Войти
Закрыть

Цикл віршів «Україна»

10 Клас

Безпосередньо до образу України Іван Франко у своїй творчості звертався кілька разів. Інша річ, що в радянські часи про ці патріотичні твори навіть не згадували, а вірші з циклу «Україна» (зокрема, «Розвивайся ти, високий дубе...» і «Не пора, не пора...») зі збірки «З вершин і низин» не ввійшли до 50-томного видання творів митця. Поезія «Розвивайся ти, високий дубе...» побудована на паралелізмах: настає весна у природі - починається весняне пробудження серед українського народу, Петро Кончаловський. Дуб (1951) його наближення до омріяної перемоги у визвольній боротьбі проти колоніального гніту, а також до здійснення мрії про власну державу. У цій поезії І. Франко наголошує на колишній величі козацької України й окреслює її споконвічні історичні межі: «Встане славна мати Україна, / щаслива і вільна, / від Кубані аж до Сяну-річки / Одна, нероздільна». Рідна земля персоніфіковано постає розумною і дбайливою матір’ю власного народу, яка в довірливій розмові з найкращими синами й доньками повчає: «Пора, діти, добра поглядати / Для власної хати, / Щоб ґаздою, не слугою / Перед світом стати!» Як підступні сусіди у цій поезії згадані найближчі держави. Мати-Україна застерігає свій народ не спокушатися намовами недругів, не вдаватися до міжусобиць, не проливати крові своїх братів від Сходу до Заходу: «Чи ще ж то ви мало наслужились / Москві і ляхові? / Чи ще ж то ви мало наточились / Братерської крові?». Вірш «Не пора, не пора, не пора..» із циклу «Україна» у роки Першої світової війни став народною маршовою стрілецькою піснею:...
0 Переглянути

Поетична збірка «Зів'яле листя»

10 Клас

1896 р. сорокалітній Іван Франко видав окремою книжечкою збірку «Зів’яле листя». Автор назвав свій твір дуже вдало, оскільки основним мотивом уміщених поезій був смуток, жаль за навіки втраченим коханням. Цікаво знати! Як відомо, «Перший жмуток» «Зів’ялого листя» і. Франко включив до збірки «З вершин і низин». Проте коли «Зів’яле листя» вийшло окремим виданням, галицькі критики й лідери громадських рухів почали висловлювати своє розчарування, адже поет-трибун, поет-глашатай раптом показав себе нещасливим у коханні! Причиною такого нерозуміння стало насамперед те, що на той час іще не існувало поняття «літературний герой». Гадали, якщо автор у поезіях веде мову від першої особи, то він розповідає про власні почуття й переживання. У передмові, яку вважаємо ядром Франкової художньої містифікації1, поет зазначив, що до нього нібито потрапив чужий зошит, а тому пропоновані читачам вірші належать молодому чоловікові, який через любовну трагедію вчинив самогубство. Орієнтуючись на таку художню версію, І. Франко визначив жанр «Зів’ялого листя» як ліричну драму і передмову закінчив словами Ґетевого героя з роману «Страждання молодого Вертера»: «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом». Насправді ж ніякого самогубці та зошита не було, вірші належать перу Франка, багато з них мають автобіографічний характер. Ключовою у збірці «Зів’яле листя» є поезія «Тричі мені являлася любов», адже в ній ідеться про три великі кохання в житті поета. Першою обранкою серця постає юна Ольга Рошкевич, про яку так поетично сказано: «...Несміла, як лілея біла, /...
0 Переглянути

