Олесь Гончар

Сюжет цього твору - надзвичайно розгалужений. Роман має дві головні сюжетні лінії: лінію Ничипора Варениченка та лінію Максима Ґудзя, а також кілька другорядних, які є життєписом інших персонажів.

О. Білецький назвав «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика соціальним романом-хронікою, адже саме цей роман став першою в нашому письменстві монументальною селянською епопеєю, що вирізняється глибоким і всебічним відтворенням життя українського села. Автори змалювали цікаві образи-характери й образи-типи вихідців із народу.

Соціальні психотипи головних і другорядних дійових осіб твору в контексті доби й народу

Соціальна картина роману в основному тримається на «трьох китах» історичної епохи: образах «сильних світу цього» - тогочасних панів і чиновників; образах представників селянства; образах нащадків козаків.

Кріпосники й пореформені гнобителі. Найжорстокіші «п’явки людські» у часи кріпацтва - це насамперед аморальне й розпусне сімейство панів Польських, у пореформений період - ціла ненаситна зграя «чиновницької братії», яка продовжує гнобити та обдирати простий люд.

Образи генерала Польського, як і його молодшого сина, - епізодичні. Вільних селян і величезний земельний маєток глава цього сімейства отримав за вірну службу цариці Катерині. Як новий власник Пісків він приховує від селян, що вони тепер його кріпаки, зате демонструє свою безроздільну владу над ними: «Зацідив по уху переднього, аж той стовбура став; закричав на звощика; вскочив сам - і тільки курява встала». Замість себе пан Польський залишає корчмаря Лейбу, обклавши піщан спочатку невеликими податками: «Платіть чинш1 за землю, а там - живіть собі, як самі знаєте... Моє місце в столиці». Ліберальна2 поведінка пана приспала пильність селян, тому лише десять душ зірвалися з насиджених місць і втекли у вільні степи.

1Чинш - податок.

2Ліберальний - тут: м'який, не особливо обтяжливий.

Приїзд удови-генеральші з російськими прикажчиками через десяток літ після закріпачення Пісків несподівано обернувся руйнуванням селянських обійсть Мотузки й Бліщенка. На місці їхніх хат пані звела палац, а згодом віддала наказ, щоб «знесли хату Омелькову й Стецькову» і всі селянські помешкання навпроти палацу.

Старший із синів генерала - поручик Василь Семенович Польський - спочатку поводиться, як і його батько. Але доброта панича - тимчасова, про що свідчать його кохання до Уляни чи дозвіл на викуп старому Потаповичу. Поміщицький маєток перетворився на «Мекку», куди цілий рік менші достатком і рангом пани несли дари і «всяк їздив, кланявся».

Крім Василя Польського, у романі діють інші визискувачі та явні злочинці. Наприклад, поміщик Совинський-син, який застрелив кріпачку через те, що не хотіла йому віддатися («Совинський дівку встрелив... Вийшов після обіду в садок. Дівчата рвали ягоди... Ану, каже, яка скоче з вишні? Та - бух! - так одна опукою додолу... та сама, що не піддалася»).

Згодом новообраним головою земства стає «предводитель, банкір, заводчик-сахаровар - Данило Павлович Кряжов», прямий нащадок «того самого гетьманського полковника Кряжа, що вславився ні боями, ні походами, а тільки тим, що, як прикріпляли до землі підсусідків, він прикріпив нетрохи своїх далеких родичів, а разом з ними брата й сестру рідну1». Наприкінці роману якраз всемогутній Данило Кряжов став новим власником Пісок. Отже, в суспільстві міняються декорації, та не змінюється суть.

1Прикріплені «підсусідки», згідно з царськими указами, ставали кріпаками пана.

