|
У цьому стилі головний акцент зроблено на межовому загостренні асоціативного мислення, світовідчування творця. Його покликання — показати таємничі зв'язки всього у світі. Зокрема, простежити не лише прямі зв'язки між відчуттями та їхніми стимулами (тепло, бо гріє сонце), а й перехресні: колір, що пахне, запах, що звучить, звук, що блищить тощо. З цієї настанови виростає вельми характерний для символізму прийом синестезії (від грецьк. разом і відчуття). Це синтез відчуттів, поєднання в одному образі дуже віддалених асоціацій, отриманих від різних органів чуття, творення «кольорового звуку», «музичного кольору» тощо. Така теоретична основа вельми характерної для цього стилю тенденції до синтезу мистецтв — поєднання в одному творі жанрово-тематичних особливостей, виражальних прийомів різних видів мистецтва (літератури та музики, танцю й живопису тощо). Теоретиком символізму став французький поет грецького походження Жан Мореас, саме він запропонував назву течії й теоретично її обґрунтував у трактаті «Маніфест символізму» (1886). Митець наголошував, що від традиційного образу символ відрізняє його багатозначність, він — ніби вікно в нескінченність. Серед найталановитіших символістів — французи Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме. Символізм поширювався також в Італії (Г. Д'Аннунціо), Бельгії (Е. Верхарн, М. Метерлінк), Німеччині (Георге, Ф. Ніцше), Англії (О. Уайльд), Польщі (Міріям, С. Пшибишевський, К. Пшерва-Тетмаєр), Росії (Д. Мережковський, О. Блок, Андрій Бєлий, В. Іванов)....
|