Войти
Закрыть

Способи впорядкування хронологічних даних

5 Клас

Що називають хронологічними задачами? Чому для їх розв’язування потрібна лінія часу? • Накресліть лінію часу. Позначте на ній рік свого народження та рік, коли пішли до школи. Обчисліть, скільки буде вам років, коли закінчите школу. (Позначте той рік на лінії часу.) Досліджуємо Перекажіть одне одному, яких дій треба дотримуватися, щоб розв’язати хронологічну задачу. Оберіть один з поданих нижче різновидів задач та уважно прочитайте коментар до розв’язку. Спробуйте розв’язати задачу самі. Перевірте записи одне в одного, порівняйте з коментарями в підручнику. • Задачі на встановлення віддаленості події від сьогодення. (Скільки років тому відбулася подія, якщо відома її дата?) Обчисліть, скільки минуло років від упровадження християнства як державної релігії у Русі-Україні в 988 р. до сьогодення. • Задачі на встановлення дати події за її віддаленістю від сьогодення. (У якому році відбулася подія, якщо відомо, що від неї минуло ... років?) У 1989 році урочисто святкувалося 500-річчя виникнення українського козацтва. Якого року сягає перша згадка про козаків у писемних джерелах?...

Лічба часу в історії

5 Клас

Досліджуючи минуле, історики раз по раз змушені відповідати на запитання, коли сталася та чи та подія. Через те що народи світу обраховували й обраховують час по-різному, зробити це не завжди просто. Визначити точний час певної події, тобто її дату, допомагає хронологія - наука, що вивчає способи обчислення часу. У хронології послуговуються поняттям «літочислення», або «ера». Літочисленням називають лічбу років від певної події. Тож хронологія визначає зв’язок між подіями в часі, переводить на сучасне літочислення дати інших літочислень та календарів, розставляє історичні події в календарній послідовності. Ера - система літочислення, а також початок літочислення, пов'язаний з якою-небудь історичною або легендарною подією. Його уживають і як синонім до слова «період». Епоха (від грецького - зупинка в лічбі років, важливий момент) - великий проміжок часу з визначними подіями, явищами або процесами в житті людей. Слово «хронологія» запозичене з грецької мови. Походить воно від імені давньогрецького титана Кроноса (Хроноса). Міфи розповідають, що через страх бути позбавленим влади власними дітьми, він пожирав їх. За уявленнями давніх греків Кронос символізував час, який поглинає теперішнє, перетворюючи його на минуле. Послідовність подій у часі називають хронологічною. Для історика хронологічна послідовність людських діянь і є історичним часом. Щоб орієнтуватися в розмаїтті подій минулого, історики для зручності поділяють історичний час на великі відтинки - періоди, або епохи....

Лічба часу в народів світу та на теренах України

5 Клас

Хоч ви тільки нещодавно закінчили початкову школу, проте вже звикли жити за годинником. Складіть список щоденних обов’язкових справ, поряд указавши час, на який вони випадають, і ви переконаєтеся, що ваш робочий день розплановано по годинах. А в дорослих день подекуди буває розписаний по хвилинах. Недарма кажуть: з усіх речей час належить нам найменше, а бракує його — найбільше. Цю властивість часу люди помітили давно, тож прагнули винайти чи вдосконалити способи його обліку. Цій меті, зокрема, слугували календарі. Слово «календар» походить з латинської мови. У Давньому Римі так називали боргові книги, тому що боргові відсотки потрібно було сплачувати в перший день місяця. Сьогодні календар - це спосіб розрахунку великих відрізків часу - років, місяців, тижнів, днів, який ґрунтується на рухові видимих небесних тіл - Сонця і Місяця. Календар передбачає поділ тривалих проміжків часу на коротші. Час, що відповідає календарю, називають календарним. На початку уроку ви записували дату, тобто котрийсь день місяця певного року. В історії датою називають точний час події. Наприклад, дата запровадження християнства в державі з центром у Києві, яку історики називають Руссю-Україною, є 988 р. Поширені в наш час календарі було винайдено дуже давно. Розвиток науки сприяв їх удосконаленню. Навіть така звичайна сьогодні річ, як кількість днів у календарному році (а їх, як ви знаєте 365, проте раз на чотири роки з’являється додатковий 366-й день), усталилася не одразу. За давнини в різних народів рік міг тривати від 300 до 400 днів і починатися будь-якої пори року або й узагалі з приводу якоїсь події (повені річки, заснування міста тощо). Тому визначити точний календарний час подій, що відбулися тисячі й тисячі років тому, дуже складно....

