Українська драматургія ХІХ ст.

• Завдання основного рівня

• Якою була шкільна драма XVIII ст.? Що таке інтермедії та вертеп? Чому саме «Наталка Полтавка» І. Котляревського є першим твором нової української драматургії?

В Україні театральне мистецтво розвивалося з прадавніх часів. Театралізованими були народні свята й обряди — водіння кози, «Меланка», зустріч весни, обжинки тощо. Найпопулярніша й найтриваліша в часі народна драма — це весілля. Елементи цього прадавнього театралізованого дійства зберігаються в побуті українців донині.

У руську добу (з ХІ ст.) відбувалися вистави скоморохів (від грецьк. жарт і майстер) — мандрівних співців та акторів. Театральні елементи задіювались і в церковних обрядах.

З початку XVII ст. набули поширення т. зв. шкільні драми. Їх писали викладачі піїтики (тобто літературної майстерності), а виконували спудеї братських шкіл, Острозької, Могилянської академій під час свят або прийомів поважних гостей. Зразок — «Успенська драма» (1677) Дмитра Туптала.

Очевидно, ще з руських часів дуже популярним в Україні був вертеп (від грецьк. печера). Це різновид лялькового театру, що поєднував п'єсу серйозного священного змісту (найчастіше про народження Ісуса Христа) і веселі інтермедії. Так називали невеликі комедійні п'єски, які грали в перервах між діями серйозних драм. Їхні сюжети будувалися на анекдотичних історіях з народного життя.

Уже у XVІІІ ст. працювали різні театральні трупи (тобто колективи), але вони були мандрівними. Перший в Україні стаціонарний театр з'явився 1795 р. у Львові, а в Києві — 1806 р., в Одесі — 1809 р., у Полтаві — 1810 р.

У полтавському театрі 1819 р. було вперше поставлено п'єсу народною мовою — «Наталку Полтавку» I. Котляревського.

Ще один видатний драматург того часу — Г. Квітка-Основ'яненко. Досі не сходять зі сцени його комедії «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко-денщик». Помітним явищем у вітчизняній драматургії стала також п'єса Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Для цих класичних зразків характерні етнографізм, бурлеск, експресивність, пісенний супровід, мальовничість сцен, народний гумор, певний мелодраматизм. Через те ці ознаки надовго визначили стиль українського театру.

Наші співвітчизники — різних суспільних верств — дедалі наполегливіше прагнули дивитися спектаклі рідною мовою. Проте російська влада всіляко перешкоджала становленню українського театру. Адже добре розуміла, що поява національного театру засвідчує про повне духовне самоствердження будь-якого народу. Тому було заборонено будь-які україномовні вистави. Але глядачі відмовлялися відвідувати чужомовні та ще й часто низькопробні постановки. Під тиском численних клопотань уряд на початку 1880-х років змушений був піти на часткові поступки, щоправда з обмеженнями: перед українською виставою зобов'язували грати російську.

Трупа «Театр корифеїв». Світлина. 1885 р.

І ось 27 жовтня 1882 р. у Єлисаветграді виставою «Наталка Полтавка» було відкрито перший професійний український театр.

Згодом його назвали «Театром корифеїв1». Засновником і керівником цього колективу став Марко Кропивницький (а також драматургом, актором, режисером, композитором, музикантом, художником). До кола корифеїв увійшли також видатні актори брати й сестра Тобілевичі, які виступали під творчими псевдонімами, — Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті, а також Марія Заньковецька. Вона стала провідною зіркою українського театру наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Силою унікального таланту пробудила інтерес до нашої культури в усій Російській імперії, чотири десятиліття життя віддала сцені й першою була пошанована званням народної артистки України (1922).

1 Корифей (грецьк. зачинатель) — у давньогрецькому театрі так називали керівника хору або соліста-заспівувача; переносно — основоположник, зачинатель якоїсь справи.

Незабаром до української трупи (колективу акторів) приєднались і київські театрали, зокрема письменник М. Старицький та композитор М. Лисенко.

• Завдання основного рівня

• Об'єднайтесь у групи й, скориставшись своєю бібліотекою та матеріалами Інтернету, підготуйте для однокласників повідомлення (чи відеопрезентації) про життя та творчість кожного зі щойно згаданих театральних діячів.

Актори працювали в дуже складних умовах: постійно переїжджали з місця на місце, виступали не лише в театрах, а й на ярмарках і в сільських клунях1, іноді залишалися напівголодними, не мали постійного житла. Але вони свідомо йшли на такі жертви заради служіння рідному театру.

1 Клуня — будівля для зберігання снопів, сіна, а також для молотьби.

«Театр корифеїв» з грандіозним успіхом гастролював у Варшаві, Вільнюсі, Петербурзі, Мінську, Тбілісі, інших великих містах. Відтоді він став відомим у всій Європі.

Влада забороняла його виступи в багатьох губерніях, намагалася обмежити репертуар тільки розважальними п'єсами, проте зупинити розквіт театрального життя в Україні так і не змогла.

1885 р. «Театр корифеїв» розділився на дві трупи — М. Кропивницького й М. Старицького. Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх. 1907 р. М. Садовському вдалося відкрити в Києві перший стаціонарний Український театр. У його репертуарі були вистави «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Катерина», «Енеїда» І. Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» М. Гоголя.