Єдина порядна людина серед суддівської братії - Василь Порох. Але пияцтво дворянина Василя Пороха однозначно засвідчує його моральну капітуляцію. Так, Порох пише Чіпці «прошеніє», але ж зрештою обкрадає його. Остання юридична допомога Василя Пороха вигнаному із земства Чіпці - безрезультатна, бо ж чиновник-ревізор від губернатора давно у лабетах Кряжова як карточний боржник.

Волосні голова й писар завдяки своїй владі ще можуть лякати деяких боязких селян у Пісках, навіть заарештувати Чіпку за побиття матері, але вони безпомічні тоді, коли йдеться про власну безпеку. Варто нагадати, як Чіпка, Матня, Лушня і Пацюк після побиття й пограбування цих найнижчих посадовців залишаються непокарані, хоч і писар, і голова здогадуються, хто саме їм «віддячив».

Селяни. Головні літературні герої та персонажі як носії важливої ідеї - Чіпка Варениченко, Грицько Чупруненко, Мирон Ґудзь і його внук Максим Ґудзь - проходять перевірку складними ситуаціями, їхні образи подані в еволюційному розвитку чи деградації.

Образи колишніх кріпаків та їхніх нащадків. Чіпка Варениченко - дитина гріха, син двоєженця-байстрюка й затурканої та ледачої Мотрі, образно кажучи, двічі «незаконнонароджений», безталанний внук пана Василя Польського. Шлях від постійно битої рідною матір’ю і зневаженої більш-менш благополучними однолітками дитини до визнаного селом поважного господаря - непростий, тому автор не ідеалізує Чіпку. Варениченкові моральні переступи й падіння - завжди несподівані й моторошні, а лихе товариство і тісні зв’язки з бандою Максима Ґудзя постійно ставлять парубка, а згодом і одруженого чоловіка перед моральним вибором. Чіпці мало ситого життя, в якому остаточно загруз його товариш Грицько, не влаштовує роль скупника полотна, не тішить повага місцевих чиновників, а згодом перестає навіть гріти любов Галі. Ничипір Варениченко - своєрідна «біла ворона» у селянському середовищі. Навіть портрет Чіпки-парубка засвідчує, що це наділений неабияким розумом і силою духу молодий селянин: «Одно тільки в нього неабияке - дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом із якоюсь хижою тугою».

Ярослав Пстрак. Месник. Поштова листівка (поч. XX ст.)

«Хижа туга» переслідує Чіпку й у коханні. Коли він іде виборювати право на землю в суді, його не просто дратує поведінка Галі («Не підождала... не побалакала...»), а й охоплює нічим не вмотивована злість: «Поглянув він на ворота, на хвіртку - мовби поглядом зніс їх». Довідавшись, що Галя просватана за Сидора, Чіпка готовий убити свого суперника: «Собаки! - гримнув Чіпка на всю хату...- Уб’ю... заріжу... задавлю!». Така запальність вдачі робить Варениченка некерованим, а отже, непередбачуваним. На жаль, навіть його велике кохання до Галі Ґудзівни швидко гасне. Перед п’яними бандитами їхній ватажок чи не щовечора ображатиме не тільки матір, а й молоду дружину: «Ходім, пани-браття, в світлицю, бо тут з бабами ніякого пива не звариш...». Проте це вже одна з останніх стадій Варениченкової деградації.

Молодий Чіпка Варениченко інтуїтивно розуміє, що треба виборювати соціальну справедливість. Як член земства Варениченко не йде на жодні компроміси. Така позиція Чіпки свідчить, що в народному уявленні ще зберігалися згадки про козацьке самоврядування, а український менталітет залишався виразно демократичним.