Фольклор як історичне джерело

5 Клас

Аж поки не виникла писемність, люди зберігали пам’ять про минуле в усному слові: міфах, казках, переказах, легендах, піснях, загадках, прислів’ях та приказках. Усе це розмаїття уснорозмовних творів називають усною народною творчістю, або фольклором. Із фольклорних творів учені-етнографи довідуються про те, яким було буденне життя за давніх часів, у що вірили люди, чим займалися, якими були звичаї різних народів. Відгукувалися словом творці фольклору й на історичні події. Приміром, багатими на інформацію про життя за часів Руси-України та Галицько-Волинської держави є билини (старини), у яких ідеться про богатирів - оборонців рідної землі. Слово фольклор походить від англійського folk-lore, що означає «народна мудрість», «народні знання». Етнографія, або народознавство - історична наука, яка вивчає культуру й побут народів світу, їх походження та розселення. Чимало давніх легенд і переказів потрапили на сторінки літописів. Так, з літопису «Повість минулих літ» до нас дійшла легендарна оповідь про походження й час заснування нашої столиці - міста Києва, про що ви довідалися на попередньому уроці. Довгий час історики не вважали цей літописний переказ правдивим. Проте, зіставивши свідчення літописця з іншими тогочасними джерелами, учені дійшли висновку, що легенда має історичну основу, а Кий був реальною особою - полянським князем, який жив близько 1500 років тому. Підтверджують це й археологічні знахідки на Старокиївській горі: археологам пощастило розкопати рештки городища Кия, яке відносять до VI ст. Імена інших засновників Києва - його братів і сестри - зберігаються в назвах київських річок, гір, вулиць: річка Либідь, гори Щекавиця та Хоревиця....

Писемні па’мятки та їх дослідження

5 Клас

Серед історичних джерел неабияку цінність мають писемні пам’ятки. Адже тільки з появою писемності люди змогли докладно розповідати про те, що, де, коли і як відбувалося. Писемні джерела - це тексти (рукописні або друковані) на папері чи інших матеріалах. Їх вивчає археографія. Рукописні книжки досліджують фахівці з палеографії, а написи, вирізьблені на твердих матеріалах, - епіграфіка. Тексти законів, договори, літописи та хроніки, листи, щоденники подорожніх, спогади, а за пізніших часів газети безпосередньо свідчать про те, яким було життя в часи, коли їх створено. Щоправда, аби відтворити справжній перебіг подій, історики мають виокремити з багатьох текстів важливу інформацію, порівняти її з відомостями з інших джерел, довести справжність пам’яток, визначити час їх створення тощо. Ця праця не з легких, вона потребує різнобічних знань. Складність відтворення минулого за писемними джерелами полягає ще й у тому, що в будь-якому тексті завжди відбивається особистість автора. Уявіть, наприклад, якими будуть розповіді про кінофільм двох різних глядачів, причому якщо одному фільм сподобався, а іншому - ні. Розповіді про реальні події так само залежать від того, якою була участь у них людини-очевидця. Та й чи на власні очі ця людина бачила те, про що пише! Тож не дивно, що про ту саму подію різні джерела можуть свідчити по-різному, а часом їхні свідчення суперечать одне одному. Завдання історика - пояснити суперечності джерел і відтворити вірогідний перебіг подій. Робота в парах Чому писемні історичні джерела є надзвичайно важливими для пізнання минулого? • Чому в дослідженні писемних джерел історики спираються на дослідження мовознавців? • Чому свідчення писемних джерел часто бувають суперечливими?...

