Стоїчне долання безнадії («На колимськім морозі калина...», «Мені зоря сіяла нині вранці...»)

Табірне життя далеко від батьківщини пригнічувало поета, вимагало концентрації всіх духовних сил для збереження спокою й рівноваги. Тоді йому допомагали самозаглиблення і спогади про рідний край — дозволяли хоча б дистанціюватися від безрадісних табірних буднів. А ще сіру щоденність урізноманітнювало споглядання природи, ось як у поезії «На колимськім морозі калина...».

Страта (Олег Голосій, 1988)

Виразний зоровий і водночас символічний образ цього твору надовго лишається в пам'яті — калина та її ягоди-сльози. А ще образ батьківщини, витворений уявою, — «собором дзвінким» на тюремних мурах.

Образ серця посилює враження відкритості й вразливості ліричного героя, а споглядання простору дикої сибірської природи навіює ув'язненому щось схоже на відчуття дивного, але ще до кінця не усвідомленого прозріння («...і зійшлися кінці і начала / на оцій чужинецькій землі»).

Філософський ліричний роздум «Мені зоря сіяла нині вранці...» є своєрідною художньою практикою долання «хвилини розпачу» й пошуку духовної опори у світі абсурду. Символічний образ ранішньої зорі запускає в душі ліричного героя психологічну захисну програму з пояснення (насамперед для себе самого) сенсу щоденного існування.

Герой немов опиняється сам на сам зі світом, а зоря («вістунка твого шляху, хреста і долі») нагадує про необхідність жити (вона й «дає наснагу віри, що далекий всесвіт почув твій тьмяний клич...»). На позицію автора відчутно вплинула філософія екзистенціалізму. Образи «зорі», «все світу», «хреста і долі», «хвилини розпачу», «наснаги віри», «співчуття» й «високої незгоди» допомагають розкрити драматичну боротьбу в душі ліричного героя, який зрештою дає відповідь на питання, що є для нього «жити» — це самособоюнаповнення, тобто першочергове покладання на власні духовні сили й можливості.

Читацький практикум

Прочитайте поезії, виконайте завдання.

* * *

На колимськім морозі калина

зацвітає рудими слізьми.

Неосяжна осонцена днина,

і собором дзвінким Україна

написалась на мурах тюрми.

Безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце, і простір, і сніг.

І котилося куль-покотьолом

моє серце в ведмежий барліг.

І зголілі модрини кричали,

тонко олень писався в імлі,

і зійшлися кінці і начала

на оцій чужинецькій землі.

Калиновий сніг (Віктор Зарецький, 1987)

* * *

Мені зоря сіяла нині вранці,

устромлена в вікно. І благодать —

така ясна лягла мені на душу

сумирену, що я збагнув нарешті:

ота зоря — то тільки скалок болю,

що вічністю протятий, мов огнем.

Ота зоря — вістунка твого шляху,

хреста і долі, ніби вічна мати,

вивищена до неба (од землі —

на відстань справедливости), прощає

тобі хвилину розпачу, дає

наснагу віри, що далекий всесвіт

почув твій тьмяний клич, але озвався

прихованим бажанням співчуття

та іскрою високої незгоди:

бо жити — то не є долання меж,

наповнення. Лиш мати — вміє жити,

аби світитися, немов зоря.

Милосердя. Блага звістка (Віктор Зарецький, 1989)

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Яке враження справила на вас поезія «На колимськім морозі калина...»?
• 2. Як у вірші «На колимськім морозі калина...» розкривається душевний стан поета? Які образи створюють образ-спогад про Україну?
• 3. Які душевні стани переживає ліричний герой твору «Мені зоря сіяла нині вранці...»?
• 4. Які рядки поезії «Мені зоря сіяла нині вранці...» могли б стати темою есею про пошук людиною духовної опори?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно