5. Опрацюйте матеріал про повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

Повість «Кайдашева сім’я». Про популярність повісті свідчить велика кількість її перевидань і перекладів іншими мовами. Те, що сталося з родиною Кайдашів, можна назвати моральною катастрофою. Читаючи цю «веселу» повість, хочеться плакати або принаймні жалкувати, адже на наших очах відбувається самознищення чогось надзвичайно важливого, що є в людському житті: домашнього затишку, порозуміння між ближніми, почуття гідності, ладу як основи родини. Гору в Кайдашевій сім’ї бере якась диявольська сила руйнування, котра несподівано озивається в цих нелихих, роботящих людях.

Ідейно-тематичний зміст. Тема повісті змалювання побуту й психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва.

У цьому творі художньо відтворено, як каже сам автор, «темні плями народного життя». Повість вийшла друком майже через два десятиріччя після реформи 1861 р. й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й неосвіченість селян. Разом із тим І. Нечуй-Левицький порушив одвічні проблеми:

• добра і зла;

• кохання;

• сімейних стосунків;

• взаємин батьків і дітей;

• людської гідності та свободи;

• віри в Бога й моралі.

Духовна роз’єднаність — це те лихо, що отруює кожен день життя і батьків, і їхніх синів, і невісток.

А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Реалістичності твору додає те, що окремі персонажі мали прототипів. Наприклад, прототипами Кайдашів була сім’я Мазурів із села Семигори, відома на весь повіт постійними сварками, бійками й колотнечами. Мазури мали й реальних багатих сватів - Довбушів.

Образна система твору. І. Нечуй-Левицький розпочинав свої твори з панорамного змалювання місця дії, з докладних описів зовнішності персонажів. При цьому він охоче вдавався до контрасту. Ось і «Кайдашеву сім’ю» розпочинає мальовничий панорамний пейзаж гористого Правобережжя. Автор, зокрема, наголошує: «На тих горах скрізь стримлять козацькі могили, куди тільки кинеш оком. Увесь край ніби якесь здорове кладовище, де похований цілий народ, де під безлічними могилами похована українська воля». Отже, однією з головних причин того, що Україна деградує, «кайдашіє», є колоніальне ярмо, утрата волі, козацького духу. Уже в експозиції проявляється різкий контраст.

Карно і Лаврін — протилежності: один має батьківські карі гострі очі, другий схожий з виду на матір; один — кремезний, другий - тендітний; один — насуплений, сердитий, мовчазний, другий - веселий, привітний, балакучий. Характери персонажів у «Кайдашевій сім’ї», як правило, статичні. Письменник робить акцент на домінантах, виокремлюючи одну-дві риси у вдачах героїв. В Омелька Кайдаша — богобоязливість і чарколюбство, у Кайдашихи — чваньковитість, у Мотрі — сварливість. Чи не найбільших змін зазнає характер Мелашки: у ній — спочатку ліричній, ніжній дівчині — теж поселяється «біс» чвар.

Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. Герої «Кайдашевої сім’ї» — дуже серйозні люди. Їм не до сміху, оскільки всі вони — учасники великої родинно-побутової війни, якій не видно кінця. І. Франко вважав, що «І. Нечуй-Левицький малює в "Кайдашевій сім’ї” гірку картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена». Справді, роль батька в Кайдашів зведено нанівець. Омелько Кайдаш, по суті, ніяк не впливає на перебіг подій у власній хаті. Він пливе за течією, а коли й пробує якось утрутитися в домашні чвари, то зазнає поразки.

Образ голови родини — трагікомічний: з одного боку, він богобоязливий, палко вірить у святу Параскеву-П’ятницю, яка ніби рятує від наглої смерті й не дасть потонути у воді, а з іншого — любить «заглядати в чарку», що потім його погубила, до речі, у ту ж таки п’ятницю. Омелько не може зрозуміти й цілком природного бажання синів мати свою землю, тобто відчувати себе господарями.

А. Базилевич. Ілюстрація до повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Родинні чвари переходять межу моральності: Карпо навіть піднімає руку на рідного батька.

Формування світогляду Марусі Кайдашихи, як і Омелька, відбувалося в добу кріпацтва, вона довго «терлася коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові, повага до панів. Вона любила цілувати їх у руки, кланялася, підсолоджувала свою розмову з ними». І після кріпацтва Кайдашиху запрошували куховаркою пани й попи, чим вона дуже пишалася. Так і згадується демонстрація панських манер Кайдашихи перед родиною Довбишів під час «розглядин», її приказування «проте вас», з чого сміялося все село (за це Кайдашиха здобула прізвисько «пані економиш»). Жорстокість, егоїзм і лицемірство Кайдашихи виявляються саме в стосунках із невістками. Яскравим засобом, що характеризує Марусю, є її мова. Спочатку в її звертаннях до Мотрі багато меду: «моє золото», «серце», «дитя моє», а згодом:

— Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси від свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, — крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило...

— Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! — кричала Кайдашиха й сіпала до себе мотовило...

— Це не Мотря, а бендерська чума...

— Твої діти такі зміюки, як і ти... Наплодила вовченят, то не пускай до моєї діжі...

Не поступається в лихослів’ї Кайдашисі й «бриклива» Мотря, з її уст лунають репліки на зразок:

— Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка! (Про Кайдашиху, звертаючись до дітей. — Авт.).

— У мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа горить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то від її очей молоко кисне.

Якщо характери старих Кайдашів статичні, бо сформовані (уже представляють ціле покоління українського селянства), то в молодшого покоління вони ще формуються.

Старший син Карпо в молодому віці — мовчазний та замкнутий, але, одружившись, починає дедалі відвертіше виявляти свій норов: в одній із сварок він називає батька «іродовою душею»; дізнавшись, що мати закрила у своєму хліві його коня, хапає її за плечі, притискає з усієї сили до стіни й несамовито кричить: «...їжте мене або я вас з’їм!» — а потім із дрючком женеться за Кайдашихою, доки та не вскочила в ставок. І вже зовсім цинічно звучать його слова: «Не так шкода мені матері, як шкода чобіт!» Тож недарма громада вибрала Карпа десяцьким, знаючи про його жорстокість, адже з нього «буде добрий сіпака1».

До пари Карпові Мотря, «бриклива», «з перцем», «робоча та проворна», «куслива, як муха в Спасівку» - словом, його омріяний ще в парубоцькі роки ідеал. Вона теж із часом стає жорстокішою (не без «допомоги» Кайдашихи). Коли Карпо погнався за матір’ю через уже згаданого коня, дружина під’юджувала його: «По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око!» Промовистою характеристикою наділяє Мотрю спокійний та ліричний Лаврін, кажучи священикові, що братову жінку треба «посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках».

1 Сіпака — прискіпливий, уїдливий начальник.