Спеціальні історичні дисципліни

5 Клас

На сторінках рукописних і друкованих книг, монетах, прапорах, побутових речах, зброї, будівлях, у творах мистецтва нерідко трапляються своєрідні схематичні зображення. Вони можуть бути намальовані, вишиті, вирізьблені, викарбувані тощо. Часом такі зображення химерні й складні: леви, що спираються на міські мури, чорні, білі або жовті орли з розпростаними крилами й гострими пазурами, дракони та змії, шаблі й списи, лілії й трояни, ключі та брами, лінії та хрести... А часом - дуже прості, наприклад, звичайні багатокутники. Такі зображення називають гербами, а науку, що їх вивчає, - геральдикою. Упродовж століть складалися закони, за якими створювали герби. Приміром, обов’язковим елементом герба, що зумовлює його форму, є щит. За формою щита визначають місце створення герба, його вік. У геральдиці застосовують обмежену кількість кольорів: червоний, синій, зелений, чорний, які в різні часи мали різне символічне значення. Герб (від німецького спадщина) - символічний знак держави, міста, роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах, монетах, печатках, документах. Чимало сучасних гербів міст і держав дійшли до нас із глибокої давнини. Понад тисячолітню історію має герб України - тризуб. Що саме зображував тризуб, точно невідомо (існує більше сорока версій його тлумачення). У ньому вбачають подобу сокола, якоря, лука і стріл, шолома, сокири або ж рибальського знаряддя, верхівку хлібного колоса - найбільшого багатства наших предків-хліборобів, а також символ трьох природних стихій - повітря, води та землі. Проте всі дослідники тризуба сходяться на тому, що він має давнє походження....

Археологічні скарби України

5 Клас

Назви «трипільська культура» та «трипільці» умовні. Вони походять від назви села Трипілля на Київщині, де 1896 р. археолог Вікентій Хвойка знайшов перші пам’ятки згаданої культури. За даними сучасної історичної науки, трипільці - нащадки одного з давніх південно-східних народів. На наші землі вони прийшли з гирла Дунаю, згодом розселилися на величезних просторах від Дністра до Дніпра, досягши території сучасної Волині та Степового Причорномор’я. Від трипільських часів залишилося чимало археологічних пам’яток, які нині добре досліджені. Вони свідчать про високий рівень розвитку господарства трипільців, а також про те, що близько п’яти з половиною тисяч років тому їхнє життя занепало. Як припускають учені, трипільці розчинилися серед інших народів: тих, які так само, як і вони, приходили здалеку, і тих, які жили на наших землях споконвіку. Власне, тому знання та вміння трипільців не зникли без сліду, а були збережені й через багато століть успадковані українцями. Робота в парах Кого називають «трипільцями»? Звідки походить ця назва? • Кому завдячуємо відкриттям трипільської культури? • Коли жили трипільці? Що про них відомо? Досліджуємо Роздивіться ілюстрації. Порівняйте візерунки на трипільському посуді та українських писанках. Поділіться припущеннями, про що свідчить подібність візерунків на зображених предметах....

Значення археології для дослідження минулого

5 Клас

Пам’ять про минуле бережуть різноманітні речі. Це й стародавні споруди: фортечні мури, залишки жител чи укріплень, жертовники чи храми. І давні мистецькі витвори: прикраси, мальовані, вирізьблені чи виліплені зображення, книжки. До пам’яток належать також старовинні речі - зброя, монети, печатки, посуд, елементи оздоблення одягу, знаряддя праці. Ви пам’ятаєте, що історики називають такі залишки минулого речовими джерелами, бо так само, як джерела наповнюють річку, пам’ятки сповнюють минуле, відтворене дослідниками, деталями й подробицями. Найбільше таємниць приховують найдавніші часи в історії людства, бо від тієї доби лишилося надто мало свідчень - виготовлене з недовговічних матеріалів давно зруйноване, а те, що міцніше, опинилося під товстим шаром ґрунту. Та навіть якщо комусь пощастить натрапити на понівечені часом речі, зрозуміти їхню цінність зможе не кожна людина. Пояснити, чим були знахідки в минулому, яке мали призначення, як служили людям, до снаги лише дослідникам, яких називають археологами. А науку, що вивчає минуле за речовими історичними джерелами на підставі розкопок, називають археологією. Слово археологія походить від грецьких слів: архео - «стародавній» і логос - «слово», «учення». Археологи виробили правила пошуку та розкопування давніх пам’яток. Власне розкопкам передує археологічна розвідка. Для цього уважно вивчають писемні джерела, оглядають місце майбутнього пошуку. Потім закладають пробний розкоп (шурф) - вузьку траншею, що має виявити, чи є в ґрунті цікаві для археолога предмети людської діяльності. Якщо знаходять бодай щось, то готують великий розкоп. Працюючи, археологи не квапляться. Щоб не пошкодити пам’яток давнини, вони застосовують здебільшого легкі лопати, ножі, щіточки. Всю поверхню розкопу поділяють на квадрати зі стороною 10 метрів. Такі самі квадрати, тільки в сантиметрах, креслять на папері. Це дає змогу точно фіксувати й замальовувати всі знахідки. Крім того, археологи ретельно записують у щоденниках, як відбуваються розкопки. Знайдені речі надсилають до лабораторії. Там з’ясовують їхній вік і призначення, ретельно описують до найдрібніших ознак. З окремих дрібних шматочків збирають і склеюють цілі предмети. Так знахідкам дають нове життя....