Щоб належно зрозуміти Чіпку, збагнути крайнощі його вибору і метань (від клятви «бути добрим», у ранньому дитинстві даної бабусі, до знущань над рідною матір’ю; від катарсису1 в гарячці після побоїв, коли Галя вказала йому на негідні вчинки, до створення банди; від бажання служити громаді в земстві до страшного вбивства родини Хоменків), варто проаналізувати характери й долю його найближчих родичів. Від матері Чіпка успадкував духовне ледарство, невимогливість до себе; від батька - палку вдачу й непримиренність; від діда, пана Василя Польського - байдужість, невміння співчувати й жаліти, панську вседозволеність, небажання відповідати за свої вчинки. Якщо врахувати, що байстрюки пана Польського у романі ще й Матня і Пацюк, то і в їхніх вчинках неодноразово простежуються риси черствості, аморальності, хижої хитрості, які епізодично притаманні й Чіпці.

1Катарсис - тут: очищення, прозріння.

Григорій М'ясоєдов. Земство обідає (1872)

Із земства Варениченка виганяють, але він не тільки не визнає, що злочинець не має права бути при владі, аргументуючи далеким від юридичної дії контраргументом («Хто скаже, що я чоловіка вбив? Може, вони на своїм віку десятки, сотні на той світ позагонили»), а й свій нестримний гнів спрямовує не проти винуватців народного бідування. Убивство сім’ї заможного козака Хоменка суперечить Варениченковим ідеалам. Зойк розчарованої Галі: «Так оце та правда? Оце вона!!!» - і самогубство молодої дружини стають важливим показником амплітуди1 страшних Чіпчиних злодіянь. Останні сторінки роману лише акцентують звиродніння Чіпки, який не розуміє Грицькової доброти, обіцяє повернутися з каторги, щоб поквитатися з матір’ю: «Хай мене дожидає в гості, коли не сконає до того часу...».

1Амплітуда - висота коливань.

Іван Філонов. Ілюстрація до роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1954)

На противагу трагічній долі Чіпки та його переродженню в «пропащу силу», Панас Мирний відтворює життєпис ровесника й товариша дитинства Варениченка - сироти Грицька. Відбувши кількарічні заробітки, Чупруненко повертається у село не тільки з грішми, а й з амбіціями - сватається до дочки багатія. А втім, одружується з наймичкою-сиротою Христею. Він чи не єдиний з усього села таки підійшов до Чіпки-каторжника, озвався до нього «з самого глибу серця» і у його запитанні-співчутті «не було ні докору, ні помсти, а вчувався тяжкий жаль - шкода пропащого брата». Як і Чіпка, Грицько - образ-тип, адже саме так, як Грицько, в основному проявляли себе заможні пореформені селяни.

Мотря Жуківна, Чіпчина мати, постає перед читачами вільною селянкою, але вкрай убогою, затурканою. Одруження з Остапом Хрущем покращило її матеріальне становище, та народження сина стало ганьбою для Мотрі. Чіпка зростав без належної материнської ласки й турботи: до краю перевтомленій важкою працею і злиднями Мотрі було ані до себе, ні до свого сина. Якби не баба Оришка, Мотрина дитина навряд чи й вижила б і не померла ще в ранньому дитинстві. Правда, в окремі моменти Мотря ніби опам’ятовувалася, старалася стати кращою. Наприклад, коли Чіпка хворів, у матері прокидався страх втратити свою єдину дитину, і вона цілими ночами не спала. Водночас материнські прокльони, які Мотря на адресу Чіпки посилала з найменшого приводу, збулися страшно й невідворотно.

Василь Тропінін. Старенька з куркою (портрет дружини художника) (1856)

Мотря не здатна збагнути страждання дорослого сина через втрачену землю. Їй як наймичці чужа радість хліборобської праці на власній ниві: «Плюнь ти на ту землю!.. Жили ж он без землі кілька літ, та хліб їли... й тепер не сидітимемо без його...». Мотря нібито бореться за Чіпку, але ця боротьба не дає доброго результату, адже зводиться то до того, що рідна мати звертається у волость, аби Чіпку покарали (прилюдно побили) й посадили в «чорну», а тоді через власні муки совісті бродить навколо місця синового ув’язнення, то переселяється до баби-пупорізки, якій за допомогу в пологах селянки віддячують харчами, а Мотря, крім дармового хліба, отримує ще й співчуття і має кому розповісти про невдячного сина, то - це вже значно пізніше - мало не щоденно гризеться з Явдохою, тещею Чіпки, і цим робить синове життя у рідній хаті нестерпним.

