десятин землі, кілька коней і кілька голів продуктивної худоби. Іноді селяни купували сільськогосподарську техніку. Середняцьке господарство було спроможне прогодувати свою родину й забезпечити сімейний затишок. Майже 60 % селянства становили бідняки. Вони або зовсім не мали землі, або мали не більше 4 десятин, яких не вистачало навіть на те, щоб прогодувати сім’ю. Щоб вижити, бідняки наймалися до багатших односельців, землевласників, шукали сезонних заробітків. Поступово вони перетворювалися на сільськогосподарських робітників або ж поповнювали лави промислового робітництва....
0 Переглянути

Модернізаційні процеси в господарському житті України

9 Клас

Найяскравіше модернізаційні процеси проявилися в розвитку промисловості. Протягом 1860—1880-х років в Україні відбулася індустріальна революція, тобто остаточний перехід від мануфактури до машинного виробництва. Головним і єдиним рушієм усіх машин і верстатів на фабриках і заводах став паровий двигун, а основним промисловим паливом — кам’яне вугілля. У ході подальшої індустріалізації великі капіталістичні підприємства почали ширше застосовувати досягнення науки й інженерної думки. Промислова модернізація України другої половини XIX ст. характеризувалася розвитком важкої промисловості: вугільної, залізорудної, металургійної, машинобудівної галузей. Найбільшого розвитку досягнув Донецько-Криворізький регіон, який став основною вугільно-металургійною базою України. Від реформи 1861 р. до кінця століття видобуток кам’яного вугілля в У країні зріс більш як у 115 разів і становив 70 % від загального обсягу видобутку в Російській імперії. Видобуток залізної руди зріс у 158 разів і становив понад половину імперського видобутку. Металургійна промисловість України наприкінці століття виробляла більше половини чавуну, трохи менше половини заліза й сталі всієї імперії....
0 Переглянути

Селянська реформа 1861 р. та реформи 1860—1870-х років

9 Клас

У середині XIX ст. петербурзькі владні кола усвідомлювали, що економічне, соціальне й військове становище Російської імперії, засноване на підневільній праці кріпаків, стає дедалі ненадійнішим. Адже така праця була вкрай непродуктивною. Поміщицькі господарства занепадали, селяни зубожіли. Сільське господарство не могло забезпечити достатньою кількістю продукції нові промислові підприємства. З іншого боку, сільське населення не мало змоги купити вже випущені промислові товари. Отже, торгівля, промисловість, міста й саме сільське господарство не сприяли одне одному в спільному економічному розвитку. Проти кріпацтва були налаштовані заводчики й фабриканти, які не могли успішно господарювати й багатіти. Проти кріпацтва виступила й інтелігенція, яка вважала його нелюдським явищем. Твори Т. Шевченка й Марка Вовчка були просякнуті темою звинувачення кріпацької неволі. Навіть реакційні політичні діячі середини XIX ст. визнавали, що російська дійсність — це «згори — блиск, а знизу — гниль». Усю нікчемність і відсталість тодішнього становища Російської імперії продемонструвала поразка в Східній (Кримській) війні 1853-1856 рр. До негайних змін Петербург спонукали й масові антикріпосницькі рухи, що розгорнулися тоді в Україні. Російські верхи усвідомили, що без реформ Росія втратить імперську могутність. Смерть царя Миколи І в 1855 р. дещо послабила поліцейський режим у Російській імперії та дала змогу вільніше заявляти про необхідність соціально-економічних перетворень. Названі причини підштовхнули царя Олександра II провести «реформи згори», аби не допустити «революції знизу». У 1856 р. він уперше офіційно заявив про необхідність ліквідації кріпацтва й закликав дворян проявляти в цьому ініціативу. Наступного року було створено особливі губернські комітети для підготовки проектів селянської реформи. Інтересам поміщиків найбільше відповідав полтавський проект, згідно з яким пропонували звільнити селян з меншими, аніж у них були, земельними наділами, узявши при цьому з них викуп за землю. Прив’язавши селянина до невеликого клаптика власної землі, поміщики створювали для нього такі умови, за яких він ставав наймитом з наділом. Заради виживання селянин мусив би орендувати землю на умовах землевласника....
0 Переглянути

Україна в міжнародних відносинах у середині XIX ст.

9 Клас

Після «весни народів» стало зрозуміло, що, творцями політики є не тільки монархи й уряди, а й народи Європи. Національно-демократичні рухи в суверенних і національно-визвольні рухи в пригноблених країнах почали суттєво впливати на втілення урядових задумів. Відчувши силу народної енергії, політики спробували використати національні рухи у своїх інтересах, а якщо це не вдасться, то їх знищити. Так у міжнародній політиці з’явилися «питання» того чи іншого народу. Із середини XIX ст. в політичних планах європейських політиків і російського уряду з’явилося «українське питання» — питання українського національно-визвольного руху й прагнення використати його або повністю знищити. Першими звернули увагу на «українське питання» чеські «будителі», які усвідомили, що причиною історичних бід України були зазіхання не лише імперської Австрії, а й слов’янських Польщі та Росії. Видатний чеський діяч Карел Гавлічек-Боровський (1821-1856) у 1846 р. назвав Україну «ягням межи двома вовками», «яблуком розбрату», кинутим долею між двома націями — Росією й Польщею. Історичне джерело К. Гавлічек-Боровський стверджував, що Російська й Австрійська імперії перетворюють Україну на небезпечне вогнище європейських конфліктів: «Україна — це постійне прокляття, яке проголосили її гнобителі. Так над ними мститься пригноблена воля України... Доки не буде виправлена кривда, завдана українцям, доти неможливий справжній міжнародний спокій»....
0 Переглянути

Музика, театр, образотворче мистецтво, архітектура

9 Клас

XIX ст. відкрило нові обрії розвитку українського музичного мистецтва. Під впливом романтизму композитори звернулися до народної пісні й музики. Виникнення оригінальних українських музичних творів тісно пов’язане з театральним рухом. Пісенні тексти в перших українських народно-побутових п’єсах «Наталка Полтавка» й «Сватання на Гончарівці» співали на мелодії, узяті з української народної музики. Такі з них, як «Віють вітри, віють буйні...», «Сонце низенько...», «А я дівчина Наталка...», дуже швидко стали сприймати як народні. У великих містах України, продовжуючи традиції церковних хорів, виникали світські хори й капели, оркестри. У навчальних закладах, зокрема в гімназіях та університетах, викладали музику й танці, улаштовували концерти й музичні вечори. Одним із найвідоміших хорів того часу став Перемиський хор. Серед його вихованців був перший професійний композитор у Галичині Михайло Вербицький (1815-1870), автор музики сучасного українського гімну, 12 оркестрових рапсодій на українські теми та багатьох інших творів. У Києві представником музичного мистецтва став піаніст, композитор і педагог Йосип Витвицький (1813-1866). Його уславили музичний твір «Україна» та варіації на тему народної пісні «Зібралися всі бурлаки». На Полтавщині тривалий час працював професійний музикант, композитор, піаніст, хоровий диригент і педагог Алоїз Єдлічка (1819-1894). У Харкові відомим музикантом і композитором став викладач Харківського університету Іван Вітковський (1777-1840)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 283 284 285 286 287 288 289 290 291 ... 370
Назад

Навігація