Ще з давніх давен люди розуміли, що для створення благ, необхідних для життя та задоволення власних потреб, необхідно вести господарську діяльністю. Як вже зазначалося, близько 10 тис. років тому люди почали займатися землеробством, а згодом і скотарством. Поступово, людські спільноти, основним заняттям яких було землеробство, переходили до осілого способу життя. В V—IV тис. до н.е. на українських землях проживали трипільці. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, овес, горох, льон, розводили корів, волів, овець, кіз, свиней, коней. Трипільці також були обдарованими ремісниками. Особливо цінними є їхні гончарні вироби — мисочки, глечики, кубки тощо. Трипільські жінки були справжніми майстринями з виготовлення сорочок, суконь, спідниць. Майже всі продукти праці трипільці виробляли для задоволення власних потреб, а не на продаж. Такий тип господарства називається натуральним. Більшість населення Русі-України жило в сільській місцевості, відповідно, основу господарства її жителів становили землеробство та тваринництво. Русичі вирощували пшеницю, ячмінь, жито, овес, горох, коноплі, різноманітну городину. В їхніх садах росли яблуні, груші, сливи, вишні. У своїх господарствах русичі тримали велику й дрібну рогату худобу, свиней, коней, свійську птицю. Займалися вони й промислами: полюванням, рибальством та бджільництвом. У лісах збирали ягоди, гриби, дикорослі плоди, горіхи. Далеко у світі славились вироби ремісників Русі-України. Давньоруські ковалі виготовляли понад 150 назв різних виробів — залізні знаряддя праці, зброю та різноманітне хатнє начиння. Такі види ремісничої діяльності, як гончарство, прядіння, ткацтво, кравецтво (пошиття одягу), шевство (шиття та лагодження взуття), чинбарство (обробка шкіри) забезпечували русичів речами повсякденного вжитку (посудом, одягом, взуттям тощо)....
|