ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ

УКРАЇНСЬКА МУЗА У ВОЄННОМУ ЛИХОЛІТТІ

Навчальний маршрут розділу

У цьому розділі ви:

• дізнаєтеся більше про участь українських письменників у Другій світовій війні, тематику їхньої творчості;

• прочитаєте твори: Олександра Довженка «Зачарована Десна», «Щоденник»; Олеся Гончара «Модри Камень»;

• засвоїте поняття «кіноповість», повторите відомості про новелу як жанр епічного твору;

• зрозумієте особливості світобачення О. Довженка й О. Гончара та їхню роль у духовному відродженні українського народу;

• удосконалите вміння аналізувати епічні твори різних жанрів, характеризувати героїв, розвиватимете критичне мислення;

• міркуватимете про утиски й несвободу творчості митця в тоталітарному суспільстві;

• дискутуватимете про Винниченків принцип «бути чесним із собою» стосовно митців радянської доби.

Україна під час Другої світової війни була ареною ідеологічної боротьби двох ворожих сил — комуністичного та німецько-фашистського режимів. З обох боків велася активна боротьба за вплив на свідомість українців. Однією з провідних у ці роки стала публіцистика як найдієвіший засіб впливу на читачів.

Літератори, що опинилися на підконтрольній гітлерівцям території України, на початку війни хотіли використати німецьку окупацію в національно-визвольній боротьбі проти комуністичного режиму. Вони почали організовувати незалежні українські газети й журнали культурно-просвітницької тематики.

У Харкові в газеті «Нова Україна» працювали Іван Багряний та Юрій Шевельов, на Волині в часописі «Волинь» — Улас Самчук, у Києві видавали «Українське слово» та «Литаври» О. Теліга, Олег Ольжич, легально діяли часописи «Сурма» та «Українські вісті» у Львові. Однак гітлерівська окупаційна адміністрація швидко зрозуміла їхню небезпеку для себе й ліквідувала всі друковані засоби інформації, що ставили питання про шляхи розвитку України, обстоювали інтереси рідного народу. Літераторів, які становили загрозу, або заарештовували (У. Самчук), або знищували (О. Теліга). В умовах підпілля ОУН-УПА друкувала видання «Ідея й чин», «Повстанець», «До зброї», «Самостійність», «За Волю України», інформаційні бюлетені. У них висвітлювалися питання визвольної боротьби УПА, розкривалася сутність антиукраїнської політики комуністів на теренах Західної України, публікувалися статті про справжні причини Голодомору 1932-1933 рр., про звірства органів НКВС.

Активними учасниками ідеологічного фронту були українські радянські письменники. Митці старшого покоління змушені були евакуюватися на схід Росії, в Уфу, і працювати в тилу (П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра та інші). Майже третина літераторів Спілки письменників України воювали в армії, у підпіллі та партизанських загонах, працювали кореспондентами фронтових газет (О. Довженко, І. Нехода, Л. Дмитерко, П. Воронько та інші).

Водночас на окуповану територію України закидали агітаційні друковані видання, підготовлені політуправліннями радянських фронтів. Їхнє завдання — мобілізація українського народу на боротьбу проти німецької влади, виховання патріотизму, антигітлерівська агітація. Публіцистика воєнного періоду позначалася активністю, закличністю, актуальністю, була пройнята вірою в перемогу і водночас виконувала роль інформаційно-літописну. Популярними жанрами публіцистики стали нарис, стаття, репортаж, фейлетон, памфлет. На перший план у засобах масової інформації — а це не тільки друковані органи, а й радіомовлення — виходив безпосередній вплив на людину, пробудження в неї чуттєво-емоційного відгуку на події, які переживала вся країна.

Першими відреагували на трагічні воєнні події поети. Уже 23-24 червня 1941 р. на газетних шпальтах з'являються передові статті та ліричні твори видатних українських поетів, які закликають об'єднати сили в боротьбі з ворогом. Такі жанри поезії, як вірш, пісня, марш, послання, дозволяють швидко й оперативно реагувати на події, викликати емоційний відгук у читачів. Лірика передусім стає закличною, бойовою, вона виховує патріотизм, підносить силу духу. Головна тема — радянська батьківщина. З надзвичайною силою література воєнних років піднесла образ матері, поєднавши в ньому й пафос жінки-матері з її вболіваннями за долю дітей, і пафос матері-України, яка знемагає в жорстокій війні.

Водночас література воєнних років дала зразки неперевершеної інтимної лірики. Вона возвеличувала вірність, материнську й синівську любов, уміння чекати й берегти кохання, віру в перемогу й повернення рідних додому.

Згодом з'являтимуться й ліро-епічні та епічні твори — поеми, балади, новели, оповідання, повісті, у повоєнний період — романи, які осмислюватимуть події війни ширше. Однак варто зазначити, що завданням української радянської літератури цього періоду було обслуговувати ідеологію, а не писати правду, тому вона була тенденційною та однобокою.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Коваленко, Бернадська (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)