Тематична і жанрова різноманітність лірики Івана Франка

10 Клас

Лірика другої половини XIX - початку XX ст. Івана Франка виявилася найвагомішим творчим здобутком тогочасної української поезії. Поет плідно освоїв і зреалізував тематичні, стильові й жанрові можливості українського слова. Сергій Єфремов наголошував: «Виступивши, як сам каже, на ниву громадсько-літературної діяльності "впору тяжкого перелому” в галицькому житті, Франко... записав своє ім’я не тільки в подіях того моменту, а й у цілій історії українського руху за останні десятиліття й придбав собі одно з найпочесніших місць у нашому письменстві». У всеосяжній своїми різновидами (філософська, інтелектуальна, громадянська, інтимна, пейзажна) ліриці Франко порушував найактуальніші національні проблеми, у центрі яких - українська людина як ліричний герой чи ліричний персонаж, якщо йшлося про ліро-епічні тексти. Збірка «З вершин і низин» Найвизначнішою у поетичній спадщині Івана Яковича слушно вважають збірку «З вершин і низин» (1887), присвячену дружині - Ользі Хоружинській. У першому виданні вона налічувала 252 сторінки. До неї ввійшли навіть такі ранні поезії, як «Народна пісня» і «Котляревський» (1873). Громадянська лірика з її різновидами - політичною й патріотичною - у цій поетичній збірці виразно домінувала. На відміну від першого видання, у другому (1893) назва «З вершин і низин» уже звучить афористично, як своєрідний підсумок поетичної творчості І. Франка за 20 попередніх років. Автор, готуючи до перевидання «З вершин і низин», не тільки значно розширив її (500 сторінок), а й дуже уважно поставився як до підбору творів, так і до самої структури збірки. Її поділено на шість розділів («De profundis» («З глибин»), «Профілі і маски», «Сонети», «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Легенди»). Перші чотири розділи складаються з циклів; шостий - містить лише поеми («Смерть Каїна», «Цар і аскет», «Панські жарти»). У передмові до збірки автор зауважив: «Укладаючи матеріал для сеї книжки, я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку-таку артистичну суцільність». Продумана письменником структура поетичної книги засвідчувала аналітичний склад розуму1 її автора, вміння розставляти логічні акценти....
0 Переглянути

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. в Нагуєвичах поблизу Дрогобича на Львівщині в шанованій і досить заможній сім’ї коваля Якова Франка. Батько славився як хороший майстер і людина непересічного розуму. Мати Івана Франка - Марія Кульчицька - мала гарний голос, любила співати та розповідати казки. Від неї до І. Франка перейшло глибоке розуміння краси природи і неповторності кожної хвилини життя. Батькова кузня для рудоголового Яся (у дитинстві його також звали ще й Мироном) стала найулюбленішим місцем. Сюди приходили люди, розповідали свої життєві історії. На основі почутого в дитинстві й згадок вітчима про бориславські нафтові копальні згодом постав Франків цикл «Бориславські оповідання». Навіть через багато років письменник згадував про ковальське горно як символічне джерело власної сили й натхнення: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі». Вихований в атмосфері людяності й добра, Івась зростав тямовитою дитиною з чудово розвиненою пам’яттю, мисленням та уявою. Оскільки в Нагуевичах школа була дуже далеко від оселі батьків, Яків Франко віддав шестирічного Івана до початкової школи в село Ясениця-Сільна. Малий Франко жив у сім’ї маминого брата, дядька Павла Кульчицького, який за десять днів зумів навчити хлопчика читати по-українськи. У початковій школі Франко навчився читати і писати українською, польською і німецькою мовами, вивчив чотири арифметичні дії. Саме в Ясениці-Сільній Іван мав доступ до величезної бібліотеки священика Йосипа Левицького, людини передових поглядів, перекладача-самоучки творів Йоганна-Вольфганга Ґете та Йоганна-Фрідріха Шиллера....
0 Переглянути

