• Завдання основного рівня

• Уважно прочитайте цей твір і зробіть його художній аналіз. Наскільки ваше прочитання збіглося з інтерпретацією вірша, запропонованою нижче?

Поштовхом до написання твору стало нестерпне загострення хвороби Лесі Українки навесні 1890 р. Вірш з'явився після того, як з дев'ятнадцятирічної дівчини зняли блоки й гирі (36 кг), за допомогою яких робили витяжку ноги, з ними вона пролежала нерухомо вісім тижнів.

Наскрізний мотив вірша — «крик душі», прагнення молодої, активної людини повноцінно жити, коли умови (особисті й суспільні) унеможливлюють ці прагнення.

Твір розпочинається з різкого заперечення породжених обставинами настроїв суму, безнадії (дві перші строфи). Передовсім тут ідеться про переживання авторки, її волю до життя, до подолання хвороби. Але вгадується й суспільна проблематика. Отже, Леся Українка поєднала вираження своїх особистих настроїв з болючими питаннями, якими переймалася свідома молодь того часу: як жити в задушливій імперській атмосфері. Чи впадати в безнадію, чи таки сподіватися, діяти? Ці запитання були надзвичайно актуальними в ту добу поразки народницького руху, урядової реакції, зневіри, розгубленості багатьох інтелігентів.

Леся Українка обирає шлях віри, надії та життєвої активності. Уже перші строфи вірша сприймаються як вибух протесту проти потьмарення молодих літ сумом, тужінням, проти покори обставинам. Центральний образ цих двох строф — «весна золота». Героїчний бунт проти логіки обставин виражають оксиморони: «крізь сльози сміятись», «серед лиха співати пісні», «без надії сподіватись».

Енергійність життєствердження підкреслюється й інтонаційним малюнком вірша. Уже заголовок — окличне, а не розповідне речення. Вельми енергійно, з посиленою експресією звучить перший рядок: «Гетьте, думи, ви хмари осінні!»

Емоційну наснаженість, схвильованість твору підкреслює віршовий розмір — тристоповий анапест, ритм якого чітко викарбуваний (на відміну від уповільнених пірихіями ямба чи хорея).

Рух емоцій ліричної героїні йде від болючих запитань (як бути в умовах гострих суперечностей світу?) через заперечення перешкод прагненню повноцінно жити й до утвердження активної дії, незламності в досягненні свого ідеалу. Відчуття непримиренного протиборства двох сил увиразнює антитеза: тяжкі думи, осінні хмари — весна золота; убогий переліг — барвисті квітки; мороз — висівання квітів; льодова кора — гарячі сльози. Інтонацію утвердження авторської настанови посилює анафора «буду».

Особливо звертає увагу мотив сили гарячих сліз, які розтоплять льодову кору, дадуть життя квітам, що знаменують прихід весни, перемогу віри над безнадією й сумом. Це вже суто модерністський, неоромантичний мотив. На противагу реалістам з їхнім культом розуму неоромантики вважали, що саме чисте, щире, сильне почуття може пізнавати світ і змінювати його на краще (цей же мотив звучить у циклі «Сльози-перли», у віршах «Горить моє серце...», «Чом я не можу злинуть угору...»).

У п'ятій строфі по-новому розкривається мотив виснажливої боротьби (через антитезу: сизіфова праця — весела пісня). В античному міфі Сизіф був уособленням нескінченної марної праці й приреченості, Леся Українка ж переносить акцент на героїзм борця.

Шоста строфа змальовує ситуацію, у якій лірична героїня намагається подолати гніт обставин. Символічний образ темної ночі, посилений епітетами «довга», «невидна» — традиційний та асоціюється із суспільними умовами епохи (див. для порівняння вірш «Досвітні огні»). Прикметно, що героїня не скоряється ночі, а шукає ясну зірку, тобто силу, що протистоїть темряві. Це символ того ідеалу, у перемогу якого вірить Леся Українка.

Сьома строфа завершує твір як цілісну структуру, побудовану на принципі антитетичності. Це резюме, емоційний підсумок попередніх строф. Авторка повертається до тих же афористичних виразів, з яких складається друга строфа, але подає їх у новій стверджувальній інтонації.

Отже, у вірші «Contra spem spero!» багатогранно виявилися особливості художнього світосприймання Лесі Українки, її життєва концепція як мисткині, наділеної тонкою душею, і водночас особистості героїчного складу. Не випадково саме цей твір був проголошений маніфестом неореалізму.

У поезії Лесі Українки поєднуються, щільно переплітаються громадянсько-патріотичні, інтимні й пейзажні мотиви.

Громадянсько-патріотична лірика. У вітчизняну поезію Леся Українка ввійшла передусім як пристрасний патріот Батьківщини, співець мужності й боротьби.

Найбільш трепетно звучить голос поетки, звернений до поневоленої України, у поезії «І все-таки до тебе думка лине...» (1895). Уболівання за долю рідного краю — провідний мотив вірша. У ліричної героїні «у грудях серце з туги, з жалю гине» від картин знущання, лиха й кривд, що терпить її народ. Проте вона соромиться сліз, «що ллються від безсилля». Натомість прагне дій, замість марних ридань: «Доволі вже їм литись, — / Що сльози там, де навіть крові мало!» Сльози і кров — ключові антитетичні образи вірша, що символізують дві можливі настанови патріота — пасивне співчуття чи активна, саможертовна боротьба за свободу й щастя рідної землі. Авторка — прихильниця саме цього, дієвого шляху.