У передмові, яку вважаємо ядром Франкової художньої містифікації1, поет зазначив, що до нього нібито потрапив чужий зошит, а тому пропоновані читачам вірші належать молодому чоловікові, який через любовну трагедію вчинив самогубство. Орієнтуючись на таку художню версію, І. Франко визначив жанр «Зів’ялого листя» як ліричну драму і передмову закінчив словами Ґетевого героя з роману «Страждання молодого Вертера»:

«Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом». Насправді ж ніякого самогубці та зошита не було, вірші належать перу Франка, багато з них мають автобіографічний характер.

Ключовою у збірці «Зів’яле листя» є поезія «Тричі мені являлася любов», адже в ній ідеться про три великі кохання в житті поета. Першою обранкою серця постає юна Ольга Рошкевич, про яку так поетично сказано: «...Несміла, як лілея біла, /

З зітхання й мрій уткана, із обснов / Сріблястих, мов метелик, підлетіла. / Купав її в рожевих блисках май, / На пурпуровій хмарі вранці сіла / І бачила довкола рай і рай! / Вона була невинна, як дитина, / Пахуча, як розцвілий свіжо гай».

Крістіан Склое. Кохання (цифрова ілюстрація у стилі поп-сюрреалізму2)

1 Містифікація - тут: вигадка, зумисна неправда.

2 Сюрреалізм - модерністський мистецький напрям, для якого характерне зображення неймовірних речей, розрив логічних зв'язків, протиприродність: сюрреалістичними полотнами також вважаються картини-двузори сучасного художника Олега Шупляка.

Ольга була освіченою, як на ті часи, дівчиною, навіть перекладала українською мовою Еміля Золя і братів Гонкурів, роман Надії Ланської «Обрусителі», оповідання шведської письменниці Мари-Софії Шварц «Сімнадцяті і двадцять перші уродили». Разом з Іваном Франком Ольга збирала весільні пісні, саме їй він присвятив свою першу поетичну збірку «Баляди і розкази» (1876). У розриві із закоханим поетом Ольга не була винна - все вирішив суворий і владний батько. Дівчина дуже вдало вийшла заміж, мова не лише про матеріальні статки. Її шлюб із Володимиром Озаркевичем виявився щасливим. Спочатку ніхто не міг зрозуміти, чому син посла, громадського діяча згодився одружитись на «підупалій в громадській опінії»1 дочці бідного священика. А закоханий в Ольгу Володимир, нехтуючи власного кар’єрою і кілька років поспіль стійко зносячи глузування близьких, свідомо подав руку Франковій коханій і зробив це з великої пошани до обох.

Удруге І. Франко закохався в красуню Юзефу Дзвонковську, але дівчина була хвора на тоді невиліковний туберкульоз (сухоти) і вирішила не зв’язувати себе шлюбом, щоб не принести горя коханому:

Явилась друга - гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно:

«Мені не жить, тож най умру одна!»

1 Громадська опінія - тут: громадська думка.

Мечислав Рейзнер. Портрет незнайомки (Цей портрет Іван Франко розмістив у своєму кабінеті над робочим столом. Дослідники вважають, що це єдине зображення Юзефи Дзвонковськоі)

Третя кохана - Целіна Журовська, у заміжжі - Зигмунтовська - не вважала Івана Франка вигідною для себе партією. Цю жінку в житті Франка можна порівнювати з Ликерою Полусмак у долі Тараса Шевченка. На схилі Франкових літ вона навіть якийсь час доглядала майже спаралізованого поета, але в молоді літа жорстоко знехтувала його коханням, тому страждання серця вразливого митця вилилися у слова гострого болю:

Явилась третя - женщина чи звір?

Глядиш на неї - і очам приємно,

Впивається її красою зір.

То разом страх бере, душа холоне.

Закономірно, що до образу третьої коханої І. Франко підбирає зовсім інші епітети й символи, аніж до двох попередніх. Ліричний герой визнає, що йдеться про жінку надзвичайно примхливу й горду. Ось чому ця обранка серця «женщина чи звір», «сфінкс», - нерозгадана довіку загадка.

Рисунок невідомого художника. Целіна Журовська

«Любов - це кара,

це сумна в’язниця,

Бог від якої заховав ключі».

Петро Сорока

Значна частина поезій зі збірки «Зів’яле листя» стала народними піснями, зокрема «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...», «Чого являєшся мені...», «Як почуєш вночі край свойого вікна...». У наш час їх найчастіше виконують як любовні романси. В окремих поезіях «Зів’ялого листя» простежується граничне наближення до народнопісенного віршування, вжито сталі епітети («колюче терня», «тиха молитва») й метафори («остре, як бритва»), а також народні образи-символи («з горіха зерня»).

Для поезій збірки характерна особлива проникливість і висока художність, тому Дмитро Павличко у передмові до «Зів’ялого листя» (1985) писав: «Є в "Зів’ялому листі” речі такої краси і глибинності, що їх сміливо можна віднести до найгеніальніших творів світової любовної лірики». Знаменно, що збірка складалася з трьох розділів, образно названих автором «жмутками».

Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» відкриває «Другий жмуток» «Зів’ялого листя». Ця поезія написана в дусі народних пісень про кохання: «Ой ти дівчино, горда та пишна, / Чому ти вчора в садок не вийшла? / Я виходила - тебе не було. / Я постояла та й ся вернула. / Більше не вийду, з тобов не стану / Вишлю тя сестру - такую саму. / А я з сестрою цілу ніч стою - / Не та розмова, що із тобою. / Не та розмова, не тії слова, / Лиш очі карі та чорні брови». Віршовий розмір Франкового шедевра - п’ятистопний ямб, римування - парне. Поезія складається із семи дворядкових строф.

У вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» передано переживання ліричного героя через свою нерозділену любов. Його кохана - вродлива і мила, але неприступна й безжальна. Поет вдало використав антитезу:

Чом твої устонька - тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Харитон Платонов. Портрет дівчини-українки (1896)

Питання в цій поезії не риторичні, адже ліричний герой сподівається відповіді на них, надіється, що розгадає таємницю неприхильності до нього.

Композитор Анатолій Кос-Анатольський написав до цього вірша надзвичайно вдалу музику, розраховану на три голоси. Пісня вперше пролунала на концерті з нагоди столітнього ювілею Івана Франка у 1956 р.

Поезія «Чого являєшся мені...» - це своєрідний епілог до вже втраченого кохання. Кохана дівчина постійно сниться розтривоженому серцю нещасливого у коханні юнака, і ліричний герой уже готовий ненавидіти за такі ілюзії свою обранку:

Чого являєшся мені

У сні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала...

«Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою тамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв».