Моє враження від поезій Лі Бо та Ду Фу

Дороги справжніх поетів ніколи не бувають легкими, адже митці прагнуть осягнути проблеми світу і «в усьому дійти до сутності».

Саме такими були великі китайські мандрівники, яких філософами зробило життя, Лі Бо та Ду Фу. Вони пройшли пліч-о-пліч тисячі кілометрів, мандруючи шляхами Китаю. Обидва прагнули усамітнення, щоб краще зрозуміти світ, пізнати сенс людського існування.

Лі Бо вражає читача космічністю своїх пейзажних віршів, прагненням вивищитися над буденністю, полишити людську метушню. Його приваблюють зорі, вічне небо, стрімкі водоспади, бурхливі ріки, високі вершини.

Та разом з тим у роки творчої зрілості поета посилюються тужливі настрої, його тривожить усе: військові події, в яких гинуть люди, тяжка праця й злиденність життя трудівника. З глибоким болем Лі Бо пише про виснажливу працю селянина, тяжку долю жінки. Ним створені натхненні поезії про любов, вірність, розлуку, про чоловічу мужність, силу воїнів, ніжність і красу жінки. Можна сказати, що у віршах Лі Бо відобразився дух його народу.

Дослідники творчості Ду Фу стверджують, що він був чудовим майстром пейзажної лірики. Але поет у своїх творах виступав і проти війни, яка несе страждання й смерть, і проти несправедливості законів, співчував знедоленим, уболівав за народ. Такими були основні теми його поезії. Свої вірші він насичує побутовими подробицями, відтворюючи живі картини дійсності, за які його твори називали «поетичною історією». Свої багатолітні страждання поет вважав мізерними порівняно зі злиденним життям бідняків. У «Вірші про те, як осінній вітер зруйнував дах моєї хатини» він пише про свою давню мрію: побудувати величезний будинок, у якому б змогли знайти притулок і захист від дощу та вітру бідняки усієї Піднебесної. Поета цікавили і теми дружби, тлінності людського життя.

Танський поет Хань Юй сказав: «Вірші Лі Бо й Ду Фу живуть, і сяйво їх поширюється на далекі відстані». Сяйво поезії давніх китайських поетів освітлює й сьогодення, сповнюючи наше життя красою вічної мудрості.