Дональд Золан. Дитя

Мати не сліпа і не глуха, прекрасно розуміє, куди її Чіпка з «товаришами» щоночі вибирається, але тільки легенько йому дорікає: «Що це ти, сину, робиш?.. Згадай: у яких ми злиднях жили, в якій нужді гибіли, та ніхто про нас не скаже слова лихого». Те, що Чіпчина мати самій собі бажає смерті, - теж не вихід зі становища. Мотря із Галею, ці дві найближчі серцю Чіпки жінки, все-таки могли б на нього вплинути якось ефективніше. Натомість і мати, й Галя сподіваються, що все лихе мине само собою, без їхніх зусиль. Те, що Мотря видає Чіпку-вбивцю, особисто доносить на рідного сина у волость після того, як під її вікно з хутора прибігає єдина вціліла дівчинка з великої сім’ї Хоменків, засвідчує наявність у Мотрі притомності духу, характеру, сили волі, совісті й сміливості. Найрідніша людина з такими рисами не повинна була допустити Чіпку до злочину! На жаль, автор навіть натяками не показує Мотриних вагань і страху за долю Чіпки-каторжника, хоч вони мусили бути! Для цієї жінки рідний син тепер усього лише «у своїй хаті... волоцюга... розбишака». Проте Мотрю все-таки невимовно шкода. Її доля надто жорстока й підла, щоб звичайна жінка могла вистояти перед такими немилосердними ударами.

Батько Чіпки Варениченка - Остап Хрущ - Іван Притика - Іван Вареник, колишній кріпак і позашлюбний син пана Василя Польського і вродливої кріпачки Уляни. Народившись через три місяці після весілля Уляни з Петром Вареником, Івась у ранньому дитинстві жив, наче в пеклі. Опинився у панському дворі і змалку відчував немилосердність долі й світу до себе. Панас Мирний детально змалював чинники, які вплинули на формування його характеру. Цікаво, що згодом подібні випробування випадають і на долю Чіпки, але добра й розумна бабуся докладала чимало зусиль, аби не зачерствіла дитяча душа.

Життєпис Івана Вареника ніби навмисно розсипаний по всьому роману, але уважний читач дивується силі духу цього персонажа. Очевидно, ностальгія1 за рідним краєм підштовхує нещасного блукальця до того, що, роздобувши паспорт померлого на Дону піщанського вільного селянина Остапа Хруща, Вареник повертається у рідне село. У Пісках Іван намагається не виходити за межі поведінки селянина. Він зарекомендовує себе як працелюбний, передбачливий, розумний. Придбавши ґрунт, Остап Хрущ одружується з Мотрею Жуківною, яка не завжди може збагнути поведінку свого чоловіка: «Ходить бувало восени або зимою по двору, опустить на груди голову та за цілий день і слова не промовить ні до кого». Надумавшись повернутися на Дон назавжди, Остап не підозрює про вагітність Мотрі, як і не припускає того, що з паспортом на ім’я іншої людини може видати себе. Зрозуміло, що на допитах (цей фрагмент життя в романі відсутній) Іван Вареник у всьому зізнається. Як двоєженця і кріпака, його пішки женуть у Піски й з волі Василя Польського віддають у солдати, змінивши кріпакові-втікачеві прізвище на Хрущов. Цікаво, що під час війни в Угорщині батько Чіпки стає прапороносцем, але його заслуги присвоює Максим Ґудзь. Обороняючи знамено й гинучи тяжкою смертю, в останню мить життя Іван Вареник-Хрущов просить прощення у своїх двох дружин: «Посеред купи лежав, об’юшений кров’ю. Той самий чорненький москаль, що оборонив Максима од смерті, - лежав, тіпався, ще живий... "Ой, лишечко!.. - кричав недобиток: - Ой, рятуйте!.. Мотре!.. Хівре!.. Простіть мене!..” І захарчавши, спустив дух».