Модернізм як літературне й малярське явище

10 Клас

Модернізм (буквально - осучаснений) - напрям в образотворчому мистецтві, архітектурі й світовому письменстві, який зародився на початку XX ст., але пережив період свого розквіту в літературі лише після Першої світової війни, а в малярстві та архітектурі не вичерпав себе й досі. Модерністи реалізували свої таланти як пошуки «вглиб людини», прагнули переосмислювати дійсність, виокремлюючи й вивищуючи особистісне над буденним і рутинним. Якщо авангардизм, який виник паралельно із модернізмом наприкінці XIX ст., був спрямований у майбутнє та на художнє витворення нової, зміненої реальності через повне заперечення традиції, епатажність, руйнування усіх мистецьких норм, а реалізм якнайповніше відтворював дійсність у теперішньому й минулому часах, то модернізм вибірково сприймав традицію, переосмислював її, визнавав неможливість пізнання чи відтворення сучасного світу наявними засобами й прийомами, тому проповідував ідею нового погляду на світ і нових підходів до людини, абсолютизував категорії «краса», «чисте мистецтво». Основними напрямами модернізму були символізм, імпресіонізм, неоромантизм, експресіонізм. Усі вони краще надаються для розуміння і диференціації1, якщо кожен із літературних різновидів модернізму ілюструвати репродукціями картин художників, які творили або творять і зараз у стилі символізму, імпресіонізму, неоромантизму, експресіонізму. Символізм - стильовий напрям в образотворчому мистецтві й літературі кінця XIX - початку XX ст., хоча певні важливі риси цього мистецького напрямку існували ще в античній літературі. Відомий насамперед французький символізм, найяскравіше представлений творчістю Шарля Бодлера, Артюра Рембо, Поля Верлена, Стефана Малларме; символізм бельгійського драматурга Моріса Метерлінка. До символізму у своїй творчості тяжіли насамперед українські митці таких літературних угруповань, як «Молода муза» й «Українська хата», але найбільшою мірою - Олександр Олесь, Петро Карманський, Богдан Лепкий, молодий Павло Тичина, поети-«неокласики». Тяглість традиції символізму була настільки відчутна навіть значно пізніше, що збірку діаспорного поета Олега Зуєвського «Золоті ворота» (1947) Володимир Державин назвав «відродженням символізму». Окремі риси символізму притаманні повісті-новелі «Сойчине крило» Івана Франка й новелам «Intermezzo» та «Цвіт яблуні» Михайла Коцюбинського, хоча в цих же творах паралельно простежуються й виразні риси імпресіонізму та навіть експресіонізму. В...
0 Переглянути

Особливості української літератури кінця XIX - початку XX ст.

10 Клас

Період останніх десятиліть XIX ст. і початку XX ст. для українського письменства став особливим. Такого потужного грона літературних талантів, як це було в тогочасній українській літературі, не мала жодна європейська. Зміни в естетичній свідомості митців зумовили різноманітність і високу художність творчих надбань. Тоді ж чітко визначилися дві основні тенденції літературного розвитку. Одна була вже звична, просвітницька, народницька. Друга - виразно новаторська, зорієнтована на європейські віяння і здобутки, в основному модерністська. Але в українському письменстві ранній модернізм виявився явищем не стільки естетичним, скільки культурно-історичним, а це означало, що національній самоідентифікації в художніх текстах модерністського звучання митці приділяли особливу увагу. Іван Франко справедливо наголошував, що митці модерністського напряму в літературі проявляли себе патріотами, адже намагалися «цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу». Народницька течія також зазнала відчутних змін, тому її варто визначати як неонародницьку. В «Історії української літератури XX століття» (1994) справедливо наголошено, що національні інтереси письменники як модерністської, так і народницької течій вважали наріжним каменем у розбудові Української держави: «Формування неонародницької та модерністської течій в українській літературі... було пов’язане з питаннями про шляхи й напрями національно-культурного самовизначення. Це надавало особливого драматизму полемікам і деклараціям, спонукало до розгортання дискусій, появи творчих угруповань». У творах почали природно поєднуватися народницько-позитивістські та етнографічні прояви з новаторськими формами європейського літературного досвіду творчості, зокрема з такими як: рефлексії1, етноміфологічні уявлення, елементи психоаналізу, художнє відтворення перепадів настрою і тонких нюансів1 людських переживань, почуттів, думок. Неонародництво (Михайло Старицький, Борис Грінченко, Олена Пчілка, Павло Грабовський, Архип Тесленко, Степан Васильченко, Гнат Хоткевич) у найкращих зразках (наприклад, «Мати» А. Тесленка, «Під тихими вербами», «Серед темної ночі», «Брат на брата» Б. Грінченка, «Чайка» Степана Васильченка, «Червоні корогви» Олени Пчілки, «Авірон» Г. Хоткевича) виявилося близьким до неоромантизму, а поезії Миколи Вороного й Богдана Лепкого розцінюються як перші прояви українського модернізму, які виростали з традицій, а не...
0 Переглянути

