Петрарка Сонет 132 аналіз

Аналіз “Сонет 132” Франческо Петрарки українською – тема, ідея, художні засоби

Петрарка Сонет 132 аналіз “Як не любов, то що це може бути…”

Тема – що таке кохання

Ідея – кохання – складне почуття

Ліричний герой хоче розібратися в своїх почуттях

Художні засоби

– антитеза (добро – зло, хочу – не хочу),
– оксиморон (муки солодкі, живлюща смерть),
– звертання,
– питальні речения

В сонеті відбилася суперечка Петрарки зі самим собою про природу його кохання. Якщо любов – це благо, то чому воно несе журбу? А якщо зло, то чому кохання таке солодке? Якщо закоханий образ «зло», то чому він скаржиться на свою долю. А якщо «добро», то звідки його скарги. Петрарка підкреслює суперечливий, подвійний характер земного кохання. Земна любов ставить перед людиною низку моральних проблем. Тож людина, яка не керується у своїх пристрастях розумом, подібна до човна без керма. Петрарко- поет благословляє все, що пов’язане з Лаурою, що пробудило в ньому кохання, що зранило його серце і водночас принесло неподільну радість.

В основі композиції протиріччя, які хвилюють поета. Це і свіча кохання, яка яскраво горить, але оповита смутком. Це й ніжні квіти саккури, які символізують чисте, непорочне почуття, але смуток і тягар, який крає серце поета, очорнює їх білосніжні пелюстки. Не зважаючи на без відповідне кохання, Петрарка обожнює свою кохану, тому що у кохання немає мудрості, а є лише пристрасть, розчарування і сумніви. Але вогонь кохання затмарює все.

СОНЕТ 132 “Як не любов, то що це може бути…”

Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? — Але ж муки ці солодкі, боже!
Горіти хочу? Бідкатись негоже.
Не хочу? То даремна скарг луна.
Живлюща смерте, втіхо навісна!
Хто твій тягар здолати допоможе?
Чужій чи власній волі я служу?
Неначе в просторінь морську безкраю,
В човні хисткому рушив без керма;
Про мудрість тут і думати дарма —
Чого я хочу — й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу.
Переклад Г. Конура