Роман як жанр
- 8-12-2022, 01:25
- 287
10 Клас , Українська література 10 клас Пахаренко (профільний рівень)
Роман як жанр
Розквіт і зрілість будь-якої національної літератури засвідчує поява в ній творів великих прозових форм.
Як ви вже знаєте, першим україномовним романом була романтична за стилем «Чорна рада» П. Куліша (1846). Проте остаточне самоствердження цього жанру відбулося в добу реалізму, адже реалістична настанова передбачає об'єктивний системний аналіз панорами повсякденного життя. Тоді побачили світ «Люборацькі» (1862) А. Свидницького; «Хмари» (1874) I. Нечуя-Левицького; «Борислав сміється» (1882) I. Франка. Найпомітнішими, найдовершенішими ж епічними полотнами того періоду стали романи Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875) і Панаса Мирного «Повія» (1883).
Пригадайте, роман — це • складний за побудовою та • великий за розміром • епічний • прозовий (• зрідка віршований) твір, у якому переважно • кілька сюжетних ліній, • широко охоплені життєві події певної епохи та • багатогранно й у розвитку змальовані персонажі, • кількість яких часто значна.
Іноді кілька романів одного автора пов'язані сюжетом, проблематикою, персонажами. Тоді розрізняють: • роман-дилогію (складається з двох романів); • трилогію (з трьох); • тетралогію (з чотирьох) і • цикл романів (від п'яти й більше). Наприклад, «По-свій!», «Божки» В. Винниченка; «Дитинство», «Отроцтво», «Юність» Л. Толстого; «Сучасна історія» А. Франса (чотири романи); «Ругон-Маккари» Е. Золя (двадцять романів).
За змістом розрізняють багато жанрових форм роману (як і повісті чи оповідання). Серед них: • автобіографічний; • біографічний; • готичний (де зображено страшні таємниці, жахи); • детективний; • історичний; • науково-фантастичний; • пригодницький та ін.
Одна з найскладніших і найцікавіших форм цього жанру — соціально-психологічний роман. У ньому панорамно змальовані й осмислені суспільні процеси, стосунки, їхній вплив на формування характерів, подана докладна психологічна мотивація поведінки героїв. У таких творах часто бачимо несподівані вчинки, приховані причини поведінки персонажів, зумовлені спадковістю, потаємними бажаннями, роздумами, мріями, снами.
З цією жанровою формою дуже споріднені соціально-побутові твори, але в них увага зосереджена на зримих, передовсім соціально-побутових причинах, наслідках поведінки персонажів. У соціально-психологічному романі автор, досліджуючи відносини людини та суспільства, ураховує психологічні чинники: емоції, інтуїцію, несвідомі поривання особистості, її пошуки себе у світі.
Соціально-психологічними романами є «Червоне і чорне» Стендаля, «Пані Боварі» Г. Флобера, «Злочин і кара» Ф. Достоєвського, а також «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Герой нашого часу» М. Лермонтова.
Найвизначнішим майстром соціально-психологічної прози в польській літературі вважають В. Реймонта. 1924 р. він отримав Нобелівську премію за чотиритомний роман «Селяни» (1901-1908).
Фундатором цього жанру в українській літературі став Панас Мирний — автор романів «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і «Повія».
У літературознавстві було створено чимало методів аналізу роману, як і будь-якого іншого жанру. Ось лише деякі з них.
• Культурно-історичний метод — вивчення твору в його взаємозв'язках із літературним процесом, розвитком культури, суспільно-політичним життям того часу, коли він з'явився.
• Соціологічний метод — розглядає красне письменство як спосіб осмислення й розв'язання суспільних проблем, аналізує вплив суспільства на літературу та навпаки.
• Міфологічний метод — виявлення у творі міфологічних мотивів, сюжетів, образів та їхніх художніх функцій.
• Компаративний метод — порівняльне вивчення різних творів, мистецьких явищ, традицій у межах різних літератур.
• Формальний метод — аналіз художньої форми твору, функцій її елементів — мотиву, композиції, мови.
• Психологічний метод розглядає твори, образи, мотиви, художні засоби як результат психічної діяльності митця, часто звертається до творчої лабораторії письменника.
• Психоаналітичний метод — тлумачення художнього твору та біографії автора з позицій психоаналізу. Цей метод дає змогу простежити взаємодію свідомого й позасвідомого у творчості, утілення певних психічних процесів (комплексів) у сюжетах, образах, прихованих смислах творів.
Саме соціологічний та психоаналітичний методи є особливо ефективними шляхами вивчення соціально-психологічного роману.
Психоаналіз — це спосіб пізнання людини, що передбачає систематизоване пояснення несвідомих психічних процесів і зв'язків.
Засновник цієї теорії — австрійський лікар і психолог Зиґмунд Фрейд (1856-1939). До речі, син вихідців з України. Тогочасна позитивістська психологія абсолютизувала свідоме — трактувала людину як розумну істоту, котра усвідомлює свою поведінку й керує нею. Натомість З. Фрейд дійшов висновку, що в людській психіці постійно триває гостра боротьба свідомого й несвідомого, джерело якої — неусвідомлені статеві й агресивні потяги. Професійна, суспільна діяльність, творчість особистості є сублімацією, тобто перенаправленням енергії (лібідо) цих потягів, заборонених свідомістю та мораллю.
Психологічний контекст. Основні ідеї психоаналізу: • психічний розвиток людини визначається подіями раннього дитинства: це надмірна прив'язаність у хлопчиків до матері й неприязнь до батька як уособлення насильства (т. зв. Едипів комплекс) і, навпаки, — у дівчаток (комплекс Електри); • надто гострий конфлікт між свідомим сприйманням дійсності й неусвідомленим (витісненим) досвідом може призвести до психо-емоційних порушень — неврозів, фобій, депресій; • звільнення від впливу позасвідомих травм і комплексів досягається через їхнє усвідомлення.
Коментарі (0)