Джерела історичної інформації

5 Клас

Про події минулого свідчать різноманітні вироби людських рук, сказане чи написане слово. Такі джерела інформації називають історичними джерелами. Історичні джерела - свідки минулого, за якими вчені з’ясовують, як жили люди в попередні часи. Серед історичних джерел вирізняють речові, писемні, зображальні та усні. До речових джерел належать давні монети, господарче знаряддя, залишки хатнього начиння, залишки посуду, одяг, прикраси тощо. Хоч якими цінними вони є для історії, проте відтворення минулого тільки за ними не було б повним, бо вік речових пам’яток нетривалий. Тому історики послуговуються ще й словесними джерелами - писемними й усними. Завдяки вченим починають «промовляти» написи на каменях, кістках, металі, стають зрозумілими давні книги (розповіді про життя в давніх державах, хроніки, літописи, подорожні нотатки тощо), різноманітні документи, листи, щоденники, перетворюючись на писемні джерела історії. Рештки минулого, за якими вивчають життя в попередні часи, називають історичними джерелами, або історичними пам’ятками. Подані на початку уроку ілюстрації - це фотографії. Історики називають їх фотодокументами, бо вони є важливими джерелами знань про минулі часи. В історії кожного народу була дописемна доба, коли всі знання передавалися з уст в уста. Отже, давні легенди, міфи, перекази, казки та обрядові пісні - то не лише витвір народної фантазії, а й скарбниця досвіду попередніх поколінь і тому - безцінне джерело для історика....

Історія як наука про розвиток людства

5 Клас

Шанобливе ставлення до минулого - прикметна риса кожного народу. Про минувшину в Україні завжди казали - свята, добра. І досі вживані в українській мові прислів’я: Не за нас стало, не за нас і перестане; Не силою роби, а розумом, не серцем, а звичаєм. За давніх часів пам’ять про минуле зберігалася в переказах та легендах. Згодом, з появою писемності, про події дня вчорашнього оповідали літописи. Саме з найдавніших літописів довідуємося про виникнення міста Києва, про перших київських володарів. Закарбовуючи для нащадків події минулого, творці літописів прагнули водночас зрозуміти їх, з’ясувати, чим вони спричинені, які мали наслідки. Так поступово накопичувалися історичні знання. Літописи - записи найважливіших подій з року в рік, «з літа в літо», як тоді казали. Отже, історія - це наука про минуле людства. Вона вивчає життя та діяльність людини, досліджує всілякі великі й малі події від найдавніших часів до дня вчорашнього, встановлює, як і чому людське життя змінювалося та вдосконалювалося, ставши таким, як тепер. Слово «історія» - грецьке з походження. У перекладі воно означає розповідь про минулі події, дослідження минулого. Власне, наука історія зародилася в Давній Греції. Першим істориком уважають давньогрецького вченого Геродота, який жив дві з половиною тисячі років тому. Сучасна історична наука сформувалася в XIX ст. Найвідомішими серед перших професійних істориків в Україні були професори Київського університету Микола Костомаров і Володимир Антонович, Михайло Грушевський, автор багатотомної «Історії України-Руси». Істориком за фахом був відомий громадський діяч Михайло Драгоманов, дядько Лесі Українки. Першою жінкою - авторкою популярної книжки з історії України - була Олександра Єфименко, якій Харківський університет 1910 р. присудив ступінь доктора історії....

Навігація