1Ностальгія - непомірна туга за рідним краєм, яка може призвести й до смерті.

Нащадки козаків представлені в романі насамперед образами січовика Мирона Ґудзя та його внука Максима. Образ колишнього козарлюги викликає захоплення читачів, особливо в епізодах його самовідданої боротьби за волю своєї родини, коли нависла реальна загроза покріпачення («Зажурився старий січовик. Не їсть, не спить... "Син... онуки... своя кров... своє добро... земля... худоба... усе, усе в неволі!”»), як і зворушує його намагання бодай одного з онуків зростити справжнім козаком («старий січовик натхнув свою душу в молодесеньку душу онука!»).

Образ Максима Ґудзя далеко не однозначний і не співмірний образові Мирона. Нехіть до хліборобської праці, невміння батьків вчасно зупинити Максимові злісні витівки призводять до того, що непокаране зло починає буяти. Зведені й висміяні жінки й дівчата, ледарство, злодійство і постійна пиятика в шинку («Що дома не зарве, - зараз у шинок!»), невдале сватання в іншому селі, де про «подвиги» Максима знали менше, але яке також закінчилося бійкою потенційного зятя з потенційним тестем, - і, нарешті, рідний батько Максима знаходить на нього управу - віддає у військо.

Василь Тропінін. Старий солдат (1843)

Служба в царській армії робить козацького нащадка людиною без сорому й честі. Він водить солдатів на «прокормлєнія», хоч насправді йдеться про звичайні грабежі. Максим веде розгульне життя, але, на відміну від інших, навчився грамоти. Від природи фізично здоровий, розумний і хитрий, швидко здобув авторитет у війську. Максим знаходить собі повію Явдошку. Навіть живучи з Максимом спочатку на віру, а згодом у церковному шлюбі, вона промишляє власним тілом (за крадені речі тітка Явдоха «прийме москалика й подарунок», хоч від Максима за це дружині-зрадниці добряче перепадає («не раз, не два ходила вона з підсиненими очима»). Максим же, опинившись на війні, демонструє героїзм, але подвиг свого рятівника-прапороносця «хохла Хрущова» присвоює Ґудзь, за що і стає фельдфебелем. Бажання служити у війську в Максима розвіюється, хоча він іще бере участь у російсько-турецькій війні, та вже боїться смерті («Не кидався так, як замолоду, у саме, мовляв, пекло»). За хабар йому вдається отримати звільнення від військової служби.

Микола Пимоненко. Проводи запасних (1910)

Народження Галі, повернення у Піски, швидке переселення на хутір, де «в його все було на запорі - позапиране, позамикане», - закономірні етапи життя гультяя і ватажка банди. Смерть Максима в романі подана натуралістично. Чіпка порівнює цю смерть із бабусиною, але належних висновків не робить. «Мозковим центром» банди виявляється стара Явдоха, яка боїться ватаги й переїжджає з хутора до зятя і дочки, але водночас підбиває Чіпку зайняти Максимове місце.

Образ Галі у романі дуже ідеалізований. Трагізм юної Ґудзівни й у її наївній вірі, що Чіпка здатний перетворитися з отамана банди в законослухняного хлібороба, й у спробі все перетерпіти. Тим часом Галине життя до одруження - аж ніяк не тепличні умови. Принаймні, дівчина була свідома, чим займається її батько, яких страшних гостей частує мати. Вона ж бачила спалахи лютої ненависті свого коханого, коли той погрожував убити Сидора. Галин характер - нонсенс1. У питомо2розбійницькій сім’ї навряд чи могла вирости така делікатна, чуйна і вразлива особистість. Загалом Галя, на відміну від Грицькової Христі, - безпорадна й слабовольна, дарма що навіть дівчиною, відмовляючи коханого від розбишацтва, каже Чіпці у вічі: «О, всі ви любі та жалісливі!.. А людей, як курей, ріжете!.. Чуже добро грабувати... лізеш у чужу хату, та хочеш, щоб хазяїн не ловив тебе? Злодюго!» Самогубство Галі - повна життєва капітуляція, страшне фіаско й водночас неспокутний смертний гріх.

