Руки (Галина Севрук, 1971)

Виявляємо літературну компетентність

• 1. Яке враження справив на вас цей вірш? Про що він? Назвіть мотиви та ідею твору.
• 2. Що турбує ліричну героїню вірша?
• 3. Як відображено в поезії динаміку творчого процесу? Розкажіть, спираючись на аналіз вірша в статті підручника та підтверджуючи прикладами з тексту.
• 4. Які художні засоби використано у творі? Наведіть приклади. Які з них здаються вам найбільш виразними? Чому саме?

Запрошуємо до дискусії

• 5. Наведіть приклади з власного життя: чи переживали ви стан, подібний до того, у якому перебуває лірична героїня твору? Адже періоди невпевненості трапляються не лише в поетів, а і в людей різного роду занять. Чи може, на вашу думку, вірш «Страшні слова, коли вони мовчать...» допомогти людині знайти вихід у такій ситуації?

• ПРО КОХАННЯ

(«ХАЙ БУДЕ ЛЕГКО. ДОТИКОМ ПЕРА...», «НЕДУМАНО, НЕГАДАНО...»)

Інтимна лірика Л. Костенко вирізняється милозвучністю, повторами, алітераціями й асонансами, як, наприклад, у творі «Хай буде легко. Дотиком пера...». А про кохання тут сказано лише натяками.

Власне, твір — не лише про кохання, а й про людську пам'ять, що зберігає почуття як переважно «світлий спогад». Легко, світло і водночас трохи гірко — такий образ відбився в пам'яті й набув самодостатності. І вже його оберігають як найдорожчий досвід: глибоке, найзаповітніше, суто духовне переживання. Адже навіть телефонний дзвінок («хай не розбудить смутку телефон») або лист («нехай печаль не зрушиться листами») загрожують додати небажаний дисонанс — «приземлити» це до краю ідеалізоване почуття, утілене у зворушливій елегійній формі.

Дещо інакше переживає закоханість героїня поезії «Недумано, негадано...». Вона охоплена неймовірним емоційним піднесенням, дуже близьким до стану ейфорії. Це кохання її окрилює, робить небачено сміливою й відвертою, та ще й світ навколо, у загострених відчуттях, теж неминуче змінюється — виникають незвичайні зорові образи, звуки й запахи сприймаються інакше, ніж завжди.

Весь внутрішній монолог героїні — це красиве освідчення (можливо, краще — зізнання) в коханні, але поки ще призначене для себе. На це вона зважується на самоті, немов щойно відкриває, по-справжньому глибоко усвідомлює свої почуття, проговорює їх, аби звикнути до незнаного досі емоційного «сп'яніння». А слова про закоханість «без вороття» й «на все життя» набувають тут бажаної свіжості — як «вимовлені вперше».

І в цьому вірші натрапляємо на дуже гарні та звичні для поезії Л. Костенко оздоби — повтори, алітерації й асонанси, що забезпечують неперевершену милозвучність твору.