Краса і щирість людських почуттів у творах Ф. Петрарки
Вміти висловити, наскільки любиш, значить мало любити.
Ф. Петрарка
Ще з молодих літ Петрарка захоплювався античністю. Він досконало оволодів давньою латинською мовою і написав нею багато чудових творів. Але безсмертну славу йому здобули вірші, написані італійською мовою, які увійшли до збірки «Книга пісень».
Більшу частину збірки становлять сонети. Усі вони присвячені коханій жінці Лаурі. Як ніхто з його попередників, наблизився поет до зображення реального земного почуття. Кохання до Лаури пронизує всю поезію Петрарки. Петрарка хоче, щоб їхня любов жила у віках, осяяна променями його слави.
… Якщо кохають душі,
їм просторів немає; мінливості земні
Існують не для них
Історія цього неймовірного кохання має точний початок; у квітні 1327 року в Авіньйонській церкві поет вперше зустрів донну Лауру. І майже 30 років Петрарка буде відзначати цю дату написанням нового сонета. Хто вона — жінка, яка надихнула поета на створення «Книги пісень»? Заміжня авіньйонська дворянка, мати одинадцяти дітей! Жінка ця була недосяжною для поета, але він прославляє почуття до Лаури. Адже кохання, навіть коли на нього не відповідають, збагачує душу, розкриває красу земного світу.
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
«Книга пісень» складається з двох частин: «На життя донни Лаури» (263 сонети) і «На смерть донни Лаури» (103 сонети). Це не просто збірка віршів, це — ліричний щоденник поета. Вона розкриває перед нами його бентежну душу, яка страждає й кохає одночасно.
Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? — Але ж муки ці солодкі, боже!
Щоб розібратися в собі, у своїх почуттях, поет віддаляється від світу.
Замислений, повільно я крокую
Порожніми полями самотою…
Але кохання Петрарки не відступає, а палає ще гарячіше.
Чого я хочу — й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу…
Кохана поета — земна жінка, але в той же час божественна і недоторканна. Нею можна тільки захоплюватися. Любов Петрарки — це перш за все поклоніння. Поет захоплюється красою Лаури, прагнучи передати всі відтінки свого почуття. Навіть звучання її імені в сонетах переливається різними смислами. У ньому є й блиск золота (латинського aurum), і легкий шелест вітерця (поєднання звуків імені означає італійською «вітерець»), і навіть плин часу. Лаура — це і «лавр», дерево слави.
Надія і відчай змінюють один одного, розривають душу. Але хід подій не дано змінити людині. Кохана поета померла 1348 року. Чума, яка забрала тисячі життів у Європі, забирає й кохану поета, яка із земного божества стає небесною утішницею. Її божественний образ ввижається поетові у снах і осяює земне існування поета. І 103 сонети оспівують пам’ять про кохану й переживання поета.
Ф. Петрарка
Ще з молодих літ Петрарка захоплювався античністю. Він досконало оволодів давньою латинською мовою і написав нею багато чудових творів. Але безсмертну славу йому здобули вірші, написані італійською мовою, які увійшли до збірки «Книга пісень».
Більшу частину збірки становлять сонети. Усі вони присвячені коханій жінці Лаурі. Як ніхто з його попередників, наблизився поет до зображення реального земного почуття. Кохання до Лаури пронизує всю поезію Петрарки. Петрарка хоче, щоб їхня любов жила у віках, осяяна променями його слави.
… Якщо кохають душі,
їм просторів немає; мінливості земні
Існують не для них
Історія цього неймовірного кохання має точний початок; у квітні 1327 року в Авіньйонській церкві поет вперше зустрів донну Лауру. І майже 30 років Петрарка буде відзначати цю дату написанням нового сонета. Хто вона — жінка, яка надихнула поета на створення «Книги пісень»? Заміжня авіньйонська дворянка, мати одинадцяти дітей! Жінка ця була недосяжною для поета, але він прославляє почуття до Лаури. Адже кохання, навіть коли на нього не відповідають, збагачує душу, розкриває красу земного світу.
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
«Книга пісень» складається з двох частин: «На життя донни Лаури» (263 сонети) і «На смерть донни Лаури» (103 сонети). Це не просто збірка віршів, це — ліричний щоденник поета. Вона розкриває перед нами його бентежну душу, яка страждає й кохає одночасно.
Як не любов, то що це бути може?
А як любов, то що таке вона?
Добро? — Таж в ній скорбота нищівна.
Зло? — Але ж муки ці солодкі, боже!
Щоб розібратися в собі, у своїх почуттях, поет віддаляється від світу.
Замислений, повільно я крокую
Порожніми полями самотою…
Але кохання Петрарки не відступає, а палає ще гарячіше.
Чого я хочу — й сам уже не знаю:
Палаю в стужу, в спеку — весь дрижу…
Кохана поета — земна жінка, але в той же час божественна і недоторканна. Нею можна тільки захоплюватися. Любов Петрарки — це перш за все поклоніння. Поет захоплюється красою Лаури, прагнучи передати всі відтінки свого почуття. Навіть звучання її імені в сонетах переливається різними смислами. У ньому є й блиск золота (латинського aurum), і легкий шелест вітерця (поєднання звуків імені означає італійською «вітерець»), і навіть плин часу. Лаура — це і «лавр», дерево слави.
Надія і відчай змінюють один одного, розривають душу. Але хід подій не дано змінити людині. Кохана поета померла 1348 року. Чума, яка забрала тисячі життів у Європі, забирає й кохану поета, яка із земного божества стає небесною утішницею. Її божественний образ ввижається поетові у снах і осяює земне існування поета. І 103 сонети оспівують пам’ять про кохану й переживання поета.