1Нонсенс - тут: щось неймовірне.

2Питомо - тут: типово, характерно.

Микола Рачков. Дівчина-українка (II пол. ХІХ ст.)

Особливості характеротворення. Мова як індикатор національної самоідентифікації. У характеротворенні кожного героя роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» особливу роль відіграє психологічно-динамічний портрет, зокрема очі, міміка, жести, одяг персонажа. Суттєве значення мають інтер’єр, родинне середовище, вік, оточення, мова, самохарактеристика персонажів та їхня словесна оцінка іншими дійовими особами. Пейзажі є не тільки тлом дії чи засобом її увиразнення, а й способом індивідуалізації героїв. Вони передають їхні настрої і почуття. Роман пройнятий духом народної мудрості. Мова персонажів пересипана дотепними фразеологізмами, прислів’ями та приказками. Натомість характеристика панею Польською українців на рівні її мовлення промовисто-негативна: «Мазепи! обливанці... а не люди!» Цей засіб увиразнення національно-суспільних явищ яскраво ілюструє, що нащадки козаків у Російській імперії - притлумлені агресивною колонізаторською політикою.

Діалог із текстом

1. Яка саме подія спричинилася до написання Панасом Мирним нарису «Подоріжжя од Полтави до Гадячого»?

2. Чому земляки Василя Гнидки ставилися до нього зі співчуттям?

3. Через які негативні умови життя панські байстрята з ранніх літ обирали слизьку стежку? Кого з них вам найбільше шкода і чому саме?

4. Громада зі співчуття дала Мотрі й Чіпці землю селянина, в якого не було прямих спадкоємців. Чи було справедливе таке рішення? А законне? Чим воно обернулося надалі?

5. Доведіть, що праця на землі позитивно впливала на Чіпку. Чи міг він, втративши колись безплатно отриманий ґрунт, тяжкою працею заробити грошей, щоб купити омріяний земельний наділ, як це зробив Грицько Чупруненко?

6. Яку роль у житті Чіпки відіграв його нестримний потяг до чарки в юності? Коли саме шинок став рідним домом Варениченка? Чи можна назвати його вольовою людиною? Чому ви так вважаєте?

7. Пригадайте, коли і в якій ситуації Чіпка став злочинцем? Чому ж тоді своє усунення із земства він вважав несправедливим?

8. Охарактеризуйте портрет сімнадцятирічного Чіпки. Порівняйте його із зовнішнім виглядом Варениченка, якого після суду женуть у Сибір. Чим відрізнялася поведінка Чіпки від членів його банди, яких етапом гнали через рідне село і яким односельці зі співчуття винесли їжу?

9. У чому саме виявляється «роздвоєність» характеру Чіпки? Чому характер Варениченка змінювався переважно в гірший бік?

10. Як ви вважаєте. Чіпка - це насамперед чесний хлібороб, скоробагатько-скупник полотна чи жорстокий і цинічний отаман банди? Доведіть, що ваша версія слушна.

11. Із якою метою у творі подано образ Грицька і детально проаналізовано етапи його становлення як зразкового господаря?

12. Як ви розцінюєте той факт, що під час воєнних подій Максим Ґудзь присвоїв подвиг Чіпчиного батька-прапороносця?

13. Чому проблема батьків і дітей у романі багаторазово розглядається у різних аспектах?

14. Перелічіть жіночі образи в романі. Які з них викликають у вас повагу й замилування, які - осуд, а які - жаль? Чому саме?

