Павло Тичина (1891—1967)
- 8-12-2022, 23:15
- 222
10 Клас , Українська література 10 клас Пахаренко (профільний рівень)
Павло Тичина
(1891—1967)
Павло Тичина народився 23 січня 1891 р. в с. Пісках на Чернігівщині, походив з давнього козацького роду (за переказами, його пращур Гнат Тичина належав до полкової старшини у війську Б. Хмельницького). Павло був сьомою дитиною у великій родині (у Тичин народилося 13 дітей, з них залишилося дев'ятеро, решта померли в ранньому віці). Виростав серед чарівної природи та в атмосфері українських казок, пісень, колядок і щедрівок.
Батько, Григорій Тимофійович, служив сільським дяком та учителем грамоти.
Згодом поет згадував: «У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев'яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по десять або ж по дванадцять учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня та якось швидко, непомітно для себе вивчився читати».
Тичини жили дуже скромно, нерідко впроголодь, але всі мали прекрасні голоси, хист до пісні. Особливі здібності до співу, музики, віршування, малювання змалечку виявив Павло. Найтепліші спогади дитинства пов'язані з матір'ю, Марією Василівною, яка завжди пом'якшувала своєю добротою й сердечністю суворість зашарпаного злиднями батька.
За старанне навчання в початковій школі вчителька Серафима Миколаївна Морачевська подарувала хлопчикові кілька українських книжок, заронивши в його душу інтерес до рідного слова (а через багато років поет з удячністю напише про неї зворушливу поему).
За порадою вчительки батько віддав дев'ятирічного сина до монастирського хору в Чернігові. Хористи не лише співали, а й навчалися в духовному училищі. Це була єдина можливість для Павла продовжити освіту. Там хлопчикові відкривалися також краса духовних співів, багатоголосся церковного хору, «ласкавий сум» музики Д. Бортнянського (видатного українського композитора доби бароко).
Незабаром регент (керівник) хору вже доручав здібному Павлові навчати нотної грамоти новачків.
Перші поетичні спроби П. Тичини (відомі з 1906 р.) були наслідуванням народних пісень, творів Т. Шевченка, а також дуже популярних тоді символістів Олександра Олеся й М. Вороного.
Упродовж 1907-1913 рр. юнак навчається в Чернігівській духовній семінарії й радісно, молодо, натхненно реалізує свій різнобічний талант: співає в хорі (а згодом і диригує ним), грає в семінарійному оркестрі, здобувши славу першого й найкращого кларнетиста, у старших класах проходить ґрунтовну художню школу у викладача малювання, видатного художника М. Жука. До речі, саме він увів Павла в коло чернігівської інтелігенції.
Першим розгледів і високо поцінував літературний талант П. Тичини М. Коцюбинський. Славетний письменник, як ви пам'ятаєте, тоді вже жив і працював у Чернігові, щосуботи організовував у своєму домі творчі зустрічі, на які збиралися шанувальники мистецтва. З 1911 р. П. Тичина також відвідував ці «суботи». На одному з таких вечорів, почувши його вірш «Розкажи, розкажи мені, поле...» господар заявив присутнім: «Серед нас справжній поет, панове!»
М. Коцюбинський передав зошит з віршами початківця М. Грушевському. Так 1912 р. в авторитетному журналі «Літературно-науковий вісник» побачив світ перший друкований твір молодого поета — вірш «Ви знаєте, як липа шелестить...».
У 1913 р. П. Тичина вступає до Київського комерційного інституту — лише тому, що туди семінаристів брали без іспитів (закінчити навчання він так і не зміг через революцію). Водночас підпрацьовує на дрібних посадах у редакціях газети «Рада», журналу «Світло», помічником хормейстера в театрі М. Садовського, рахівником у Чернігівському земстві1.
1 Земство — виборчий орган місцевого самоврядування в Російській імперії (від 1864 до 1918 р.).