Поетична творчість Бориса Грінченка

10 Клас

Творчий шлях Бориса Грінченка розпочався з віршів. Він зізнавався, що найбільший вплив на його формування справила творчість Тараса Шевченка: «"Кобзар” зробивсь моєю Євангелією...» Б. Грінченко друкував свої твори під різними псевдонімами - намагався уникнути переслідування. Одна за одною виходили у світ його поетичні збірки, зокрема «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903). Основне завдання української літератури Б. Грінченко вбачав у пробудженні національної і культурної свідомості народу. Закономірно, що провідне місце в доробку письменника посідає громадянська лірика. Б. Грінченко-поет майстерно переходить від зображення життя окремої людини до широких реалістичних узагальнень. Настрій автора передають назви збірок, наприклад, «Під хмарним небом». Пояснюючи сумні мотиви власної творчості, Б. Грінченко писав: «Під хмарним небом не заспіваєш веселої пісні...» «Слідячи від перших Ваших виступів... за вашою діяльністю, я мусив дивуватися вашій енергії, витривалості в праці і широкому обсягові ваших літературних та суспільних інтересів»....
0 Переглянути

Прозова творчість Бориса Грінченка

10 Клас

Із-поміж прозового доробку Бориса Грінченка варто звернути особливу увагу на соціально-побутові повісті «Серед темної ночі» (1900) та «Під тихими вербами» (1901). Село в цих творах змальовано надзвичайно реалістично, а між персонажами зустрічаються високоморальні й свідомі представники простого народу. Ця своєрідна дилогія дуже близька до роману-тетралогії письменника української діаспори Уласа Самчука «Волинь». У повістях Б. Грінченка вражає розкол сім’ї Сивашів, ненависть між братами. Письменник зумів показати сільських подвижників, одним із яких постає найсовісніший і найпорядніший з братів Зінько. Натомість його брат-конокрад виведений розпусною і жорстокою людиною. Зінько одружується з вагітною від його непорядного брата Лепестиною, усвідомлюючи, що бідна дівчина з безвиході й сорому вже готова вчинити самогубство. Проблеми, заявлені Грінченком у повістях «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами», були животрепетні й актуальні. До нього ще ніхто з українських митців не наважувався настільки гостро ставити питання руйнування родинних основ і сімейних стосунків. Борис Грінченко написав багато оповідань про дітей. Майстерність психолога, виявлену в оповіданні «Каторжна», письменник продемонстрував і у соціально-психологічному оповіданні «Дзвоник». Об’єктом твору є душа сільської дівчинки-сироти, яка потрапила в незвичні умови міського закладу для сиріт. Твір - невеликий за обсягом: всього шість сторінок тексту - і ціле море духовних страждань малої Наталі. Дівчинка потрапляє до губернського сиротинця з волі добрих людей, які поклопоталися, щоб вона після смерті матері не голодувала через байдужість і бідність батька-каліки. Через незнання «панської мови» дитина стає посміховиськом серед однолітків. Автор підводить читача до висновку, який формулював і в педагогічних працях: навчання нерідною мовою гальмує розвиток дитини. За рівнем художності оповідання «Дзвоник» належить до вершинних здобутків української літератури про дітей....
0 Переглянути

