Втілення в образі Тараса Бульби кращих рис запорозького козака (за повістю М. Гоголя «Тарас Бульба»)
Повість М. Гоголя «Тарас Бульба» цікава для нас, українців, тим, що яскраво змальовує нам картину найславетнішої сторінки нашої історії — життя Запорозької Січі.
Легендарна Запорозька Січ існувала в XVI—XVIII століттях за Дніпровими порогами і являла собою серйозну військову силу. Потрапити в запорозьке військо було не дуже складно. Одна з головних умов для новоприбулих — сповідання православної віри. А вже на Січі навчалися військового мистецтва й «січового лицарства». Козаки охороняли південні кордони держави, здійснювали набіги на турецькі та польські міста.
У своїй повісті М. Гоголь розкрив перед нами картину життя запорозьких козаків, з любов’ю і захопленням зображуючи як їх побут, так і битви, героїчні подвиги. «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»
Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя, запорозький полковник, в образі якого втілені найкращі риси запорозького козака. Разом зі своїми синами Тарас, який бачив мету свого життя не в домашньому затишку, а в захисті Батьківщини, боротьбі проти несправедливого гноблення православної віри, вирушає на Січ. Там ми бачимо вже не батька сімейства, а мужнього воїна, що вміє командувати і приймати рішення. «Немає у нас нікого, хто рівний йому в доблесті».
У промові Тараса перед боєм ми бачимо, як тонко відчуває і розуміє герой, що об’єднує людей, які стоять перед ним і слухають його. Душу й серце розкриває він перед побратимами, знаючи, що вони підтримають і зрозуміють його, бо так само люблять свою Батьківщину.
І у найважчі хвилини бою Тарас знаходить у собі сили підбадьорити товаришів. «А що, пани, — сказав Тарас, перегукуючись із курінним. — Є ще порох у порохівницях? Чи не ослабла козацька сила? Ще не гнуться козаки?»
Тарас, для якого найсвятіше — товариство, братство козацьке, навіть не вагається, приймаючи рішення покарати сина свого Андрія за зраду. «Я тебе породив, я тебе вб’ю!» — виніс він вирок. Зрада батьківщини, спільної справи, зрада друзів — найстрашніший злочин. І провина, на думку Тараса, за те, що виховав зрадника, лежить на батькові.
Ризикуючи своїм життям, пробирається старий запорожець до місця страти другого свого сина Остапа. Тарас хоче підтримати сина, щоб той з честю прийняв смерть, як личить справжньому козаку.
Важко було старому полковнику перенести втрату своїх синів,«… три глибокі зморшки насунулися йому на чоло і вже ніколи не сходили з нього». Але не кинув своїх друзів Тарас, не припинив боротьбу з ненависними ляхами. І не було в ньому тепер ні жалю, ні співчуття до ворогів.
У хвилину, коли смерть вже поряд, не думає про себе Тарас, а радіє тому, що зумів підказати своїм друзям шлях до порятунку. «Та хіба знайдуться у світі такі вогні, муки і така сила, яка б подолала козацьку силу!» — вигукує письменник, вкладаючи у свої слова захоплення перед мужністю цього запорозького козака і силою його духу.
В образі Тараса Бульби М. Гоголь втілив кращі риси запорозького козака, вірного своєму обов’язку перед Батьківщиною і товариством. І нам, нащадкам козаків, хочеться бути схожими на запорожців, бути такими ж сміливими, так же любити свою землю, так же віддано захищати її від усього того, що заважає їй вільно розквітати.
Легендарна Запорозька Січ існувала в XVI—XVIII століттях за Дніпровими порогами і являла собою серйозну військову силу. Потрапити в запорозьке військо було не дуже складно. Одна з головних умов для новоприбулих — сповідання православної віри. А вже на Січі навчалися військового мистецтва й «січового лицарства». Козаки охороняли південні кордони держави, здійснювали набіги на турецькі та польські міста.
У своїй повісті М. Гоголь розкрив перед нами картину життя запорозьких козаків, з любов’ю і захопленням зображуючи як їх побут, так і битви, героїчні подвиги. «Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й міцні, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»
Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. Гоголя, запорозький полковник, в образі якого втілені найкращі риси запорозького козака. Разом зі своїми синами Тарас, який бачив мету свого життя не в домашньому затишку, а в захисті Батьківщини, боротьбі проти несправедливого гноблення православної віри, вирушає на Січ. Там ми бачимо вже не батька сімейства, а мужнього воїна, що вміє командувати і приймати рішення. «Немає у нас нікого, хто рівний йому в доблесті».
У промові Тараса перед боєм ми бачимо, як тонко відчуває і розуміє герой, що об’єднує людей, які стоять перед ним і слухають його. Душу й серце розкриває він перед побратимами, знаючи, що вони підтримають і зрозуміють його, бо так само люблять свою Батьківщину.
І у найважчі хвилини бою Тарас знаходить у собі сили підбадьорити товаришів. «А що, пани, — сказав Тарас, перегукуючись із курінним. — Є ще порох у порохівницях? Чи не ослабла козацька сила? Ще не гнуться козаки?»
Тарас, для якого найсвятіше — товариство, братство козацьке, навіть не вагається, приймаючи рішення покарати сина свого Андрія за зраду. «Я тебе породив, я тебе вб’ю!» — виніс він вирок. Зрада батьківщини, спільної справи, зрада друзів — найстрашніший злочин. І провина, на думку Тараса, за те, що виховав зрадника, лежить на батькові.
Ризикуючи своїм життям, пробирається старий запорожець до місця страти другого свого сина Остапа. Тарас хоче підтримати сина, щоб той з честю прийняв смерть, як личить справжньому козаку.
Важко було старому полковнику перенести втрату своїх синів,«… три глибокі зморшки насунулися йому на чоло і вже ніколи не сходили з нього». Але не кинув своїх друзів Тарас, не припинив боротьбу з ненависними ляхами. І не було в ньому тепер ні жалю, ні співчуття до ворогів.
У хвилину, коли смерть вже поряд, не думає про себе Тарас, а радіє тому, що зумів підказати своїм друзям шлях до порятунку. «Та хіба знайдуться у світі такі вогні, муки і така сила, яка б подолала козацьку силу!» — вигукує письменник, вкладаючи у свої слова захоплення перед мужністю цього запорозького козака і силою його духу.
В образі Тараса Бульби М. Гоголь втілив кращі риси запорозького козака, вірного своєму обов’язку перед Батьківщиною і товариством. І нам, нащадкам козаків, хочеться бути схожими на запорожців, бути такими ж сміливими, так же любити свою землю, так же віддано захищати її від усього того, що заважає їй вільно розквітати.