У цей час юнак пережив світле й трагічне кохання. А почалося все ... з хвороби. Убогий студент, змучений голодом і холодом, занедужав на серце. Лікарі тільки розводили руками. Поет В. Самійленко, щоб якось підтримати юнака, запросив його до себе в Добрянку (містечко на Чернігівщині) на відпочинок. Тут Павло зустрів і покохав дівчину Наталю. Їй присвятив одну з найкращих своїх інтимних поезій «Зоставайся, ніч настала...». Ця любов зробила справжнє диво — юнак одужав. Проте молодятам не судилося бути разом: дівчина хворіла на сухоти й незабаром померла. Через усе життя П. Тичина проніс у серці щемливий спогад про Наталю (Талу, як її називав), хоча намагався нікому навіть не згадувати про ту історію — це було глибоко особисте та священне. Лише незадовго до смерті спогад знов ожив у слові — у вірші «Я кличу тебе...».
• Завдання основного рівня
- Дізнайтеся більше про цю історію кохання з фільму Наталки Сопіт «Я кличу тебе». Прочитайте цикл «Панахидні співи». Якою постає кохана в цих поезіях? Спробуйте намалювати її словесний чи й малярський портрет.
Державне відродження України П. Тичина зустрів своєю першою збіркою — «Соняшні кларнети» (1918, фактично вийшла друком 1919 р.). Ще недавно, у чернігівський період, він був досить талановитим поетом-початківцем, не більше. І ось — справжнє духовне осяяння, книжка, яка ввійшла до найвидатніших мистецьких здобутків людства. Секрет такого стрімкого злету, очевидно, у тому, що П. Тичина, як ніхто інший, глибоко, повно відчув і геніально виявив світлу, надпотужну енергетику Української революції 1917 р., красу й силу духовного пробудження нашої нації.
У збірці поет представив свою неповторну картину світу, яка зумовила й цілком оригінальний авторський стиль. Манера П. Тичини настільки незвична, що практично нікого не залишає байдужим: одних захоплює, інших дратує. Неприйняття найчастіше спричиняється нерозумінням своєрідності письма майстра. Отож розглянемо цю проблему докладніше.
Поетичний стиль П. Тичини. Митець дивовижно поєднав у своїй творчості традиційництво й новаторство, з багатьох інших стилів синтезував власну поетичну мову.
Багатогранний, неповторний стиль П. Тичини дослідники згодом назвали кларнетизмом. У ньому переплелися символістська й імпресіоністична манери з фольклорною й бароковою (деякі критики вирізняють також неоромантичні, експресіоністичні, навіть футуристичні елементи).
Визначальні ознаки кларнетизму П. Тичини такі:
1. Наскрізна музичність, ритмічність, мелодійність поетичної мови, що досягається завдяки асонансам, алітераціям, звуконаслідуванням, рефренам, поєднанням різних віршових розмірів, систем віршування тощо.
Не випадково поезія П. Тичини, надто ж інтимна лірика, так часто приваблює композиторів. Пісні й романси на слова поета створили Г. Майборода («Гаї шумлять...»), М. Вериківський («Ми дзвіночки...»), О. Білаш («Ви знаєте, як липа шелестить...»), П. Синиця («Подивилась ясно...»), В. Морозов («О, панно Інно...») та ін.
2. Надзвичайно складне й багате асоціювання. Поет не віддзеркалює безпосередньо навколишній світ, а фіксує мінливі, асоціативні враження людини від нього. Тому рівень розуміння такої поезії залежить від уміння чи бажання розкручувати асоціативний клубок, створювати у своїй уяві окреслену автором картину.
Теорія літератури
Асоціація (від латин. associatio — поєднання, сполучення) — це зв'язок уявлень чи відчуттів, коли одне з них викликає у свідомості інші. Асоціювання відбувається за подібністю (поле — як море), контрастом (радість — сум), суміжністю в часі (весна — цвітіння) або в просторі (небо — птахи). Коли в групу поєднуються три й більше уявлення чи відчуття, тоді виникає асоціативний ряд.
Продовжуючи традицію Ш. Бодлера, інших символістів та імпресіоністів, П. Тичина часто вдається до відомого вам прийому синестезії: наприклад «зелений гімн», «горить-тремтить ріка, як музика».
Характерна для стилю молодого Тичини також поліфонійність.
Теорія літератури
Поліфонія (від грецьк. багатоголосся) — це багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, мотивів чи образів.
Коментарі (0)