1861 р. на Галичині, на зразок наддніпрянських «Громад», було засноване товариство «Руська бесіда», яке стало у Львові, а потім і в інших великих містах краю осередком просвітянського, культурного й навіть політичного життя українців. А 1864 р. товариство створило й утримувало галицький професійний театр. Перша вистава театру відбулася 29 березня в приміщенні Народного дому. Засновник і товариства, і театру — Юліян Лаврівський.

Театр «Руської бесіди» гастролював по Галичині й Буковині, а також на Наддніпрянщині, у Польщі. На його сцені виступали М. Кропивницький, М. Садовський, М. Заньковецька. Найбільшого розквіту театр досягнув на початку ХХ ст. під керівництвом Й. Стадника. Цей творчий колектив виховав багатьох видатних акторів і режисерів, зокрема Л. Курбаса, М. Крушельницького, Й. Гірняка, А. Бучму, які згодом створили модерний український театр.

Перші вітчизняні професійні театри впродовж багатьох років потужно сприяли культурному й патріотичному відродженню поневоленої нації. Особливо якщо пам'ятати, що тоді наш народ у своїй більшості був неписьменним, отже, не мав безпосереднього доступу до літератури, а от спектаклі дивився захоплено.

Тогочасні трупи ставили спектаклі наших класиків — «Наталку Полтавку» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Але цих творів було надто мало для повноцінного репертуару2. Його поповнювали й тогочасні прозаїки — І. Нечуй-Левицький (комедія «На Кожум'яках»), Панас Мирний (трагедія «Лимерівна»). А частіше самі діячі театру бралися за перо. Це й М. Кропивницький, і М. Старицький, а насамперед І. Карпенко-Карий.

2 Репертуар — твори, які виконуються в театрі.

Марко Кропивницький (1840-1910) — засновник вітчизняного професійного театру. Відіграв значну роль у створенні національної школи театрального мистецтва, формуванні оригінального репертуару.

Марко Кропивницький

Непересічні організаційні здібності митця поєднувалися з потужним талантом режисера-реформатора, який тяжів до синтезу слова, музики, пісні та танцю, започаткувавши традиції класичної музично-драматичної вистави. Актор створив чимало сценічних образів на власному драматургічному матеріалі та за творами інших авторів. Він також відомий як автор музичних творів, що вирізняються високою професійністю та мелодійністю (дует «За сонцем хмаронька пливе», пісня «Соловейко»).

• Завдання основного рівня

• 1. Послухайте пісню «Соловейко» у виконанні Олени Шевченко (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=KBxOP0Jr_8c). Наскільки гармонійні у творі текст, мелодія та спів, які емоції вони викликають?
• 2. Послухайте живий голос М. Кропивницького (адреса в Інтернеті: http://library.kr.ua/kray/abrys/kropyv/index.html). Проаналізуйте декламаторську та вокальну майстерність митця.

М. Кропивницький також був талановитим драматургом. У його творах порушено актуальні проблеми доби, започатковано чимало нових тем, які з успіхом розробляли пізніше М. Старицький, І. Карпенко-Карий, Панас Мирний, І. Франко.

Наскрізною у творчості М. Кропивницького є тема руйнування традиційних українських цінностей в умовах імперії та утвердження капіталізму, наступу міської цивілізації. Драматург створив галерею моральних покручів, пристосуванців, хижаків, лицемірів, які цураються рідної мови, зневажають батьківські звичаї, торгують совістю, безжально визискують слабких і безпорадних.

Ліки від морального занепаду співвітчизників драматург убачає в духовному та національному відродженні. Письменник створює портрети «нових людей», які були нетиповими для драматургії того часу. Серед них — сільські писарі Василь Сокуренко («Помирились») і Яків Приблуда («За сиротою і Бог з калитою...»), що є чи не першими сільськими інтелігентами не лише в драматургії, а й в українській літературі загалом. Позитивними постатями Нарциси Необачної («Замулені джерела») й Антона Деревіцького («Скрутна доба») письменник досить вдало поповнює галерею «нових людей» представниками дворянства. За суспільно-політичними поглядами, методами господарювання та стосунками із селянами Деревіцький багато в чому нагадує самого автора. Коло позитивних героїв прикрашають образи жінок-інтелігенток, які працюють на ниві народної освіти: Тетяна з драми «Конон Блискавиченко» і Надежда — героїня комедії «Супротивні течії».

Митець зробив помітний внесок в утвердження на українській сцені психологічної драми («Глитай, або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Перед волею»), політичної п'єси («По ревізії», «Розгардіяш», «Зерно і полова»), у розробку нової для того часу жанрової форми — трагікомедії («Лихо не кожному лихо, іншому й талан», «Чмир», «На руїнах»).

Драматург відкритий, чутливий до нових естетичних підходів, що тоді тільки народжувались у європейському мистецтві. Багатьом його творам притаманні ознаки неоромантизму («Помирились», «За сиротою і Бог з калитою...», «Конон Блискавиченко»), символізму («Зерно і полова»), «драми абсурду» («По ревізії», «Замулені джерела»)1.

1 Докладніше про стильові течії ви довідаєтеся на с. 170-171 і с. 213.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 10 клас Пахаренко (профільний рівень)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)