15. Порівняйте образи Мотрі і Явдошки або Галі й Христі (на ваш вибір). Дайте оцінку впливу цих жінок на власних чоловіків або дітей. Як ви розумієте українське народне прислів'я: «Чоловік - голова, зате жінка - шия, тож куди захоче, туди голову й поверне»?

16. Які почуття у вас викликають образи панів Польських? Хто з представників цього роду виявився найбільш аморальним і розпусним?

17. Чому в романі навіть влада й багатство панів Польських із часом занепадають, а їм на зміну приходять інші «господарі життя»? Хто саме й чому? Чи кращі ці наступники за своїх попередників?

18. На прикладі тексту роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» доведіть істинність одного з наведених у цьому розділі висловлювань літературознавців (на вибір).

19. Прокоментуйте думку Панаса Мирного про вдосконалення ним уже написаного: «Я 10 000 разів перероблю, щоб тільки вимовить як слід, як у житті воно є... Я язик собі вирву, коли він, стільки літ даремно лежачи за зубами, не заговорить так, щоб і каміння завило...». Про що свідчить висока вимогливість Панаса Мирного до своїх творів?

20. Об'єднайтеся у дві-три «малі» творчі групи і створіть ремейки на матеріалі найбільш сценічних епізодів роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (наприклад, розмова бабусі з Чіпкою, розмова Чіпки й Грицька, коли каральні загони «присмиряли» бунт учорашніх кріпаків, зокрема побили діда Уласа; розмова Чіпки й Галі, коли дівчина виявила своє ставлення до награбованого батьком майна.

21. Зусиллями «малої» творчої групи на матеріалі найважливіших епізодів (на ваш вибір) роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» створіть невеличкий сценарій радіовистави. Заздалегідь домовтеся між собою, хто читатиме текст (слова автора), а хто - репліки персонажів. Проведіть кілька репетицій. Найвдаліше виконання запишіть на магнітофон і продемонструйте радіовиставу в класі.

22. Об'єднавшись у «малу» творчу групу (3-5 осіб), підготуйте лаконічний проект «Громадянська позиція і світогляд Панаса Мирного» (на основі авторської позиції у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»).

Діалоги текстів

1. Чому не Івана Нечуя-Левицького за «Кайдашеву сім'ю», а Панаса Мирного за роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Олесь Гончар назвав «суворим літописцем епохи», а сучасний літературознавець Михайло Наєнко назвав цей же твір «не просто піснею про наше гірке безталання, а величною симфонією»? Свою відповідь належно аргументуйте.

2. Як ви думаєте, чому Владислав Реймонт, польський письменник, лауреат Нобелівської премії, свій епохальний твір назвав «Селяни»?

Мистецькі діалоги

1. Уважно розгляньте картину В. Тропініна «Старенька з куркою» й опишіть її. До яких жіночих образів - баби Оришки чи Мотрі Луківни, матері Чіпки, ця картина може бути використана як ілюстрація?

2. Якою мірою картина «Дитя» американського художника Д. Золана, якого називають «найдобрішим художником XX ст.», надається для ілюстрації образу Чіпки в дитинстві?

3. Розгляньте картину В. Тропініна «Старий солдат». Як ви думаєте, нею доречніше ілюструвати образ Чіпчиного батька чи Максима Ґудзя? Чому?

4. Розгляньте картину М. Пимоненка «Проводи запасних», знайдіть у тексті роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» уривок, суголосний змістові цього художнього полотна.

5. Порівняйте словесний портрет Галі Ґудзівни з дівчиною на картині М. Рачкова. Що спільного, а що відмінного між цими образами?

6. Розкрийте зміст картини Г. М'ясоєдова «Земство обідає». Як ви думаєте, подібним строкатим складом відзначалося й те земство, до якого був обраний Чіпка?

7. Який епізод роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» суголосний ілюстрації українського графіка І. Філонова. Належно аргументуйте свою відповідь.