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Слова Миколи Чернявського, сучасника Бориса Грінченка, досі звучать як нагадування українцям про те, що безліч талановитих імен, недооцінених або забутих у радянський час, мають задля повноти літературного процесу повернутися до українського читача. Борис Дмитрович Грінченко (псевдоніми Вартовий, Вільхівський, Іван Перекотиполе, Чайченко) - поет, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик, мовознавець, фольклорист, етнограф, педагог, публіцист, організатор видавничої справи - народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту в сім’ї небагатого дворянина. Батько пишався сімейними зв’язками з Григорієм Квіткою-Основ’яненком, часто запрошував до себе в гості освічених людей, відомих митців, зокрема Семена Гулака-Артемовського, автора опери «Запорожець за Дунаєм». Дитиною Б. Грінченко прислухався до інтелектуальних розмов старших, у п’ять років уже писав і читав «усе, що потрапляло до рук», захоплювався творами Вальтера Скотта, Джорджа Гордона Байрона, Миколи Гоголя, Миколи Некрасова, Олексія Кольцова, видавав сімейний журнал. А Шевченків «Кобзар» надихнув початківця на віршування рідною мовою. Батько, який знав українську мову, не схвалював захоплення сина, бо використовував українську тільки для спілкування із селянами. У 1874 р. Б. Грінченко вступив до Харківської реальної гімназії, на той час дуже престижного навчального закладу. Гімназистом Грінченко захопився ідеями харківських народників1, долучився до розповсюдження забороненої літератури. Поліція схопила хлопця, коли він ніс у ранці видані Михайлом Драгомановим у Женеві брошури «Як наша земля стала не наша», «Про багатство і єдність», «Про гроші». 1 Народництво - ідейно-просвітницький рух проти колоніального гніту. Українське народництво пропагувало культурну працю серед неосвіненого населення, особливо селян, яких вважали носіями «вищої життєвої мудрості»....
0 Переглянути

Трагікомедія «Мартин Боруля»

10 Клас

Трагікомедія «Мартин Боруля» В основу п’єси «Мартин Боруля» (1886) покладено реальні факти з життя родини Тобілевичів: батько драматурга добивався визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало зусиль, але очікуваного результату не було, оскільки в старих документах стояло прізвище Тубілевич, а в нових Тобілевич. Звернення до схожих тем і проблем у літературі непоодинокі. Так, наприкінці XVIII ст. з’явилися твори, в яких викривалося прагнення представників козацької старшини і заможного селянства отримати дворянські грамоти і стати привілейованою частиною суспільства. Головний герой п’єси «Міщанин-шляхтич» Мольєра Журден хоче дорівнятися до знатного панства, тому вирішив так облаштувати свій побут, як це притаманно знатним людям. Шляхетський герб роду Тобілевичів «Трживдар» Обкладинка журналу «Зоря», у якому вперше був видано 1891 р. «Мартина Борулю» Наймає вчителів, замовляє одяг для себе та своїх слуг. «Дворянські звички» створюють величезні незручності в побуті, проте дружині не вдається переконати чоловіка, що його поведінка безглузда. Автор визначив жанр п’єси «Мартин Боруля» як комедію, проте сучасні літературознавці, зокрема Лариса Мороз, доводять, що цей твір - трагікомедія. Урешті, й сам Іван Карпенко-Карий писав: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий шматок хліба мали?» Трагікомедія - це жанровий різновид драми, який передбачає тісне переплетення сумного зі смішним, вказуючи на відносність наявних критеріїв життя, абсурдність буття. Для трагікомедії характерне поєднання трагедійної дії зі щасливим фіналом. Іван Карпенко-Карий змалював заможну селянську родину, яка звикла працювати. Врешті, навіть стати заможним і шанованим Боруля прагне не заради себе, а для того, щоб «вивести своїх дітей у люди» і таким чином захистити їх: «...і батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої онуки - дворяни, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!»; «не треба буде усіх боятися, усіх лічить вищими від себе». Він зовсім не припускає, що його прагнення можуть суперечити бажанню дітей, тому вперто йде до своєї мети, не шкодуючи грошей. Мартин сподівається, що син, перебуваючи поряд із чиновниками, поступово здобуде нові знання і зможе зробити кар’єру. Щоб пояснити мотиви...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 ... 54
Назад

Навігація